Вирок від 21 жовтня 2026 р. у справі №461/6290/25 — Галицький районний суд м. Львова

Суд: Галицький районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Державна зрада

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №461/6290/25

Суддя: Волоско І. Р.

461/6290/25

1-кп/461/240/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2026 року Галицький районний суд м.Львова

в колегіальному складі: головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2

ОСОБА_3

секретар судового засідання ОСОБА_4

з участю: прокурора ОСОБА_5 захисника ОСОБА_6

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 22025140000000034 від 23.01.2025 відносно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Маріуполь Донецької області, громадянина України, зареєстрованиого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не судимого, який не є адвокатом, депутатом, нотаріусом, -

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, з метою забезпечення бойових дій рф проти України, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, в умовах воєнного стану, в грудні 2024 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), знаходячись на території рф (більш точне місцезнаходження органом досудового розслідування не встановлено), усвідомлюючи, що він вчиняє державну зраду, прийняв присягу та вступив на військову службу до сухопутних військ рф, на посаду стрільця 1 взводу 3 роти 2 мотострілецького батальйону 103 мотострілецького полку 150 мотострілецької дивізії (військова частина НОМЕР_2 , рф, АДРЕСА_2 ), тобто вступив на службу до окупаційних військ рф, чим здійснив перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України.

Крім цього, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, з метою забезпечення бойових дій рф проти України, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, в грудні 2024 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), добровільно прийняв присягу та вступив на військову службу до сухопутних військ рф, які являються збройним формуванням держави-агресора, на посаду стрільця 1 взводу 3 роти 2 мотострілецького батальйону 103 мотострілецького полку 150 мотострілецької дивізії (військова частина НОМЕР_2 , рф, АДРЕСА_2 ), тобто добровільно прийняв участь у діяльності збройного формування держави-агресора, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2025 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22025140000000034 від 23.01.2025 за підозрою громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Згідно з вищезазначеним, виклик в судові засідання ОСОБА_7 здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр».

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.7 ст.111-1 КК України, повністю підтверджується сукупністю наступних досліджених в судовому засіданні доказів.

Із рапорту старшого оперуповноваженого 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Львівській області ОСОБА_8 від 22.01.2025, вбачається, що в ході оперативно-службової діяльності встановлено, що громадянин України ОСОБА_7 у грудні 2024 року в м. Ростов-на-Дону рф прийняв військову присягу на вірність окупаційному режиму та проходить військову службу у НОМЕР_3 мотострілецькому полку (в/ч НОМЕР_2 ) збройних сил рф.

Із рапорту старшого оперуповноваженого 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Львівській області ОСОБА_8 від 07.02.2025, складеного за результатами виконання доручення слідчого, вбачається, що ОСОБА_7 у грудні 2024 року в м. Ростов-на-Дону рф прийняв військову присягу та проходить службу у 103-му мотострілецькому полку НОМЕР_4 мотострілецької дивізії збройних сил рф (в/ч НОМЕР_2 ), на посаді стрільця 1 взводу 3 роти 2 мотострілецького батальйону, у військовому званні рядового. На момент складання рапорту проходив бойове злагодження та до участі у бойових діях проти України не залучався.

Інформацією про особу, наданою ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою підтверджуються анкетні дані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його громадянство України, місце народження та проживання у м. Маріуполі Донецької області, а також відомості про виданий йому паспорт громадянина України та свідоцтво про народження.

Із рапорту старшого оперуповноваженого 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Львівській області від 06 червня 2025 року, складеного за результатами виконання доручення слідчого, вбачається, що встановлено анкетні дані ОСОБА_7 , склад його сім`ї та місце реєстрації членів сім`ї у м. Маріуполі Донецької області. Крім того, за інформацією ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджено, що за встановленими анкетними даними обліковується одна особа.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2025, якою задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на тимчасовий доступ до інформації, що міститься в мобільному телефоні «POCO X3 Pro», наданому для огляду свідком ОСОБА_9 , з можливістю ознайомлення з інформацією та виготовлення її копій.

Протоколом огляду мобільного телефону марки «POCO X3 Pro» від 18.03.2025 з додатком, наданого для огляду свідком ОСОБА_9 , відповідно до якого в пам`яті телефону виявлено фото- та відеофайли, що підтверджують обставини проходження ОСОБА_7 військової служби у збройних силах рф. Зокрема, фотозображення ОСОБА_7 у військовій формі збройних сил рф, у тому числі зі зброєю, а також відеозапис добровільного прийняття ним військової присяги на вірність рф.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2025, якою надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів, що перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_4 та містять фотозображення ОСОБА_7 , з можливістю їх копіювання та вилучення.

Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 16.05.2025, відповідно до якого отримано копію заяви-анкети № 4823356 від 30.06.2020 щодо оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_7 , яка містить його анкетні дані та фотозображення.

Зазначені документи підтверджують анкетні дані та громадянство України ОСОБА_7 , а отримане фотозображення призначене для проведення портретної експертизи з метою встановлення особи, зображеної на досліджуваних фото- та відеоматеріалах.

Висновком судової портретної експертизи № СЕ-19/114-25/11817-ФП від 30.05.2025 якою встановлено, що на фотозображеннях, виявлених під час огляду мобільного телефону «POCO X3 Pro» та зафіксованих у протоколі огляду від 18.03.2025, і фотозображенні, отриманому із заяви-анкети № 4823356 від 30.06.2020 на ім`я ОСОБА_7 , зображена одна й та сама особа.

Крім того, згідно з висновком експерта, на відеозаписі складення військової присяги військовослужбовцем збройних сил рф та фотозображенні ОСОБА_7 , отриманому з матеріалів ІНФОРМАЦІЯ_3 , ймовірно, зображена одна й та сама особа.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 , витрати на проведення судової портретної експертизи № СЕ-19/114-25/11817-ФП від 30.05.2025 у кримінальному провадженні № 22025140000000034 становлять 16 045 грн 20 коп.

Із повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_6 № 62/14/3 від 28.07.2025, вбачається, що за результатами проведених оперативних заходів встановлено, що громадянин України ОСОБА_7 у грудні 2024 року в м. Ростові-на-Дону російської федерації прийняв військову присягу на вірність окупаційному режиму рф та проходить військову службу у НОМЕР_3 мотострілецькому полку НОМЕР_4 мотострілецької дивізії збройних сил рф, дислокованому в АДРЕСА_2 -на-Дону. Станом на липень 2025 року перебував на території російської федерації та продовжував проходити військову службу в зазначеному підрозділі.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.

В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.7 ст.111-1 КК України.

У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.

Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України, доведена повністю.

Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.

Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут ІНФОРМАЦІЯ_7 , підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_8 ). До складу ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також більшість країн світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ІНФОРМАЦІЯ_8 , усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Декларацією ІНФОРМАЦІЯ_8 № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ІНФОРМАЦІЯ_8 ; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

20 лютого 2014 року, положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначене початком тимчасової окупації території України, яка розпочалась із збройного вторгнення регулярних військ рф на територію АР Крим і м. Севастополь.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Політичне та військове керівництво російської федерації, діючи всупереч вимогам міжнародних договорів, спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

21.02.2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами.

22.02.2022 президент російської федерації направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.

24.02.2022 приблизно о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.

24.02.2022, на виконання зазначеного вище наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.

15.07.2025 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України № 478/2025 від 14.07.2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05:30 год. 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в умовах військового стану, а також добровільно прийняв участь у діяльності збройного формування держави-агресора.

ОСОБА_7 , будучи громадянином України, всупереч конституційному обов`язку захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, не сприймаючи державну владу України, підтримував ідеї та погляди держави-агресора російської федерації, з метою її підтримки та реалізації свого злочинного умислу на завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній безпеці України.

Так, в грудні 2024 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , знаходячись на території рф, (більш точне місцезнаходження досудовим розслідуванням не встановлено), умисно, в умовах воєнного стану, діючи на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, усвідомлюючи, що він вчиняє державну зраду, прийняв присягу та вступив на військову службу до збройних формувань держави-агресора, а саме сухопутних військ рф, на посаду стрільця 1 взводу 3 роти 2 мотострілецького батальйону 103 мотострілецького полку 150 мотострілецької дивізії (військова частина НОМЕР_2 , рф, АДРЕСА_2 ), тобто вступив на військову службу до окупаційних військ рф, чим здійснив перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, а також прийняв добровільну участь у діяльності збройного формування держави-агресора

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.

Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом.

Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив:

- державну зраду – діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 07.03.2022);

- колабораційну діяльність, а саме добровільну участь у діяльності збройного формування держави-агресора, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд також бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.

Обвинувачений ОСОБА_7 згідно інформації з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» раніше не судимий; згідно повідомлення КНП ЛОР « ІНФОРМАЦІЯ_10 » № 4037 від 29.07.2025 та згідно повідомлення КНП ЛОР « ІНФОРМАЦІЯ_11 » № 4049 від 11.08.2025 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Крім цього, відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_12 № 62/61/03/62/61-996 від 17.06.2025, з якої вбачається, що громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим або знятим з реєстрації на території Львівської області не значиться, паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон зазначеним управлінням не документувався.

Пом`якшуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено.

Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Згідно ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_7 суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 111, ч.7 ст.111-1 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до положень ч.1 ст.70 КК остаточне покарання ОСОБА_7 за вчинення цих кримінальних правопорушень необхідно визначити шляхом часткового складання призначених покарань.

Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Враховуючи, що за ч.2 ст.111, ч.7 ст.111-1 КК України ОСОБА_7 вчинив злочини проти основ національної безпеки України, cуд вирішив застосувати конфіскацію всього майна, належного ОСОБА_7 на праві власності.

Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.

Судові витрати у розмірі 16045 грн. 2 коп., що є вартістю за проведення за проведення судової портретної експертизи експертами ІНФОРМАЦІЯ_5 № СЕ-19/114-25/11817-ФП від 30.05.2024 - підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 , в дохід держави.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.323,368,370,374 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч.2 ст.111 КК України – у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;

- за ч.7 ст.111-1 КК України – у виді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, строком на 15 років та з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_7 призначити у виді 15 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, строком на 15 років та з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати, пов`язані із проведенням судових експертиз, у сумі 16045 грн. 2 коп.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua