Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №380/6108/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 380/6108/25 пров. № А/857/45942/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року (суддя Братичак У.В., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 164 745,88 грн;

стягнути з в/ч на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 164745,88 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44);

визнати протиправною бездіяльність в/ч щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати;

- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 18.03.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині відмовлених позовних вимог, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов у відповідній частині задовольнити.

В апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції застосував положення статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП) без урахування висновку з питання її застосування, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та дійшов до протилежного висновку, що звернення до суду повинно здійснюватися після фактичного розрахунку зі всього грошового забезпечення, а не з певної її складової.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до проведення повного та остаточного розрахунку з ним по індексації грошового забезпечення.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо задоволення позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді техніка групи регламенту вертольотів технічно-експлуатаційної частини військової частини.

Наказом командира в/ч від 30.06.2020 №139 (по стройовій частині) позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі №380/27584/23 позов задоволено частково, зокрема зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (далі – Рішення суду).

На виконання вищевказаного Рішення суду відповідачем 18.03.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 78048,68 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.

Однак, судом першої інстанції відмовлено в частині задоволення позовних вимог скаржника про стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні оскільки, з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до в/ч про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі №380/18402/24, яке на час апеляційного перегляду рішення суду у цій справі скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року та зокрема, якою (постановою суду апеляційної інстанції) зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення у розмірі 4026,08 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 30.06.2020, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Беручи до уваги ті обставини, що на час ухвалення оскаржуваного у цій справі рішення суду, існував спір між позивачем та відповідачем в частині не нарахування позивачу в повному обсязі індексації грошового забезпечення, а відтак суд першої інстанції не вважав за можливе установлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, такі висновки суду першої інстанції, апеляційний суд вважає безпідставними, так як, в тому числі і зокрема, у постанові від 19 травня 2025 року в справі №380/1794/24 Верховний Суд вказав, що порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанції, якими вмотивовано відсутність підстав для задоволення позову в цій справі, ґрунтуються застосуванні положень статей 116 та 117 КЗпП у спосіб, що суперечить висновкам Верховного Суду.

Отже, в цій частині доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які містять аналогічні висновки відносно позиції суду у справі №380/1794/24, заслуговують на увагу.

В аспекті підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні то, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом часини першої статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Слід зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП.

Згідно зі статтею 117 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З матеріалів справи встановлено, що на виконання Рішення суду відповідач 18.03.2025 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 78048,68 грн.

Тож спірним у цих правовідносинах є період з 01.07.2020 (перший день після звільнення) по 17.03.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку), який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

В розрізі викладеного, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 в якій викладено наступну позицію: «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Відтак, необхідно констатувати, що при розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у спірних правовідносинах, слід звертати увагу на співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, у період як до 18.07.2022, так і після 19.07.2022.

За змістом пункту другого розділу ІІ постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100) у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2020 рік розмір грошового забезпечення позивача у травні 2020 року склав 14741,11 грн, у червні 2020 року 14741,11 грн.

Кількість календарних днів за травень-червень 2020 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 483,31 грн (29482,22 грн (розмір грошового забезпечення за травень-червень 2020 року) / 61 (кількість календарних днів).

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 01.07.2020 по 17.03.2025 (остаточний розрахунок з позивачем проведено 18.03.2025).

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 831776,51 грн (483,31 грн х 1721 календарних днів).

Водночас, як уже зазначено вище, з 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням цієї норми, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 01.07.2020 (наступний день після звільнення з військової служби), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні, а середнє грошове забезпечення становить 88929,04 грн (483,31 грн х 184 дні).

При цьому, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

У постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду прямо підтвердила компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП та наголосила, що навіть після внесення змін Законом №2352-ІХ застосування принципу співмірності не усунуто на нормативному рівні.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 17.03.2025, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

На думку апеляційного суду, розрахована сума є справедливим відшкодуванням втраченого середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача та за рахунок коштів державного бюджету країни, на території якої ведеться повномасштабна війна.

Щодо позовної вимоги про проведення разом із виплатою середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, то апеляційний суд зазначає наступне.

Порядком № 44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак, пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

Разом з тим, відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Однак, виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

З огляду на наведене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене рішення суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно скасувати та в цій частині позов задовольнити частково та стягнути з відповідача спірний середній заробіток у розмірі 88929,04 грн.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови в частині заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, скасувати та ухвалити постанову, якою позов у цій частині задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 88929,04 (вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 04 копійки, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позову відмовити.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідачВ. Я. Качмар

суддіЛ. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич