Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №439/1090/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 439/1090/26 Головуючий у 1 інстанції: Рахімова О.В.

Провадження № 22-ц/811/1965/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника позивача Камочкіної А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Шевчука Юрія Андрійовича на ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 11 травня 2026 року в складі судді Рахімової О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні, -

встановив:

У травні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Шевчук Ю.А. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління «Служби у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 18.08.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) зареєстровано шлюб. У шлюбі народилися спільні діти: ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окрім спільних дітей, разом з ними проживає та перебуває на утриманні позивача син дружини від першого шлюбу ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Біологічний батько дитини ОСОБА_3 участі, як у вихованні, так і в матеріальному утриманні дитини не приймає, що підтверджується з доданих до заяви розрахунком заборгованості. З 2018 року позивач фактично взяв на себ обов`язок з утримання неповнолітньої дитини. При цьому у позові позивач зазначав, що встановлення юридичного факту про перебування неповнолітньої дитини на його утриманні створить для останнього юридичні наслідки, зокрема у разі встановлення даного факту ОСОБА_1 матиме можливість та правову підставу для звільнення з військової служби на підставі п. 12 пп.3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 11 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник позивача – адвокат Шевчук Ю.А. подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність публічно-правового спору у цій справі.

Скаржник зазначає, що предметом позову є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування неповнолітньої дитини на утриманні, що регулюється нормами Сімейного кодексу України та ЦПК України.

Наголошує, що спір про право відсутній, оскільки ніхто не оспорює право позивача на утримання дитини, а мета встановлення факту (для звільнення з військової служби) не змінює цивільно-правової природи цих правовідносин.

Крім того, зазначає, що військова частина не є стороною у справі, а отже, відсутній суб`єктний склад адміністративного спору.

Просить скасувати ухвалу суду Бродівського районного суду Львівської област від 11 травня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК україни відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, поясненняпредставника позивача ОСОБА_8 на підтримку доводів скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що метою встановлення факту перебування на утриманні є отримання права на звільнення з військової служби, що свідчить про наявність спору з органом військового управління (суб`єктом владних повноважень), а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд застосував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі №676/5900/24 від 17.12.2025 та №214/3475/24 від 06.04.2026 та дійшов висновку, що спір з компетентним органом щодо права на звільнення з військової служби підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до дружини ОСОБА_2 та батька неповнолітньої дитини ОСОБА_3 про встановлення факту перебування на його утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відносини, які виникли між сторонами, ґрунтуються на нормах Сімейного кодексу України, зокрема щодо утримання дитини вітчимом.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

В свою чергу, за змістом статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16 (провадження №14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Колегія суддів звертає увагу, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 (провадження №61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі №643/6447/19 (провадження №61-14968св20), від 12 січня 2022 року у справі №227/2188/21 (провадження №61-18156св21) та від 26 січня 2022 року у справі №568/310/21 (провадження №61-16757св21).

В свою чергу, у разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 виснувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування пасинка на його утриманні у порядку позовного провадження. Відповідачем у справі визначено дружину – ОСОБА_2 та батька дитини ОСОБА_3 , цивільних прав та інтересів якого стосуються заявлені вимоги.

При цьому, вимог про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у межах даної справи не заявлено.

Колегія суддів зазначає, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд не наділений повноваженнями вирішувати питання про правильність обраного позивачем способу захисту. Суд першої інстанції, посилаючись на майбутній потенційний спір із військовою частиною, вийшов за межі своїх повноважень на цій стадії процесу.

Крім того, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, якщо заявник звертається до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, і при цьому не заявляє вимог до суб`єкта владних повноважень, така справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Той факт, що в подальшому встановлений факт може бути використаний для реалізації права на звільнення з військової служби, не змінює цивільно-правової природи спірних правовідносин і не є підставою для відмови у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства.

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у справі №676/5900/24 від 17.12.2025 та №214/3475/24 від 06.04.2026 є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин у цій справі.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що висновок суду першої інстанції про належність справи до юрисдикції адміністративного суду є передчасним, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шевчука Юрія Андрійовича задовольнити.

Ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 11 травня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 21 жовтня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк