Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №336/5434/25 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №336/5434/25

Суддя: Подліянова Г. С.

Дата документу 20.10.2026 Справа № 336/5434/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/5434/25 Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С.

Провадження № 22-ц/807/2350/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум`звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 06 березня 2019 року ОСОБА_1 уклав з Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») договір кредиту шляхом підписання договору – анкети про відкриття та комплексного розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (з Правилами) № 95388472000, на підставі якого банк надав відповідачу кредит шляхом встановлення ліміту овердрафту на Картковому рахунку Клієнта.

Позичальник, в порушення умов Договору, свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим, АТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» на підставі договору факторингу № 285 від 09.12.2024 року право вимоги до відповідача за вищевказаним Договором. Загальна сума заборгованості відповідача у відповідності до Реєстру боржників до договору факторингу № 285 від 09.12.2024 року складає 470 432,09 грн, з них: заборгованість за основним боргом – 203 223,19 грн, заборгованість за відсотками – 267 208,90 грн.

У зв`язку з невиконанням умов договору позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу, в якій позивач вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов Договору та погасити заборгованість в розмірі 470 432,09 грн. Однак, дана вимога у визначені позивачем строки не виконана, заборгованість за договором не погашена, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь вищевказану заборгованість у розмірі 470 432,09 грн, з яких: 203 223,19 гривень – заборгованість за основним боргом; 267 208,90 гривень – заборгованість за процентами за користування кредитом, витрати по сплаті судового збору в розмірі 5645,18 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» заборгованість за кредитним договором № 95388472000 у розмірі 168 204,55 гривень, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2018,15 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95388472000 від 06.03.2019 у загальному розмірі 470 432,09 грн, у тому числі: 203 223,19 грн — заборгованість за основним боргом; 267 208,90 грн — заборгованість за процентами; 0,00 грн — заборгованість за комісією. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» судові витрати у вигляді сплати судового збору понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що загальний розмір заборгованості становив 470 432,09 грн. На підтвердження фактичного користування кредитними коштами та формування заборгованості позивачем були подані, зокрема, банківські виписки АТ «Укрсиббанк» про рух коштів за картковим рахунком відповідача за період з 16 листопада 2019 року по 17 червня 2025 року. Отже, у розпорядженні суду були докази, які дозволяли дослідити рух коштів за кредитним рахунком за значно триваліший період, ніж до 15 лютого 2022 року. Однак суд першої інстанції фактично обмежив розмір доведеної заборгованості сумою, яка існувала станом на 15 лютого 2022 року у розмірі 168204, 55 грн, з яких 162022, 33 грн – заборгованість за основним боргом, 6182, 22 грн заборгованість за процентами. Суд безпідставно визначив заборгованість станом на 15.02.2022 як остаточний розмір боргу; не врахував передбачений договором механізм продовження строку дії кредитного ліміту; пов`язав припинення кредитних правовідносин, зокрема, з датою 10.04.2020. Сам факт того, що остання покупка відповідача була здійснена 23.01.2022 року не означає автоматичного припинення кредитного зобов`язання та не свідчить про відсутність заборгованості після цієї дати. Умовами кредитування сторони передбачили спеціальний механізм продовження строку дії ліміту кредитування. Сторонами було погоджено договірний механізм продовження строку дії кредитного ліміту без необхідності укладення додаткової письмової угоди. За таких обставин сама по собі дата 23.01.2022 не могла автоматично визнаватися судом датою припинення всіх кредитних правовідносин без встановлення того, чи відбулося продовження строку дії кредитного ліміту відповідно до погодженого сторонами механізму. Навпаки, відповідно до пункту 7.1.9 Правил належне виконання позичальником своїх зобов`язань було передумовою, за якої банк міг продовжити строк дії кредитування. Так, в період з 16.08.2021 -15.09.2021 строк дії кредитного ліміту був змінений до 10.10.2023. Суд не надав належної оцінки банківським випискам у їх сукупності. Наявність окремих операцій, які суд вважав незрозумілими, не є підставою для неврахування всього подальшого руху коштів. Суд не встановив фактичний розмір основної заборгованості на дату відступлення права вимоги, не перевірив розрахунку позивача на підставі наданих доказів, обмежив розмір стягнення сумою, яка існувала на проміжну дату. Рішення в оскаржуваній частині не містить достатньої мотивації щодо визначення розміру заборгованості - 168 204,55 грн.

Щодо процентів за користування кредитом позивачем заявлено до стягнення 267 208,90 грн заборгованості за процентами. Суд першої інстанції визнав доведеними лише 6 182,22 грн процентів, які входили до складу заборгованості станом на 15.02.2022. При цьому суд не здійснив повноцінної перевірки подальшого нарахування процентів відповідно до умов кредитного договору та встановленого кредитного ліміту, Правил та тарифів, тому помилково відмовив у стягненні процентів, які були нараховані після 15.02.2022.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Іванісов В.С. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ТОВ «ФК «Суперіум», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки – повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, судової повістки – повідомлення до електронного кабінету ТОВ «ФК «Суперіум», його представника – адвоката Вишневської О.І. - 14.10.2026 року о 13:24:41 (а.с.176) (а.с.175-176) до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь–яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки ТОВ «ФК «Суперіум», та його представник – адвокат Вишневська О.І. були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, ТОВ «ФК «Суперіум» реалізувало своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ТОВ «ФК «Суперіум», та його представника – адвоката Вишневської О.І..

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення оскаржується в частині, якою суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості понад 168 204,55 грн. Висновок суду щодо позовної давності апелянтом не оскаржується.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем, отримання останнім кредитних коштів. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором № 95388472000 від 06.03.2019 року підлягає стягненню у розмірі 168 204,55 грн, з яких: 162022, 33 грн – заборгованість за тілом кредиту, 6182,22 грн – відсотки за користування кредитом, яка виникла станом на 15 лютого 2022 року, оскільки остання покупка відповідачем зроблена у мережі інтернет 23.01.2022 року. Враховуючи, що після 15 лютого 2022 року відповідач кредитною карткою та кредитними коштами не користувався, що свідчить про припинення кредитного зобов`язання між сторонами саме 15 лютого 2022 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може в повній мірі погодитися, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 03 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Укрсиббанк» із Анкетою-заявою про надання споживчого кредиту на таких умовах: сума кредиту 7517,1 грн (а.с.9).

У цій заяві відповідач просив АТ «УкрСиббанк» надати їй додатковий кредит - Кредитну картку на таких умовах: максимальна сума ліміту додаткового кредиту - 50 000 гривень, максимальна процентна ставка за додатковим кредитом - 60% річних від фактично використаної суми додаткового кредиту, строком дії ліміту кредитування 24 місяці, з можливістю продовження на новий строк за рішенням банку. Анкета підписана власноручним підписом відповідача (а.с. 9).

03 червня 2019 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Укрсиббанк» Договір про надання споживчого кредиту із можливістю відкриття карткового рахунку № 95388472000, відповідно до п.2.1 якого Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору та правил (а.с.10-13).

Пунктом 3.1. Договору узгоджено, що сума кредиту за Договором становить 7517,1 грн.

Згідно п. 3.3. Договору, кредит надається позичальнику для особистих потреб: в сумі 7517,1 грн. Кредит надається позичальнику для особистих потреб: в розмірі 5871 грн –для придбання комп`ютерних комплектуючих (відеокарти); в розмірі 399 грн – для оплати страхового платежу відповідно до умов Договору добровільного страхування; в розмірі – 1247,10 грн – на оплату разової комісії за надання послуг з управління кредитом.

Згідно п. 3.4. Договору, ціна продукції складає 7871 грн. Розмір платежу за продукцію, що сплачується Позичальником за рахунок власних коштів, складає 2000 грн.

Договором визначено розмір відсотків за користування кредитом.

За п. 3.6 Позичальник зобов`язується повернути кредит, плату кредит тощо відповідно до графіку платежів, але в будь-якому випадку не пізніше 03.05.2020.

Розділом 4 Договору визначено особливості відкриття поточного карткового рахунку та умови надання додаткового кредиту.

Згідно з положеннями розділу 4.1 Договору Банк відкриває Позичальнику та обслуговує на умовах Тарифного плану Револьверна кредитна Картка «Шопінг картка», розміщеного на сайті www.my.ukrsibbank.com й на інформаційних стендах у приміщеннях установ банку (надалі – «Тарифи»), окремий поточний рахунок НОМЕР_1 , до якого випускається платіжна картка, у національній валюті України (далі – Картковий рахунок), який використовується та обслуговується згідно цього Договору та Правил. Картковий рахунок відкривається Банком в Дату встановлення ліміту кредитування згідно цього Договору. Сторони домовились, що цей Договір містить заяву Позичальника на відкриття Карткового рахунку і подання окремої заяви не вимагається.

Відповідно до п. 4.2 Договору, підписанням цього Договору Позичальник засвідчує своє клопотання щодо надання Позичальнику додаткового кредиту (Кредитної картки) шляхом встановлення ліміту овердрафту (далі - ліміт кредитування) на Картковому рахунку Позичальника на наступних умовах: сума ліміту кредитування 8000 грн, строк дії ліміту кредитування 24 місяці (з можливістю пролонгації), процентна ставка 55% річних; комісія до 500 грн, тощо.

Факт користування Позичальником коштами додаткового кредиту підтверджує згоду Позичальника з умовами кредитування, зазначеними в цьому Договорі та повідомленні Банку, згаданому в п., 4.2. та п. 4.4. цього Договору (п. 4.5 Договору).

Відповідно п. 4.7 Договору позичальник зобов`язується повернути додатковий кредит, плату за користування додатковим кредитом, не пізніше дати спливу строку дії ліміту кредитування.

03 червня 2019 року ОСОБА_1 було підписано також Паспорт споживчого кредиту (а.с.16-17).

Відповідно до виписки за картковими рахунками клієнта ОСОБА_1 за період з 16.11.2019 по 17.06.2025, картка № НОМЕР_2 , рахунок № НОМЕР_1 , станом на 11.03.2025 заборгованість за основним боргом складає 203 223,19 грн, заборгованість за відсотками 267 208,90 грн, а всього у розмірі 470 432,09 грн (а.с.59-90).

09 грудня 2024 року між АТ «Укрсиббанк» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Суперіум» (Фактор) було укладено Договір факторингу №285, відповідно до п. 2.1 якого клієнт відступає Фактору, а Фактор зобов`язується прийняти Права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах визначених цим Договором (а.с.26-32).

Пунктом 2.2. Договору факторингу передбачено, що права вимоги які Клієнт відступає Фактору за цим договором, відступається (передаються) в розмірі Заборгованості Боржників перед Клієнтом, що передбачені умовами Первинних договорів та зазначені в Реєстрі Боржників, що підтверджується Сторонами у паперовому вигляді.

Відповідно до п. 4.1. Договору факторингу - право власності на Права вимоги вважаються таким, що перейшли від Клієнта Фактору, та права вимагати від Боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлених Прав вимог у Фактора виникає з моменту підписання Акту приймання-передачі права вимоги (Додаток 2 до цього договору).

09 грудня 2024 року АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Суперіум» підписали Реєстр Боржників до Договору факторингу №285, за яким відбулося відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 95388472000 від 03.06.2019 року на суму 470 432,09 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 203 223,19грн, заборгованість за відсотками 267 208,90грн (а.с.35).

09 грудня 2024 року АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Суперіум» підписали Акт прийому-передачі Права Вимоги (а.с.34).

09 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Суперіум» сплатило АТ «Укрсиббанк» грошові кошти у розмірі 8 056 497,78грн з призначенням платежу «оплата згідно договору факторингу № 285 від 09.12.2024. Без ПДВ», що підтверджується Платіжною інструкцією № 753 від 09.12.2024 (а.с.33).

12 березня 2025 року ТОВ «ФК «Суперіум» засобами поштового зв`язку надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу від 11.03.2025 за вих. №11-03/25-3 про сплату заборгованості за договором № 95388472000 у розмірі 470 432,09 грн. У цій вимозі ТОВ «ФК «Суперіум» повідомило про відступлення йому права вимоги до боржника, повідомило реквізити, на які потрібно сплатити заборгованість (а.с.37,38).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором № 95388472000 від 06.03.2019, що підтверджується, зокрема: копією договору факторингу № 285 від 09.12.2024; копією витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 285 від 09.12.2024; копією платіжної інструкції № 753 від 09.12.2024; Актом приймання-передачі Права Вимоги від 09.12.2024 (а.с.26-35).

Оскільки відповідач не надав суду доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу № 285 від 09.12.2024, а тому зазначений договір факторингу є укладеним.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Уксиббанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) власноручно підписав анкету заяву на надання споживчого кредиту та договір № 95388472000 від 06.03.2019 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку. Оскільки вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не оспорює факту його підписання, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 погодився з його умовами та зобов`язався виконувати їх.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

В матеріалах справи наявні довідки про рух коштів по рахунку відповідача, що підтверджують факт отримання відповідачем коштів згідно Договору про надання споживчого кредиту № 95388472000 від 06.03.2019 та користування ними (а.с.59-90).

Згідно даних виписки за картковим рахунком за період з 16.11.2019 року по 17.06.2025 року вбачається що відповідачу були видані кредитні кошти шляхом встановлення на картковий рахунок кредитного ліміту який неодноразово збільшувався. Відповідач активно користувався кредитними коштами, здійснював часткове погашення заборгованості, вбачається рух грошових коштів. Загальний розмір заборгованості відповідача становить 470 432,09 грн, з яких заборгованість за основним боргом складає 203 223,19 грн, заборгованість за відсотками 267 208,90 грн (а.с.59-90).

Зазначені докази є належними та допустимими, відповідачем не спростовані, тому судова колегія вважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними.

Водночас колегія суддів не може погодитись із наведеним судом розрахунком заборгованості, враховуючи наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contraproferentem (лат.verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно з Виписками (Рух коштів по рахунку картки з лімітом) за розрахунковий період 16.11.2019-15.01.2021, рахунок НОМЕР_1 , картка № НОМЕР_2 , продукт Револьверна Кредитна Картка «Шоппінг картка», позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 16 000,00 грн, термін ліміту до 10.10.2021 року (а.с.59-68).

Згідно з Виписками (Рух коштів по рахунку картки з лімітом) за розрахунковий період 16.12.2021-15.11.2021, рахунокUA493510050000026200966250618, картка № НОМЕР_2 , продукт Револьверна Кредитна Картка «Шоппінг картка», позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 12 000,00 грн, термін ліміту 10.10.2023 (а.с.68-зворот-75).

Згідно з Виписками (рух коштів по рахунку картки з лімітом) за розрахунковий період 16.11.2021-15.08.2023, рахунок НОМЕР_1 , продукт Револьверна Кредитна Картка «Шоппінг картка», позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 174 000,00 грн, термін ліміту 10.10.2023 (а.с.75-зворот-87).

В подальшому згідно виписками про рух коштів по рахунку картки відповідача кредитний ліміт не збільшувався (а.с.75-зворот 89).

В той же час, згідно умов договору № 95388472000 від 06.03.2019 визначено що строк кредитування складає 24 місяці з дати встановлення ліміту з можливістю подальшої пролонгації. (п.4.2 договору).

Отже встановлюючи 16.11.2021 року новий кредитний ліміт у 174 000,00 грн строк дії кредитного договору відповідно до п.4.2 був фактично продовжений на 24 місяці саме з дати встановлення кредитного ліміту, а факт користування кредитними коштами що зокрема підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку позичальника, підтверджує згоду відповідача із умовами кредитного договору відповідно до п.4.6 договору.

Отже строк дії кредитного ліміту мав закінчитися 15.11.2023 року.

Так відповідно до виписки про рух коштів за період з 16.10.2023 по 15.11.2023 року вбачається що станом на кінець періоду за відповідачем обліковується заборгованість за кредитним договором № 95388472000 від 06.03.2019, у загальному розмірі 358 637,97 грн, що складається з тіла кредиту 205 723,19 грн (145 607,49 грн – готівка, 60 115,70 грн - покупка) та відсотків 152 914,78 грн (а.с.88-зворот).

Водночас згідно наданого позивачем розрахунку, АТ «Укрсиббанк» здійснювало нарахування відсотків за даним кредитним договором до 16.11.2024 року (а.с.90), тобто поза межами строку дії договору, зокрема даних щодо пролонгації кредитного договору, погодженої сторонами, або зазначеної в кредитному договорі автоматичної пролонгації, матеріали справи не містять.

Виходячи з вищевикладеного, підстав для стягнення суми відсотків після закінчення строку дії договору, судова колегія не вбачає.

Також, із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем було погашено заборгованість у розмірі 2500,00 грн (18.01.2024, 14.03.2024, 05.04.2024, 22.07.2024 по 500 грн), які суд враховує в оплату тіла кредиту.

Отже тіло кредиту, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 203 223, 19 грн (205 723,19 – 2500 ).

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки, станом на час закінчення строку дії договору (15.11.2023 року) заборгованість за тілом кредиту склала – 203 223,19 грн та 152 914,78 грн відсотки за вказаний період, тому стягненню підлягає сума заборгованості у загальному розмірі 356 137,97 грн.

Даних про погашення вказаної суми заборгованості, відповідачем суду не надано.

Ураховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Суперіум» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №95388472000 від 06.03.2019 у розмірі 356 137,97 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом –203 223,19 грн; заборгованості за відсотками за період з 16.11.2019 по 15.11.2023 включно –152 914,78 грн.

Суд першої інстанції, розглядаючи позов ТОВ «ФК «Суперіум», неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку в частині загального розміру заборгованості за кредитним договором за основним боргом,та за відсотками.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат.

За приписами статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» сплатило судовий збір у розмірі 5645,18 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 513 від 11.06.2025 (а.с.1).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» сплатило судовий збір у розмірі 8467,77 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.09.2026 року (а.с.155).

Заявлено позивачем позовні вимоги на суму 470 432,09 грн, задоволено позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» на суму 356 137,97 грн.

Тому, позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4273,65 грн (356 137,97*5645,18/470 432,09).

Вираховуючи суму компенсації судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у розмірі 168 204,55 грн, заявник апеляційної скарги оскаржує рішення суду в частині відмовлених позовних вимог у розмірі 302 227,54 грн (470 432,09-168 204,55), тому повинен сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5440,08 грн (302 227,54*5645,18/470 432,09=3626,72*150%=5440,08)

Отже, позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4118,38 грн (470432,09х5440, 08:356137,90).

Разом позивачу за рахунок відповідача підлягає компесація судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 8392, 03 ( 4273, 65+ 4118, 38)

Керуючись ст. ст. 367,368, 369, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року, скасувати. Ухвалити нове судове рішення у вигляді постанови.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 95388472000 від 06 березня 2019 року задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» (ЄДРПОУ 42024152) заборгованість за Договором № 95388472000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 06 березня 2019 року у розмірі 356 137 (триста п`ятдесят шість тисяч сто тридцять сім) гривень 97 копійок, з яких: 203 223,19 гривень – заборгованість за основним боргом; 152 914,78 гривень – заборгованість за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» (ЄДРПОУ 42024152) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 8392 (вісім тисяч триста дев`яносто дві ) гривень 3 копійки.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 21 жовтня 2026 року.

Головуючий, суддяСуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В.Кухар С.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua