Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №380/18145/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа №380/18145/25 пров. №А/857/1134/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року (суддя Мричко Н.І., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУПФ-1), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-1 від 30.06.2025 №133650005438 про відмову в перерахунку пенсії (далі – Рішення), яким позивачу відмовлено в переведенні на пенсію по інвалідності як державному службовцю відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі – Закон №3723-ХІІ);

зобов`язати ГУПФ перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ та здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначених у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця виданих Головним управлінням ДПС у Львівській області від 23.06.2025 №283-13-01-10-00-11 та №282-13-01-10-00-11 (далі – Довідки), починаючи з 23.06.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов`язано ГУПФ-1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.06.2025 про переведення на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ та прийняти рішення з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині рішення. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржило ГУПФ-1, яке із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги вказує, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Звертає увагу на те, що Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон №889-VIII) не передбачено призначення пенсії по інвалідності.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд дійшов висновку про те, що позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, відтак має право на переведення з пенсії по інвалідності, призначеної по Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV), на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку у ГУПФ як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV.

23.06.2025 позивач звернувся до ГУПФ із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону №889-VIII.

За принципом екстериторіальності заяву передано для розгляду до ГУПФ-1, яким було прийнято Рішення, яке мотивоване тим, що Законом №889-VIII не передбачено призначення пенсії по інвалідності.

Вважаючи такі дії відповідача протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом №889-VIII.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацу 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).

Згідно із частиною п`ятою статті 15 Закону №509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом №3723-XII.

Частиною сьомою статті 15 Закону №509-XII визначено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону №509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частиною четвертою статті 15 Закону №509-XII передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

З наведеного вбачається, що даною нормою встановлювались умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Відповідно до пункту 8 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

«Порядком обчислення стажу державної служби» затвердженим постановою Kабінету Mіністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283) також передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.

Приписи абзацу 2 пункту 2 Порядку №283 визначали, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Апеляційний суд зауважує, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Законів №3723-XII, №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі-Постанова №306) затверджено «Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» згідно з додатками 1-16».

Відповідно до записів трудової книжки позивача від 01.07.1998 серії НОМЕР_1 (далі – Трудова книжка) вбачається те, що він з 03.08.2001 по 05.06.2023 працював в органах Державної податкової служби України.

Крім цього, позивач 03.08.2001 прийняв присягу державного службовця, 04.02.2002 присвоєне спеціальне звання «Інспектор податкової служби ІІ рангу», 16.04.2002 присвоєне спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу», 17.10.2005 присвоєне спеціальне звання «Радник податкової служби ІІІ рангу», 16.02.2009 присвоєне чергове спеціальне звання «Радник податкової служби ІІ рангу», 30.07.2013 присвоєно 11 ранг державного службовця, 01.01.2014 присвоєне чергове спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІ рангу», 03.09.2019 присвоєно 5 ранг державного службовця.

Додатком 13 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІ рангу» прирівнюється до 5 рангу державного службовця.

Відтак, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.

Така позиція суду викладена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року по справі №21-340а13, а також у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року №591/6970/16-а.

Щодо покликання ГУПФ-1 в оскаржуваному рішенні, що пенсія по інвалідності згідно із Законом №889-VIII не передбачено, то суд апеляційної інстанції вважає такі доводи безпідставними, оскільки, до спірних правовідносин необхідно застосовувати статтю 37 Закону № 3723-ХІІ, яка відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, не втратила чинність і частиною 9 якої, прямо передбачено право на призначення пенсії по інвалідності у розмірах, передбачених частини 1 статті 37 цього Закону.

Так, за приписами частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Аналогічні правові висновки щодо застосування наведених вище правових норм, у подібних правовідносин, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, в постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 у справі № 645/3044/17, від 19 червня 2023 року у справі № 560/5061/22.

Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 Закон № 3723-XII втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за наявності передбачених статтею 37 цього закону підстав, мають право на пенсію державного службовця.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 14.03.2024 серія ААГ № 384460.

Відтак, враховуючи, що позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, що підтверджується записами Трудової книжки, та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи згідно з Законом №3723-XII.

Як наслідок, Рішення ГУПФ-1 про відмову у переведенні позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідачВ. Я. Качмар

суддіЛ. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич