Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №240/29438/25
Суддя: Шидловський В.Б.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/29438/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
22 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)", в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бердичівський виправний центр (№108)» щодо не зарахування до вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі України ОСОБА_1 часу його навчання у цивільному закладі вищої освіти із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби, всього 02 роки 05 місяців 15 днів;
- зобов`язати Державну установу «Бердичівський виправний центр (№108)» здійснити перерахунок вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі України ОСОБА_1 , зарахувавши до вислуги років ОСОБА_1 час його навчання у цивільному закладі вищої освіти із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби, всього 02 роки 05 місяців 15 днів.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач проходить службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 18.02.2004.
Позивач з 12.11.2019 проходить службу на посаді начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «БВЦ (№108)».
Позивач навчався Житомирському державному педагогічному університеті у період з 31.07.1995 до 30.06.2000, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 .
У відповіді на адвокатський запит від 08.10.2025 №3-4387 зазначено, що вислуга позивача становить у календарному обчисленні – 22 роки 06 місяців 10 днів, у пільговому обчисленні – 29 років 08 вісім місяців 26 днів.
Вважаючи протиправним незарахування до вислуги років періоду навчання, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження закріплені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).
За ч.1 ст.6 Закону №2713-IV державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії визначено статтею 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно із ч.2 ст.17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Аналогічна норма викладена і в пункті 2 Порядку № 393 (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, зазначеним у пункті ж статті 1-2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, під час призначення пенсії згідно з пунктом а статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п`яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
В чинній редакції частина друга статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" визначає, що єдиною умовою для зарахування часу навчання в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби до вислуги років співробітникам Служби судової охорони є час їхнього навчання (незалежно від форми здобуття освіти) у закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду.
Позивач стверджує, що законодавством передбачено два випадки зарахування часу навчання до вислуги років при призначенні пенсії: 1) у цивільних вищих навчальних закладах (незалежно від форми такого навчання); 2) у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання.
Отже, на переконання позивача, «цивільні вищі навчальні заклади» зазначені окремо від «інших навчальних закладів». І для цивільних навчальних закладів відсутні будь-які умови для зарахування часу навчання до вислуги років, зокрема відсутні вимоги щодо присвоєння офіцерського (спеціального) звання.
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 819/374/18 дійшов висновку, що до вислуги років особам, зазначеним у частині 2 статті 17 Закону №2262-ХІІ додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік за шість місяців.
Тобто, відповідним особам додатково зараховується час навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду виходячи із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач навчався Житомирському державному педагогічному університеті у період з 31.07.1995 до 30.06.2000, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 .
Із послужного списку №М-101132 вбачається, що спеціальне звання лейтенант внутрішньої служби, ОСОБА_1 присвоєно 31.03.2004 (наказ ДДУПВП № 17о/с від 31.03.2004).
Оскільки після закінчення цивільного вищого навчального закладу позивачу не присвоєно офіцерське (спеціальне) звання, таке навчання не може бути зараховано до вислуги років.
Колегія суддів враховує, що до вислуги років особам зазначеним у частині другій статті 17 Закону №2262-ХІІ додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Тобто визначальною умовою для застосування наведеного законодавчого припису є присвоєння особі офіцерського (спеціального) звання у зв`язку з закінченням відповідного навчального закладу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року в справі №823/1330/16, від 22 січня 2020 року в справі №200/5111/19-а, від 29 жовтня 2020 року в справі №820/2083/18, від 27 січня 2021 року в справі № 818/848/16.
Отже, до вислуги років підлягає зарахуванню час навчання у цивільному вищому навчальному закладі лишу у тому випадку, якщо після його закінчення особі було присвоєно офіцерське (спеціальне) звання.
Враховуючи особливий статус осіб, які проходять службу в Державній кримінально-виконавчій службі, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що сам факт того, що позивач до вступу на службу навчався у цивільному закладі вищої освіти не є достатньою підставою для зарахування такого періоду навчання до вислуги років.
За вказаних обставин відсутні підстави для зарахування позивачу часу навчання у цивільному закладі вищої освіти до вислуги років, оскільки офіцерське звання присвоєне позивачу не після закінчення навчального закладу, а лише під час проходження служби.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що дії Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" є правомірними, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийШидловський В.Б.
СуддіСапальова Т.В. Капустинський М.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua