Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №380/15825/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15825/26 пров. № А/857/43759/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за його адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

суддя(і) у І інстанції Андрусів У.Б.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 03 серпня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 оформлену листом № 600/22727 від 20.07.2026 щодо відмови у звільненні солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби;

- зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 та прийняти рішення (видати наказ) про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту “д” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у зв`язку із звільненням з полону) з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони командуванню Військової частини НОМЕР_1 направляти солдата ОСОБА_1 до зони ведення бойових дій та залучати його до виконання бойових завдань до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у справі №380/15825/26 в задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що обраний заявником вид забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром військової частини в майбутньому, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Тому у задоволенні заяви про забезпечення позову суд відмовив.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу суду від 03.08.2026 скасувати та задовольнити його заяву про забезпечення позову.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що забезпечення позову у спірному випадку є запобіжним заходом проти реальних дій, які можуть бути вчинені відповідачем. В умовах розгляду даного спору направлення позивача до військової бойової частини є прямою і очевидною дією, спрямованою на унеможливлення або ускладнення виконання майбутнього рішення суду на користь позивача. На думку скаржника, заборона відповідачу переводити позивача до зони ведення бойових дій та залучати його до виконання бойових завдань є повністю пропорційним заходом.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно із приписами частини 2 статті 150 цього Кодексу забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, підставами для вжиття заходів забезпечення позову можуть бути такі обставини:

1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;

3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;

4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, суд має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира, начальника, відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як слідує із заяви, позивач обґрунтував необхідність забезпечення його позову тим, що ним подано позов щодо звільнення з військової служби позивача на підставі підпункту “д” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Наголошує, що позивач є жертвою незаконного утримання окупаційними військами та зазнавав фізичного насильства та катувань, неодноразово позбавлявся волі упродовж 2022-2023 років. Зазначає, що позивач є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Вважає, що відправлення ОСОБА_1 у зону бойових дій до ухвалення рішення суду у цій справі може призвести до повторного потрапляння в полон, що становить невідворотну загрозу його життю.

При цьому предметом спору у цій справі є протиправність рішення про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту “д” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Отже, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на направлення позивача до зони ведення бойових дій та залучати його до виконання бойових завдань до набрання законної сили рішенням суду у цій справі фактично зводиться до зупинення дій наказу/наказів, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.

Апеляційний суд зазначає, що в умовах дії воєнного стану питання проходження військової служби, переміщення та виконання бойових завдань військовослужбовцями належать до виключної компетенції військового командування.

Пунктом 10 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено імперативну заборону на забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Вимога позивача про заборону вчиняти дії щодо його переміщення за своєю суттю є превентивним зупиненням будь-яких можливих розпорядчих актів командування щодо кадрового руху військовослужбовця, що прямо суперечить вищевказаній нормі закону.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях про можливі порушення прав у майбутньому (постанова від 17.04.2025 справа №340/5170/24).

Саме по собі можливе переміщення військовослужбовця в межах проходження служби не свідчить про порушення права на ефективний судовий захист та не перешкоджає виконанню судового рішення у разі його ухвалення, а тому не є самостійною та достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову у розумінні статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що позивач буде залученим до виконання завдань, пов`язаних з ризиком для життя і здоров`я в зоні бойових дій або зазнати інших змін статусу, що зробить поновлення його прав неможливим, то апеляційний суд вважає такі доводи лише припущенням.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На думку апеляційного суду, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи зазначене процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі №380/15825/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддяТ. В. Онишкевич

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар