Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: містобудування; архітектурної діяльності
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №380/17344/26
Суддя: Кухтей Руслан Віталійович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17344/26 пров. № А/857/48666/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Боршовського Т.І., Носа С.П.,
розглянувши порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні позову (постановлена головуючою-суддею Желік О.М. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтранс», Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування рішень,
в с т а н о в и в :
Приватне акціонерне товариство “Львівський електроламповий завод “Іскра” (далі - ПАТ “ЛЕЗ “Іскра”, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю “Будтранс” (далі - ТзОВ “Будтранс”), Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), в якому просить визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва “Нове будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземними паркінгами та трансформаторною підстанцією на вул. Вулецькій, 28 в с. Горішній Львівського району Львівської області”, затверджені наказом Давидівської сільради Львівського району Львівської області №30 від 06.02.2025, реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:5243-1622-4094-3304, замовнику будівництва ТзОВ “Будтранс”, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва “Нове будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземними паркінгами та трансформаторною підстанцією на вул. Вулецькій, 16 в с. Горішній Львівського району Львівської області”, затверджені наказом Давидівської сільради Львівського району Львівської області №491 від 03.12.2024, реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:0598-2062-4314-4991, замовнику будівництва ТзОВ “Будтранс”, дозвіл на виконання будівельних робіт реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ013260515613 та дозвіл на виконання будівельних робіт реєстраційний номер в ІУ013260514443, видані ДІАМ 27.05.2026.
Одночасно із позовною заявою Товариство подало заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію оспорюваних Містобудівних умов і обмежень до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та заборонити ТзОВ “Будтранс” та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які підготовчі та будівельні роботи на земельних ділянках по вул. Вулецькій, 16 та по вул. Вулецькій, 28 в с. Горішній Львівського району Львівської області на підставі спірних містобудівних умов і обмежень.
Заява обґрунтована тим, що земельні ділянки розташовані в межах промислової та санітарно-захисної зони ПАТ “ЛЕЗ “Іскра”, а житлове будівництво в межах санітарно-захисних зон заборонено законом. Зазначає, що на підставі оспорюваних містобудівних умов і обмежень ТзОВ “Будтранс” розробило проектну документацію, отримало дозвіл на виконання будівельних робіт та розпочало фактичні будівельні роботи, а також розпочало продаж квартир третім особам. Вказує, що завершення будівництва до ухвалення рішення суду істотно ускладнить відновлення стану території та порушить права заводу на безпечну експлуатацію виробничих потужностей, а перебування будівельних бригад на об`єкті створює загрозу в зоні потенційного хімічного та вибухового ураження. Наводить правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2021 по справі №727/463/19 та зазначає, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і спрямовані на збереження стану до вирішення спору по суті.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача Онушканич Я.В. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ПАТ “ЛЕЗ “Іскра” про забезпечення позову задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у розглядуваному випадку наявні підстави для забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, оскільки земельні ділянки розташовані у межах промислової та санітарно-захисної зони ПАТ “ЛЕЗ “Іскра”. Зазначає, що житлова забудова у відповідній зоні суперечить встановленому законодавством режиму використання території. Крім того, відповідно до містобудівної документації, територія спірної забудови віднесена до виробничої території. Отже, одним із ключових питань у справі є відповідність заявленого ТзОВ “Будтранс” наміру забудови містобудівній документації на місцевому рівні. Відповідні містобудівні умови та обмеження були видані без належного врахування містобудівного режиму території. При цьому, на підставі оспорюваних містобудівних умов та обмежень і дозволів, розроблена проектна документація, отримані дозволи на виконання будівельних робіт, розпочато фактичні будівельні роботи, здійснюється реалізація квартир, виникають правовідносини із третіми особами, а продовження будівництва призводить до постійної зміни фактичного стану території. Саме ці обставини і зумовлюють необхідність застосування тимчасових заходів судового захисту.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця ДІАМ просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 ст.150 КАС України. Суд зазначив, що зупинення дії містобудівних умов і обмежень не є ефективним, необхідним і доцільним способом забезпечення позову та не відповідає меті, яку покликаний досягнути цей інститут. Правомірність або протиправність оспорюваних містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності доказів у їх сукупності, що може бути здійснено під час вирішення спору по суті. Суд дійшов висновку, що позивач не довів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, неможливості захисту таких прав без вжиття заходів забезпечення позову, не обґрунтував та не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що не вжиття заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі. При цьому, додані фотоматеріали та скріншоти з веб-сайтів не є такими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч.1, 2 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено : 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Виходячи з аналізу приведених вище норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини : 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.
Колегія суддів зазначає, що приведені у ч.2 ст.150 КАС України підстави забезпечення позову є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин та оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Також колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язане з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Колегія суддів зазначає, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.03.2019 по справі №826/16911/18, від 25.04.2019 по справі №826/10936/18, від 26.06.2019 по справі №826/13396/18, від 30.09.2019 по справі №420/5553/18, від 30.09.2019 по справі №640/868/19, від 30.09.2019 по справі №840/3517/18, від 29.01.2020 по справі №640/9167/19.
Колегія суддів наголошує, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Отже, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 21.08.2023 по справі №120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що не вжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
Крім того, вирішуючи питання наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Предметом позову у цій справі є визнання протиправними та скасування містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва - багатоквартирного житлового будинку по вул.Вулецькій, 16 та по АДРЕСА_1 , затверджених наказами Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області №30 від 06.02.2025, №491 від 03.12.2024.
Заявник просить зупинити дію дозволів на виконання будівельних робіт №ІУ013260515613, №ІУ013260514443 від 27.05.2026, а також заборонити ТзОВ “Будтранс” та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та будівельні роботи на земельних ділянках по вул. Вулецькій, 16, вул. Вулецькій, 28 у с. Горішній Львівського району Львівської області.
Як видно зі змісту заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, заявник в обґрунтування поданої заяви посилається на те, що невжиття заявлених заходів до вирішення справи по суті може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду, та призвести до продовження будівельних робіт у межах промислової та санітарно-захисної зони заводу.
Суд першої інстанції зазначив, що очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень означає, що така протиправність має вбачатися без дослідження доказів та встановлення обставин справи. У даній справі потребує дослідженню містобудівна документація, матеріали щодо санітарно-захисної зони, проектної документації та експертних звітів.
В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.
Факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Колегія суддів враховує, що будівництво здійснюється ТзОВ “Будтранс” як замовником на земельних ділянках із цільовим призначенням 02.03 –для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, на підставі зареєстрованої в ЄДЕССБ проектної документації щодо якої отримано позитивні експертні звіти, із залученням генерального підрядника, а також осіб, які здійснюють технічний та авторський нагляд.
При цьому, сам позивач посилається на укладення договорів з третіми особами – інвесторами.
Отже, зупинення дії дозвільних документів та повна заборона будь-яких підготовчих і будівельних робіт безпосередньо зачіпатимуть права та майнові інтереси не лише ТзОВ “Будтранс”, а й інших осіб, які не є учасниками цієї адміністративної справи.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, наслідки такого втручання для відповідних осіб є неспівмірними з інтересом позивача, який на цій стадії ґрунтується на твердженнях про порушення містобудівних вимог, які ще не перевірені судом та є предметом розгляду справи по суті.
При цьому, визначальним, на думку колегії суддів, є те, що апелянтом не надано жодних доказів, які б підтверджували безпосередній та невідворотний вплив будівельних робіт на майно Товариства, яким чином даний спір стосується ПАТ “ЛЕЗ “Іскра” та порушує його права.
Представник позивача, спростовуючи доводи відповідача про те, що позивач не довів порушення свого права та не підтвердив належність певних об`єктів нерухомості, у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначає, що відсутність встановлення порушеного права не є підставою для відмови у забезпеченні позову.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що однією з необхідної умови забезпечення позову є наявність ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тобто, вказана умова пов`язується безпосередньо із наявністю права позивача у публічно-правових відносинах, в межах яких він ініціював позовне провадження.
Проте, позивач ні в позовній заяві, ні в заяві про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі, ні у відповіді на відзив на апеляційну скаргу не наводить жодного доказу на підтвердження права Товариства на користування об`єктом, розташованим на спірних земельних ділянках, а також права на ці земельні ділянки, та не спростовує таких доводів, які наводить представник ТзОВ “Будтранс” у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема належність на праві власності земельної ділянки ТзОВ “Льівський завод “Рема”.
Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.2 ч.1 ст.294, ч.2 ст.328 КАС України, ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову після її перегляду в апеляційному порядку та залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Керуючись ст.ст.150, 151, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Львівський електроламповий завод “Іскра” залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні позову по справі №380/17344/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддяР. В. Кухтей
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua