Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №380/17142/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17142/24 пров. № А/857/37739/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львів апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року, головуючий суддя – Андрусів У.Б., ухвалене о 16:01 год. у м. Львів, повний текст якого складено 04.06.2026 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУ ДПС у Львівській області, в якому просила визнати дії відповідача протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 07.11.2018 року № Ф-3830-50 на суму 15819,54 грн; від 12.02.2019 року №Ф-3830-50 на суму 18276,72 грн; від 14.05.2019 року № Ф-3830-50 на суму 21030,90 грн; від 12.08.2019 року № Ф-3830-50 на суму 23785,08 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що з листа ГУ ДПС у Львівській області від 27.03.2024 року №9031/6/13-01-13-03, довідалася, що податковим органом протягом 2018-2019 років сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску. Покликаючись на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції №449, стверджує, що сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) підлягали скеруванню на адресу платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Проте відповідачем спірні вимоги на поштову адресу позивачки не направлялися.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались нею у поданому адміністративному позові, однак судом попередньої інстанції безпідставно не взято до уваги при прийнятті оскарженого рішення.

В судовому засіданні позивач підтримала подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримала доводи, зазначені у апеляційній скарзі.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Згідно з реєстраційними даними податкового органу позивачка ОСОБА_2 з 31.07.2012 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем; починаючи з 01.08.2012 року перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області; 06.12.2019 припинено підприємницьку діяльність фізичною особою-підприємцем за її рішенням; стан платника податку 11 - ПРИПИНЕНО АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ (КОР НЕ ПУСТІ).

Судом встановлено, що в автоматичному режимі сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, які є предметом спору, а саме: від 07.11.2018 року № Ф-3830-50 на суму 15819,54 грн, від 12.02.2019 року № Ф-3830-50 на суму 18 276,72 грн, від 14.05.2019 року № Ф-3830-50 на суму 21030,90 грн, від 12.08.2019 року № Ф-3830-50 на суму 23785,08 грн. Зазначені вимоги позивачці не надсилалися, що визнається відповідачем.

Позивачці скеровано вимогу від 12.11.2019 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 09.01.2020 №1027/6/99-00-08-06-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-3830-50 скасовано, зобов`язано ГУ ДПС у Львівській області сформувати та направити нову вимогу.

Рішенням ДПС України від 15.04.2020 року №13479/6/99-00-08-06-01-06 скасовано та відкликано вимогу від 29.01.2020 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн, зобов`язано ГУ ДПС у Львівській області сформувати та направити нову вимогу.

У рішеннях наголошено, що порушення не скасовують суму недоїмки.

23.11.2021 року ГУ ДПС у Львівській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн.

У зв`язку з несплатою суми недоїмки вимога пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби.

12.04.2022 року державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3830-50У, виданої 23.11.2021 року ГУ ДПС у Львівській області, про стягнення заборгованості в розмірі 26539,26 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 року у справі №380/8912/22 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги відмовлено повністю. Предметом позову у цій справі було визнання дій відповідача по оформленню вимоги про сплату боргу протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3830-50У, виданої 23.11.2021.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 року в адміністративній справі № 380/8912/22 залишено без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Ухвалою Верховного Суду 06.12.2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повернуто особі, яка її подала.

Листом Головного управління ДПС у Львівські області від 27.03.2024 року №9031/6/13-01-13-03 позивачку повідомлено, що «згідно даних інформаційної системи податкового органу за період з 01.01.2017 року по 01.06.2022 року по ОСОБА_1 підлягало формуванню 5 вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та які сформовані в автоматичному режимі, а саме: від 07.11.2018 року № Ф-3830-50 на суму 15 819,54 грн, від 12.02.2019 року № Ф-3830-50 на суму 18276,72 грн, від 14.05.2019 року № Ф-3830-50 на суму 21030,90 грн, від 12.08.2019 року № Ф-3830-50 на суму 23 785,08 грн, від 12.11.2019 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн.

Сума боргу в кожній наступній вимозі охоплює заборгованість з наростаючим підсумком.

З перелічених вимог ОСОБА_1 надіслана лише вимога від 12.11.2019 року на суму 26539,26 грн, яка включає нарахування за 2017 рік - 8448 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн та 2019 рік - 8262,54 грн. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-3830-50 надіслана платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення згідно реєстраційних даних ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 та повернута за зворотною адресою з відміткою Укрпошти про вручення платнику 27.11.2019 року.

Крім вищезазначених вимог про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску, ОСОБА_1 сформовано вимоги в ручному режимі, оскільки сума заборгованості не змінилась та відсутня можливість сформувати їх в інформаційній системі податкового органу, а саме: від 29.01.2020 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн на виконання рішення ДПС України від 09.01.2020 року №1027/6/99-00-08-06-01-06; від 20.05.2020 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн на виконання рішення ДПС України від 15.05.2020 року №13478/6/99-00-08-06-01-06; від 23.11.2021 року №Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн у зв`язку з несвоєчасним поверненням поштового повідомлення про вручення вимоги платнику чим порушено термін пред`явлення виконавчого документу (вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 20.05.2020 року №Ф-3830-50) до органу виконавчої служби на примусове виконання.

З вимог, які надіслані та вручені ОСОБА_1 , залишається чинною (не погашеною) лише вимога від 23.11.2021 року №Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн, яка перебуває на примусовому стягненні в Сихівському відділі державної виконавчої служби у м. Львові.

Вимога від 12.11.2019 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн скасована рішенням ДПС України від 09.01.2020 року №1027/6/99-00-08-06-01-06; вимога від 29.01.2020 року № Ф-3830-50 на суму 26539,26 грн скасована рішенням ДПС України від 15.04.2020 року №13479/6/99-00-08-06-01-06; по вимозі від 20.05.2020 року № Ф-3830-50 порушений термін пред`явлення до органу державної виконавчої служби.

Станом на 26.03.2024 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн, надходження коштів в рахунок погашення заборгованості з єдиного внеску відсутні».

Вважаючи вимоги про сплату про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску такими, що підлягають скасуванню, позивачка пред`явила цей позов до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені позивачкою вимоги у контексті наведеного нормативного регулювання не є чинними, не були пред`явлені до виконання органам державної виконавчої служби, відтак не породжують для позивачки правових наслідків. Нескерування вимог не призвело до неправильного обчислення позивачці суми єдиного внеску та не може мати наслідком їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону № 2464).

Згідно ч. 3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина третя статті 25 Закону №2464).

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (частина шістнадцята статті 25 Закону № 2464).

До фізичних осіб-підприємців, які відповідно до реєстру страхувальників перебувають на обліку як платники єдиного внеску та якими самостійно не виконано обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, податковими органами вживаються заходи впливу та стягнення, передбачені статтею 25 Закону № 2464.

Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Таким чином, Законом передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця, сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Саме Закон, визначив розмір зобов`язань платника податків з єдиного внеску.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що реєстрація особи як фізичної особи-підприємця породжує її обов`язок сплачувати податки у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності у строки, встановлені чинним законодавством.

З матеріалів справи слідує, що позивач оскаржує вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 07.11.2018 року № Ф-3830-50, від 12.02.2019 року № Ф-3830-50, від 14.05.2019 року № Ф-3830-50, від 12.08.2019 року № Ф-3830-50 з підстав їх ненадсилання.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що відповідачем тривалий час не реалізовувалися повноваження по направленню вимог по сплаті боргу, однак це не може бути підставою для визнання оскаржуваних вимог протиправними, оскільки наведені позивачем обставини жодним чином не спростовують обґрунтованості цих вимог в частині встановлення зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ і не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку сплати єдиного внеску, адже за приписами ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується.

Разом з цим, строки обчислення ЄСВ відповідачем не порушувались, адже відповідно до п. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску не застосовується.

Таким чином, контролюючий орган має право узгоджувати вимогу про плату недоїмки до моменту сплати сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску.

Податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.03.2019 року у справі №826/12543/17 (ЄДРСР 80482867) зазначено, що порушення строку надіслання вимоги по суті не впливає на правильність формування вимоги, не спростовує наявності у позивача недоїмки з ЄСВ та не нівелює обов`язку його сплати як такого.

Оскаржувана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Таким чином, не сплата в добровільному порядку позивачем єдиного соціального внеску свідчить про порушення вимог законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що порушення строку надіслання вимоги та/або допущені податковим органом технічні помилки не впливають на правильність формування вимоги, а також не спростовують наявності у позивача недоїмки з ЄСВ, як наслідок, не нівелює обов`язку його сплати.

Відтак, доводи апелянта про процедурні порушення контролюючим органом при формуванні оскаржуваної вимоги не спростовують наявності податкового боргу по суті.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що правові та фактичні підстави для скасування оскаржуваних вимог відсутні, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №380/17142/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяЛ. Я. Гудим

суддіО. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повний текст постанови складено 22.10.2026 року.