Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №345/1894/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 345/1894/26 пров. № А/857/49068/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С.,

Судової-Хомюк Н.М.,

за участю

секретаря судового засідання Кіт В.Р.,

представника позивача Кулі В.С.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2026 року

у справі №345/1894/26

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №2689 від 06 жовтня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,

найменування суду 1 інстанції Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

дата постановлення ухвали 31.08.2026

суддя 1 інстанції Пулика М.В.

місце ухвалення рішення с. Рожнятів

дата складання повного тексту судового рішення 01.09.2026

УСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 подав до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області адміністративний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №2689 від 06 жовтня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31.08.2026 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської від 31 серпня 2026 року, в якій просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської від 31 серпня 2026 року у справі №345/1894/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме: скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №2689 від 06.10.2025, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення даної апеляційної скарги.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в справі №345/1894/26 від 31.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю: скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №2689 від 06.10.2025, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 вересня 2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зі змісту зазначеного протоколу вбачається, що під час опрацювання матеріалів військового обліку встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку, у період дії в Україні особливого періоду, маючи за даними військового обліку статус непридатного до військової служби у мирний час та обмежено придатного у воєнний час, не пройшов повторний медичний огляд військово-лікарською комісією до 05 червня 2025 року.

У протоколі зазначено, що правопорушення виявлено 20 вересня 2025 року о 19 годині 00 хвилин.

При складенні протоколу ОСОБА_1 роз`яснено положення статті 63 Конституції України, а також права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП.

У цьому ж протоколі ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 06 жовтня 2025 року о 10 годині 00 хвилин у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт ознайомлення з правами, змістом протоколу та датою розгляду справи підтверджений особистим підписом ОСОБА_1 . У матеріалах також міститься відмітка про отримання ним копії протоколу 20 вересня 2025 року.

У графі «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» ОСОБА_1 власноруч виклав пояснення та підписав їх.

06 жовтня 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, виніс постанову №2689.

Зі змісту постанови встановлено, що ОСОБА_1 визнано винним у порушенні вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: у невиконанні обов`язку пройти до 05 червня 2025 року повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

За вчинене правопорушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.

Як убачається з матеріалів виконавчого провадження, 11 березня 2026 року відкрито виконавче провадження №80470941 з примусового виконання зазначеної постанови.

Позивач зазначив, що про постанову №2689 фактично дізнався 15 березня 2026 року після отримання документів виконавчого провадження.

Відповідач вважав, що правопорушення виявлено 20 вересня 2025 року, а тому постанову від 06 жовтня 2025 року винесено в межах строків, установлених статтею 38 КУпАП.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що законодавець поклав на визначену категорію військовозобов`язаних самостійний позитивний обов`язок вчинити необхідні дії для проходження повторного медичного огляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Основним доводом сторони позивача є те, що відповідачем не надано окремого рішення військово-лікарської комісії, яким ОСОБА_1 до набрання чинності Законом України №3621-IX було визнано обмежено придатним до військової служби, у зв`язку з чим, на думку позивача, відповідачем не доведено виникнення у нього обов`язку пройти повторний медичний огляд до 05 червня 2025 року.

Оцінюючи зазначений довід, суд першої інстанції виходив із сукупності доказів, які були покладені відповідачем в основу оскаржуваної постанови та досліджені судом під час розгляду цієї справи.

Суд зазначив, що як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ІНФОРМАЦІЯ_4 при вирішенні питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності виходив із наявних у нього відомостей військового обліку позивача.

У протоколі про адміністративне правопорушення від 20 вересня 2025 року уповноваженою посадовою особою зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, мав за даними військового обліку статус непридатного до військової служби у мирний час та обмежено придатного у воєнний час і не пройшов повторний медичний огляд військово-лікарською комісією у встановлений законом строк - до 05 червня 2025 року. Протокол про адміністративне правопорушення був складений за безпосередньої участі ОСОБА_1 . Позивачу було роз`яснено його права, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, він ознайомився зі змістом протоколу, отримав його копію та власноруч виклав у ньому свої пояснення. Під час складення протоколу ОСОБА_1 не заявляв про помилковість зазначених у ньому відомостей щодо його військово-лікарського статусу.

Надане стороною позивача посвідчення про приписку до призовної дільниці №185 також не дає підстав для протилежного висновку, оскільки відсутність у цьому документі відомостей про визнання особи обмежено придатною сама по собі не підтверджує, що відповідний військово-лікарський статус не був встановлений позивачу в подальшому.

Аналогічні відомості щодо військово-лікарського статусу ОСОБА_1 зазначені і в постанові ІНФОРМАЦІЯ_1 №2689 від 06 жовтня 2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Отже, на момент прийняття оскаржуваної постанови у відповідача були достатні фактичні підстави вважати ОСОБА_1 особою, на яку поширювався передбачений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX у редакції Закону №4235-IX обов`язок до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Суд звернув увагу, що саме по собі заперечення позивачем факту вчинення адміністративного правопорушення не є достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови. Вирішальне значення має сукупність установлених під час розгляду справи обставин та доказів, якими вони підтверджуються. При цьому доводи особи, яка оспорює постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, підлягають оцінці у взаємозв`язку з матеріалами справи про адміністративне правопорушення та повинні спростовувати конкретні фактичні обставини, покладені уповноваженим органом в основу прийнятого рішення.

Що стосується доводу позивача про те, що на момент винесення постанови №2689 сплив строк притягнення його до адміністративної відповідальності, суд зазначив наступне.

Відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Із матеріалів справи встановлено, що факт невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду був виявлений уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 20 вересня 2025 року під час опрацювання відомостей військового обліку. У цей же день щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення. Оскаржувану постанову винесено 06 жовтня 2025 року, тобто через шістнадцять днів після документально зафіксованого виявлення правопорушення.

Отже, тримісячний строк з дня виявлення правопорушення на момент винесення постанови не сплив.

Суд не погодився з твердженням сторони позивача про те, що днем виявлення правопорушення автоматично слід вважати 06 червня 2025 року лише з тієї підстави, що відповідач, як орган військового обліку, теоретично мав можливість установити факт непроходження ВЛК вже з наступного дня після закінчення встановленого законом строку. Матеріали цієї справи не містять доказів того, що до 20 вересня 2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 вже було фактично встановлено і зафіксовано саме щодо ОСОБА_1 факт невиконання обов`язку пройти повторний медичний огляд.

З протоколу про адміністративне правопорушення від 20 вересня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 безпосередньо під час його складення повідомлено про розгляд справи 06 жовтня 2025 року о 10 годині 00 хвилин у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 . У протоколі міститься особистий підпис ОСОБА_1 , яким підтверджено як ознайомлення з передбаченими статтею 268 КУпАП правами, так і повідомлення про розгляд справи. Крім того, на протоколі міститься підпис позивача про отримання його копії 20 вересня 2025 року.

Факт правопорушення встановлено та належним чином оформлено уповноваженою посадовою особою, позивачу під час складення протоколу роз`яснено процесуальні права та повідомлено про дату, час і місце розгляду адміністративної справи.

Постанову №2689 від 06 жовтня 2025 року винесено уповноваженою посадовою особою в межах установленого статтею 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення, а адміністративне стягнення призначено в межах санкції частини третьої статті 210-1 КУпАП.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд виходив не лише з формальної наявності постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а перевіряв, чи підтверджуються викладені у ній обставини належними та допустимими доказами, чи дотримано уповноваженою посадовою особою встановленої законом процедури та чи спростовані встановлені відповідачем обставини доказами, наданими позивачем. За результатами такої перевірки суд не встановив обставин, які б свідчили про недоведеність події або складу адміністративного правопорушення чи про такі істотні порушення процедури розгляду справи, які могли б бути самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 №2689 від 06 жовтня 2025 року винесена уповноваженою посадовою особою, на підставі належних та достатніх доказів, з дотриманням установленого законом порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності та в межах строків, передбачених КУпАП, а тому правових підстав для її скасування та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення судом встановлено не було.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вважає, що судом першої інстанції не було повно та належно досліджено зміст аргументації позивача про відсутність у нього статусу «обмежено придатний».

Пунктом другим розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-ІХ встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Таким чином, Відповідач виходить з того, що Позивач до набрання чинності Законом України №3621-IX був визнаний обмежено придатним до військової служби, а тому на нього поширювався обов`язок пройти повторний медичний огляд до 05.06.2025.

Відповідно до статті 70 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 1.1 Наказу №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 2.9 Наказу №402 за результатами проведеного медичного огляду призовників ВЛК ТЦК та СП приймає одну із постанов: 1) придатний до військової служби; 2) тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування… 3) потребує направлення на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду … 4) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час; 5) непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.

Таким чином статус особи як придатної до військової служби, непридатної до військової служби або обмежено придатної до військової служби у воєнний час встановлюється саме за результатами медичного огляду та відповідного рішення військово-лікарської комісії.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Посилання Відповідача у поясненнях до позову про наявність у Позивача статуту «обмежено придатний» не відповідають дійсності, та більше того, не підтверджені та не аргументовані жодним доказом.

Відповідачем не надано рішення ВЛК, яким Позивача було визнано обмежено придатним до військової служби, а з матеріалів справи, пояснень висловлених представником Позивача у судових засіданнях у цій справі вбачається протилежне – Позивач ВЛК не проходив, статусу «обмежено придатний» не отримував. Вказане підтверджується також долученим Позивачем до позовної заяви Посвідченням про приписку до призовної дільниці №185 ОСОБА_1 (Позивача), в якому відсутня відмітка про обмежену придатність до військової служби Позивача.

Відтак, за відсутності рішення військово-лікарської комісії про визнання Позивача обмежено придатним, сам факт посилання Відповідача на такий статус не може бути належним доказом існування у Позивача відповідного обов`язку пройти повторне ВЛК до 05.06.2025 та, відповідно, складу адміністративного правопорушення.

Оцінюючи зазначені доводи, суд першої інстанції виходив із сукупності доказів, які були покладені Відповідачем в основу оскаржуваної постанови та досліджені судом під час розгляду цієї справи.

У нашій справі суд не врахував, що Відповідачем не надано жодного доказу, яким Позивачу присвоєно статус «обмежено придатний». Суд також не врахував, що Посвідчення про приписку до призовної дільниці №185 ОСОБА_1 (Позивача), не містить відмітку про «обмежену придатність» до військової служби Позивача. Таким чином, суд першої інстанції не імплементував до спірних правовідносин один із найважливіших конституційних принципів – презумпцію невинуватості, за якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Щодо спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, то частиною 9 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відповідно до п.7 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Визначення на законодавчому рівні у ст.38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов`язане з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб`єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.

Крім того, строки, визначені статтею 38 КУпАП, є важливою процесуальною гарантією прав особи та безпосередньо випливають із принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. У зв`язку з цим положення зазначеної норми не можуть тлумачитися довільно або застосовуватися суто формально, шляхом штучного перенесення моменту «виявлення» правопорушення на пізніший час.

У поясненнях до позову Відповідач зазначав, що дане адміністративне правопорушення є триваючим, та відповідно воно було виявлено лише під час складення адміністративного протоколу 20.09.2025, оскільки до того часу гр. ОСОБА_1 (Позивач) ухилявся від обов`язку пройти ВЛК до 05.06.2025 згідно з вищезазначеним Законом.

Твердження Відповідача про триваючий характер даного адміністративного правопорушення є необґрунтованим, та більше того – абсурдним. Оскільки у військовозобов`язаних визнаних постановою ВЛК «обмежено придатними» Законом №3621-IX був встановлений обов`язок пройти повторну ВЛК до 05.06.2025, то за наявності крайньої дати, до якої такий обов`язок має бути виконаний – правопорушення ніяким чином не може бути визнане триваючим, воно є разовим, вчиненим саме 05.06.2025 у разі невиконання такого обов`язку.

Відповідно, навіть за наявності у Позивача статусу «обмежено придатний», точною датою вчинення адміністративного правопорушення було б 05.06.2025, з якої потрібно було б починати тримісячний відлік.

Отже, на момент складення протоколу 20.09.2025 та, тим більше, на момент винесення постанови №2689 від 06.10.2025, передбачений статтею 38 КУпАП тримісячний строк уже закінчився.

У будь-якому разі, Позивачем наявність обов`язку повторно проходити ВЛК до 05.06.2025 заперечується, у зв`язку з відсутністю статусу «обмежено придатний».

Суд першої інстанції зазначив, що факт невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду був виявлений уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 (Відповідачем) 20.09.2025 під час опрацювання відомостей військового обліку. У цей же день щодо Позивача складено протокол про адміністративне правопорушення. Оскаржувану постанову винесено 06.10.2025 року, тобто через шістнадцять днів після документально зафіксованого виявлення правопорушення.

Отже, як виснував суд першої інстанції, тримісячний строк з дня виявлення правопорушення на момент винесення постанови не сплив. З вказаним твердженням суду першої інстанції ми не можемо погодитись, оскільки судом не враховано сталу судову практику в подібних правовідносинах. 4

Подібні правовідносини були предметом розгляду Любарському районному суді Житомирської області, у справі №282/1534/25. У своєму рішенні від 05.01.2026 суд зазначив: «Як слідує з матеріалів справи про правопорушення у вигляді не проходження позивачем повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби відповідачеві стало відомо 06 червня 2025 року, адже 05 червня 2025 року був останнім днем для проходження цього огляду. Відповідач мав об`єктивну можливість виявити це правопорушення, оскільки позивач перебуває на військовому обліку, а відповідачеві було відомо, що позивач підпадає під категорію осіб, передбачених пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року №3621-IX. Відомості про всі ці дані наявні в електронному військово-обліковому документі, а отже, і в Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», тому були достовірні відомі відповідачеві.

Отже, починаючи з 06 червня 2025 року почав свій перебіг трьохмісячний строк накладення адміністративного стягнення, який передбачений частиною дев`ятою статті 38 КУпАП, і цей строк закінчився 06 вересня 2025 року. Адміністративне стягнення на позивача було накладено 12 листопада 2025 року, тобто, поза межами строку, передбаченого частиною дев`ятою статті 38 КУпАП. З цього слідує, що відповідач не мав права розпочинати справу про адміністративне правопорушення стосовно позивача, а розпочате провадження повинен був закрити на підставі пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП. З цих підстав позовні вимоги слід задовольнити, шляхом скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення».

У рішенні від 17.02.2026, у справі №523/23695/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд також висловлювався про перебіг строку накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Колегія суддів, надаючи оцінку доводу апеляційної скарги щодо строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, зазначила наступне: «Про факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП відповідачу стало відомо 06 червня 2025 року тобто в день , коли позивач не пройшов військово-лікарську комісію. Разом з цим, лише 12 вересня 2025 року відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення та згодом 17 вересня 2025 року винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП за невиконання позивачем обов`язку проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби. Відтак, за змістом ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення. КУпАП не містить визначення поняття "триваюче" правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, невиконання позивачем обов`язку проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби до 05 червня 2025 року, не носить характеру триваючого та вичерпується фактом проходження повторного медичного огляду до конкретної дати. Також, колегія суддів акцентує увагу на тому, що початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення слід пов`язувати з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення слід вважати день, коли уповноважений на складення протоколу про адміністративне правопорушення орган отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах №461/1393/16-а від 21 листопада 2019 року та №149/2498/17 від 28 лютого 2019 року. Колегія суддів зазначає, що строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до позивача перебіг такого строку почався 06 червня 2025 року. Однак, спірна постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 210-1 КУпАП прийнята 17 вересня 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку, передбаченого ч.9 ст. 38 КУпАП. Відповідно до п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу. За таких умов, колегія суддів вважає, що адміністративне стягнення було накладене відповідачем поза межами строку, встановленого ст. 38 КУпАП, у зв`язку з чим провадження в адміністративній справі підлягало закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП».

Як зазначив суд першої інстанції у нашій справі – матеріали цієї справи не містять доказів того, що до 20.09.2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 вже було фактично встановлено і зафіксовано саме щодо ОСОБА_1 факт невиконання обов`язку пройти повторний медичний огляд. Факт правопорушення встановлено та належним чином оформлено уповноваженою посадовою особою, позивачу під час складення протоколу роз`яснено процесуальні права та повідомлено про дату, час і місце розгляду адміністративної справи. Відтак постанову №2689 від 06.10.2025 року винесено уповноваженою посадовою особою в межах установленого статтею 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення, а адміністративне стягнення призначено в межах санкції частини третьої статті 210-1 КУпАП. Підсумовуючи викладене вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що виразилось у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України рішення суду має бути скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Щодо інших доводів Позивача, залишених судом першої інстанції поза увагою, то відповідно до частини 1 статті 285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. У поясненнях поданих до позову Відповідач також не спростував обставину, що копія постанови №2689 від 06.10.2025 Позивачу належним чином не вручалася та не надсилалася. Окрім того, внаслідок невручення Позивачу постанови №2689 від 06.10.2025 він був позбавлений гарантованої законом можливості сплатити штраф у пільговому розмірі 50 відсотків, що становить 8500 гривень. Натомість постановою про відкриття виконавчого провадження №80470941 від 11.03.2026 передбачено стягнення з Позивача штрафу у подвійному розмірі - 34 000 гривень. У матеріалах, наданих Відповідачем, відсутні належні докази вручення Позивачу постанови №2689 від 06.10.2025. Більше того, у самій постанові відсутні відомості про фактичне отримання її копії Позивачем, а передбачене для цього поле для підтвердження вручення – не заповнене. Отже, відповідач не довів виконання покладеного на нього обов`язку щодо належного повідомлення позивача про прийняте рішення. Відповідно до частини 1 статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. Частина 1 статті 300-3 КУпАП передбачає, що у разі якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, винесена в порядку, передбаченому статтею 279-9 цього Кодексу, та особа протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили сплатила не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення, така постанова вважається виконаною. Таким чином, невручення постанови про накладення адміністративного стягнення фактично позбавило Позивача можливості скористатися передбаченим законом правом на сплату штрафу у пільговому розмірі. Позивач не міг реалізувати таке право без отримання постанови, оскільки саме з моменту належного повідомлення особи про накладене стягнення виникає реальна можливість добровільно виконати його на передбачених статтею 300-3 КУпАП умовах.

Просить апеляційний суд скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в справі №345/1894/26 від 31.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю: скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №2689 від 06.10.2025, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача, включаючи витрати на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанції.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 06 жовтня 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, виніс постанову №2689, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 17000 гривень.

Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що під час опрацювання матеріалів справи, а також шляхом перевірки даних через реєстр даних АГТС «Оберіг» та протоколу №2/4/3521 встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , будучи військово-зобов`язаним під час дії в Україні особливого періоду, порушив вимоги ЗУ №4235-ІХ п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-IX і абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: будучи непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у військовий час не пройшов ВЛК до 5 червня 2025 року, тобто він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду щодо її скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова є обґрунтованою та правомірною, винесеною з дотримання вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно із частиною 1 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21.03.2024 (далі Закон № 3621-ІХ) виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі - Закон №4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2).

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).

Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що позивач-апелянт був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності вказаним Законом, та у строк до 05 червня 2025 року не звернувся до відповідача особисто або через електронний кабінет призовника, з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не виконав обов`язку, визначеного ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист від 21.03.2024 №3621-ІХ, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд наголошує, що з набранням чинності пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» обов`язок щодо повторного проходження медичного огляду у термін до 05 червня 2025 року покладено на позивача-апелянта.

Як встановлено судом, позивач лише 20.09.2025 власноруч зазначив у протоколі, що не пройшов ВЛК до 05 червня 2025 року через хворобу.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем ст. 38 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 9 статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Водночас, як вказано Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі №560/2798/19, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

У контексті наведеного необхідно зазначити, що триваючим правопорушенням є проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, на противагу триваючому, разовим є порушення, яке виразилося в однократному порушенні вимог Закону, яке не має під собою непереривного невиконання обов`язків визначених правовою нормою.

Колегія суддів вважає, що позивач продовжував перебувати у стані безперервного невиконання покладеного на нього обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду, правопорушення залишалося триваючим до моменту особистого звернення позивача.

Під час розгляду цієї справи апеляційним судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, також позивач не вказує на об`єктивні причини, які б унеможливили виконання ним обов`язку виконання пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а наявні докази підтверджують обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Щодо посилань апелянта на позбавлення його права на оскарження постанови, то суд їх відхиляє, адже позивач звернувся до суду першої з адміністративним позовом про скасування постанови та закриття провадження у справі та з апеляційної скаргою на рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції.

Суд не приймає інші доводи скаржника, які ґрунтуються на посиланням на те, що його численні права були порушені і суд не захистив їх, оскільки викладені доводи апелянта не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій надав оцінку усім обставинам справи, що мають значення для її вирішення, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2026 року у справі №345/1894/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

СуддіВ. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк