Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №447/689/26 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/864/26

Справа №447/689/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

(заочне)

21.10.2026 м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області

у складі: головуючої судді Рябчун А. В.,

за участі секретарів с/з – Бойко О. Г., Стронської Р. Р.,

представника позивача – адвоката Чурпіти М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Миколаїв у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оприско М. В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 31 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у борг 34 000 (тридцять чотири тисячі) доларів США (34 000,00 доларів США – заборгованість за основною сумою, 11 735,60 грн – заборгованість за відсотками, 528,16 0- 3 відсотки річних). На підтвердження зобов?язань відповідачем складено розписку про отримання грошових коштів. Відповідно до розписки кошти мали бути повернуті позичальникові у термін до 01 серпня 2025 року.

Представник позивача зазначає, що на вимоги відповідач кошти повертати відмовляється, боргові зобов`язання не виконує.

Посилаючись на положення статей 207, 525, 526, 527, 530, 626, 628, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Ураховуючи наведене, представник ОСОБА_1 - адвокат Оприско М. В. просить суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 46 263,76 доларів США, яка складається з: 34 000,00 доларів США – заборгованість за основною сумою, 11 735,60 доларів США – заборгованість за відсотками, 528,16 доларів США - 3 відсотки річних.

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Процесуальні дії суду та участь сторін у розгляді справи

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2026 року справа передана для розгляду судді Рябчун А. В.

Відповідно до вимог частини 6 статті 187 ЦПК України судом 27 лютого 2026 року було скеровано запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Західного міжрегіонального управління ДМС України щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче провадження призначено на 14 травня 2026 року.

Ухвалою суду від 14 травня 2026 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Оприска М. В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції – задоволено. Постановлено розгляд справи проводити в режимі відеоконференцзв`язку.

Ухвалою суду від 14 травня 2026 року у зв`язку з неявкою учасників у підготовче судове засідання розгляд справи відкладено на 18 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 18 червня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 18 серпня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 18 серпня 2026 року в судовому засіданні оголошено перерву до 08 вересня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 08 вересня 2026 року в судовому засіданні оголошено перерву 23 вересня 2026 року.

У зв`язку з технічними проблемами розгляд справи, призначений на 23 вересня 2026 року відкладено на 05 жовтня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 05 жовтня 2026 року в судовому засіданні оголошено перерву 20 жовтня 2026 року.

Відповідач в судові засідання не з`явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином в розумінні вимог пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства суд направив відпові-дачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення ухвалу про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання, отриманим за відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ст.187 ЦПК України.

Окрім цього, суд також повідомив відповідача про розгляд справи через оголошення на сайті на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Миколаївського рай-онного суду Львівської області).

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, згодою представника позивача на ухвалення заочного судового рішення, судом відповідно до статті 280 ЦПК України постановлено провести заочний розгляд справи.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав.

Фактичні обставини справи

Відповідно до розписки від 31 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у борг 34 000 доларів США. Згідно з розпискою кошти мали бути повернуті позичальникові у термін до 01 серпня 2025 року.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Крім того, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

На підтвердження факту укладення договору позики та, відповідно, факту передачі коштів за договором позики, представником позивача до матеріалів справи долучено копію розписки від 31 травня 2023 року. Оригінал розписки було досліджено судом безпосередньо у судовому засіданні.

Заперечень щодо укладення договору позики у формі розписки відповідач не надав. У матеріалах справи також відсутні заперечення відповідача щодо факту отримання коштів у розмірі 34 000 доларів США на підставі розписки від 31 травня 2023 року.

У частинах 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1 статті 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, які знаходяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Надаючи правову оцінку вказаній розписці від 31 травня 2023 року суд виходить з того, що договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Текст наданого позивачем «зобов`язання» від 31 травня 2023 року свідчить про отримання відповідачем коштів, оскільки цей документ вчинений у формі, що відповідає вимогам ЦК України. При цьому судом враховано, що в тексті розписки відповідач вказує про отримання від позивача у борг 34 000 доларів США та зобов`язується повернути борг у розмірі 34 000 доларів США у строк до 01 серпня 2025 року.

Доказів часткового або повного виконання відповідачем умов договору позики (розписки) матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, тоді як обов`язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.

Під час розгляду справи стороною відповідача не надано належних доказів на підтвердження того, що кошти ним фактично отримані не були. Крім того, відповідач не оспорював дійсність укладеного між сторонами договору позики, не надав належних доказів, які б підтверджували, що він не складав та не підписував розписку, датовану 31 травня 2023 року.

Ураховуючи зазначене, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості за договором позики в сумі 34 000,00 доларів США підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 11 735,60 доларів США - відсотків за користування кредитом на рівні облікової ставки Національного банку України (далі – НБУ), суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини 1 статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Розділом ІІІ Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 21.04.2016 року № 277 визначено, що застосовується в значенні, визначеному Законом України “Про Національний банк України” та є основним інструментом грошово-кредитної політики, за допомогою якого Національний банк досягає її цілей. Облікова ставка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці.

Облікова ставка встановлюється на основі підготовлених Національним банком комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку.

Рішення щодо розміру облікової ставки затверджується Правлінням Національного банку на черговому або позачерговому засіданні з питань монетарної політики після обговорення на засіданні Комітету з монетарної політики.

Національний банк оприлюднює розмір облікової ставки на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку.

Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Враховуючи, що частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам 1, 3 статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великою Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Крім того, у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12(пункти 53-54, 90-91)).

Таким чином, під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг, оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Зважаючи, що відповідач отримав позику у іноземній валюті (доларах США), підстави для стягнення відсотків з відповідача відсутні.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій, а саме 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 528,16 доларів США суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до яких період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи, що на договір позики (розписки) від 31 травня 2023 року розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, відтак, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи зазначене, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 9 783,00 грн., оскільки позов задоволено на 73,49%.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 246, 258, 259, 264, 265, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 9 783 (дев`ять тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга позивачем на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідоме, АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 21 жовтня 2026 року.

Суддя: Анна Рябчун