Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №681/1153/26 — Полонський районний суд Хмельницької області

Справа № 681/1153/26

Провадження 2/681/1142/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

22 жовтня 2026 року м. Полонне

Полонський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Іллюка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полонне за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

У серпні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - Товариство) звернулося до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 07.01.2026-100001593 від 07.01.2026 (далі - Договір).

В обґрунтування вимог вказано, що 07.01.2026 Товариство та відповідач уклали Договір, за умовами якого він отримав перший транш кредиту у розмірі 9500,00 грн на реквізити електронного платіжного засобу позичальника. 18.01.2026 між сторонами було укладено додатковий договір до Договору, за яким суму кредиту було збільшено та надано відповідачу другий транш у розмірі 3800,00 грн. Загальна сума кредиту становить 13300,00 грн.

Кредитний договір та додатковий договір укладені в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», та підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Під час укладення кредитного договору відповідач пройшов ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.

Відповідач за умовами договору отримав кредит на умовах строковості, платності та поворотності, зобов`язався його повернути та сплатити проценти за користування кредитом та комісію, пов`язану з наданням кредиту, на умовах визначених договором. Товариство свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у передбаченому договором розмірі шляхом безготівкового перерахування коштів.

Відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, сплативши 2109,00 грн від 20.01.2026, 850,00 грн від 09.02.2026, 1000,00 грн від 10.02.2026 та 3000,00 грн від 23.02.2026, загалом на суму 6959,00 грн.

Однак, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подачі позовної заяви, з урахуванням часткових оплат, утворилась заборгованість у сумі 32922,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13300,00 грн, по відсотках в розмірі 12103,00 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 869,00 грн та відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України в розмірі 6650,00 грн, чим порушуються права та інтереси Товариства.

Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження, пам`ятка про права та обов`язки надсилалась судом 14.08.2026 за його зареєстрованим місцем проживання, що відповідає місцю проживання, вказаним в позовній заяві. Поштовий конверт повернувся на адресу суду 21.08.2026 з відміткою відділення АТ «Укрпошта», що адресат відсутній за вказаною адресою, при цьому відправлення, надіслане за зареєстрованим місцем проживання відповідача згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, вважається врученим.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.

2.Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

07.08.2026 позивач звернувся до Полонського районного суду Хмельницької області.

Ухвалою суду від 13.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 42).

Копію позовної заяви з додатками відповідачу направлено позивачем засобами поштового оператора 04.08.2026 (а.с. 13).

Представник позивача просить, у разі відсутності відзиву відповідача, розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та, згідно зі ст. 280 ЦПК України, за згодою позивача проводить заочний розгляд справи.

3.Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом установлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 07.01.2026 позивач та відповідач уклали Договір (а.с. 24, зворот – 30). 18.01.2026 сторонами було укладено додатковий договір до нього (а.с. 33, зворот – 36).

При укладенні Договору відповідачем пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку, під час якої з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.

Кредитний договір та додатковий договір між сторонами укладені на вебсайті позивача шляхом підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором пропозиції позивача укласти електронний кредитний договір (оферту) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», надання Товариством заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), а також відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, підписаної вказаним одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону, зазначений відповідачем при його ідентифікації.

Відповідно до умов заявки від 07.01.2026, яка є невід`ємною частиною кредитного договору № 07.01.2026-100001593, та додаткового договору від 18.01.2026 відповідач отримав кредит у загальній сумі 13300,00 грн, що складається з першого траншу в розмірі 9500,00 грн та другого траншу в розмірі 3800,00 грн. Кредит надано на загальний строк 168 днів з датою повернення 23.06.2026 шляхом перерахування коштів за реквізитами електронного платіжного засобу позичальника 5168-18XX-XXXX-3675. Умовами договору визначено, що за користування кредитом нараховуються відсотки за фіксованою незмінною процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1 % за один день користування кредитом протягом перших семи чергових періодів, та за процентною ставкою «Економ» у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом протягом наступних чергових періодів. Крім того, умовами кредитного договору та додаткової угоди до нього передбачено обов`язок позичальника сплатити комісії, пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту. Комісія за надання кредиту становить 5 % від суми кредиту (відповідного траншу) та дорівнює 475,00 грн за надання першого траншу і 190,00 грн за надання другого траншу. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за первісними умовами становила 475,00 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Згідно з умовами додаткового договору від 18.01.2026 розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості було збільшено та встановлено у розмірі 665,00 грн у відповідних чергових періодах. У договорі, з урахуванням змін, внесених додатковим договором, також визначено, що за прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання позичальник на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням 170000 % річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до статті 625 ЦК України. При цьому сторони погодили спеціальну договірну умову щодо зменшення таких процентів, обмеживши їх максимальний розмір сумою 199,50 грн за один день прострочення, тоді як за первісною редакцією договору таке обмеження становило 142,50 грн. Також умовами правочину передбачено, що проценти річних не нараховуються на прострочені раніше нараховані проценти річних, а також у випадку, якщо сума простроченого грошового зобов`язання є меншою, ніж 100,00 грн.

Видача кредитних коштів за Договором підтверджується даними квитанцій про переказ коштів через сервіс iPay.ua (ТОВ «УПР») від 07.01.2026 на суму 9500,00 грн (а.с. 14) та від 18.01.2026 на суму 3800,00 грн (а.с. 20).

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором загальний розмір заборгованості відповідача становить 32922,00 грн та складається з 13300,00 грн основного боргу, 12103,00 грн відсотків, 869,00 грн додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 6650,00 грн відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України. При цьому позивачем враховано часткову сплату відповідачем грошових коштів на загальну суму 6959,00 грн.

4.Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками та норми права, які застосував суд.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умови договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що сума кредиту становить 13300,00 гривень. Факт виконання позивачем зобов`язань щодо надання коштів підтверджується даними квитанцій про здійснення переказу коштів. Оскільки заборгованість за тілом кредиту підтверджена документально, вимога про стягнення основної суми боргу в розмірі 13300,00 грн є законною та підлягає задоволенню.

З метою перевірки обґрунтованості позовних вимог судом здійснено аналіз нарахування відсотків та розподілу сплачених відповідачем коштів. Відповідно до умов Договору відсотки розраховуються шляхом множення залишку суми кредиту на кількість днів користування та на відповідну процентну ставку.

Суд встановив, що за період з 07.01.2026 по 17.01.2026 нарахування здійснювалося на суму першого траншу 9500,00 грн за ставкою 1 % на день, що становить 95,00 грн щоденно. Після видачі другого траншу 18.01.2026 базою нарахування стала загальна сума кредиту 13300,00 грн. Згідно з умовами договору, протягом перших семи чергових періодів (загалом 98 днів, до 14.04.2026 включно) застосовувалася фіксована ставка «Стандарт» у розмірі 1 % на день, що складало 133,00 грн щоденно, а починаючи з 15.04.2026 до дати повернення кредиту 23.06.2026 (70 днів) застосовувалася ставка «Економ» у розмірі 0,5 % на день, що дорівнює 66,50 грн щоденно. Загальна сума нарахованих відсотків за весь період користування кредитом склала 17271,00 грн.

Водночас, за період дії договору відповідачем було здійснено часткові платежі на загальну суму 6959,00 грн. Відповідно до статті 534 ЦК України та умов договору, у разі недостатності суми платежу для виконання зобов`язання у повному обсязі, кошти першочергово спрямовуються на погашення витрат кредитора, комісій та відсотків, і лише в третю чергу на погашення основної суми боргу.

З наданого розрахунку вбачається, що сплачені відповідачем кошти були розподілені позивачем наступним чином: 1791,00 грн було спрямовано на погашення нарахованих комісій за надання та обслуговування кредиту, а 5168,00 грн на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом.

Щодо стягнення комісій за кредитними договорами та правомірності їх розподілу суд зазначає таке.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам (фінансовим установам) забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких послуг як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги. Отже, закон прямо передбачає право фінансової установи встановлювати в договорі і вимагати сплати від позичальника комісій за реальні додаткові та супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту. Водночас встановлення комісії за дії, які фактично не є послугою для споживача, суперечить положенням закону.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення комісій за надання (видачу) кредиту, суд дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість. Так, за договором комісія за видачу кредиту була прямо передбачена умовами правочину як одноразова плата за організацію та надання кредиту, що є супутньою послугою. Оскільки дії з організації та видачі кредиту є разовою супутньою послугою, що передує отриманню коштів, нарахування вказаних комісій є правомірним.

Разом з тим, суд відхиляє вимоги позивача щодо стягнення додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості з огляду на наступне. Згідно з умовами договору про споживчий кредит, окрім комісії за надання кредиту, позичальнику була нарахована ще й комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів є обов`язком банку, і виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок за договором, то така дія як моніторинг заборгованості по кредиту чи його обслуговування не є самостійною послугою.

Умови договору про сплату винагороди за обслуговування кредиту є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційними та такими, що суперечать моральним засадам суспільства. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 також вказано, що до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд констатує, що описані в договорі дії кредитодавця є його прямим обов`язком з інформування позичальника, а забезпечення можливості переказу коштів чи консультації здійснюються кредитором у власних інтересах для повернення боргу. Тому заявлена за договором комісія за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною.

Здійснивши системний аналіз наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд встановив, що загальна сума нарахованих комісій склала 2660,00 грн. З них правомірна комісія за надання кредиту становить 665,00 грн (475,00 грн за перший транш від 07.01.2026 та 190,00 грн за другий транш від 18.01.2026). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості була нарахована позивачем тричі (21.01.2026, 04.02.2026 та 18.02.2026) на загальну суму 1995,00 грн.

Із платежу відповідача від 20.01.2026 позивач правомірно зарахував 665,00 грн у рахунок повного погашення комісії за надання кредиту. Водночас, із платежу відповідача від 23.02.2026 позивач безпідставно зарахував 1126,00 грн у рахунок часткового погашення комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Оскільки залишок непогашеної комісії, заявлений позивачем до стягнення у розмірі 869,00 грн, складається виключно із заборгованості за нікчемною комісією за обслуговування (1995,00 грн - 1126,00 грн = 869,00 грн), суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині в повному обсязі.

Разом з тим, суд констатує, що сума у розмірі 1126,00 грн із платежу відповідача від 23.02.2026 була безпідставно спрямована позивачем на погашення нікчемної комісії за обслуговування кредиту. Враховуючи положення статті 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог кредитора, вказана сума підлягає перерозподілу та зарахуванню в рахунок погашення правомірної заборгованості відповідача по відсотках за користування кредитом.

Відповідно до розрахунку позивача, загальна сума нарахованих відсотків за весь період користування кредитом склала 17271,00 грн. Віднявши від цієї суми відсотки, які були фактично погашені за рахунок правильного розподілу платежів відповідача (5168,00 грн), а також кошти, безпідставно зараховані позивачем в рахунок нікчемної комісії, які суд перерозподіляє на погашення відсотків (1126,00 грн), суд дійшов висновку, що правомірний залишок заборгованості по відсотках, який підлягає стягненню з відповідача, становить 10977,00 грн.

Що стосується пред`явленої до стягнення суми заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 6650,00 грн, то суд вважає за необхідне зазначити наступне. Обґрунтовуючи правомірність пред`явлення до стягнення зазначеної суми і підстави стягнення, представник позивача посилається на те, що норми Закону України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, а тому має перевагу над ЦК України, яка регулює лише загальні питання щодо правових та організаційних засад споживчого кредитування, а договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо даного посилання представника позивача суд зауважує, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у зв`язку з прийняттям Законом № 3498-IX від 22.11.2023 змін не зазнав. Обов`язок кредитодавця списати неустойку у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.

Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі № 334/3161/17 (п. 14-19 постанови від 22 червня 2021 року). У постанові від 22.06.2021р. у справі № 334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням кодексу не може бути усунено шляхом застосування правила, за яким із прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним раніше.

Кодекс є основним актом цивільного законодавства, тому будь-які зміни в регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого кодексом. Суб`єкт законодавчої ініціативи зобов`язаний разом із законопроектом про інакше регулювання цивільних відносин подати проект про внесення відповідних змін до ЦК. Якщо ж ЦК не змінився, колізійний принцип lex posterior derogat priori, за яким пізніший закон скасовує попередній, не застосовується. Норма ЦК превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акту, який має юридичну силу закону України. Спеціальні норми закону можуть містити уточнювальні положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України. Якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми Цивільного кодексу України.

Крім того, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Оскільки згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Як вже зазначалось судом, норми ЦК України є пріоритетними, тому враховуючи вищевикладене, а також той факт, що нарахування заборгованості відповідачу за процентами згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 6650,00 грн є по суті мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання в розумінні положень ст. 625 ЦК України, суд дійшов висновку про неможливість її стягнення та про необґрунтованість позовних вимог в цій частині і відсутність підстав для їх задоволення.

З урахуванням викладеного вище, суд частково задовольняє позов та стягує з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 24277,00 грн, з яких 13300,00 грн - тіло кредиту та 10977,00 грн - відсотки.

5.Розподіл судових витрат.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виходячи із задоволення позовних вимог на 73,74 % (задоволено вимог на суму 24277,00 грн із заявлених 32922,00 грн), з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1963,28 грн.

Керуючись наведеним, статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273-275, 279 ЦПК України суд,

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 07.01.2026-100001593 від 07.01.2026 в сумі 24277 (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят сім) грн 00 коп., яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 13300 грн 00 коп. та простроченої заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 10977 грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1963 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят три) грн 28 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, поштовий індекс 01032;

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 22.10.2026.

Суддя Сергій ІЛЛЮК