Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №464/7505/25 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №464/7505/25

Суддя: Ніткевич А. В.

Справа № 464/7505/25 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/811/1431/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданн цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року в складі судді Борачка М.В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

У жовтні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №496915-КС-002 про надання кредиту від 02.07.2024 в розмірі 145 633,00 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту- 29000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах - 113564,10 грн, суми прострочених платежів за комісією - 3068,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.07.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №496915-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 29000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яка була зазначена позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

08 серпня 2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до договору №496915-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовились внести зміни в п.1 договору та викласти в такій редакції «Термін дії договору» до 24.07.2025.

Однак відповідачка ОСОБА_1 належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, лише частково сплатила борг, тому у неї станом на 09.10.2025 утворилася заборгованість за договором №496915-КС-002 про надання кредиту в розмірі 145633 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 29000 грн., суми прострочених платежів по процентах - 113564,10 грн., суми прострочених платежів за комісією - 3068,90 грн. Враховуючи вищенаведене, позивач просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. львова від 002 квітня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №496915-КС-002 від 02.07.2024 про надання кредиту у розмірі 130028 (сто тридцять тисяч двадцять вісім) грн. 87 коп.

В решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 2162 (дві тисячі сто шістдесят дві) грн. 96 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив позивач ТОВ «Бізнес Позика», вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим на неповно з`ясованих обставинах справи, з порушенням норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнивши поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку в день, встановлену в кредитному договорі укладеному Відповідачем з ТОВ «Бізнес Позика».

Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про начебто нікчемність встановлених у Кредитному договорі процентних ставок в день в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", а також дійшов хибного висновку про начебто невідповідність встановлених у Кредитному договорі процентних ставок в день максимальному розміру денної процентної ставки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Внаслідок цього, суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача за Кредитним договором та неправомірно здійснив перерахунок боргу.

Апелянт зауважує, що денна процентна ставка розраховується за формулою, визначеною ч. 4 ст. 8 Закону, і для кредитного договору становить 0,95%, а для додаткової угоди - 1,05%, що не перевищує встановлені законом обмеження.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно здійснив перерахунок процентів за спрощеною формулою, не застосувавши передбачену законом формулу розрахунку денної процентної ставки.

Вказує, що до позовної заяви доданий розрахунок заборгованості, в якому були застосовані вищезазначені ставки в день, що повністю відповідає умовах Крединого договору. Розрахунок заборгованості є розрахунком заборгованості за кредитним договором, а не розрахунком денної процентної ставки за кредитним договором.

Апелянт також звертає увагу суду на судову практику судів апеляційної інстанції, які дійшли висновку, що не слід ототожнювати поняття «денна процентна ставка» та «процентну ставка в день».

Просить змінити рішення Сихівського районного суду м. львова від 02 квітня 2026 року змінити в частині загальної суми задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості, збільшивши її з 130 028,87 грн до 145 633,00 грн та здійснити перерозподіл судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 20 жовтня 2026 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 02.07.2024 між сторонами укладено кредитний договір №496915-КС-002 в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (UA-6026), що відповідає ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Свої зобов»зання позивач виконав повністю, перерахувавши 29 000 грн на банківську картку відповідача, що підтверджено листом АТ «ПУМБ» та ТОВ «ПрофітГід». 08.08.2024 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 08.08.2024, якою продовжено термін дії договору до 24.07.2025. На виконання умов договору відповідач частково сплатив борг, однак станом на 09.10.2025 утворилася заборгованість у розмірі 145 633 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції не погодився з розрахунком позивача в частині відсотків, виходячи з положень ст. 8 Закону (в редакції Закону №3498-ІХ від 22.11.2023, чинного з 24.12.2023), де максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Оскільки Кредитний договір укладено 02.07.2024, тобто після набрання змін чинності, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню пложення Закону України «Про споживче кредитування», які діяли на цей момент.

Суд визнав нікчемними умови договору щодо денної ставки 1,14918207% за періоди: з 02.07.2024 по 08.08.2024; з 10.09.2024 по 24.07.2025, та застосував обмеження 1%, а також здійснив власний розрахунок з врахуванням внесених відповідачем платежі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що 02 липня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №496915-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 29000,00 грн; строком на 24 тижні; стандартна процентна ставка в день 1,5000% фіксована, знижена процентна ставка - в день 1,14918207 фіксована; комісія за надання кредиту 4350,00 грн; строк дії Договору до 17.12.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 85946,38 грн. Орієнтована реальна річна процентна ставка - 19654,27%; денна процентна ставка:1,16%.

Прийняття відповідачем пропозиції із запропонованими умовами підтверджує паперова копія Прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладання Договору №496915-КС-002 від 02.07.2024 про надання кредиту з аналогічними умовами, що містить відомості про підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-6026.

Кредит надається шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, що наведений у розділі 8 Договору №496915-КС-002 від 02.07.2024.

Відповідно до п.3.1. цього правочину, кредитодавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення Договору надати позичальнику кредит в сумі, вказаній в п. 2.1. Договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 Договору.

Пункт 3.2 Договору передбачає, що нарахування позичальну процентів здійснюється за ставкою, вказаною у п. 2.4 Договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3 та Додатку №1 до Договору.

Паспорт споживчого кредиту відповідає умовам кредитного договору і також підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7661.

Анкета клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи), окрім найменування позичальника, адреси реєстрації, РНОКПП, дати та місця народження, паспортних даних, містить номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів, а саме № НОМЕР_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» виконав своє грошове зобов`язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти в кредит у розмірі 29000,00 грн.

Даний факт підтверджується отриманими на виконання ухвали суду про витребування доказів від 30.10.2025, відомостями, які надані АТ «Перший український міжнародний банк», про те, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_1 .

Відповідно до елетронних доказів вбачається, що 02.07.204 на вказану картку зарахований переказ в розмірі 29000,00 грн.

Окрім того, 08.08.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до договору №496915-КС-002 він 02.07.2024 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов додаткової угоди, термін дії договору до 24.07.2025.

На підтвердження вказаного вище, позивачем надано Додаткову угоду 1 до договору №496915-КС-002 від 02.07.2024, паспорт споживчого кредиту від 08.08.2024. Документи підписані відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Отже, приймаючи умови договорів, відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами Договору про надання кредиту, повністю розуміє усі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно їх дотримуватися, які розміщені в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та опубліковані на його офіційних сайтах.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Після укладення кредитного договору №496915-КС-002 від 02.07.2024, такий разом з додатком №1 та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» був відправлений відповідачці на її електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 та розміщений в особистому кабінеті клієнта для перегляду та скачування в цілодобовому режимі без обмежень, що підтверджено візуальною формою послідовності дій, щодо укладення електронного договору.

Зокрема, згідно із візуальною формою послідовності дій клієнта при укладенні кредитного договору №496915-КС-002 від 02.07.2024 в інформаційно-телекомунікаційній системи Товариства вбачається алгоритм дій сторін під час укладення договору: вхід в особистий кабінет; отримання інформації про статус клієнта; передача інформації обраних клієнтом умов кредиту; надання паспорту споживчого кредиту; запит на генерацію та відправку одноразового ідентифікатора для підписання паспорта споживчого кредиту та Інформаційного повідомлення; підписання паспорта споживчого кредиту та Інформаційного повідомлення; формування шаблону оферти; запит на відправку шаблону акцепту; запит на формування одноразового ідентифікатора для підписання договору; підписання договору клієнтом; підписання договору Товариством; формування інформаційного повідомлення про успішне підписання договору; відправка документів на електронну пошту; відображення документів у особистому кабінеті.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, ч.1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що із змісту вищенаведених положень Закону випливає, що електронний договір може бути підписаний стороною за допомогою одноразового ідентифікатора, отримання якого є неможливим без прийняття особою пропозиції укласти електронний договір (оферти).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 через веб-сайт кредитодавця шляхом введення логіну та паролю особистого кабінету ввійшла до особистого кабінету та подала заявку на отримання кредиту, де вказала номер свого поточного (карткового) рахунку № НОМЕР_1 . Після отримання Заявником повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання Кредиту в Особистому Кабінеті Заявника розміщено Оферту, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Після отримання Оферти Заявнику надіслано Одноразовий ідентифікатор. 02.07.2024 відповідачка прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 496915-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС одноразового ідентифікатора UA-6026. Саме цей одноразовий ідентифікатор міститься в примірнику договору в місці підписання, який долучений до матеріалів справи Позивачем.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кредитний договір підписаний боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено факт укладання між сторонами правочину.

Рішення суду в означеній частині сторонами не оспорюється.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості та кредитного договору вбачається, що протягом періоду з 02.07.2024 по 06.08.2024 позивачем застосовано процентну ставку 1,14918207% в день, 07.08.2024 та 08.08.2024 застосовано процентну ставку 1,5%, у період з 09.08.2024 по 09.09.2024 - застосовано процентну ставку 0,8618866, у період з 10.09.2024 по 24.07.2025 - застосовано процентну ставку 1,14918207.

Із розрахунку також вбачається, що відповідачка здійснювала часткові платежі, а саме 23.07.2024 сплачено 6 280 грн, 23.08.2024 - 1 570 грн; 12.09.2024 - 1 570 грн; 01.10.2024 - 2 403,10 грн; 04.10.2024 - 2 736,34 грн. Разом внесено 14559 грн 44 коп, з яких 13278 грн 34 коп зараховано в рахунок сплати відсотків за Договором.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що правове регулювання спірних правовідносин здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення договору.

Відповідно до ч. 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року (з урахуванням змін, внесених Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зі змісту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов`язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення, як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Кредитний договір укладений 02 липня 2024 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на нього поширюються загальні приписи частини п`ятої статті 8 цього Закону щодо граничного розміру денної процентної ставки у 1 %.

Зі змісту положень частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Ключовим питанням у цій справі є правильне тлумачення поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та його співвідношення з процентною ставкою, встановленою в кредитному договорі.

Відповідно до ч. 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Пунктом 1-2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено поняття «денна процентна ставка» як загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Тобто, денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

В п. 2.11 договору про надання кредиту встановлено, що денна процентна ставка становить 1,16 процентів та розраховується у процентах за формулою: (ЗВСК 56946,38 грн / ЗРК 29000,00)/ t 169 днів х 100%.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 2.11 договору про надання кредиту, з урахуванням формули, передбаченої частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавцем було визначено та підтверджено розмір денної процентної ставки у 1,16 %, що перевищує граничний показник 1 %, встановлений законом. Зазначена обставина підтверджується змістом самого договору та не спростована апелянтом належними і допустимими доказами.

Водночас законодавець імперативно встановив, що загальні витрати за споживчим кредитом, у тому числі проценти за користування кредитом, повинні бути розраховані кредитодавцем таким чином, щоб максимальний розмір денної процентної ставки не перевищував 1 %.

З огляду на приписи частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які обмежують права споживача порівняно з передбаченими законом гарантіями, є нікчемними.

Отже, умова договору щодо визначення денної процентної ставки у розмірі 1,14918207%, 1,5 % у частині її застосування після встановлення законом граничного розміру 1 %, правомірно визнана судом такою, що не підлягає застосуванню.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку про його часткову невідповідність вимогам закону, оскільки за період з 02.07.2024 - 08.08.2024, 10.09.2024 - 24.07.2025 проценти мали нараховуватись з урахуванням встановленого граничного обмеження 1% на день, тоді як позивачем застосовано вищу ставку. Вказана обставина призвела до завищення розміру процентів, що підлягали стягненню.

Саме з урахуванням наведеного суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що проценти підлягають перерахунку виходячи з максимально допустимого розміру 1 % на день за вказані періоди.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив періоди дії перехідних положень та застосував максимальний розмір денної процентної ставки 1 % з 21.08.2024, здійснивши розрахунок процентів за цей період виходячи з 1 % на день. Розрахунок суду: 29 000 ? 38 днів ? 1 % = 11 020 грн (за період з 02.07.2024 по 08.08.2024) та 29 000 ? 318 днів ? 1 % = 92 220 грн (за період з 10.09.2024 по 24.07.2025) є арифметично правильним. Також, суд обґрунтовано врахував часткові платежі відповідача та правильно зарахував їх у погашення заборгованості за процентами.

Доводи апеляційної скарги про те, що денна процентна ставка за договором фактично становить 0,95 % (з розрахунку (46360,00/29 000,00)/169 днів Х 100%) та відповідає вимогам закону, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на довільному перерахунку, а вказаний позивачем розмір загальних витрат за споживчим кредитом не відповідає умовам договору.

Наведені судом першої інстанції у рішенні розрахунки розміру процентів, здійснені з урахуванням максимально допустимої денної процентної ставки у 1%, в апеляційній скарзі не спростовані, а доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення процентів за користування кредитом дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо цієї вимоги, з врахуванням зазначених вимог закону.

Покликання апелянта а те, що суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами та неправомірно здійснив перерахунок боргу не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції не «зменшував» розмір процентів у розумінні ст. 551 ЦК України чи ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції констатував нікчемність умови договору в частині встановлення процентної ставки, що перевищує граничний розмір, встановлений законом, та здійснив розрахунок заборгованості виходячи з законного розміру денної процентної ставки. Це не є зменшенням розміру процентів, а є застосуванням наслідків нікчемності умови правочину відповідно до ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції «не розрахував розмір денної процентної ставки за Кредитним договором у відповідності до цієї формули», не спростовує правильності висновку суду про нікчемність умови договору в частині перевищення граничного розміру денної процентної ставки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про споживче кредитування» не оперує поняттям «процентна ставка в день». Законодавцем визначено виключно поняття денної процентної ставки як розрахункової величини, що обчислюється відповідно до формули, встановленої частиною четвертою статті 8 Закон України «Про споживче кредитування», та для якої встановлено імперативне обмеження максимального розміру. Отже, посилання апелянта на розмежування «процентної ставки в день» та «денної процентної ставки» не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Посилання апелянта на низку постанова апеляційних судів (Черкаського апеляційного суду у справах № 702/76/25, № 693/236/25, № 699/932/24, № 694/3209/24; Хмельницького апеляційного суду у справі № 679/678/25), у яких апеляційні суди дійшли висновку про необхідність застосування формули ДПС та визнання умов договору такими, що відповідають вимогам закону, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки відповідно до ст. 263 ЦПК України суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в постановах апеляційних судів. Постанови апеляційних судів в інших справах не мають обов`язкової сили для суду, який розглядає цю справу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 жовтня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua