Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №459/989/25 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої внаслідок ДТП

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №459/989/25

Суддя: Ніткевич А. В.

Справа № 459/989/25 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.

Провадження № 22-ц/811/1492/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Провадження № 22-ц/811/1493/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Хом"яка Олександра Григоровича на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 30 березня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 квітня 2026 року в складі судді Отчак Н.Я. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

встановив:

27.03.2025 позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів ТДВ «Експерс страхування» та ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, просив стягнути з відповідача ТДВ «Експерс страхування» 49382,96 грн відшкодування матеріальної шкоди та з відповідача ОСОБА_1 76943,08 грн відшкодування матеріальної шкоди; 80000 грн моральної шкоди та вирішити питання судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вимоги обґрунтовує тим, що 17 січня 2025 року приблизно о 11 год 50 хв., в м. Шептицькому на перехресті вул. Винниченка та Чорновола сталась ДТП за участі автомобіля Кіа Спортейдж д.н.з НОМЕР_1 під керуванням відповідачки у справі ОСОБА_1 та автомобіля Пежо 5008 д.н.з НОМЕР_2 під його керуванням. ДТП сталась з вини відповідачки водія ОСОБА_1 , що остання ніколи і не заперечувала та що підтверджується постановою Червоноградського міського суду від 25 лютого 2025 року у справі № 459/237/25, згідно з якою ОСОБА_1 визнана винною у порушенні ПДР, які виразились в тому, що рухаючись своїм автомобілем по другорядній дорозі, не надала переваги в русі ТЗ під його керуванням, який рухався по головній дорозі, що і стало причиною ДТП та внаслідок чого автомобіль ПЕЖО 5008, який знаходився у його володінні, отримав значні пошкодження і став непридатним до експлуатації.

Постанова суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, набрала законної сили.

Згідно із Висновком щодо вартості матеріального збитку за № 79/02-25 та Звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ за цим же номером, вартість відновлювального ремонту його ТЗ складає 589 426,60 грн, вартість цього ТЗ з урахуванням пошкоджень після ДТП - 63629,92 грн. (утилізаційна вартість), а вартість матеріального збитку становить 300 573,00 грн., тобто вартість відновлювального ремонту значно перевищує розмір матеріального збитку, який дорівнює вартості ТЗ до ДТП. Таким чином, відшкодуванню підлягає різниця між розміром матеріального збитку в сумі 300 573,00 грн і утилізаційною вартістю його ТЗ, що становить 236 943,80 грн. (300573,00 грн-63629,92 грн).

Цивільно-правова відповідальність відповідачи застрахована у страховика ТДВ «Експрес страхування», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільного правової відповідності, ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну третьої особи в розміру 160 000 грн, без франшизи.

У той же час, ТДВ «Експрес страхування» провело відшкодування таких збитків лише в розмірі 110 617,04 грн.

Відтак, відповідач ТДВ «Експрес страхування» повинен провести додатково відшкодування в розмірі 49 382,96грн. (160 000,00 грн - 110 617,04 грн.), а решту суми, у вигляді різниці між вартістю матеріального збитку в розмірі 300 573,00 грн, сумою страхового відшкодування, та вартістю ТЗ з урахуванням пошкоджень після ДТП в розмірі 63629,92 повинна відшкодувати відповідачка ОСОБА_1 , як особа винна в ДТП, а саме в ромірі 76943.08 грн. (300573,00 грн -160 000,00 грн - 63629,92 грн).

Крім цього зазначає, що працює прохідником підземним на шахті «Межирічанська» у важких і небезпечних підземних умовах. Оскільки шахта знаходиться поза межами населеного пункту в якому проживає, ТЗ йому був необхідний для доїзду на роботу і назад, а також для сім`ї, яка є багатодітною.

Тривалий час збирав кошти на вказаний автомобіль, який фактично втратив в один день, через грубе і очевидне порушення ПДР відповідачкою ОСОБА_1 , що привело до душевних страждань через фактичне знищення його майна, яке для нього було дорогим і необхідним у повсякденному житті.

Під час ДТП в автомобілі на передньому сидінні знаходилась дружина ОСОБА_4 , яка отримала тілесні ушкодження у вигляді забою ребер, що було зафіксовано в цей день в приймальному відділенні Червоноградської ЦМЛ, а на задньому сидінні малолітній 4-річний син ОСОБА_5 , який отримав переляк, як і він з дружиною, в тому числі через переживання за дитину, за себе і через знищений автомобіль.

Протягом 3-х місяців вони перебували без автомобіля, внаслідок чого порушився нормальний уклад їхнього життя. Замість того щоб займатися звичними справами, змушений весь цей час витрачати зусилля для відновлення своїх прав, що також приводить до душевних страждань. Виходячи з наведеного і приймаючи до уваги характер вчиненого правопорушення та ступінь вини ОСОБА_1 у ньому, глибину душевних страждань, інших обставин, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає у розмірі 80 000 грн.

30.06.2025 позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 76943,08 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 80000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Просив позов задовольнити.

Ухвалою Шептицького міського суду Львівської області від 03 березня 2026 року заяву позивача ОСОБА_2 - задоволено.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Експерс страхування», ОСОБА_6 , з участю третьої особи ОСОБА_3 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в частині позовних вимог до Товариства з додатковою відповідальністю «Експерс страхування» - закрито.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Експерс страхування» (ЄДРПОУ 36086124, 04073, м. Київ, вул. Бандери Степана, 22) в користь ОСОБА_2 50% сплаченого судового збору у розмірі 246,92 грн.

Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету 50% сплаченого судового збору у розмірі 246,92 грн.

Оскаржуваним рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 30 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_3 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 76943 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот сорок три) грн. 08 коп. на відшкодування спричиненої матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 947,83 грн. та 3349,96 грн. витрат за проведення оцінки матеріального збитку автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди.

В задоволенні решти вимог – відмовлено.

Додатковим рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 14 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу опомогу в розмірі 10000,00 грин.

Рішення а також додаткове рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , апеляційні скарги в інтересах якої подав адвокат Хом"як О.Г., вважає, що суд першої інстанції допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи, які вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні фактичним обставинам справи, а сукупність допущених порушень призвела до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі на рішення апелянт вважає, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, оскільки на момент ДТП пошкоджений транспортний засіб належав на праві власності громадянці ОСОБА_3 , яка є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та не уповноважувала інших осіб на представництво її інтересів перед іншими особами щодо відшкодування завданої шкоди внаслідок ДТП, з належним їй на праві власності транспортним засобом.

У матеріалах справи відсутня письмова згода третьої особи про стягнення шкоди на користь позивача, як і відсутнє письмове відношення третьої особи до заявленого позову.

Зазначає, що під час розгляду справи наголошувалося на тому, що Звіт суб`єкта оціночної діяльності, який покладений в основу рішення, не відповідає вимогам належності та допустимості доказів у цівільній справі, а наведені у ньому цифри суперечать висновку страхової компанії.

Вважає, що сам факт про те, що суд погодився із доводами відповідачки та призначив у справі судову авто-товарознавчу експертизу, яка не була проведена через незадовільний матеріальний стан відповідачки, свідчить, що доданий позивачем до позовної заяви Звіт суб`єкта оціночної діяльності, не містить достовірної інформації щодо предмета доказування.

Звертає увагу, що висновок експерта є неналежним доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду.

Заміна деталей на нові буде поліпшенням стану автомобіля та необґрунтованим збагаченням його власника.

Стягнення у судовому порядку повного розміру завданої майнової шкоди на користь позивача без вирішення питання передачі відповідачці складових частин, вузлів, деталей чи обладнання, щодо заміни яких заявлені вимоги про їх відшкодування, буде неправомірним та таким, що порушує чинне законодавство.

У цьому контексті покликається на постанову Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №454/1846/17.

Не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині стягнення моральної шкоди та вважає, що суд не навів у рішенні, якому саме пункту статті 23 ЦК України відповідає наведене судом обґрунтування моральної шкоди.

Зокрема, оскільки позивач не був власником майна, йому не могло бути завдано моральної шкоди у зв`язку з пошкодженням такого.

Вважає, що позивач не довів у встановленому законом порядку характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав внаслідок ДТП, не довів характеру та обсягу немайнових втрат, а також тяжкості вимушених змін у життєвих відносинах, тому вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягала до задоволення.

Просить скасувати рішення від 30 березня 2026 року та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Шептицького міського суду Львівської області від 14 квітня 2026 року представник відповідачки Хом"як О.Г. зазначає, що ухвалюючи додаткове рішення суд допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що надання послуг професійної правничої допомоги, їхня вартість та порядок оплати має визначатися умовами договору про надання правничої допомоги та підтверджуватися актом виконаних робіт про надання послуг, однак суд першої інстанції не звернув увагу на заперечення відповідачки та прийшов висновку, що факт надання послуг у даній справі є доведеним у встановленому законом порядку.

Звертає увагу, що між адвокатом Бордюк М.Й. та ОСОБА_2 відсутній договір про надання послуг правової допомоги, з якого би вбачалися права та обов`язки сторін, вартість юридичних послуг, порядок їх оплати.

До заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу на надано детального опису виконаних робіт та акту приймання-передачі, підписаних між ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників» та ОСОБА_2 .

Незрозумілим є також і те, який обсяг виконаних робіт та за який період часу надавався ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників» та адвокатом Бордюк М.Й.

Зокрема, правова допомога, надана на підставі Договору-доручення від 14.02.2025 та Договору з адвокатом Бордюк М.Й. від 14.02.2026 на суму 12000,00 грн.

Отже, має місце Договір доручення, до якого не надано детального опису виконаних робіт та Акту приймання передачі таких, а також Акт виконаних робіт, укладений між позивачем та адвокатом, до якого не надано детального опису виконаних робіт та договору про надання послуг правової допомоги.

Таким чином, послуги, які надавалися позивачу у цій справі не підтверджені належними та допустимими доказами.

Справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, такої стадії, як судові дебати не було, відтак позивач зобов`язаний був подати докази надання професійної правничої допомоги до завершення розгляду справи або повідомити суд в останньому судовому засіданні про наявність таких намірів у подальшому.

З поданої заяви про ухвалення додаткового рішення слідує, що докази надання правової допомоги виготовлені 01.04.2026, тобто після ухвалення рішення у даній справі.

Просить скасувати додаткове рішення Шептицького міського суду Львівської області від 14 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким у задоволенні відповідної заяви відмовити.

08.05.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив позивача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу на додаткове рішення, просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 20 жовтня 2026 року не прибули, представник позивача Бордюк М.Й. подав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеконференцзв`язку, а представник відповідачки пзвернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи, у задоволенні яких судом відмовлено.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення по суті спору суд першої інстанції вказав, що до спірних правовідносин щодо страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів слід застосовувати положення Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV, оскільки незважаючи на те, що страховий випадок мав місце 17.01.2025, поліс №221243155 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів набрав чинності 22.05.2024 та діяв по 21.05.2025.

Суд вказав, що вимоги позивача до відповідачки, як до винної в ДТП особи, про відшкодування майнової шкоди, яка залишилась не відшкодованою внаслідок виплати страхового відшкодування страховиком забезпеченого транспортного засобу, ґрунтуються на нормах наведених вище положень закону, тому підлягають до задоволення.

Стосовно доводів представника відповідача про недопустимість висновку оцінювача, суд вказав, що висновок експерта згідно зі статтею 110 ЦПК України є доказом, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, тому незгода сторони у справі з висновком експерта, неповнота його відповідей є підставою для пропонування експертам дати усні пояснення до свого висновку, а так само для призначення додаткової чи повторної експертизи у межах справи, у якій призначалася судова експертиза, відповідно до вимог ЦПК України.

Щодо твердження представника відповідача про визнання звіту суб`єкту оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ недопустимим доказом, з підстав того, що оцінювач не попереджений про кримінальну відповідальність, то суд наголосив, що за висновком Верховного Суду, об`єктивність і достовірність звітів і висновків оцінювача не визначається його попередженням про кримінальну відповідальність. Тоді всі звіти були б апріорі об`єктивними і достовірними на підставі лише попередження. Об`єктивність оцінки майна та здійснення її відповідно до вимог чинного законодавства, як обов`язок, встановлені Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» без будь-якої прив`язки до повідомлень його про відповідальність. Отже, відсутні підстави стверджувати про необ`єктивність оцінювача через те, що він не був повідомлений про відповідальність. Разом з тим, за змістом ст. 12 і 33 Закону, звіт про оцінку майна не створює ніяких правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає і підтверджує зроблені оцінювачем висновки і його дії по реалізації свого завдання. Це унеможливлює судовий розгляд справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

При цьому, виклик заінтересованих осіб для проведення технічного огляду транспортного засобу, а також їх присутність, не є імперативною вимогою, та визначається на розсуд замовника дослідження, у разі наявності відповідної потреби.

Крім цього, відповідачем не наведено об`єктивних даних про те, що відсутність останнього під час проведення огляду пошкодженого транспортного засобу призвела до неправильності чи неправомірності виявлених пошкоджень та наданих оцінювачем розрахунків.

Зокрема, відповідач не надав доказів, що зафіксовані в актах огляду транспортного засобу та ремонтній калькуляції ремонтні роботи є такими, що не зумовлені ДТП.

Більше того, ухвалою суду від 07.08.2025 задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_1 та призначено судову авто-товарознавчу експертизу, однак така не була проведена та повернута без виконання через не оплату вартості за її проведення останньою.

Оскільки позивач звернувся з вимогою щодо стягнення різниці між ринковою вартістю транспортного засобу до пошкодження і його вартістю після пошкодження, за мінусом страхового відшкодування, тому питання про передачу деталей автомобіля не підлягають вирішенню.

У підсумку суд критично оцінив доводи сторони відповідача, оскільки такі спростовуються матеріалами справи та розцінюються як такі, що надані з метою уникнення відповідальності за наслідки вчиненого правопорушення.

Таким чином, суд стягнув з відповідача 76943,08 гривень (300573 грн. (ринкова вартість автомобіля) - 160000,00 грн. (страхове відшкодування) - 63629,92 грн (вартість автомобіля після його пошкодження)), тобто розмір завданої відповідачем внаслідок ДТП майнової шкоди, який перевищує встановлений полісом 221243155 ліміт відповідальності страховика (160000,00 гривень).

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17.01.2025, то суд дійшов висновку, що останньому була заподіяна моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях через пошкодження автомобіля, порушенні звичайного способу життя, докладенні зусиль для його відновлення, в транспортному засобі під час дорожньо-транспортної пригоди перебували дружина та дитина позивача, тому, з урахуванням обставин справи, суті позовних вимог, негативних наслідків, що настали в результаті дій відповідача, суд вважав, що розумним та обґрунтованим є розмір моральної шкоди у розмірі 10000,00 гривень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд врахував не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Позивач просить стягнути витрати у розмірі 5 500,00 гривень за проведення оцінки матеріального збитку авто після дорожньо-транспортної пригоди, які сплатив на рахунок ФОП ОСОБА_7 .

Суд дійшов висновку, що такі витрати мають значення для справи, оскільки експертиза проводилась саме на підтвердження розміру завданої шкоди, а наданий позивачем висновок ліг в основу рішення суду, тому враховуючи задоволення позовних вимог до відповідачки ОСОБА_1 , стягнув пропорційно задоволеній частині таких вимог, на користь позивача 3349,96 грн (76943,08/126326,04*5500) витрат за проведення експертного дослідження та судовий збір.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд врахував, що разом із позовною заявою позивачем було зазначено, що орієнтований розмір витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи, становить 23000 грн, з яких 8000-13000 грн на час розгляду справи у суді першої інстанції та 10000 грн в суді апеляційної інстанції.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи.

Врахувавши часткове задоволення позовних вимог, підтвердження позивачем належними та допустимими доказами надання йому правової допомоги у розмірі 12000 грн, що визначена умовами договору про надання правничої допомоги, врахувавши складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково та з урахуванням заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнув з відповідача на користь позивача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, ухваливши оскаржуване додаткове рішення, суд зменшив судові витрати на правову допомогу з 12000,00 грн. до 10 000,00 грн.

Перевірюяи законність оскаржуваних судових рішень, колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що 17.01.2025 о 11:50 год відповідачка ОСОБА_1 керуючи автомобілем Кіа Спортейдж д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Шептицькому, рухаючись по вул. Винниченка, яка є другорядною дорогою не надала переваги в русі транспортному засобу Пежо 5008 д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі та здійснила зіткнення з його автомобілем, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками, чим порушила вимоги п. 16.11 ПДР України.

Водії здійснювали керування транспортними засобами на відповідній правовій підставі, як це вимагають ПДР (п.п. 2.1, 2.2).

Постановою судді Червоноградського (Шептицького) міського суду Львівської області від 25.02.2025 у справі 459/237/25 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Зі змісту постанови слідує, що у судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, свою вину визнала повністю.

На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Кіа Спортейдж д.н.з. НОМЕР_1 – відповідачки ОСОБА_8 була застрахована у ТДВ «Експрес Страхування» за полісом № ЕР-221243155 від 22.05.2024. Ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну потерпілого встановлений у розмірі 160 000,00 грн.

Згідно страхового акту № 4.25.00145-2 ТДВ «Експрес Страхування», попередні виплати по справі у розмірі 110617,04грн, ринкова вартість транспортного засобу Пежо 5008 д.н.з. НОМЕР_2 300573,00 грн.

Відповідно до висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 79/02-25 від 27.02.2025 оцінювача ОСОБА_9 , як посадової особи СОД – ФОП ОСОБА_7 , вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Пежо 5008 д.н.з. НОМЕР_2 , становить 589426,60 грн. Ринкова вартість автомобіля до ДТП становить 300573,00 грн. та після ДТП у пошкодженому стані 66629,92 грн.

Платіжною інструкцією 5972911 від 10 лютого 2025 року ТДВ «Експрес Страхування» виплатило страхове відшкодування за полісом № ЕР-221243155 від 22.05.2024 на рахунок ОСОБА_3 у розмірі 110 617,04 грн.

Крім цього, платіжною інструкцією 68823239 від 01 травня 2025 року ТДВ «Експрес Страхування» виплатило страхове відшкодування за полісом № ЕР-221243155 від 22.05.2024 на рахунок ОСОБА_3 у розмірі 49 382,96 грн.

Таким чином, ОСОБА_3 було виплачено кошти у сумі 160 000,00 грн., що відповідає ліміту відповідальності ТДВ «Експрес Страхування».

З 28.01.2025 позивач ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Пежо 5008 д.н.з. ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 49).

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач є потерпілим внаслідок адміністративного правопорушення, оскільки був водієм транспортного засобу Пежо 5008 д.н.з. НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , який на праві власності належав ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 50).

Звертаючись до суду з позовними вимогами та у подальшому уточнюючи такі, позивач ОСОБА_2 свої доводи зводить до того, що відповідачка ОСОБА_1 повинна відшкодувати шкоду, як особа винна в ДТП, у ромірі 76943.08 грн., моральну шкоду оцінює у розмірі 80 000 грн.

Колегія суддів виходить з того, що рішення районного суду оскаржується лише відповідачкою ОСОБА_1 , як винною особою та у частині задоволених позовних вимог, тому слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та статті 367 ЦПК України, законність оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Саме склад адміністративного чи кримінального правопорушення є тим юридичним фактом який породжує правовідносини між порушником і потерпілим та створює певні правомірні вимоги потерпілого та обов`язки порушника відшкодувати шкоду завдану протиправними діями.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Так, деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди, натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Якщо потерпілий одержав відшкодування від завдавача шкоди у розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

В свою чергу, регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон №1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення вдію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону […..]. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).

З огляду на дату настання страхового випадку (17 січня 2025 року року) та дату укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (22.05.2024), до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення саме Закону № 1961-IV.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону).

Стаття 4 цього закону визначає суб`єктів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно із статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом.

Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Як зазначалося вище, колегія суддів виходить з того, що вина у спірній ДТП, визнання такої страховим випадком та інші обставини, які стосуються учасників справи, а не їх правова оцінка встановлені судовим рішенням, відтак повторному доказуванню не підлягають.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.

Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 23.09.2020, справа № 199/1100/19.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18) зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18) зазначено, що пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що "факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).

Враховуючи наведене, а також те, що позивач ОСОБА_2 на відповідній правовій підставі володів транспортним засобом, який зазнав пошкоджень у спірній ДТП, протилежного суду не доведено, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про наявність в останнього права вимоги та статусу потерпілого у спірних правовідносинах, що спростовує протилежні доводи апеляційної скарги у цій частині.

Зменшуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначив, що страховик здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі ліміту відповідальності, таким чином, виключною правовою проблемою у межах даного апеляційного провадження є питання можливості покладення цивільно-правової відповідальності на відповідачку ОСОБА_1 у відповідному розмірі, з врахуванням виплати страхового відшкодування її страховиком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що формуючи судову практику, касаційна інстанція неодноразово звертала увагу на помилковість висновків судів про альтернативне право потерпілого обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування, оскільки у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.

В свою чергу, пинцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.

Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника".

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанова Верховного Суду від 02.04.2025р. У справі №756/5460/23, касаційний суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Відповідно до ст. 386 ЦК України захист права власності забезпечується, в тому числі правом власника на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, в тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

Як вже зазначалося, згідно із ст.ст. 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18) зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Відповідно до ст. 28 цього Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 30 Закону).

Як вже зазначалося, згідно із страховим актом № 4.25.00145-2 ТДВ «Експрес Страхування», ринкова вартість транспортного засобу Пежо 5008 д.н.з. НОМЕР_2 - 300573,00 грн.

В свою чергу, на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди, позивач надав суду висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 79/02-25 від 27.02.2025 оцінювача ОСОБА_9 , як посадової особи СОД – ФОП ОСОБА_7 , згідно із яким вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Пежо 5008 д.н.з. НОМЕР_2 , становить 589426,60 грн. Ринкова вартість автомобіля до ДТП становить 300573,00 грн., а вартість КТЗ з урахуванням пошкоджень після ДТП - 63629,92 грн.

Оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля фактично в два рази перевищує ринкову вартість транспортного засобу до ДТП, висновки про те, що транспортний засіб фізично знищений є очевидними та жодним чином не спростованим.

Крім цього, виходячи з існуючих методик проведення автотоварознавчих досліджень, пошкоджені деталі внаслідок ДТП передбачають їх заміну, а не ремонт.

Згідно із п. 34.2 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до п. 34.3. ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Таким чином, закон не забороняє потерпілим для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, залучати експертів або юридичних осіб, у штаті яких є експерти.

Враховуючи наведене, залучення позивачем судового експерта з метою визначення розміру відшкодування завданої шкоди пов`язаної із пошкодженням його транспортного засобу, не суперечить наведеним вище вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи, спірна ДТП мала місце 17.01.2025, при цьому, Страховий Акт № 4.25.00145-2 складений представником страховика лише 29.04.2025 (т. 1 а.с. 116).

Враховуючи наведене, позивач, як потерпіла сторона, мав повне право на залучення суб`єкта оціночної діяльності з метою визначення розміру відшкодування завданої шкоди пов`язаної із пошкодженням транспортного засобу, що не суперечить наведеним вище вимогам закону.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Замовник повинен забезпечити належні безпечні умови огляду (освітлення, вільний доступ, можливість огляду КТЗ з різних сторін тощо).

Таким чином, присутність заінтересованих осіб не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 листопада 2020 року у справі № 643/10751/16-ц (провадження № 643/10751/16-ц), від 02 жовтня 2019 у справі № 645/2553/15-ц (провадження 61-27280св18).

Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Так, серед джерел доказів, відповідно до статті 76 ЦПК України є висновок експерта.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.

Колегія суддів виходить з того, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, висновком експерта, які повинні відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №753/21177/16-ц, від 30 червня 2020 року по справі №200/12295/17, від 03 червня 2021 року по справі №461/2217/19.

Наданий позивачем висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 79/02-25 від 27.02.2025 оцінювача ОСОБА_9 , як посадової особи СОД – ФОП ОСОБА_7 , виконаний відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить висновку, що оцінка (визначення вартості матеріального збитку) проведена уповноваженою на те особою та сам висновок, є належним доказом, який підтверджує та встановлює розмір завданих збитків.

У контексті зазначаного колегія суддів виходить з того, що ухвалою місцевого суду від 07.08.2025 задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_1 та призначено судову авто-товарознавчу експертизу, однак така не була проведена, а матеріали справи повернуті без виконання у зв`язку з відсутністю сплати вартості за її проведення, при цьому, відповідний обов`язок був покладений на ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним, покликання представника в апеляційній скарзі на те, що суд погодився із доводами відповідачки та призначив у справі судову авто-товарознавчу експертизу, оскільки доданий позивачем до позовної заяви Звіт суб`єкта оціночної діяльності не містить достовірної інформації щодо предмета доказування, є суб`єктивним трактуванням стороною норм процесуального права.

Зокрема, ухвалюючи у справі рішення по суті спору, суд здійснює оцінку усіх поданих сторонами доказів на стадії ухвалення судового рішення, при цьому, попередньо жодні докази для суду не мають наперед встановленої сили (значення), відтак постановляючи ухвалу про призначення експертизи, суд виключно забезпечив змагальність процесу та право відповідача на спростування поданих стороною позивача доказів.

Що стосується доводів про те, що оцінювач не був попереджений про кримінальну відповідальність, то суд першої інстанції правильно вказав, що об`єктивність і достовірність звітів і висновків оцінювача не визначається його попередженням про кримінальну відповідальність, оскільки всі звіти були б апріорі об`єктивними і достовірними на підставі лише попередження. Об`єктивність оцінки майна та здійснення її відповідно до вимог чинного законодавства як обов`язок встановлені Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» без будь-якої прив`язки до повідомлень його про відповідальність. Отже, відсутні підстави стверджувати про необ`єктивність оцінювача через те, що він не був повідомлений про відповідальність. Разом з тим, за змістом ст. 12 і 33 Закону, звіт про оцінку майна не створює ніяких правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає і підтверджує зроблені оцінювачем висновки і його дії по реалізації свого завдання. Це унеможливлює судовий розгляд справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 справа №711/650/13-ц.

Таким чином, врахувавши наданий стороною позивача експертний висновок, додатки до такого та відповідну ремонтну калькуляцію (фототаблиці), відсутність будь яких спростувань такого зі сторони винної особи чи інших альтернативних розрахунків заподіяної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 відшкодування в сумі 76943 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот сорок три) грн. 08 коп., пов`язане з фізичним знищенням його транспортного засобу.

В свою чергу, колегія суддів враховує, що у вказану суму включені також і витрати, які позивачем понесені за послуги стоянки у розмірі 7100,00 грн. та витрати, пов`язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП в розмірі 4000,00 грн., що відповідачє вимогам статті 29 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, самі лише посилання на невідповідність, на думку апелянта, визначеної вартості заподіяних збитків є неспроможними та не дають підстав для обгрунтованого сумніву у складеному експертом висновку або його кваліфікації щодо виявлення пошкоджень, спричинених внаслідок ДТП транспортному засобу, який був об`єктом дослідження.

У цьому контексті, взагалі незрозумілою є позиція відповідачки, яка оскаржуючи рішення суду першої інстанції просить про повну відмову у задоволенні позовних вимог, тобто за обставин, визнання своєї вини у спірному ДТП, вважає, що шкоду позивачу не потрібно відшкодовувати.

У підсумку колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині стягнення на користь позивача відшкодування матеріального збитку, пов`язаного з фізичним знищенням його транспортного засобу, висновків суду не спростували, тому підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення у цій частині, відсутні.

Згідно усталеної судової практики щодо розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Зокрема, саме такі роз`яснення містяться у п. 14 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року, №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 766/13258/18 (провадження № 61-13917св20) Верховний Суд звернув увагу на те, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

При цьому, вказуючи в апеляційній скарзі, що за заявою заподіювача шкоди суд одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, відповідачка із відповідною заявою про передачу замінених деталей не зверталася, просила про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи відсутність відповідної заяви, питання про передачу знищеного автомобіля відповідачці, як особі, відповідальній за шкоду, апеляційним судом не вирішується.

Крім цього, оскільки позивач звернувся з вимогою щодо стягнення різниці між ринковою вартістю транспортного засобу до пошкодження і його вартістю після пошкодження, за мінусом страхового відшкодування, тому вимога про передачу деталей автомобіля, що не можуть використовуватися за призначенням, не підлягає до задоволення.

Позивач також просив стягнути з відповідачки моральну шкоду, посилаючись на те, що йому було завдано моральної шкоди не лише в зв`язку з пошкодженням майна, яке було сімейним засобом пересування та спричинило сильні душевні хвилювання через порушення звичайного порядку життя та обмеження у переміщенні, але й через протиправні дії відповідачки, а саме порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також - незалежно від вини заподіювача шкоди, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Тобто суд повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц (провадження № 61-3593св19), згідно яких «практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах».

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 753/4289/23, провадження № 61-7327св24).

Позивач також посилався на заподіяння тілесних ушкоджень його дружині та пережитий ним, дружиною та дитиною страх внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, і даний фактор, на переконання колегії суддів, значно впливає на оцінку моральної шкоди у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З урахуванням усіх обставин справи, знищенням майна, яке перебувало у володінні позивача, необхідність нераціональної витрати часу по відноленню своїх порушених прав, зміни усталеного укладу життя, що є безумовним, апеляційний суд приходить висновку про правильність висновків суду першої інстанції та наявність підстав для відшкодування відповідачкою спричиненої позивачеві моральної шкоди, у розмірі 10000 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості.

Задовольнивши частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки на користь позивача і 3349,96 грн. витрат за проведення експертного дослідження, оскільки такі витрати поза лімітом відповідальності страховика, а також судовий збір у сумі 796,43 грн за позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди та пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 151,40 грн за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, а всього 947,83 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги на додаткове рішення щодо розподілу судом витрат на правову допомогу, колегія суддів приходить такого висновку.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема задоволення позову - на відповідача.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони (ч. 4 ст. 137 ЦПК України ).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, колегія суддів враховує те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року усправі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 137 ЦПК України).

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу суду надано: копію договору – доручення на правове обслуговування – надання правничої допомоги з участю адвоката від 14.02.2025, укладеного між ОСОБА_2 та «Юридичним центром захисту прав власників»; договір про представництво інтересів (надання правничої допомоги) від 14.02.2025, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Бордюком М.Й.; детальний опис виконаних робіт складений адвокатом Бордюком М.Й. 01.04.2026; акт виконаних робіт від 01.04.2026, що підписаний ОСОБА_2 та адвокатом Бордюком М.Й. відповідно до якого вартість послуг становить 12000 грн; платіжну інструкцію №49230809 від 14.03.2025, призначення платежу: оплата за надання послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги на суму 8000,00 гривень; ордер на надання правничої допомоги серії ВС № 1332031 адвоката Бордюка М.Й. (т. 2 а.с. 5-7).

Враховуючи наведене, доводи скарги про те, що до заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу не надано детального опису виконаних робіт та акту приймання-передачі, підписаних між ТзОВ «Юридичний центр захисту прав власників» та ОСОБА_2 , а також те, що незрозумілим є, який обсяг виконаних робіт та за який період часу надавався ТзОВ «Юридичний центр захисту прав власників», а який адвокатом Бордюк М.Й., спростовуються матеріалами справи та тим, що останній є директором ЮФ «Юридичний центр захисту прав власників».

Згідно п. 2.1. договору – доручення на правове обслуговування – надання правничої допомоги з участю адвоката від 14.02.2025, укладеного між ОСОБА_2 та «Юридичним центром захисту прав власників», «Юридична фірма» приймає на себе виконання наступної правової роботи, в тому числі із залученням адвоката, який є працівником «Юридичної фірми» (адвокатом Бордюком М.Й.): надання консультативно-правової допомоги, підготовка позовної заяви та представництво інтересів ОСОБА_2 , як позивача при розгляді справи за його позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої йому внаслідок ДТП, скоєного ОСОБА_1 .

Довіритель оплачує роботу адвоката на рахунок «Юридичної фірми» 8000-13000 грн за виконану роботу при підготовці позову і за час розгляду справи в суді першої інстанції, із них 8000 грн до завершення розгляду справи в цьому судді, а решту протягом 7 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили (п. 3.2 Договору-доручення).

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В свою чергу, тривалість спірних правовідносин (категорія справи), той факт, що зазнавши шкоди ще у січні 2025 року та маючи на таку право, яке визначено законом, позивач не взмозі був отримати належного йому відшкодування через, у тому числі, поведінку відповідачки, що на переконання колегії суддів, свідчить про необхідність стягнення витрат на правову допомогу.

Таким чином, врахувавши складність справи та виконаних адвокатом робіт і послуг з представництва інтересів позивач, а також заперечення з цього приводу зі сторони відповідачки, суд першої інстанції лише частково задовольнив заяву та стягнув на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., який, на переконання колегії суддів, жодним чином не спростований стороною відповідача та є співмірном з обсягом наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, значенням спору для сторін та їх матеріальним становищем.

Окремо колегія суддів вважає за можливе зазначити, що виконання відповідачкою, як винною особою свого зобов`язання (що слідуючи матеріалам справи є предметом даного провадження) у добровільному порядку, виключало б необхідність стягнення витрат на правову допомогу у судовому порядку та інших судових витрат, як і розгляду справи в принципі.

Що стосується того, що на думку апелянта, справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, такої стадії, як судові дебати не було, відтак позивач зобов`язаний був подати докази надання професійної правничої допомоги до завершення розгляду справи або повідомити суд в останньому судовому засіданні про наявність таких намірів у подальшому, однак з поданої заяви про ухвалення додаткового рішення слідує, що докази надання правової допомоги виготовлені 01.04.2026, тобто після ухвалення рішення у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції вирішив проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (т. 1 а.с. 88).

Дійсно при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 279 ЦПК України).

Разом з цим, звертаючись із позовними вимогами сторона позивача просила про вирішення питання судових витрат (т. 1 а.с. 3).

Положення ст. ст. 126, 134, 141 ЦПК України вказують на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.

Таким чином, подавши заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правову допомогу 03.04.2026, позивач ОСОБА_2 дотримався вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки вирішення питання судових витрат клопотав у позовній заяві, а відповідні докази із заявою подав на четвертий день після ухвалення рішення по суті спору.

В свою чергу, вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судових дебатів немає, про що йдеться у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №817/1889/17.

Як наслідок, ухвалюючи оскаржувані рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильних висновків, які не спростовані у даному апеляційному провадженні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційних скарг та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому оскаржувані рішення суду необхідно залишити без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Хом"яка Олександра Григоровича – залишити без задоволення.

Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 30 березня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 жовтня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua