Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №160/1341/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 160/1341/26

адміністративне провадження № К/990/33440/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №160/1341/26

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування роз`яснень,

за касаційною скаргою адвоката Лавринович Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року, прийняту у складі судді Конєвої С.О., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати роз`яснення, надані в листі Міністерства юстиції України від 14.03.2025 № 37569/2875-2-25/11.5.2.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що протягом 2024- 2025 років начальник Південно-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги дев`ять разів відмовляв йому в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги. За твердженням позивача, такі відмови ґрунтуються на роз`ясненні змісту частини четвертої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», викладеному в листі Міністерства юстиції України від 14 березня 2025 року № 37569/2875-2-25/11.5.2, наданому у відповідь на його звернення від 01 березня 2025 року. Позивач стверджує, що зазначеним роз`ясненням безпосередньо керується Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги, унаслідок чого, на його думку, обмежується його право на отримання безоплатної правничої допомоги.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, а з ним погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Суд зазначив, що предметом розгляду у цій справі є роз`яснення, надані в листі Міністерства юстиції України від 14.03.2025 року №37569/2875-2-25/11.5.2, які не породжують у ОСОБА_1 прав та обов`язків, що підлягають обов`язковому виконанню, а відтак, наведені оспорювані роз`яснення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статей 4, 19 КАС України. Суд зазначив, що лист, наданий ОСОБА_1 у відповідь на його звернення, носить роз`яснювальний характер, а відтак, він не може бути предметом судового оскарження. Суд звернув увагу на відсутність спору, що виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Суд уважав, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Cуд дійшов висновку про те, що заявлені у цій справі позовні вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, адвокат Лавринович Оксана Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. На обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначає про те, що позивач звернувся до суду з вимогами до органу державної влади - до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування роз`яснення щодо можливості реалізації позивачем свого права на безоплатну правничу допомогу, роз`яснення, яким у своїй діяльності керується Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги, відмовляючи позивачеві в наданні безоплатної допомоги, як нормативним актом, уважаючи позицію відповідача керівним імперативним нормативом. Оскаржуване роз`яснення Міністерства юстиції України безпосередньо застосовується до позивача та стало підставою для багаторазових відмов у наданні йому безоплатної вторинної правничої допомоги, що підтверджується матеріалами справи. Отже, спір має не абстрактний, а конкретний характер і стосується реального та тривалого обмеження доступу позивача до правової допомоги та правосуддя.

7. Касатор уважає, що судами попередніх інстанцій порушені (не застосовані) частина перша статті 55 та частина третя статті 124 Конституції України, що призвело до перешкоджання позивачу в доступі до правосуддя та в реалізації права на судовий захист. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в жодному судовому порядку, фактично позбавляють позивача будь-якого ефективного засобу юридичного захисту, що суперечить статті 55 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ІV. Позиція інших учасників справи

8. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.06.2026 відмовити, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

9. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Мацедонської В.Е., Смоковича М.І., від 30 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

10. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження з 22 жовтня 2026 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

11. Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІІ групи, ветераном війни - учасником бойових дій.

12. 05.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомог особі з інвалідністю внаслідок війни.

13. Встановлено, що наказом Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги Міністерства юстиції України від 11.09.2024 року №В-БВПД/005/07.2-04/3 відмовлено ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги у зв`язку з тим, що особі не може надаватися безоплатна вторинна правнича допомога одночасно більше ніж за шістьма рішеннями про надання такої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

14. ОСОБА_1 неодноразово (27.11.2024, 27.12.2024, 29.01.2025, 25.04.2025, 07.07.2025, 05.08.2025) звертався до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомог особі з інвалідністю внаслідок війни та йому неодноразово Південно-Східне міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги Міністерства юстиції України наказами відмовляло в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги (від 11.12.2024 №В-БВПД/005/02.2.4-03/3, від 06.01.2025 №В-БВПД/005/02.2.403/1, від 12.02.2025 №В-БВПД/0905/02.3-03/2, від 09.05.2025 №В-БВПД/005/02.2.5-03/7, від 21.07.2025 №В-БВПД/005/02.2.4-03/11, від 18.08.2025 №В-БВПД/005/02.2.4-03/13).

15. Листом від 14.03.2025 №37569/2875-2-25/11.5.2 Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 , що його звернення до Міністерства юстиції України від 01.03.2025 розглянуто. Щодо роз`яснення частини четвертої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», Міністерство юстиції України роз`яснило, що суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені пунктами 1, 14, 17, 19, 20,26-29 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги. На сьогодні ОСОБА_1 надається безоплатна вторинна правнича допомога у семи справах, у тому числі у кримінальних провадженнях, в яких він має відповідний процесуальний статус. Листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише інформаційний характер.

VIІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.

18. Відмовляючи у відкритті провадження, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що лист Міністерства юстиції України від 14.03.2025 №37569/2875-2-25/11.5.2 є відповіддю на звернення ОСОБА_1 від 01.03.2025 та не породжує у ОСОБА_1 прав та обов`язків, що підлягають обов`язковому виконанню, носить роз`яснювальний характер чому саме йому центр з надання безоплатної правничої допомоги відмовляє в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги. Суди дійшли висновку про відсутність права, що підлягає судовому захисту, а позов не містить ознак публічно-правового спору, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, ані в порядку будь-якого іншого судочинства.

19. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

20. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Конституційний Суд України, здійснюючи тлумачення статті 55 Конституції України, у пункті 4.1 Рішення від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

22. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

23. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

24. Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

25. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

26. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити про те, що визначальним для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів є не лише суб`єктний склад правовідносин, а передусім їхній зміст, характер спірних правовідносин та сутність права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду. Сам по собі факт участі в спорі органу державної влади не є достатньою підставою для висновку про публічно-правовий характер такого спору.

27. Вирішуючи питання про належність спору до відповідної судової юрисдикції, суд має з`ясувати, чи виник спір у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, чи спрямовані заявлені позовні вимоги на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача та чи здатне задоволення таких вимог відновити відповідне право або інтерес.

28. Як убачається з матеріалів справи, предметом оскарження є роз`яснення, викладені в листі Міністерства юстиції України від 14 березня 2025 року № 37569/2875-2-25/11.5.2, наданому у відповідь на звернення позивача.

29. За своїм змістом та правовою природою такий лист, як установлено судами попередніх інстанцій, має інформаційно-роз`яснювальний характер і не містить владного волевиявлення, спрямованого на встановлення, зміну чи припинення прав або обов`язків позивача, не є рішенням, обов`язковим до виконання позивачем, а його надання саме по собі не спричиняє виникнення юридичних наслідків у відповідних правовідносинах.

30. За таких обставин оскаржуваний лист не має ознак індивідуального акта суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки не містить обов`язкового припису, адресованого позивачу, та самостійно не визначає його правового становища.

31. Отже, надання Міністерством юстиції України відповіді на звернення позивача з викладенням відповідного розуміння законодавчих положень не свідчить саме по собі про виникнення публічно-правового спору, оскільки такий лист не є актом індивідуальної дії, який установлює обов`язкові для позивача правила поведінки або визначає його права та обов`язки.

32. Судовий захист у порядку адміністративного судочинства спрямований на поновлення порушених прав чи законних інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Тому необхідною передумовою такого захисту є наявність відповідного порушення, яке зумовлює потребу в судовому втручанні. Незгода особи зі змістом роз`яснення органу державної влади без установлення його впливу на правове становище цієї особи не утворює самостійного предмета судового захисту.

33. Ураховуючи наведене, якщо оспорюваний лист не породжує для позивача самостійних правових наслідків, не встановлює його прав чи обов`язків і не спричиняє безпосереднього порушення його прав або законних інтересів, вимоги про його оскарження не становлять спору, що підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

34. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі №803/3/18 зазначила, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, охоплює як спори, розгляд яких віднесено до іншого виду судочинства, так і вимоги, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

35. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі є правильним.

36. Доводи касатора про те, що оскаржуване роз`яснення Міністерства юстиції України фактично застосовується Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги під час вирішення питання про надання позивачу безоплатної вторинної правничої допомоги, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правової природи цього документа. Використання суб`єктом владних повноважень певного документа під час прийняття рішень не змінює його правової природи та не наділяє його ознаками нормативно-правового або індивідуального акта, якщо такі ознаки не випливають зі змісту документа та повноважень органу, який його видав.

37. Верховний Суд також відхиляє доводи касатора про порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України з огляду на таке.

38. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

39. Зазначені конституційні положення гарантують право особи на судовий захист, однак реалізація цього права відбувається у встановленому законом процесуальному порядку та з дотриманням правил судової юрисдикції. Посилання на право доступу до суду не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи належить заявлена вимога до його компетенції та чи може відповідний спосіб захисту забезпечити поновлення порушеного права.

40. Відмова у відкритті провадження у справі з підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, не є запереченням права особи на судовий захист як такого, а становить процесуальний наслідок подання позову, який за своїм предметом і правовою природою не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

41. У цій справі позивач оскаржує роз`яснення Міністерства юстиції України, яке, за встановленими судами обставинами, не має самостійного владно-розпорядчого характеру та безпосередньо не встановлює прав чи обов`язків позивача. За таких умов відмова у відкритті провадження за вимогою про скасування цього документа сама по собі не свідчить про порушення конституційного права на судовий захист.

42. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для відкриття провадження за заявленими позовними вимогами, а тому не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

43. За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

44. За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення належить залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу адвоката Лавринович Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович