Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №389/2434/26 — Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

Суд: Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: купівлі-продажу

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №389/2434/26

Суддя: Український В. В.

15.10.2026

ЄУН 389/2434/26

провадження № 2/389/1256/26

Р І Ш Е Н Н Я

заочне

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Українського В.В.

за участю секретаря судового засідання Гой І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду у місті Знам`янка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він домовився із відповідачем про купівлю будинку АДРЕСА_1 . Сторони 04.02.2026 уклали між собою попередній договір купівлі-продажу майна, яке складається з будинку АДРЕСА_1 . За умовами договору позивач сплатив продавцеві обумовлену суму грошей, а продавець, в свою чергу, написав про це розписку та передав майно позивачеві, віддав ключі від нього та документи, звільнив майно від своїх речей, при цьому зобов`язався підготувати документи для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу до 24.02.2026. 26.02.2026 сторони уклали договір купівлі-продажу зазначеного майна в простій письмовій формі. На вимогу позивача про нотаріальне посвідчення договору відповідач не реагує та ухиляється від його нотаріального посвідчення, що виключає будь-яку можливість нотаріально оформити договір та порушує права позивача щодо вільного володіння та розпорядження своїм майном.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник надав заяву, відповідно до якої просить розглядати справу без його участі, не заперечує проти заочного розгляду справи, вимоги позову підтримав та просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, заперечень та відзив на позовну заву не подав і від нього не надійшло заяви про відкладення розгляду справи, в зв`язку з чим, згідно з ухвалою Знам`янського міськрайонного суду розгляд цивільної справи проводився заочно.

Відповідно до вимог ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи, що в справі є достатньо матеріалів, які вказують на права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.

Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши у судовому засіданні матеріали справи суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню за таких підстав.

ОСОБА_1 домовився із ОСОБА_2 про купівлю в нього житлового будинку АДРЕСА_1 . На досягнення домовленості сторони 04.02.2026 уклали попередній договір купівлі-продажу вказаного майна. Відповідно до вказаного договору за домовленістю сторін вартість предмету договору становить 120000 гривень, які покупець сплатив продавцеві під час оформлення договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане майно. Сторони стверджують, що цей договір здійснюється ними без будь-яких погроз, примусу чи насильства, і гарантують, що цей договір не є мнимою чи удаваною угодою, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам створити юридичні наслідки.

Відповідно до акту приймання-передачі житлового будинку від 04 лютого 2026 року продавець передав, а покупець прийняв майно відповідно до попереднього договору купівлі-продажу, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Сторони виконали зобов`язання за договором в повному обсязі і претензій один до одного, у тому числі щодо взаєморозрахунків, не мають.

Розписка від 04 лютого 2026 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за продаж житлового будинку АДРЕСА_1 , коштів в розмірі 120000 гривень.

Також, 26 лютого 2026 року сторонами укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак вказаний договір нотаріально не посвідчений.

Позивачем надіслано на адресу відповідача претензія-вимога 12.03.2026, відповідно до якої запропоновано з`явитися до нотаріальної контори 20.04.2026 для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Повторна вимога надіслана на адресу відповідача 22.04.2026 відповідно до якої запропоновано з`явитися до нотаріальної контори 14.05.2026 для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Відповідач з вимогами ознайомлений.

Судом також встановлено, що відповідач придбав житловий будинок АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 03 квітня 2015 року, про що свідчить розписка датована тією ж датою. Відповідно до виписки із погосподарської книги №25 від 29.05.2026, виданої виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка для його обслуговування обліковуються за ОСОБА_3 , рік побудови 1971. Технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації, свідчить про побудову будинку у 1971 році та готовність до експлуатації.

Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 27.09.2012, № 10-1387/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування», вбачається, що у відповідності до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (Постанова від 13.06.2012 року № 6-54цс12).

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року № 1935, якою затверджено тимчасовий порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки з господарськими спорудами і будівлями, споруджені до 05.08.1992 року, є висновок про технічний стан будинку (будівлі), складений бюро технічної інвентаризації за формою, встановленою Міністерством з питань житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством регіонального розвитку та будівництва, і документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені об`єкти будівництва.

Відповідно до другого абзацу пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку затвердженого Наказом від 19.03.2013р. №95 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Відповідно до п. 4.2.ст.5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції від 15.04.2024, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 15.04.2024 року: Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі – продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.629, ч.1 ст.638, ч.4 ст.639 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами і є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, але даний вид договору підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ч. 3 ст. 334 ЦК).

Нотаріальне посвідчення правочинів, що вчиняються у письмовій формі, є обов`язковим лише у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 209 ЦК).

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК (в редакції Закону від 11 лютого 2010 р. N 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України») права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дати такої реєстрації відповідно до закону. Державна ж реєстрація правочинів щодо нерухомості з 1 січня 2013 року зазначеним законом скасована.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ст. 220 ЦК).

Згідно зі ст.220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Позивачем доведено існування таких обставин, тому що ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, та, як наслідок, неможливість оформити право власності на майно продавцем в період строку домовленості нотаріального посвідчення договору виключає будь-яку можливість такого посвідчення.

Пунктом 9 частини першої статті 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Враховуючи вищевикладене, те, що фактично між продавцем та покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири, де сторони досягли всіх істотних умов і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, шляхом прийняття виконання, а саме продавець отримав грошові кошти за продаж майна, а позивач в свою чергу, повністю розрахувався з продавцем та прийняв нерухоме майно, але нотаріальне засвідчення договору не відбулось в зв`язку ухиленням продавця від нотаріального посвідчення договору, суд вважає, що позов необхідно задовольнити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 263, 265, 273, 280-288, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 26 лютого 2026 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто Знам`янським міськрайонним судом Кіровоградської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 місце проживання АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В.В.Український

Оригінал: reyestr.court.gov.ua