Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №442/7127/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7127/26

Провадження №2/442/2828/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Нагірної О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Лесович О. Ю.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу № 442/7127/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

встановила:

Позивач звернулася з позовом до відповідача, просить поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме визнати за нею право приватної власності на частку земельної ділянки з розташованим житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0005, площею 0,2500га, на частину житлового будинку, загальною площею 59кв.м., итловою площею 22,6 кв.м., на частину земельної ділянки в с.Орів Дрогобицького району , кадастровий номер 4624585200:01:079:0006, площею 0,1956 га ; визнати право власності за ОСОБА_2 на частку земельної ділянки з розташованим житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0005, площею 0,2500га, на частину житлового будинку, загальною площею 59кв.м., итловою площею 22,6 кв.м., на частину земельної ділянки в с.Орів Дрогобицького району, кадастровий номер 4624585200:01:079:0006, площею 0,1956 га .

В обґрунтування позову посилається на те, що 24.05.2019 вона уклала шлюб з відповідачем, який був зареєстрований Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області під відповідним записом №1094. У шлюбі у сторін народилось двоє дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 05.03.2026 за рішення Залізничного районного суду міста Львова у справі №462/1103/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано. За шлюб позивачем та відповідачем за спільні грошові кошти набуто у спільну сумісну власність наступне майно: домоволодіння, у складі якого земельна ділянка та житловий будинок; земельна ділянка в селі Орів Дрогобицького району. Оціночна вартість домоволодіння ( земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком) 892790,00 грн., що орієнтовно еквівалентно 20000 доларів США за курсом НБУ станом на 03.08.2026, 1 долар = 44,6395 грн. Оціночна вартість земельної ділянки ( для ведення особистого селянського господарства) 26783,70 грн., що орієнтовно еквівалентно 600 доларів США за курсом НБУ станом на 03.08.2026, 1 долар = 44,6395 грн.

Ухвалою від 15.09.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін 21.10.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

29.09.2026 від представника відповідача надійшла заява про визнання позову, де зазначає, що відповідач заявляє про визнання позову повністю та просить поділити майно по частці у кожного об`єктів спільного набутого майна згідно заявлених позовних вимог. Здійснити розподіл судових витрат з урахуванням обставин визнання позову. Проти стягнення з відповідача позивачем витрат на правову допомогу у заявленій у позові сумі заперечують, зважаючи як на обставину визнання позову, так і на нескладність справи.

Сторони у судове засідання не з`явились.

Від позивача та представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, просять задоволити у повному обсязі.

Від відповідача та представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позов визнають.

Заслухавши сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках(ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог абозаперечень, крімвипадків, встановленихцим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішеннясправи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, щопідтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, щоґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб 24.05.2019, який зареєстрований Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області під відповідним записом №1094. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка – « ОСОБА_6 », дружини – « ОСОБА_6 ».

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З повного витягу про реєстрацію народження вбачається, що батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

05.03.2026 за рішення Залізничного районного суду міста Львова у справі №462/1103/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано

З договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком від 05.07.2022 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняв у приватну власність земельну ділянку з розташованими на ній будинками з господарськими будівлями та спорудами, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0005, площею 0,2500 га, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки з кадастровим номером 4624585200:01:079:0005 є ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником житлового будинку, загальною площею (кв.м):59, житлова площа (кв.м): 22,6, опис: житловий будинок позначений на плані літ. «А-1» складається з однієї житлової кімнати та кухні. До будинку відносяться господарські будівлі та споруди, а саме: сарай позначений на плані, літ. «Б»; навіс позначений на плані літ. «В». є ОСОБА_2 .

З договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком від 05.07.2022 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняла у приватну власність земельну ділянку площею 0,1956 га у межах згідно з планом, кадастровий номер 4624585200:01:079:0006, цільове призначення якої: 01.03 для ведення особистого селянського господарства, місце розташування: Львівська область, Сколівський район, с. Орів, Дрогобицький район.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки з кадастровим номером 4624585200:01:079:0006 є ОСОБА_1 .

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1,2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з положеннями частини першою статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.

Враховуючи наведене, суд встановив, що домоволодіння, у складі якого земельна ділянка та житловий будинок; земельна ділянка в селі Орів Дрогобицького району були придбані під час шлюбу сторін, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу між сторонами.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на те, що відповідач визнав позов, а відтак підлягає поверненню з державного бюджету позивачу 50% сплаченого судового збору при поданні до суду позовної заяви у розмірі 4597,87, що становить 2298,94 гривень.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на це, суд вважає стягнути з відповідача на користь позивачки 50% судового збору із суми 4597,87 грн, сплаченого нею при поданні позовної заяви до суду, а саме в розмірі 2298,94 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 10, 13, 81, 82, 89, 141, 142, 259, 263, 265, 267-268 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКІІІ НОМЕР_3 ) право власності на:

- 1/2 частину земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0005, площею 0,2500 га, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (реєстраційний номер об?єкта нерхого майна земельної діляки 2605399546020),

- 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 59,0 кв. м, житловою площею 22,6 кв. м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна – житлового будинку: 2316854546245),

-1/2 частину земельної ділянки в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0006, площею 0,1956 га, цільове призначення: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - земельної ділянки 2605409546020).

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), право власності на:

- 1/2 частину земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0005, площею 0,2500 га, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - земельної ділянки 2605399546020),

- 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 59,0 кв. м, житловою площею 22,6 кв. м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна – житлового будинку: 2316854546245),

-1/2 частину земельної ділянки в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624585200:01:079:0006, площею 0,1956 га, цільове призначення: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - земельної ділянки 2605409546020).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50% судового збору із суми 4597,87 грн, сплаченого нею при поданні позовної заяви до суду, а саме в розмірі 2298,94 грн.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору із суми 4597,87 грн, сплаченого нею при поданні позовної заяви до суду згідно з платіжною інструкцію № 8048-8857-5935-2227 від 02.09.2026, а саме в розмірі 2298,94 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.10.2026.

Суддя О.Б. Нагірна