Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №608/2162/26
Суддя: Судова-Хомюк Наталія Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 608/2162/26 пров. № А/857/49796/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Затолочного В.С., Калмикової Ю.О.,
за участі секретаря судового засідання Байдали М.Б.,
представник позивача: Богданов О.В.,
представника відповідача: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2026 року у справі № 608/2162/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
суддя в 1-й інстанції – Чир П.В.,
час ухвалення рішення – не зазначено,
місце ухвалення рішення – м. Борщів,
дата складання повного тексту рішення – не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить скасувати постанову інспектора 1 взводу 4 роти 4 батальйону УПП в Львівській області лейтенанта поліції Хомечко Ю.М. серія ЕНА №7551903 від 15.07.2026, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністью в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позов обґрунтовує тим, що постановою серії ЕНА № 7551903 від 15.07.2026 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КупАП. Згідно вищевказаної постанови, він 15.07.2026 року о 09:33:14 на дорозі Західний обхід м. Львова 8 км керував транспортним засобом VolvoFH 460 у якого були відсутні елементи захисту від відкидання з-під коліс сторонніх предметів та бруду, чим порушив п. 31.4.7.ПДР. Він не погоджується із вказаною постановою, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення. Однак у оскаржуваній постанові працівниками поліції не було вказано який саме з підпунктів пункту 31.4.7.ПДР нібито було порушено ним. Формулювання «відсутні елементи захисту від відкидання з-під коліс сторонніх предметів та бруду» не відповідає жодному з підпунктів пункту 31.4.7.ПДР, що ставить під сумнів таку обов`язкову ознаку діяння як протиправність. Окрім того, така кваліфікація діяння загалом не відповідає вимогам, встановленим законодавством та судовою практикою, зокрема практикою ЄСПЛ. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Водночас позивач перед початком руху перевірив справність транспортного засобу, в тому числі наявність усіх деталей, передбачених технічними вимогами, і лише тоді почав рух. Відповідно на момент початку руху грязезахисні фартухи і бризковики були наявні та в належному стані. Однак, коли працівники поліції зупинили автомобіль, виявилося, що в процесі руху частину грязезахисного механізму на одному з коліс було втрачено, однак йому про це відомо не було аж до моменту зупинки. Той факт, що він дотримався вимог безпеки і перевірив стан транспортного засобу до початку руху і почав рух при наявності усіх складових автомобіля, а також те, що він був позбавлений можливості виявити відсутність грязезахисного елементу в процесі руху, повністю виключають усвідомлення протиправного характеру своїх дій позивачем та таку складову адміністративного правопорушення як вина у формі умислу. Відповідачем також не надано жодного доказу, який би свідчив про наявність умислу позивача на вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою ст.121КУпАП.
Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. Вказує, що матеріалами справи підтверджується наявність грязезахисного механізму та доказ технічної справності автомобіля. Окремо зазначає, що суд першої інстанції вигадав визнання ОСОБА_1 відсутності грязезахисного механізму, чим зробив висновки, що не відповідають обставинам справи. У зв`язку з цим, всі сумніви слід тлумачити на користь особи згідно ст. 62 Конституції України.
Також вказує про те, що оскільки винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП поза розумним сумнівом не доведена, справу необхідно закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказані порушення призвели до невірного застосування норм матеріального права, а саме ст. 121 КУпАП, а відповідно і до винесення протиправного судового рішення.
Просить скасувати рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2026 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що 15 липня 206 року постановою серії ЕНА №7551903 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч.1 ст.122 КУпАП, винесеною інспектора 1 взводу 4 роти 4 батальйону УПП в Львівській області лейтенанта поліції Хомечко Ю.М. у справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
Відповідно до вищевказаної постанови ОСОБА_1 15.07.2026 року о 09:33:14 дорога Західний обхід м. Львова 8 км керував транспортним засобом Volvo FH 460 КА93600Т, у якого були відсутні верхні елементи захисту від відкидання з-під коліс сторонніх предметів та бруду, чим порушив п. 31.4.7.ПДР.
Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся із позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч.1 ст.121КУпАП, та правомірно накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн, а тому підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7551903 від 15.07.2026 відсутні.
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з такими та зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених Законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ (далі - Закон України «Про дорожній рух»), встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями, далі по тексту - ПДР).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху, зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР зазначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з підпунктом д) пункту 2.3 ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Пунктом 31.1 ПДР передбачено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно - технічної документації.
Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, брудозахисні фартухи та бризковики (інші елементи конструкції) (п.п. 31.4.7 (е) ПДР).
Пунктом 6.8.13 ДСТУ 3649:2010 «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» передбачено, що колісні транспортні засоби мають бути обладнані за конструкцією пристроями захисту від викидання з-під коліс транспортного засобу сторонніх предметів і бруду. Ширина цих пристроїв має бути не менше ніж ширина встановлених шин.
За приписами частини першої статті 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Отже, відсутність грязезахисних фартухів і бризговиків віднесено до технічних несправностей транспортного засобу, за наявності яких експлуатація його забороняється, а у разі такої експлуатації настає відповідальність за частиною першою статті 121 КУпАП.
При цьому, конструкція цієї норми права дає підстави для висновку, що словосполучення «відсутній передбачений конструкцією» відноситься як до бампера або заднього захисного пристрою, так і до грязезахисних фартухів і бризговиків.
Таким чином, якщо конструкцією транспортного засобу грязезахисні фартухи та бризговики не передбачені, то це не буде порушенням вимог п. 31.4.7 (е) ПДР.
При цьому слід зазначити, що настання відповідальності за порушення наведеного п. 31.4.7 (е) ПДР можливе за наявності двох обставин: по-перше, конструкцією транспортного засобу має бути передбачений бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризговики; по-друге, зазначений елемент конструкції транспортного засобу має бути відсутній.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов`язок доказування у цьому випадку про те, що конструкція транспортного засобу передбачає наявність грязезахисних фартухів та бризговиків покладено на відповідача.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.02.2019 у справі № 524/9843/16-а.
15 липня 206 року постановою серії ЕНА №7551903 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч.1 ст.122 КУпАП, винесеною інспектора 1 взводу 4 роти 4 батальйону УПП в Львівській області лейтенанта поліції Хомечко Ю.М. у справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
Враховуючи вищенаведене, позивачу інкриміновано вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КУпАП, з огляду на те, що він здійснював рух на транспортному засобі у якого відсутні передбачені конструкцією грязезахисні фартухи і бризковики.
Поряд з цим, відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік яких визначений статтею 251 КУпАП.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Нормами частини другої статті 70 КАС України встановлено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами першою, другою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, а позивач наводить заперечення проти доводів суб`єкта владних повноважень.
У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За правилами п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджено Наказом МВС України 18.12.2018р. за №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. А притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, доказів, у розумінні ст. 251 КУпАП України, які б свідчили про вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення.
На підставі викладеного, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності сторін, беручи до уваги відсутність доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративних правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, та правомірність оскаржуваної постанови, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанцій наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що Верховного Суду у постанові від 08.07.2020 у справі за № 463/1352/16-а вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Апеляційний суд зазначає, що будь-яких належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови матеріали справи не містять.
При цьому, наявність таких сумнівів щодо вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
З матеріалів справи вбачається, що єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення правил дорожнього руху.
Проте, зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатись як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Враховуючи вищенведене, колегія суддів робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних та апеляційних вимог та скасування постанови інспектора 1 взводу 4 роти 4 батальйону УПП в Львівській області лейтенанта поліції Хомечко Ю.М. серія ЕНА №7551903 від 15.07.2026, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що у справі неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2026 року у справі № 608/2162/26 – скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.
Скасувати постанову інспектора 1 взводу 4 роти 4 батальйону УПП в Львівській області лейтенанта поліції Хомечко Ю.М. серія ЕНА №7551903 від 15.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, провадження в справі про адміністративне правопорушення – закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяН. М. Судова-Хомюк
суддіВ. С. Затолочний
Ю. О. Калмикова
Повне судове рішення складено 22.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua