Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №600/4453/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №600/4453/26-а

Суддя: Слободонюк М.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4453/26-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

22 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Першої атестаційної комісії Бюро економічної безпеки України, Територіального управління Бюро економічної безпеки у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України, Першої атестаційної комісії Бюро економічної безпеки України, Територіального управління Бюро економічної безпеки у Чернівецькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Першої атестаційної комісії Бюро економічної безпеки України від 16 липня 2026 року №20 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , керівником Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області;

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Бюро економічної безпеки України від 29 липня 2026 року №663-к про звільнення ОСОБА_1 зі служби в Бюро економічної безпеки України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області;

- стягнути з Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року адміністративну справу №600/4453/26-а передано за територіальною підсудністю на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне визначення територіальної підсудності справи.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що частиною першою статті 25 КАС України передбачено право особи на вибір адміністративного суду за зареєстрованим місцем проживання або за місцезнаходженням відповідача.

На переконання апелянта, у разі пред`явлення позову до декількох відповідачів позивач вправі обрати суд за місцезнаходженням будь-кого з них. При цьому положення КАС України не ставлять визначення територіальної підсудності у залежність від того, до якого з відповідачів пред`явлено основні позовні вимоги, а до якого - похідні. З огляду на це апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що пред`явлення до Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не впливає на визначення територіальної підсудності справи.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визначив територіальну підсудність справи за зареєстрованим місцем його проживання у місті Києві, не врахувавши обставин фактичного проживання у місті Чернівці за адресою орендованого ним житла, що підтверджується долученим до позовної заяви договором оренди квартири.

На думку апелянта, наведені обставини також свідчать про наявність підстав для розгляду справи Чернівецьким окружним адміністративним судом за місцем його фактичного проживання.

З огляду на викладене, апелянт просить скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзивах на апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України та Територіальне управління Бюро економічної безпеки у Чернівецькій області заперечують проти доводів апелянта, вважають оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється судом в порядку письмового провадження згідно з частиною другою статті 312 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з огляду на таке.

Передаючи справу на розгляд Київського окружного адміністративного суду, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник з приводу оскарження індивідуальних актів, прийнятих стосовно позивача Бюро економічної безпеки України та Першою атестаційною комісією Бюро економічної безпеки України, місцезнаходженням яких є місто Київ.

При цьому суд установив, що зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача також знаходиться у місті Києві.

Водночас суд зазначив, що пред`явлення до Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не змінює територіальної підсудності спору, оскільки така вимога є похідною від основних позовних вимог щодо оскарження результатів атестації та звільнення позивача зі служби.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що передбачені частиною першою статті 25 КАС України критерії територіальної підсудності пов`язують розгляд цієї справи з містом Києвом, у зв`язку з чим на підставі пункту 2 частини першої статті 29 КАС України справа підлягає передачі на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Поняття "підсудність" розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І КАС України та визначається останнім як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статтей 25-30 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 26 КАС України встановлено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що загальне правило визначення територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача підлягає застосуванню з урахуванням спеціальних правил, установлених процесуальним законом для окремих категорій адміністративних справ.

Зокрема, частина перша статті 25 КАС України передбачає альтернативну територіальну підсудність справ, предметом яких є оскарження індивідуальних актів, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, прийнятих, вчинених або допущених стосовно конкретної особи.

Отже, для правильного визначення територіальної підсудності такої справи необхідно враховувати не лише суб`єктний склад учасників процесу, а й характер спірних правовідносин, предмет заявлених позовних вимог та зміст правопорушення, за захистом від якого особа звернулася до суду.

Як установлено судом першої інстанції, предметом цього спору є правомірність рішення Першої атестаційної комісії Бюро економічної безпеки України від 16 липня 2026 року №20 про неуспішне проходження позивачем атестації та наказу директора Бюро економічної безпеки України від 29 липня 2026 року №663-к про його звільнення зі служби.

Зазначені індивідуальні акти прийняті суб`єктами владних повноважень, місцезнаходженням яких є місто Київ.

При цьому згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру, отриманими судом першої інстанції 18 серпня 2026 року, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача також знаходиться у місті Києві.

Таким чином, обидва передбачені частиною першою статті 25 КАС України критерії визначення територіальної підсудності спору про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів пов`язані з містом Києвом.

Оцінюючи доводи апелянта про те, що наявність у справі декількох відповідачів надає йому право визначати територіальну підсудність за місцезнаходженням будь-кого з них, колегія суддів виходить із такого.

За змістом позовної заяви Територіальне управління Бюро економічної безпеки у Чернівецькій області не є суб`єктом прийняття жодного з оскаржуваних позивачем індивідуальних актів. Також позивачем не заявлено вимог щодо визнання протиправними будь-яких рішень, дій чи бездіяльності цього територіального управління.

Натомість до зазначеного відповідача пред`явлено виключно вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка безпосередньо пов`язана з оскарженням результатів атестації та наказу про звільнення позивача зі служби.

Вирішення цієї майнової вимоги залежить від результату судової перевірки правомірності індивідуальних актів, прийнятих іншими відповідачами, а тому вона має похідний характер стосовно вимог про скасування зазначених актів та поновлення позивача на посаді.

Колегія суддів ураховує, що положення статей 25 і 26 КАС України не містять прямого розмежування відповідачів залежно від основного чи похідного характеру пред`явлених до них вимог.

Водночас ця обставина не усуває необхідності визначення територіальної підсудності з урахуванням предмета спору та змісту правовідносин, у межах яких заявлено відповідні вимоги.

У цьому випадку вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не ґрунтується на самостійному оспорюваному рішенні, дії чи бездіяльності Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області, а спрямована на усунення майнових наслідків звільнення позивача зі служби.

При цьому вирішення зазначеної вимоги неможливе без попереднього встановлення правомірності чи протиправності індивідуальних актів, прийнятих Бюро економічної безпеки України та його Першою атестаційною комісією.

Отже, визначальними для встановлення характеру спірних правовідносин є вимоги щодо оскарження результатів атестації та звільнення позивача зі служби, тоді як вимога про стягнення середнього заробітку становить передбачений позивачем спосіб усунення наслідків порушення його прав.

За такого предмета спору саме місцезнаходження суб`єктів владних повноважень, індивідуальні акти яких оскаржуються, та зареєстроване місце проживання позивача є критеріями, що визначають територіальну підсудність відповідно до частини першої статті 25 КАС України.

Колегія суддів вважає, що сам факт пред`явлення похідної майнової вимоги до іншого відповідача, місцезнаходження якого відмінне від місцезнаходження суб`єктів прийняття оскаржуваних індивідуальних актів, за встановлених обставин не змінює територіальної підсудності спору про правомірність таких актів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення територіальної підсудності цієї справи Чернівецькому окружному адміністративному суду за місцезнаходженням Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №990/336/23 не спростовує наведених висновків, оскільки зазначена справа стосувалася визначення предметної та інстанційної юрисдикції Верховного Суду як суду першої інстанції у спорі, відповідачами в якому були суди загальної юрисдикції, а не вирішення питання територіальної підсудності об`єднаних вимог про скасування індивідуальних актів та стягнення середнього заробітку з іншого суб`єкта владних повноважень.

Щодо доводів апеляційної скарги про фактичне проживання позивача у місті Чернівці то колегія суддів зазначає, що частина перша статті 25 КАС України пов`язує можливість визначення територіальної підсудності за місцем проживання або перебування фізичної особи з його реєстрацією у встановленому законом порядку.

Отже, для застосування зазначеного критерію територіальної підсудності юридичне значення має зареєстроване (задеклароване) місце проживання чи перебування особи, а не лише місце її фактичного проживання.

Подібний правовий підхід викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21, у якій зазначено, що визначення територіальної підсудності за місцем проживання або перебування фізичної особи здійснюється з урахуванням його реєстрації у встановленому законом порядку, а фактичне проживання за іншою адресою не є достатньою підставою для визначення підсудності.

Колегія суддів ураховує наведений правовий висновок, хоча його сформульовано в межах цивільного судочинства, оскільки положення частини першої статті 28 ЦПК України та частини першої статті 25 КАС України в частині визначення територіальної підсудності за зареєстрованим місцем проживання або перебування фізичної особи передбачають аналогічний правовий критерій.

Як установлено судом першої інстанції, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з 13 вересня 2007 року знаходиться у місті Києві, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру.

Натомість посилання апелянта на договір оренди квартири у місті Чернівці та необхідність проживання за місцем проходження служби не підтверджують реєстрації чи декларування ним місця проживання або перебування за відповідною адресою в установленому законом порядку.

Не змінюють зазначених висновків і посилання апелянта на гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на доступ до суду.

Колегія суддів зазначає, що дотримання встановлених процесуальним законом правил територіальної підсудності є складовою забезпечення права особи на розгляд її справи судом, установленим законом.

Передача справи на розгляд іншого компетентного адміністративного суду у визначеному КАС України порядку не позбавляє позивача можливості судового захисту та не становить непропорційного обмеження його права на доступ до правосуддя.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 грудня 2022 року №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

З огляду на викладене, встановивши, що спір про правомірність індивідуальних актів, прийнятих стосовно позивача, за передбаченими частиною першою статті 25 КАС України критеріями територіальної підсудності належить до юрисдикції адміністративного суду, повноваження якого поширюються на місто Київ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність передачі справи на розгляд Київського окружного адміністративного суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКузьмишин В.М. Канигіна Т.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua