Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №943/1890/25
Суддя: Ніткевич А. В.
Справа № 943/1890/25 Головуючий у 1 інстанції: Кос І. Б.
Провадження № 22-ц/811/1452/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Р.
з участю представника прокуратури Слиш Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Золочівської окружної прокуратури на ухвалу Буського районного суду Львівської області від 03 квітня 2026 року в складі судді Кос І.Б. у справі за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Байси Мирослави Михайлівни в інтересах держави в особі Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області до ОСОБА_1 про стягнення безпіставно збережених коштів,-
встановив:
У вересні 2025 року перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури Байса М.М. звернулася до суду в інтересах держави в особі Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 175 952,84 грн. (100 000,00 грн. пайової участі, 63 903,84 грн. інфляційних втрат, 12 049,00 грн. 3 % річних), що є безпідставно збереженими відповідачкою коштами пайової участі при реконструкції нею кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 02.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Відповідачка ОСОБА_1 подала клопотання про закриття провадження у цивільній справі від 28.01.2026, у зв`язку з непідсудністю спору суду цивільної юрисдикції.
Зі змісту клопотання про закриття провадження у справі та додаткових пояснень вбачається, що, на думку відповідачки, вказаний спір має виключно господарський характер; юрисдикція визначається правовою природою спору, а не формулюванням позову; неприпустимість обходу правил юрисдикції та процесуальні наслідки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Пайова участь була елементом економічного механізму розвитку інфраструктури та складовою публічно-господарських відносин між забудовником будівництва та органом місцевого самоврядування у сфері містобудування, а Верховний Суд неодноразово наголошував, що спори з приводу пайової участі, розміру та наслідків її несплати належать до господарської юрисдикції, незалежно від формулювання позовних вимог. Звертає увагу, що із 19.06.2006 по даний час зареєстрована як фізична особа – підприємець, яка здійснює господарську діяльність саме у сфері громадського харчування, що відповідає цільовому призначенню об`єкта реконструкції (кафе). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що критеріями розмежування судової юрисдикції є не лише суб`єктний склад, а й характер спірних правовідносин та предмет позову. У даній справі предметом спору є стягнення коштів за недотримання обов`язку щодо пайової участі при реконструкції об`єкта комерційного призначення (кафе), що свідчить про господарський характер правовідносин. Реконструкція нежитлового приміщення під кафе у цій справі проводилася не для задоволення особистих побутових потреб, а власне для здійснення нею підприємницької діяльності. Відтак, відповідачка ОСОБА_1 вважає, що в такому випадку даний спір підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства, тому просить закрити провадження у цивільній справі №943/1890/25, у зв`язку з непідсудністю спору суду цивільної юрисдикції. Також вважає, що не має підстав для задоволення позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності, відсутність обов`язку сплачувати пайову участь через скасування Закону України №132-IX від 20.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», відсутність підстав для визначення будь-якої суми та безпідставного збагачення.
Прокурор проти задоволення заявленого клопотання відповідачки про закриття провадження у справі заперечив із підстав, наведених у поданому представником позивача запереченні від 03.03.2026, яке зводиться до того, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання». Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими. Сам факт державної реєстрації особи як фізичної особи підприємця не є безумовною підставою для розгляду будь якого спору за її участю господарським судом. Вважає, що відповідачка ОСОБА_1 діяла як фізична особа, а не як суб`єкт господарювання, а матеріали справи підтверджують, що дозвільні документи на будівництво подавалися відповідачем саме як фізичною особою, яка у дозвільній містобудівній документації не зазначила статусу ФОП, як замовника будівництва кафе, що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації №ЛВ101210818177 від 19.08.2021, а функціональне призначення об`єкта (кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований по АДРЕСА_1 ) та наявність у ФОП ОСОБА_1 виду ресторанної діяльності не свідчать, що спір виник у межах підприємницької діяльності. У даній справі відсутній обов`язковий елемент господарської юрисдикції, а саме, що спір виник між суб`єктами господарювання у зв`язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності. Оскільки у вказаних правовідносинах відповідачка діяла як фізична особа, спір має майновий цивільно-правовий характер, а також відсутній спір між двома суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, відтак підстави для закриття провадження відсутні. Просить продовжити розгляд справи за правилами цивільного судочинства у Буському районному суді Львівської області.
Оскаржуваною ухвалою Буського районного суду Львівської області від 03 квітня 2026 року закрито провадження у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Байси Мирослави Михайлівни в інтересах держави в особі: Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області до ОСОБА_1 про стягнення безпіставно збережених коштів.
Повернуто Львівській обласній прокуратурі сплачений згідно платіжної інструкції №2487 від 24.09.2025 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції Господарського суду Львівської області.
Ухвалу суду оскаржила Золочівська окружна прокуратура, вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права, при неправильному застосуванні норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, що згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Судом встановлено, що предметом спору в цій справі є стягнення із відповідачки ОСОБА_1 , в порядку статті 1212 ЦК України, безпідставно збережених коштів у виді пайової участі при реконструкції кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 на загальну суму 175 952,84 грн (100 000,00 грн пайової участі, 63903,84 грн інфляційних втрат, 12 049,00 грн – 3 % річних), у зв`язку із порушенням обов`язку зі сплати пайової участі за реконструкцією кафе та пекарні під вищевказане кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Також, із відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2075127 від 02.12.2025 судом встановлено, що відповідачка у цій справі ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (державна реєстрація проведена 19.06.2006 за №23940000000000860 Буською районною державною адміністрацією Львівської області) та здійснює господарську діяльність у сфері громадського харчування.
Спір у цій справі виник у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 була замовником будівництва та реконструкції об`єкта громадського харчування, зокрема: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 », який прийнято в експлуатацію згідно із Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації №ЛВ101210818177 від 19.08.2021, що використовується відповідачкою з метою здійснення нею підприємницької діяльності у сфері громадського харчування, не сплативши на користь місцевого бюджету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області кошти пайової участі у зв`язку із указаним будівництвом та реконструкцією згаданого кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Прокурор вважає, що при оцінці доказів та вирішенні питання про закриття провадження у справі суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Звертає увагу, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
В свою чергу, відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Покликаючись на частину першу статті 128 ГК України зазначає, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц; від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц; від 15 травня 2019 року у справі №904/10132/17; від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16; від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18; від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц, тощо.
При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц). Визначальним для розмежування юрисдикції є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена в ст. 20 ГПК України.
Так згідно з п. 1 ч. 1 вказаної статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у изначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Сторонами не заперечувалося, що спірні правовідносини між Красненською селищною радою Золочівського району Львівської області та ОСОБА_1 виникли з моменту здачі об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію, тобто з моменту подачі відповідачкою Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19.08.2021 №ЛВ101210818177 щодо об`єкта будівництва: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 », де зазначила відомості про себе саме як про фізичну особу.
Таким чином, виходячи із характеру спірних правовідносин, тобто стягнення безпідставно збережених грошових коштів у якості пайової участі саме як замовника будівництва ОСОБА_1 - фізичної особи, не свідчить про здійснення відповідачкою господарської діяльності.
Поза увагою суду першої інстанцій залишено те, що саме по собі набуття громадянином статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі наступні правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з його участю належать до господарських.
Суд помилково ототожнив намір використання об`єкта в майбутньому із природою правовідносин, що виникли в минулому. Господарська діяльність — це діяльність, спрямована на отримання прибутку. Процес будівництва (реконструкції) об`єкта нерухомості є етапом створення основних засобів, тобто етапом інвестування та витрат, а не етапом отримання прибутку.
Зобов`язання зі сплати пайової участі за своєю правовою природою є передумовою введення об`єкта в експлуатацію відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» згідно з редакцією, чинною на момент виникнення спірних відносин. Тобто, цей обов`язок виникає та має бути виконаний до того моменту, коли об`єкт юридично може бути використаний у господарській діяльності.
Отже, у часовому вимірі спірні правовідносини передують початку господарського використання об`єкта.
На етапі будівництва/реконструкції ОСОБА_1 діяла як власник майна, що прагне покращити його характеристики.
Визнання цього спору господарським створить небезпечний прецедент, за якого будь-які дії фізичної особи щодо власного майна (ремонт, реконструкція), яке теоретично може бути здане в оренду чи продане, автоматично підпадатимуть під юрисдикцію господарських судів, що нівелює норми ЦПК України.
Також закриття провадження у цивільній справі за даних обставин порушує принцип правової визначеності. Держава, в особі уповноважених органів (ДАБК, органи місцевого самоврядування), протягом усього періоду будівництва ідентифікувала відповідачку як фізичну особу, видаючи відповідні адміністративні акти.
Зміна позиції держави на стадії судового стягнення (твердження про те, що відповідачка є ФОП і спір є господарським) є проявом непослідовної поведінки, що неприпустимо у правовій державі. Якщо суд апеляційної інстанції не виправить цю помилку, позивач опиниться перед ризиком відмови у відкритті провадження і господарським судом (з підстав того, що стороною правочинів є фізична особа), що призведе до "юрисдикційного вакууму" та позбавлення права на судовий захист.
Вважає, що майбутнє використання об`єкта у господарській діяльності не змінює природи правовідносин на момент виникнення спірного обов`язку (сплати пайової участі згідно дозвільних документів, які подані фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем).
Судом не враховано, що відповідачка не надала доказів, що реконструкція об`єкта оплачувалася з розрахункового рахунку ФОП або що об`єкт введений до складу основних фондів підприємця.
Також в рішенні суду помилково ототожнено призначення об`єкта будівництва із здійсненням діяльності, оскільки суд виходив з того, що реконструкція кафе свідчить про підприємницький характер діяльності.
Однак, функціональне призначення об`єкта не є доказом фактичного здійснення господарської діяльності, можливість використання об`єкта у бізнесі не означає, що така діяльність здійснюється.
Зазначає, що суд покликався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, однак фактично її не застосував.
Зокрема, відповідно до зазначеного висновку, визначальним критерієм є не статус особи як ФОП, а характер її участі у спірних правовідносинах, зокрема мета будівництва та використання об`єкта.
Суд не встановив мету здійснення реконструкції, не дослідив фактичне використання об`єкта, не навів жодного доказу здійснення відповідачкою підприємницької діяльності у спірному об`єкті.
Висновок суду про використання об`єкта у господарській діяльності є припущенням.
Сам факт наявності у відповідачки статусу ФОП та відповідного КВЕД не є доказом здійснення підприємницької діяльності саме у спірних правовідносинах.
Основним доказом у справі є Декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 19.08.2021 №ЛВ101210818177 щодо об`єкта будівництва: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 ». У графі «Замовник» зазначеного документа стороною виступає громадянка ОСОБА_1 як фізична особа.
Відповідачка самостійно обрала свій статус під час реєстрації дозвільних документів. Оскільки орган місцевого самоврядування нараховує пайову участь саме замовнику будівництва, а замовником є фізична особа, то і відповідальність за ст. 1212 ЦК України несе саме фізична особа.
Також відповідачка, отримуючи дозвільні документи як фізична особа, визнавала себе суб`єктом цивільних відносин.
Вважає, що відповідачка обрала суперечливу поведінку, при зміні юрисдикції на господарську, метою якої є уникнення відповідальності у встановленому законом суді.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Отже, вказаний Закон передбачив, що стороною договору про пайову участь як замовник може бути фізична особа, яка не є підприємцем.
Просить скасувати Буського районного суду Львівської області від 03.04.2026 про закриття провадження у справі №943/1890/25, справу направити для продовження розгляду до Буського районного суду Львівської області.
15.05.2026 представник відповідачки адвокат Репецький В.В. сформував у системі «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц Велика Палата ВС вказала, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком забудовника, який виникає у зв`язку зі здійсненням ним будівництва (господарської діяльності), тому спір про стягнення таких коштів є господарським. Оскільки реконструкція приміщення під кафе є формою інвестування в бізнес-об`єкт, спір виник саме у сфері господарювання. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
25.05.2026 прокурор подав пояснення на відзив на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно із ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (державна реєстрація проведена 19.06.2006 за №23940000000000860 Буською районною державною адміністрацією Львівської області) та здійснює господарську діяльність у сфері громадського харчування, що підтверджується з відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2075127 від 02.12.2025.
Спір у цій справі виник у зв`язку із тим, що відповідачка ОСОБА_1 була замовником будівництва та реконструкції об`єкта громадського харчування, зокрема: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 », який прийнято в експлуатацію згідно із Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації №ЛВ101210818177 від 19.08.2021.
Зазначений об`єкт використовується відповідачкою з метою здійснення підприємницької діяльності у сфері громадського харчування.
Предметом спору в цій справі є стягнення із відповідачки ОСОБА_1 в порядку статті 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у виді пайової участі при реконструкції кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 на загальну суму в розмірі 175 952,84 грн. (100 000,00 грн. пайової участі, 63 903,84 грн. інфляційних втрат, 12 049,00 грн. 3 % річних), в зв`язку із порушенням обов`язку зі сплати пайової участі у зв`язку з реконструкцією кафе та пекарні під вищевказане кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Іншими словами прокурор стверджує про несплату відповідачкою на користь місцевого бюджету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області коштів пайової участі у зв`язку із будівництвом та реконструкцією кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у даній справі виник із господарських правовідносин між Красненською селищною радою Золочівського району Львівської області, в інтересах якої діє перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури та фізичною особою - підприємцем (ФОП ОСОБА_1 ), у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності в закладі громадського харчування – кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а спірні правовідносини виникли щодо сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури територіальної громади внаслідок реконструкції нею кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 , що використовується в господарській діяльності відповідачки ОСОБА_1 .
При цьому, суд зазначив, що самоідентифікація відповідачки ОСОБА_1 у дозвільних документах, як фізичної особи, на що покликався прокурор в своїх запереченнях проти заявленого клопотання, не має визначального значення для вирішення питання про юрисдикцію спору, а вирішальним у спорі про юрисдикцію справи має саме мета здійснення будівництва, реконструкції та використання відповідачкою об`єкта кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени, що здійснено нею з метою здійснення господарської діяльності у сфері громадського харчування, чого прокурором не спростовано.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів виходить з такого.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Так, цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч.ч. 1-2 ст. 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
В свою чергу, господарський процесуальний кодекс України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього кодексу).
Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України).
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
За змістом наведених приписів сторонами у господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути також фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли господарські суди не розглядають спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу, зокрема у пунктах 5, 10, 14 частини першої цієї статті.
Таким чином, з дати набрання чинності ГПК України (15 грудня 2017 року) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції суду залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін, і одним із критеріїв віднесення справ до юрисдикції господарського суду є наявність між сторонами саме господарських правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (пункти 4.9-4.10)).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (частина перша статті 3 вказаного кодексу).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2018 року в справі №461/1930/16-ц вказано, що «господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК».
Під час визначення юрисдикції справ суди повинні також враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, зміст та юридичну природу обставин у справі (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 446/1852/24).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що фізична особа, яка має статус підприємця та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах (пункт 76 постанови Верховного Суду від 04 березня 2026 року в справі № 916/547/25).
Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 464/5445/23).
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року в cправі №916/547/25 вказано, що «відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20, необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання. Водночас, скаржник помилково ототожнює поняття суб`єкта права власності з процесуальною правосуб`єктністю сторін спору. Скаржник у касаційній скарзі наполягає на тому, що власником спірного кафе-бару є фізична особа, а не ФОП, посилаючись на правові висновки Верховного Суду (зокрема, у справах № 910/28188/14, № 509/11/17) щодо неможливості розгляду в господарських судах спорів, що стосуються речових прав фізичних осіб. Так, у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №509/11/17, на яку посилається скаржник, зазначено, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна (постанова Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 522/14563/18). Наявність права власності фізичних осіб на об`єкти житлової нерухомості, які є складовими частинами спірного житлового будинку, виключає розгляд спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується речових прав фізичних осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/28188/14).
Верховний Суд критично оцінив такі доводи та зазначає, що чинне законодавство України не виокремлює такого суб`єкта права власності як ФОП. Зокрема, згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця. Однак, наявність реєстрації права власності за фізичною особою не є безумовною підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, якщо спірні правовідносини виникли щодо використання цього майна в господарській діяльності. Згідно зі статтею 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Верховний Суд зазначає, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних процедур не втрачає статусу фізичної особи, а набуває до нього нової ознаки - суб`єкта господарювання. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на правомочності фізичної особи - власника, однак визначальним для встановлення юрисдикції є суть правовідносин та мета використання майна. Таким чином, фізична особа, яка має статус ФОП та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що спір стосується самочинного будівництва об`єкта комерційного призначення - кафе-бару, який використовується відповідачем виключно для підприємницької діяльності».
У підсумку, колегія суддів констатує, що ключовим для віднесення конкретного спору до господарської юрисдикції є питання здійснення одним із суб`єктів спірних правовідносин підприємницької (господарської діяльності), у тому числі, у спірному об`єкті нерухомості.
Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, звернувшись до суду із позовом до фізичної особи про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 175 952,84 грн., прокурор самостійно зазначає, що такі кошти є безпідставно збереженими відповідачкою коштами пайової участі при реконструкції нею кафе та пекарні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 .
Іншими словами, доведеним є те, що спірні кошти, які, як вважає прокурор, необхідно стягнути у примусовому порядку з відповідачки, є коштами пайової участі відповідачки ОСОБА_1 при реконструкції нею кафе та пекарні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени, тобто об`єктів, які є нежитловими приміщеннями, а їх будівництво (реконструкція) носить комерційний характер.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2075127 від 02.12.2025, відповідачка зареєстрована фізичною особою-підприємцем (державна реєстрація проведена 19.06.2006 за №23940000000000860 Буською районною державною адміністрацією Львівської області) та здійснює господарську діяльність у сфері громадського харчування.
Іншими словами, на час початку будівництва (2009 рік) у відповідачки був статус ФОП.
Зазначене підтверджується і відкритою інформацією із мережі інтернет, за якою ОСОБА_1 має зареєстрований статус фізичної особи-підприємця з 19.06.2006, основний вид діяльності 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.
В свою чергу, у матеріалах справи наявний Витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, який містить характеристику об`єкту будівництва, відомості про заявників, дозвільні документи (а.с. 34-39).
Також, у матеріалах справи наявний Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.02.2024, щодо земельної ділянки кадастровий номер 4620685900:05:004:0029 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 40-50).
Крім цього, дійсно відповідачка ОСОБА_1 , як фізична особа була замовником будівництва та реконструкції об`єкта громадського харчування, зокрема: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 », який прийнято в експлуатацію, зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації №ЛВ101210818177 від 19.08.2021
Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-яких господарських договорів щодо предмета спору.
Більше того, сторони не заперечують, що спірні правовідносини між Красненською селищною радою Золочівського району Львівської області та ОСОБА_1 виникли з моменту здачі об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію, тобто з моменту подачі відповідачкою Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19.08.2021 №ЛВ101210818177 щодо об`єкта будівництва: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 .
Таким чином, незважаючи на те, що на сьогоднішній час об`єкт використовується відповідачкою з метою здійснення нею підприємницької діяльності у сфері громадського харчування, з огляду на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників, спір між сторонами виник із цивільних правовідносин та не пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Поза увагою суду залишилося те, що саме собою набуття громадянином статусу ФОП не означає, що всі наступні правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з його участю належать до господарських.
Так, за статтею 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою, а відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
За приписами частини третьої статті 26 ЦК України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
У такий спосіб особливістю правового статусу людини є її здатність бути учасником цивільних відносин у силу її цивільної правоздатності, а здійснюючи підприємницьку діяльність - також бути учасником господарських відносин, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків) у зв`язку з реєстрацією відповідно до закону як підприємець.
За частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Це право закріплено також в абзаці 1 частини першої статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. А частина перша статті 12 ЦК України надає особі право здійснювати свої цивільні права вільно та на власний розсуд.
Тобто фізична особа, яка зареєструвалась підприємцем, вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення своїх цивільних прав, обираючи залежно від спрямованості волевиявлення та мети, з якою такі права здійснюються, реалізуючи їх у межах господарської діяльності чи для задоволення інших майнових потреб як учасника цивільних відносин.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які наведені в касаційній скарзі, зокрема від 18 березня 2020 року в справі № 553/2759/18 та від 05 листопада 2025 року в справі № 904/3276/24.
Таким чином, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що такі знайшли своє підтвердження, однак залишилися поза увагою суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи предмет, характер спору та суб`єктний склад його сторін, колегія суддів вважає, що спір у цій справі виник стосовно пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту між органом місцевого самоврядування та фізичною особою, тому має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 308/8794/25.
Наведене спростовує можливість ототожнення наміру використання об`єкта в майбутньому із природою правовідносин, що виникли у минулому, оскільки правовідносини, що виникли первісно, безпосередньо стосувалися прав ОСОБА_1 , як фізичної особи.
Статус самого об`єкту будівництва не спростовує доводи апеляційної скарги, оскільки на етапі будівництва/реконструкції такого ОСОБА_1 діяла як власник майна, що прагне покращити його характеристики.
Таким чином, закриваючи провадження у справі суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України, на категорію спору та вирішити по спір по суті.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, як таку, що постановлена з порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 377, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Золочівської окружної прокуратури – задовольнити.
Ухвалу Буського районного суду Львівської області від 03 квітня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 21 жовтня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua