Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №944/123/22 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/123/22

Провадження №2/944/98/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Колтуна Ю.М.

з участю секретаря судового засідання Корабель С.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третя особа ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у м.Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третьої особи на стороні позивача ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди та принесення публічного вибачення,

установив:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_5 , за участі третьої особи на стороні позивача ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди та принесення публічного вибачення за розповсюдження відомостей щодо її неповнолітньої дитини та компенсацію коштів, які понесені на лікування дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про те, що 21.06.2021 ОСОБА_5 , без згоди батьків, виклав в соціальні мережі «Фейсбук», «Інстаграм» та «Телеграм» фото її неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з камер спостереження власного магазину, що по АДРЕСА_1 із звинуваченнями у викраденні його майна, а саме камінців з фонтану. Водночас, вимогу про видалення фото відповідач проігнорував та викликав поліцію, звинувачуючи позивача та її чоловіка у хуліганських діях. Разом з тим, внаслідок поширення фотографій та обвинувачення дитини в крадіжці, остання зазнала цькувань, отримала шок, втратила сон, почала боятися виходити на двір, з`явилися комплекси. Такі нервові розлади та переживання потягли за собою урологічні проблеми, що змусили батьків звертатися за медичною допомогою в ТОВ «Повноділ» - дитяча поліклініка «Веселка» до лікарів психолога та уролога. Позивач вважає, що діями відповідача дитині позивача було завдано моральну шкоду у зв`язку із поширенням фотографій із образливими написами, які не чим не підтвердженні. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить вибачитися в мережах інтернет «Фейсбук», «Інстаграм» та «Телеграм», де відповідач ОСОБА_5 розповсюдив фото її доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спростувати викладенні фотографії та звинувачення в крадіжці. Стягнути з Відповідача на користь позивача 50 000,0 грн, як моральну шкоду завдану ОСОБА_6 , яка на думку ОСОБА_1 пов`язана із поширенням фото та неправдивих звинувачень в мережі інтернет. Стягнути з відповідача судові витати в тому числі витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 07.02.2022 відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

01.09.2022 представником відповідача адвокатом Прокопик І.А. подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволені позову просив відмовити. Зазначив, що відеофіксація події відбувалася у громадському місці, та оскільки законодавство України не встановлює певної конкретної форми для вираження згоди на здійснення такої, презюмується, що згода на таку відео зйомку була надана. Окрім того, відповідно до матеріалів справи, а саме Індивідуальної карти психологічного супроводу дитини від 01.07.2021, одним з інтересів дитини ОСОБА_7 є блогерство. Відтак, твердження позивача, що поширення будь-якої інформації щодо дитини в мережі Інтернет може принести їй шкоду не відповідають дійсності, адже дитина, є активним користувачем мережі інтернет (як і більшість сучасних дітей) та не відчуває дискомфорту від його користування. Також наголосив на тому, що підставою відшкодування моральної шкоди є, зокрема, поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво. Разом з тим, у позовній заяві позивач жодним чином не згадав те, що відомості неправдиві та не навів переконливих доказів того, що дії саме відповідача призвели до моральних страждань дитини. Так ОСОБА_1 надано декілька скріншотів з соціальних мереж, до яких відповідач не має жодного стосунку, зокрема мова йде про телеграм канал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Вищевикладене свідчить про те, що відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 20.04.2023 закрито підготовче судове провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти позивних вимог, вказавши на відсутність правових підстав для задоволення позову та недоведеність поширення інформації саме відповідачем.

Судом 14.10.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи його складення та проголошення відкладено, проголошення судового рішення призначено на 22.10.2026.

Вислухавши пояснення сторін по справі та їх представників, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справа або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, додав до позовної заяви скріншоти сторінки у соціальній інтернет мережі «Фейсбук», так на сторінці « ОСОБА_8 » було опублікована допис наступного змісту: «Увага! Батьки впізнайте своїх дітей та поверніть білий камінь з фонтану!!!» Під вказаним постом також було завантажено фотознімки із зображенням двох дітей, одна із дівчат - ОСОБА_6 , що не заперечується сторонами. На момент огляду вказана публікація набрала 7 вподобайок та 3 поширень.

Також, у месенджері "Telegram" на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » було опубліковане фото двох дітей, яке супроводжувалося наступним текстом: «В смт.Шкло в центрі селища на території магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » діти викрали білі каміння з фонтану». На момент огляду вказана публікація набрала 755 переглядів.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07.04.2010 Старичівською сільською радою Яворівського району Львівської області.

Не погоджуючись з діями ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_9 звернулася до нього з писемною вимогою про принесення публічного вибачення за розповсюдження відомостей щодо її неповнолітньої дитини та компенсацію коштів, які понесені на лікування дитини.

Відповідно до виписки з індивідуальної карти психологічного супроводу дитини Дитячої поліклініки «Веселка», ОСОБА_10 відчуває страх спровокований негативною подією, який спричинив поганий сон, нетримання сечі вночі та тремор.

Відповідно до чеку №23947 медичного центру ТОВ «Повноділ» вартість консультації вузького спеціалісті склала 600,0 грн.

Як убачається із повідомлення Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області від 09.08.2021 за № адв-43/01/64 письмове звернення ОСОБА_1 з приводу незаконних дій власника продуктового магазинку «Володар» ОСОБА_5 , який поширив фото неповнолітньої дочки ОСОБА_6 в мережі Інтернет, вказано заява була зареєстрована в ІТС ІПНП за № 6462 від 23.06.2021, за результатами розгляду вказаного звернення щодо ОСОБА_5 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене за ст. 173 КУпАП.

З інформації, що міститься в автоматизованій системі документообігу Яворівського районного суду Львівської області, вбачається, що постановою Яворівського районного суду Львівської області від 19.08.2021 у справі № 944/4411/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_5 за ст.173 КУпАП закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Суд не надає оцінку наступним доказам відеофайлам, що містяться на оптичному диску в матеріалах справи, оскільки такі є неналежними і не стосуються предмету спору. Суд звертає увагу позивача на те, що в даній категорії справи, яка розглядається в порядку цивільного судочинства він не встановлює мотиви можливої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі N 742/1440/21 (провадження N 61-3481св22) зазначено, що "у пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі N 904/4494/18 (провадження N 12-110гс19) викладено висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб-сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту".

У статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції Закону N 1977-VIII від 23 березня 2017 року) передбачено, що веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - це складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1-3 ст. 12 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст. 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК) тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст.277 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 червня 2023 року у справі N 910/8510/21 зазначено, що: "Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2022 року у справі N 748/2794/20 (провадження N 61-13474св21) зазначено, що: "Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб".

Позивач звернулася з позовом про відшкодування моральної шкоди та принесення публічного вибачення за розповсюдження фото її неповнолітньої дитини та спростування звинувачення в крадіжці.

У ст. 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ст. 277 ЦК України).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Для того щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див. постанову Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц).

Подібні висновки щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням, при вирішенні питання про визнання такої інформації недостовірною містяться також у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц (провадження № 61-14641св18), від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17 (провадження № 61-969св18), від 01 липня 2018 року у справі № 757/33799/15-ц (провадження № 61-2846св18), у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.

В пункті 19 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від 27лютого 2009 року №1«Про судовупрактику усправах прозахист гідностіта честіфізичної особи, а такожділової репутаціїфізичної таюридичної особи» роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Але, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Враховуючи зміст поширеної відповідачем інформації щодо дитини позивача: «Увага! Батьки впізнайте своїх дітей та поверніть білий камінь з фонтану!!!» суд дійшов висновку, що вказаний текст, який знаходився на сторінці «Фейсбук», профіль під іменем «Олег Федик» не є негативним, таким, що принижує та порочить честь дитини позивача в очах оточуючих, читачів соціальних мереж, та не містить недостовірних відомостей, з огляду на оціночний характер та контекст в якому відбулося поширення.

Що стосується інформації поширеної у месенджері "Telegram" на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де було опубліковане фото двох дітей, яке супроводжувалося наступним текстом:

" ІНФОРМАЦІЯ_4 в центра селища на території магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » діти викрали білі каміння з фонтану». Слід зазначити про те, що стороною позивача не подано доказів того, що вищевказана інформація відносно дитини позивача ОСОБА_6 була висвітлена у месенджері "Telegram" на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » саме відповідачем по справі.

Крім того, предметом даного спору є також матеріально-правова вимога ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

Частиною 1 ст.1167ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.2, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому слід зазначити, що презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки, тому у вказаних спорах діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 21 лютого 2019 року у справі № 670/499/16-а.

Отже, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення прав та завдання моральної шкоди ОСОБА_6 .

В обґрунтування вказаних вимог, позивач зазначає, що відповідач завдав моральних страждань її доньці, поширивши фото дитини та інформацію з образливими дописами в мережі Інтернет.

Разом з тим на підтвердження завдання моральної шкоди позивачем надані виписки із індивідуальної карти психологічного супроводу дитини Дитячої поліклініки «Веселка», за якими ОСОБА_10 відчуває страх спровокований негативною подією, який спричинив поганий сон, нетримання сечі вночі та тремор. Однак судом встановлено, що такі не підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між зазначеними у позові фактами та настанням негативних наслідків, а саме погіршення психічного здоров`я останньої.

Окрім цього, як встановлено судом, позивач зверталась до органу поліції з приводу поширення фото неповнолітньої дочки ОСОБА_6 в мережі Інтернет та за результатами розгляду вказаного звернення, в діях ОСОБА_5 убачалися ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.

Разом з тим, належних відомостей про вчинення протиправних дій, підтверджених відповідним рішенням суду, доказів притягнення відповідачів до адміністративної відповідальності, позивачем не додані до матеріалів справи. Відтак винуватість ОСОБА_5 у вчиненні протиправних дій щодо ОСОБА_6 у встановленому порядку не доведена.

Враховуючи викладене вище, позивачем належними і допустимими доказами не доведено факт приниження честі та гідності відповідачем, що могло б призвести до порушення особистих немайнових прав ОСОБА_6 .

Щодо зобов`язання відповідача вибачитись в мережах інтернет «Фейсбук», «Інстаграм» та «Телеграм» та спростувати викладені фотографії, слід зазначити наступне.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 757/8834/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 401/573/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 748/2794/20, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22, суд не може зобов`язати особу просити вибачення в будь-якій формі, оскільки примусове вибачення, як спосіб судового захисту не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України

З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача вибачитись - відсутні.

Оскільки суд дійшов переконання про відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений судовий збір відшкодуванню на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст.4,12,81,141,263-265 ЦПК України, Суд

вирішив :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третьої особи на стороні позивача ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди та принесення публічного вибачення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Юрій КОЛТУН