Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №140/2925/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа №140/2925/25 пров. №А/857/44173/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави до Волинської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Волинський краєзнавчий музей, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року (суддя Денисюк Р.С., м.Луцьк), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави (далі – Заступник, Окружна прокуратура) звернувся до суду з позовом до Волинської обласної ради (далі – Обласна рада), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Обласної ради від 12.09.2024 № 27/33 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення)» (далі – Рішення).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі вказує, що вказане Рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в силу законодавчих норм, зокрема статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі – Закон №1805-III), зважаючи на наявність на земельній ділянці пам`ятки архітектури, дана земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, а не земель «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування (код 03.05)».

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наслідком прийняття даного Рішення було внесено зміни в Державний земельний кадастр щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721855400:01:001:0912 (далі Земельна ділянка) з «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код 03.03)» на «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування код 03.05». Тобто, спірне Рішення ради вичерпало свою дію шляхом зміни цільового призначення Земельної ділянки та реєстрації відповідних змін у Державному реєстрі. Відтак Рішення відповідача, яке було прийнято в межах спору, є реалізованим та вичерпало свою дію.

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що Обласна рада є власником Земельної ділянки, яка розташована в с. Олика, вул. Замкова, 28.

На вказаній Земельній ділянці, розташована пам`ятка архітектури національного значення Замок Радзивіла (мур) 1564 року, взята на облік відповідно до постанови Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970, під охоронним номером 117 (далі – Замок).

Споруда головного корпусу (Замку) належить на праві комунальної власності Обласній раді та передана на баланс Волинського краєзнавчого музею (далі ВКМ).

На даний час охоронний номер 030128 внесено до реєстру нерухомих пам`яток України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №1014.

01.04.2022 Обласною радою прийнято рішення №15/20 «Про припинення права постійного користування земельних ділянок, надання у постійне користування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».

Пунктами 4, 6 даного рішення надано у постійне користування ВКМ Земельну ділянку площею 5,2519.

Надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги» на «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування» на Земельну ділянку.

ВКМ, на виконання даного рішення було розроблено відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності зі зміною цільового призначення з «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код 03.03)» на «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування код 03.05».

12.09.2024 відповідачем прийнято Рішення, яким ВКМ було затверджено проект землеустрою Земельної ділянки (зміна цільового призначення) площею 5,2519 та змінено цільове призначення з «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код 03.03)» на «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування код 03.05».

У відповідності до положень статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 21 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі – ЗК) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії.

Частиною першою статті 20 ЗК передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто, переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до статті 53 та статті 54 ЗК до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, з огляду на таке.

Пам`ятка археології національного значення – Замок взята на облік відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 №970 під охоронним номером 117. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2024 №1014 «Про внесення об`єкті культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесена до державного реєстру нерухомих пам`яток України, як об`єкт культурної спадщини національного значення з охоронним номером 030128. Дана пам`ятка архітектури розташована в межах Земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №1805-III землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відтак, умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених статями 53, 54 ЗК, статті 34 Закону №1805-III.

За визначеннями, що містяться у статті 1 Закону №1805-III:

- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у частині першій статті 34 Закону №1805-III, земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття обласною радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Таким чином, є правильними висновки суду першої інстанції, що оскільки на Земельній ділянці знаходиться пам`ятка архітектури, то в силу закону така Земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 справа №813/4701/16 та від 21.10.2019 справа № 813/2371/16.

Отже, умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній об`єктів, визначених статями 53, 54 ЗК, статті 34 Закону №1805-III.

Як вбачається із матеріалів справи та витягів з реєстрів на спірній Земельній ділянці знаходиться пам`ятка архітектури (Замок), станом на 01.04.2022 рік, коли Обласною радою прийнято Рішення, відносилась до земель житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код 03.03)».

Дане рішення є чинним і у судовому порядку оскаржено не було.

Позов подано з метою захисту інтересів держави, яке в тому числі полягає на думку прокурора, в неправомірному затвердженні відповідачем в оскаржуваному Рішенні цільового призначення Земельної ділянки як земель громадської забудови з видом використання «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування код 03.05», а не земель історико–культурного призначення, як це вимагається статтею 34 Закону №1805-III, статями 53, 54 ЗК.

У даному випадку, наслідком прийняття даного Рішення було внесено зміни в Державний земельний кадастр щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721855400:01:001:0912 з «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код 03.03)» на «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування код 03.05».

Тобто, Рішення вичерпало свою дію шляхом зміни цільового призначення земельної ділянки та реєстрації відповідних змін у Державному реєстрі, а тому таке Рішення є реалізованим та вичерпало свою дію.

Через це, обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У своїх постановах Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, аналіз положень КАС дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Усі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 4 статті 5 даного Кодексу визначено, що суб`єкти владних повноважень можуть звернутися до суду виключно у випадках визначених Конституцією та Законами України.

Судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.

У контексті спірних правовідносин прокурор звертається із позовом коли є порушеними інтереси держави для їх усунення, відновлення.

Проте, у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у спосіб, ним визначений, не призведе до відновлення порушених прав та інтересів держави, позаяк визнання протиправним та скасування спірного Рішення не змінить статусу Земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування закладів культурно просвітницького обслуговування код 03.05» на землі історико – культурного призначення як передбачено статями, а лише поверне її попередній статус як земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код 03.03)».

Разом з тим, прийняття оскаржуваного Рішення ніяким чином не вплинуло на статус пам`ятки архітектури, його збереження та режиму використання земельної ділянки (пам`ятка архітектури), позаяк відповідні охоронні договори є чинними.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а скасування оспорюваного рішення відповідача не відповідає меті поданого позову, не є ефективним захистом порушених прав держави у спірних правовідносинах за захистом яких прокурор звернувся в межах спірних правовідносин, та не забезпечить відновлення порушених інтересів держави.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідачВ. Я. Качмар

суддіЛ. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич