Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №291/808/26 — Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/808/26

Провадження №2/291/728/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області у складі

головуючого судді Федорчук І.В.

за участі секретаря Герасимчук Н.П.

представник Бердичівської окружної прокуратури - Афійчука Ю.М.,

представника позивача – Салюк В.В.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ружинського районного суду Житомирської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Бердичівської окружної прокуратури в інтересах Ружинської селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту,-

встановив:

Керівник Бердичівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Ружинської селищної до ОСОБА_1 про стягнення із замовника будівництва безпідставно збрежених коштів пайової участі для створення і розвитку інфрастрктури населенного пункту.

На обґрунтування позову зазначено, що відповідачка є замовником будівництва об`єкта нерухомого майна — торгово-офісної будівлі (магазину промислових товарів), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Будівництво зазначеного об`єкта розпочато до 01 січня 2020 року та завершено після цієї дати. Відомості про готовність об`єкта до експлуатації зареєстровано 29 червня 2022 року, що підтверджується відповідною декларацією про готовність об`єкта до експлуатації.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між відповідачкою та Ружинською селищною радою не укладався, кошти пайової участі до відповідного місцевого бюджету відповідачкою не сплачувалися.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір коштів пайової участі, які підлягали сплаті за відповідний об`єкт будівництва, становить 47 854,80 грн.

Крім того, позивач просить стягнути 21 520,08 грн інфляційних втрат та 5742,58 грн трьох відсотків річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Загальна сума позовних вимог становить 75 117,46 грн.

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 28.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 30.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідачка проти позову заперечила. Подала до суду відзив на позовну заяву про стягнення коштів пайової участі від 04 серпня 2026 року, та заперечення від 21 серпня 2026 року. Зокрема, зазначила, що стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала обов`язок замовника будівництва брати участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, з 01 січня 2020 року втратила чинність, а тому на час прийняття спірного об`єкта в експлуатацію правових підстав для стягнення пайової участі не існувало.

Також відповідачка послалася на положення статті 5 Цивільного кодексу України, принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, лист Міністерства розвитку громад та територій України від 12 лютого 2021 року, відсутність укладеного договору про пайову участь, ненадання їй розрахунку суми внеску та невчинення органом місцевого самоврядування відповідних дій щодо стягнення коштів протягом тривалого часу.

Крім того, відповідачка заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що об`єкт нерухомого майна прийнято в експлуатацію 29 червня 2022 року, а з позовом прокурор звернувся лише у 2026 році.

Посилалася також на принцип правової визначеності, належної якості закону, доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), принцип захисту легітимних очікувань та практику Європейського суду з прав людини.

Представником Бердичівської окружної прокуратури 07.08.2026 було подано відповідь на відзив, в якому він просив суд відхилити позицію відповідача з підстав зазначених у позові, позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданні представник Бердичівської окружної прокуратури - Афійчук Ю.М., та

представник позивача – Салюк В.В., позовні вимоги підтримали з підстав наведених вище, просили позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідач – ОСОБА_1 , заперечила проти позову з підстав наведених вище, просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, а також доводи сторін, дійшов таких висновків.

За змістом частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з актів цивільного законодавства, а відповідно до статті 14 цього Кодексу цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

На час початку будівництва спірного об`єкта правовідносини щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту регулювалися, зокрема, статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Водночас Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено.

Разом із тим законодавець не залишив поза правовим регулюванням об`єкти будівництва, будівництво яких було розпочато до припинення дії статті 40, але які станом на 01 січня 2020 року не були прийняті в експлуатацію та щодо яких не були укладені договори про пайову участь.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Цією ж нормою визначено розмір пайової участі: для нежитлових будівель та споруд — 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, якщо менший розмір не встановлено рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, після виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» законодавець не встановив нового обов`язку укладати договір про пайову участь за загальними правилами статті 40, однак спеціально врегулював правовідносини щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато раніше і які не були введені в експлуатацію станом на 01 січня 2020 року.

Як установлено судом, Рішенням Ружинської селищної ради від 23 жовтня 2009 року було затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, яким для нежитлових будівель та споруд установлено ставку пайової участі у розмірі 5 відсотків вартості будівництва. Рішенням Ружинської селищної ради від 24 травня 2012 року «Про внесення змін до рішення XXXXI сесії V скликання від 23.10.2009 року» було внесено зміни до вступної частини рішення від 23 жовтня 2009 року в частині нормативного обґрунтування затвердженого Порядку пайової участі: посилання на Закон України «Про планування і забудову територій», який втратив чинність, замінено посиланням на Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зі змісту наданого рішення не вбачається зміни встановленої Порядком ставки пайової участі у розмірі 5 відсотків. Водночас застосування цієї ставки до спірних правовідносин має визначатися з урахуванням спеціальних приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, який передбачає для нежитлових будівель та споруд ставку у розмірі 4 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва, якщо рішенням органу місцевого самоврядування не встановлено менший розмір (а.с. 30-33).

Так, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX для нежитлових будівель та споруд визначено ставку у розмірі 4 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва, якщо менший розмір не встановлено рішенням відповідного органу місцевого самоврядування. Отже, передбачена законом можливість застосування місцевої ставки стосується випадку, коли така ставка є меншою від установленої законом. Оскільки рішенням Ружинської селищної ради встановлено ставку 5 відсотків, яка перевищує законодавчо визначену ставку 4 відсотки, суд визначає розмір пайової участі виходячи зі ставки 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва.

Такий підхід узгоджується із загальним змістом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 918/1207/24, щодо застосування передбаченої пунктом 2 розділу ІІ Закону № 132-IX законодавчої ставки з урахуванням можливості застосування меншого розміру, встановленого рішенням органу місцевого самоврядування.

Таким чином, після виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» законодавець не встановив нового обов`язку укладати договір про пайову участь за загальними правилами статті 40, однак спеціально врегулював правовідносини щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато раніше і які не були введені в експлуатацію станом на 01 січня 2020 року.

Як установлено судом, будівництво належного відповідачці об`єкта було розпочато до 01 січня 2020 року, станом на цю дату об`єкт не був прийнятий в експлуатацію, а договір про пайову участь укладений не був.

Так, відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта декларацію щодо торгово-офісного будинку (магазину промислових товарів) за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 29 червня 2022 року. У витягу зазначено, що будівництво розпочато у 2009 році, завершено у 2021 році, а загальна кошторисна вартість будівництва становить 1 196,37 тис. грн. Також у документі наведено площу забудови 181,79 кв. м. Наведені відомості підтверджують, що будівництво було розпочато до 01 січня 2020 року, а об`єкт прийнято в експлуатацію після цієї дати (а.с. 21-25).

Згідно з відомостями декларації про готовність об`єкта до експлуатації, об`єкт розташований на земельній ділянці площею 0,0395 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0829, документом на право щодо якої зазначено договір купівлі-продажу № 1410 від 20 листопада 2013 року (а.с. 18-20).

Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер ТІ01:8695-2472-8158-7880, містить технічні характеристики будівлі та дає змогу ідентифікувати об`єкт, щодо якого заявлено вимоги про стягнення коштів пайової участі (а.с. 35-37).

Лист Державної інспекції архітектури та містобудування України від 16 червня 2026 року № 4510/03/18-26 у сукупності з витягом із Реєстру будівельної діяльності свідчать про реєстрацію декларації про готовність спірного об`єкта до експлуатації (а.с. 44-45).

Із листів Ружинської селищної ради від 15 травня 2026 року № 02-16/2612, від 16 червня 2026 року № 02-16/3258 та від 24 червня 2026 року № 02-32/16/566 і доданих до них документів судом установлено надані органом місцевого самоврядування відомості щодо спірного об`єкта, відсутність укладення договору про пайову участь та здійснення розрахунку відповідного внеску (а.с. 29,46,47).

З листа архівного відділу Бердичівської районної державної адміністрації від 10 червня 2026 року № 93 вбачається, що інформації щодо документів, які стосуються спірних правовідносин у них відсутня (а.с.52).

Із листа Ружинського відділу Державної казначейської служби України від 22 червня 2026 року № 01-06-06/777 убачається відсутність підтвердження надходження коштів пайової участі за спірним об`єктом. Цей документ узгоджується з доводами позивача про невнесення відповідачкою коштів до місцевого бюджету (а.с.48-51).

Матеріали справи також містять запити Бердичівської окружної прокуратури від 23 квітня 2026 року № 50-89-1832ВИХ-26, від 03 червня 2026 року № 50-89-2521ВИХ-26, від 04 червня 2026 року № 50-89-2538ВИХ-26 та від 30 червня 2026 року № 50-89-2973ВИХ-26, направлені з метою отримання відомостей і документів, необхідних для з`ясування обставин сплати пайової участі (а.с.26-28,39-41,42-43, 53-56).

Отже, на відповідачку поширювалися приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Закон не ставив виконання передбаченого ним обов`язку у залежність від укладення у 2020 році нового договору про пайову участь.

Навпаки, законодавцем було встановлено безпосередній обов`язок замовника будівництва перерахувати кошти пайової участі до відповідного місцевого бюджету до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, відсутність договору про пайову участь сама по собі не звільняла відповідачку від виконання встановленого законом обов`язку зі сплати відповідних коштів.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22, від 04 квітня 2024 року у справі № 923/1306/21.

Особливо релевантною до спірних правовідносин є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2024 року у справі № 903/283/24.

У цій справі Верховний Суд розглядав правовідносини, за яких будівництво об`єкта було розпочато до 01 січня 2020 року, договір про пайову участь укладений не був, а об`єкт прийнято в експлуатацію після 2020 року. Верховний Суд підтвердив застосування перехідних положень Закону № 132-IX та можливість стягнення невнесених коштів пайової участі як безпідставно збережених на підставі статті 1212 ЦК України.

Отже, посилання відповідачки на те, що на момент прийняття об`єкта в експлуатацію стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вже не діяла, не спростовує наявності у неї обов`язку зі сплати пайової участі.

У цьому випадку застосуванню підлягає не стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після її виключення, а спеціальні перехідні положення Закону № 132-IX.

Тож, доводи відповідачки про відсутність правової підстави для сплати пайової участі через прийняття об`єкта в експлуатацію у 2022 році є необґрунтованими.

Щодо стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, про витребування майна власником із чужого незаконного володіння, а також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка без достатньої правової підстави набула або зберегла майно.

Верховний Суд у постанові Великої Палати від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 виходив із того, що у разі невиконання замовником будівництва встановленого законом обов`язку зі сплати пайової участі після введення об`єкта в експлуатацію відповідні кошти можуть бути стягнуті як безпідставно збережені на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, після прийняття об`єкта в експлуатацію за відповідачкою залишилися кошти, які відповідно до закону вона повинна була перерахувати до місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Збереження цих коштів у відповідачки відбулося за рахунок відповідного місцевого бюджету та без належної правової підстави, оскільки встановлений законом обов`язок зі сплати пайової участі виконаний не був.

При цьому виникнення обов`язку повернути безпідставно збережені кошти не залежить від попереднього укладення договору про пайову участь або від направлення відповідачці окремої вимоги про сплату коштів.

Такий обов`язок виникає безпосередньо із закону та факту збереження відповідних коштів.

Матеріалами справи підтверджується, що вартість будівництва спірного нежитлового об`єкта та ставка пайової участі у розмірі 4 відсотків визначені відповідно до вимог законодавства та підтверджені належними доказами, зокрема витягом із Реєстру будівельної діяльності та документами, що містять відомості про загальну кошторисну вартість будівництва.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що розмір коштів пайової участі становить 47 854,80 грн.

Відповідачкою доказів сплати зазначеної суми до місцевого бюджету не надано.

За таких обставин суд вважає доведеним факт безпідставного збереження відповідачкою коштів пайової участі в сумі 47 854,80 грн, які підлягають стягненню на користь Ружинської селищної ради Житомирської області.

Щодо доводів про відсутність розрахунку, вимоги про сплату та бездіяльність органу місцевого самоврядування

Суд відхиляє доводи відповідачки про те, що орган місцевого самоврядування не направляв їй вимогу про сплату коштів, не надавав рахунок чи платіжні реквізити, а також протягом певного часу не звертався до суду.

Спірний обов`язок виник не на підставі рахунку, вимоги чи договору, а безпосередньо на підставі закону.

Закон № 132-IX визначив як сам факт обов`язку замовника будівництва щодо сплати пайової участі, так і розмір такої участі для відповідного виду об`єкта.

Тому ненаправлення відповідачці окремого рахунку або вимоги про сплату не припинило і не змінило встановленого законом обов`язку.

Так само відсутність активних дій органу місцевого самоврядування протягом певного часу не може бути підставою для звільнення відповідачки від виконання імперативного обов`язку, встановленого законом.

Щодо принципу правової визначеності та легітимних очікувань.

Суд ураховує доводи відповідачки щодо принципу правової визначеності та практики Європейського суду з прав людини, однак вважає їх такими, що не спростовують обґрунтованості позову.

Застосування до спірних правовідносин пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не є ретроспективним застосуванням закону.

Закон № 132-IX був прийнятий 20 вересня 2019 року та набрав чинності до припинення дії статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому законодавець спеціально визначив порядок виконання обов`язку щодо пайової участі саме для об`єктів, будівництво яких було розпочато до 01 січня 2020 року та які не були введені в експлуатацію на цю дату.

Отже, правове регулювання перехідного періоду було встановлене законодавцем завчасно та було достатньо визначеним для його застосування до відповідної категорії об`єктів.

Правова позиція Верховного Суду у справі № 903/283/24 також підтверджує, що застосування зазначених перехідних положень відповідає принципам правової визначеності та передбачуваності правозастосування.

Посилання відповідачки на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 12 лютого 2021 року суд оцінює з урахуванням його змісту та правового характеру. Такий лист має інформаційно-роз`яснювальний характер і сам по собі не є нормативно-правовим актом, яким може бути змінено або скасовано обов`язок, установлений законом. Тому цей лист не може переважати приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

За таких обставин суд не вбачає порушення принципу правової визначеності чи легітимних очікувань відповідачки.

Посилання на доктрину venire contra factum proprium також є безпідставним, оскільки відмова від виконання встановленого законом обов`язку не може бути обґрунтована бездіяльністю іншої сторони або її попередньою поведінкою.

Щодо позовної давності.

Відповідачкою заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У цьому випадку обов`язок щодо сплати коштів пайової участі мав бути виконаний до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Об`єкт прийнято в експлуатацію 29 червня 2022 року, а тому прострочення виконання грошового обов`язку виникло після спливу встановленого законом строку його виконання.

Водночас при визначенні питання про сплив позовної давності суд повинен урахувати спеціальне правове регулювання, запроваджене законодавцем у зв`язку з карантином та воєнним станом.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Карантин на території України було встановлено з 12 березня 2020 року, а його дію припинено 30 червня 2023 року.

Надалі пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг позовної давності був врегульований з урахуванням дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Вказаний Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Отже, з 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності поновився.

Звернення прокурора до суду з цим позовом відбулося 24 липня 2026 року, тобто менш ніж через рік після поновлення перебігу позовної давності.

Тож, з урахуванням передбаченого законом спеціального правового регулювання перебіг загальної трирічної позовної давності на час звернення до суду не завершився.

Доводи відповідачки про те, що на території Ружинської селищної територіальної громади не було окупації або активних бойових дій, не впливають на перебіг позовної давності, оскільки передбачене пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України правове регулювання не ставило його застосування до конкретної цивільної справи у залежність від перебування населеного пункту на території бойових дій чи тимчасово окупованій території.

Отже, підстав для застосування позовної давності та відмови у позові з цієї підстави суд не встановив.

Щодо інфляційних втрат та трьох відсотків річних

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини щодо повернення безпідставно збережених коштів є грошовим зобов`язанням, а тому до них застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 зазначила, що передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних виникає з огляду на сам факт прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, для виникнення відповідальності за статтею 625 ЦК України не вимагається попереднього встановлення відповідного обов`язку судовим рішенням.

Такий підхід безпосередньо узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 червня 2026 року у справі № 910/3136/25, де у спорі щодо пайової участі суд касаційної інстанції підтвердив можливість застосування частини другої статті 625 ЦК України до прострочення виконання обов`язку зі сплати пайового внеску.

Оскільки відповідачка не виконала встановлений законом обов`язок щодо сплати 47 854,80 грн до прийняття об`єкта в експлуатацію, після настання строку виконання вона перебуває у простроченні.

Наявність чи відсутність попередньої вимоги органу місцевого самоврядування при цьому не має правового значення, оскільки строк виконання основного зобов`язання був визначений законом.

Наданим позивачем розрахунком визначено інфляційні втрати у розмірі 21 520,08 грн та три проценти річних у розмірі 5 742,58 грн.

Суд перевірив наведений розрахунок, його вихідні дані, період нарахування та арифметичні показники і, виходячи з установленого судом розміру основного зобов`язання та періоду прострочення, вважає його правильним.

Доказів, які б спростовували наведений розрахунок, відповідачкою суду не подано.

Відтак позовні вимоги про стягнення 21 520,08 грн інфляційних втрат та 5 742,58 грн трьох відсотків річних також є обґрунтованими.

При цьому суд зазначає, що інфляційні втрати та три проценти річних є встановленими законом наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання, а не санкцією за бездіяльність органу місцевого самоврядування.

З огляду на наведене, судом установлено, що відповідачка як замовник будівництва об`єкта, будівництво якого було розпочато до 01 січня 2020 року, а об`єкт не був прийнятий в експлуатацію на цю дату, була зобов`язана відповідно до перехідних положень Закону № 132-IX сплатити кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Обов`язок зі сплати коштів пайової участі не був виконаний, договір про пайову участь не укладено, кошти до місцевого бюджету не перераховано.

Вартість пайової участі у розмірі 4 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва підтверджена належними доказами, а розмір основного боргу становить 47 854,80 грн.

Після прийняття об`єкта в експлуатацію невнесені кошти залишилися у відповідачки без достатньої правової підстави, що відповідно до статті 1212 ЦК України є підставою для їх стягнення на користь Ружинської селищної ради Житомирської області.

Підстав для застосування позовної давності судом не встановлено.

Також наявні правові підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати підлягають покладенню на відповідачку.

Керуючись статтями 11, 14, 256, 257, 261, 267, 625, 1212 Цивільного кодексу України, статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у відповідній редакції, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 132-IX від 20 вересня 2019 року, статтями 4, 5 Закону України «Про судовий збір», статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ружинської селищної ради (вул. Незалежності, 2, смт. Ружин, Житомирська область, 13601, код ЄДРПОУ 04344707, розрахунковий рахунок UA648999980314111921000006821, ГУК у Жит.обл/ТГсмт.Ружин/24170000) в дохід бюджету Ружинської селищної територіальної громади грошові кошти у сумі 75 117 (сімдесят п`ять тисяч сто сімнадцять) грн. 46 (сорок шість) коп., з яких: 47 854 (сорок сім тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. безпідставно збережені кошти пайової участі, 21 520 (двадцять одна тисяча п`ятсот двадцять) грн. 08 (вісім) коп. - інфляційні нарахування, 5 742 (п`ять тисяч сімсот сорок дві) грн. 58 (п`ятдесят вісім) коп. - 3 % річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь Житомирської обласної прокуратури (вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, м. Житомир, код ЄДРПОУ 02909950, розрахунковий рахунок UA598201720343110001000011049 в державній казначейській службі України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950) судовий збір у розмір 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн. 40 (сорок) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Представник Бердичівської окружної прокуратури - Афійчук Ю.М. - Бердичівська окружна прокуратура (ЄДРПОУ 0290995021, юридична адреса: 13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька, 23), яка діє в інтересах позивача - Ружинської селищної ради;

Позивач – Ружинська селищна рада - (ЄДРПОУ 04344707, юридична адреса: 13601, Житомирська обл., Бердичівський р-н, селище міського типу Ружин, вул. Незалежності, будинок 2);

Представник позивача – Салюк Віктор Вікторович, який діє на підставі довіреності від 29.09.2026, адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя І.В. Федорчук