Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №380/4734/26
Суддя: Обрізко Ігор Михайлович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4734/26 пров. № А/857/42830/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, прийняте суддею Кухар Н. А. у місті Львові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, —
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також — позивач) звернувся до з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також — відповідач, В/Ч), у якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення про відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 мільйона гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі — Постанова № 153);
- зобов`язати вчинити всі необхідні дії, визначені окремим дорученням Міністра оборони України від 20 лютого 2025 № 999у/д та іншими чинними нормативно-правовими актами, для здійснення виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 мільйона гривень відповідно до Постанови № 153;
- зобов`язати безпосередньо нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 мільйона гривень відповідно до Постанови № 153.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 позов задоволено частково: визнано протиправною відмову від 18 лютого 2026 щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 мільйона гривень відповідно до Постанови № 153; зобов`язано нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 мільйона гривень відповідно до Постанови № 153. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд виходив із того, що матеріалами справи повністю підтверджено сукупність юридичних фактів, які породжують право позивача на отримання спірної державної виплати.
Зокрема, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у листопаді 2022 — тобто під час дії правового режиму воєнного стану та у віці до 25 років (у віці 21 року), на момент набрання чинності експериментальним проєктом (13 лютого 2025) продовжував проходити військову службу, не мав дисциплінарних чи кримінальних обмежень, що виключають право на виплату, а також належними письмовими доказами довів факт безпосереднього виконання службово-бойових завдань у районах бойових дій протягом 64 календарних днів.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, В/Ч подала апеляційну скаргу.
Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник стверджує, що Державна спеціальна служба транспорту (до структури якої входить В/Ч НОМЕР_1 ) взагалі не є учасником відповідного експериментального проєкту. В/Ч покликається на підпункт 1 пункту 3 Постанови № 153 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387), згідно з яким учасниками визначено Збройні Сили України, Національну гвардію України та Державну прикордонну службу України, зазначаючи, що ДССТ до цих формувань не належить, а її завдання обмежуються суто інженерною та транспортною діяльністю.
Крім того, відповідач наполягає на невідповідності позивача часовим рамкам призову на військову службу. Так, скаржник наголошує, що ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу 16.01.2021 (тобто до запровадження правового режиму воєнного стану), тоді як абзац другий пункту 4 Постанови № 153 встановлює обов`язковою умовою призов або прийняття на службу після введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022.
Скаржник вважає недоведеним факт безпосередньої участі ОСОБА_1 саме у бойових діях. Довідка, видана на виконання Додатка 6 до Порядку надання статусу УБД, посвідчує лише участь у заходах забезпечення оборони держави при виконанні спеціальних завдань підтримки (фортифікація, ремонт доріг, наведення мостових переправ), що не є тотожним безпосередній участі у вогневому контакті та бойових зіткненнях, які вимагаються для виплати мотиваційної винагороди за Постановою № 153 та рішення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача проти доводів скаржника категорично заперечує та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16.04.2021 був призваний на строкову військову службу, а 22.05.2021 склав військову присягу у В/Ч НОМЕР_2 .
28.11.2022, тобто під час повномасштабного вторгнення та дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022, — ОСОБА_1 у віці 21 року добровільно прийняв рішення продовжити захист Батьківщини та уклав контракт про проходження військової служби у Державній спеціальній службі транспорту строком до оголошення демобілізації (наказ командира НОМЕР_3 окремої бригади від 30.10.2020 № 43РС, наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 28.11.2022 № 312).
У подальшому, 09.10.2023, позивач уклав черговий контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського складу, отримав військове звання «молодший сержант» та продовжив проходження служби на посаді командира відділення охорони.
Факт безпосередньої участі ОСОБА_1 у забезпеченні оборони та виконанні бойових завдань підтверджується довідкою В/Ч НОМЕР_1 від 27.01.2026 № 17/21 (виданою за формою Додатка 6). Відповідно до цієї довідки позивач у період з 10.05.2023 по 12.07.2023 (загальною тривалістю 64 календарні дні) виконував бойові та спеціальні завдання безпосередньо у районі ведення бойових дій — у АДРЕСА_1 . Довідка видана на підставі первинних документів військової частини: бойового розпорядження НОМЕР_3 окремої бригади від 06.05.2023 № БР 44, журналу бойових дій В/Ч НОМЕР_1 від 01.01.2023 № 147дск, наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 08.05.2023 № 150, посвідчення про відрядження від 08.05.2023 № 195 та журналу бойових дій НОМЕР_4 окремого колійного батальйону від 08.05.2023 № 32.
Витягом із журналу бойових дій В/Ч НОМЕР_1 № 147дск підтверджено, що солдата ОСОБА_1 було направлено в оперативне підпорядкування командира 11 окб саме з метою включення до складу зведеного підрозділу підтримки НОМЕР_3 окремої бригади.
У лютому 2026 ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини із рапортом про нарахування та виплату належної йому одноразової винагороди відповідно до Постанови № 153.
Листом від 18.02.2026 № 33/42 відповідач повідомив про відмову у нарахуванні зазначеної виплати, мотивуючи відсутністю у військовій частині підтвердних даних про його участь у бойових діях.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та мотивам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 65 Основного Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є священним обов`язком громадян України.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
11 лютого 2025 Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі як і раніше – Постанова №153).
Щодо суб`єктного складу учасників та статусу Державної спеціальної служби транспорту колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України.
Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 Міністерство оборони України визначено координатором та безпосереднім учасником експериментального проєкту.
Більше того, системний аналіз положень пункту 4 Постанови № 153 (який визначає критерії безпосередніх одержувачів виплати) свідчить, що право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість служби в бойових умовах прямо поширено на громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, «інших утворених відповідно до законів України військових формувань», а також правоохоронних органів спеціального призначення.
Законодавець чітко встановив правовий статус ДССТ саме як військового формування. Відтак, звужувальне тлумачення відповідачем підпункту 1 пункту 3 Постанови № 153 як підстави для позбавлення військовослужбовців ДССТ встановлених урядом соціальних гарантій є необґрунтованим. Суд першої інстанції цілком правильно констатував, що штучне виключення військовослужбовця системи Міноборони, який виконував бойові розпорядження в районі бойових дій, лише за відомчою ознакою формування є прямим порушенням статті 24 Конституції України (принципу рівності громадян перед законом та неприпустимості дискримінації).
Щодо часових критеріїв призову та прийняття на військову службу судова колегія наголошує.
Абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 передбачено право на отримання винагороди особам, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 № 942 пункт 4 Постанови № 153 доповнено положенням, згідно з яким виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, які відповідають визначеним вимогам та: «були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
Як свідчать матеріали особової справи, ОСОБА_1 призваний на строкову службу у 2021, проте саме під час воєнного стану — 28 листопада 2022, перебуваючи у віці 21 року, був прийнятий на військову службу за контрактом із числа строковиків. На момент набрання чинності постановою уряду та звернення з рапортом позивач продовжував проходити дійсну військову службу за контрактом. Таким чином, позивач у повному обсязі підпадає під дію спеціальної норми абзацу шостого пункту 4 Постанови № 153.
Щодо належного підтвердження безпосередньої участі в бойових діях колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з абзацом третім пункту 4 Постанови № 153: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Твердження скаржника про те, що позивач не брав участі саме в бойових діях, спростовуються доказами, що містяться у матеріалах справи.
Довідка № 17/21 видана самою В/Ч НОМЕР_1 на підставі конкретного Бойового розпорядження командира НОМЕР_3 окремої бригади від 06.05.2023 № БР 44 та відповідних записів у Журналі бойових дій військової частини № 147дск і Журналі бойових дій НОМЕР_4 окремого колійного батальйону № 32, де зафіксовано направлення позивача у складі зведеного підрозділу підтримки в оперативне підпорядкування в район виконання завдань — АДРЕСА_1 на строк 64 дні.
Відповідно до структури застосування сил і засобів оборони виконання завдань зведенного підрозділу підтримки (інженерного, фортифікаційного та логістичного забезпечення передових рубежів) безпосередньо в зоні ведення бойових дій за бойовими розпорядженнями командування є невіддільним елементом бойової операції.
Більше того, суб`єкт владних повноважень, видавши військовослужбовцю офіційну довідку на підставі бойових журналів про перебування у районі бойових дій, діє всупереч доктрині добросовісності та принципу «належного врядування», коли згодом у листах на рапорт заявляє про «відсутність у частині будь-яких відомостей». У силу частини другої статті 77 КАС України тягар доказування законності відмови покладено на відповідача, проте жодних належних доказів спростування власних розпорядчих та штабних документів військова частина не надала.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, проте суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення або вчинити дію за наявності встановленого обов`язку, якщо у суб`єкта владних повноважень відсутні дискреційні повноваження для відмови за встановлених обставин.
Судом першої інстанції достовірно з`ясовано, що ОСОБА_1 брав участь у заходах у районі бойових дій протягом 64 днів, що охоплює два повні періоди по 30 днів (разом з тим позивачем заявлено вимогу про виплату саме 1/6 від 1 мільйона гривень), відповідає віковому критерію, був прийнятий на службу за контрактом зі строкової служби у період воєнного стану та на момент виникнення спірних відносин не мав дисциплінарних чи кримінальних стягнень, які позбавляють права на виплату.
За таких умов, оскільки факт наявності у позивача права на виплату є доведеним, а військова частина допустила пряму протиправну відмову у реалізації імперативної державної виплати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність повного захисту порушеного права шляхом зобов`язання В/Ч НОМЕР_1 безпосередньо нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову винагороду в заявленому розмірі.
Формальне повернення питання на «повторний розгляд» за умов, коли відповідач категорично заперечує право військовослужбовця на виплату за цією постановою, створило б штучну тяганину та перешкодило б ефективному відновленню порушеного права військовослужбовця.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 380/4734/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяІ. М. Обрізко
суддіЛ. П. Іщук
М.А. Пліш
Оригінал: reyestr.court.gov.ua