Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №600/2840/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №600/2840/25-а

Суддя: Гонтарук В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2840/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

22 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 18.06.2024 позивач звернулась до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яким прийнято рішення від 26.06.2024 №045750028237 про відмову у призначенні пенсії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі №160/19047/24 позов частково задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення від 26.06.2024 №045750028237, зобов`язано відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки та повторно розглянути заяву від 18.06.2024 про призначення дострокової пенсії за віком з урахуванням правової позиції суду.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем повторно розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 21.01.2025 №045750028237 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю документів про визнання дитини - дитиною з інвалідністю до досягнення нею шестирічного віку.

Згідно довідки до акта огляду медико - соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 416458 ОСОБА_2 , з 01 грудня 2013 року встановлено безстроково третю групу інвалідності з дитинства по зору. Дата видачі довідки 20.11.2013 року.

Згідно висновку ЛКК № 1403 від 28.12.2011 року виданого Луганською клінічною лікарнею вбачається про те, що ОСОБА_2 являється інвалідом дитинства до 18 років. Основний діагноз: вроджене недорозвиток зорового аналізатора...

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно абз.4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які народили та виховали дитину - інваліда з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

Крім того, однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст.2 Закону України №875-XII, а також ст.1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі Закон №2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно абз.3 ст.1 Закону України №2961-IV дитина-інвалід-особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого, держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), згідно якої визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України №875-XII, ані в Законі України №2109-III. При цьому за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абз.4 п.3 розд.XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно ч.12 ст.7 Закону України №2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п.2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням ст.17 Закону України №1788-XII та ст.26, абз.4 п.3 розд.VIII "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Крім того, у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі №21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття "інвалід з дитинства" як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абз.11 пп.5 п.2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.

Так, п.2.17 Порядку 22-1 встановлено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Відповідно до п. 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернулась до пенсійного фонду з заявою про призначення дострокової пенсії, як матері дитини-інваліда з дитинства до досягнення шестирічного віку.

При цьому, окрім інших документів також подано ЛКК № 1403 від 28.12.2011 року виданого Луганською клінічною лікарнею вбачається про те, що ОСОБА_2 являється інвалідом дитинства до 18 років.

Дане захворювання і патологічний стан, згідно Переліку медичних показів, відповідає тому, що ОСОБА_2 визнана інвалідом дитинства віком до 18 років та захворювання виникло від народження, тобто наступило у віці до 6-ти років.

Тобто, з наведеного вище, можна зробити висновок, що хвороба дитини позивача, була від народження і постійно розвивалась, тобто до 6-річного віку.

Матеріали справи свідчать, що позивач досягла необхідного віку (50 років), у неї наявний необхідний страховий стаж (не менше 15 років) та вона надала разом із заявою всі необхідні документи, які передбачені пунктом 2.18 Порядку №22-1, а отже, позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV.

Встановлені обставини справи, в їх сукупності, дають підстави для висновку, що відповідач прийнявши спірне рішення про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а вказане рішення не відповідає критеріям правовірності, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України та є протиправним, а позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог з приводу зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію позивачеві, суд зазначає, що відповідно правової позиції Верховного Суду, яка наведена в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачеві пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Чернівецькій області.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області (як суб`єкта який здійснював розгляд заяви та прийняв спірне рішення) призначити з 18.06.2024 року пенсію за віком відповідно до пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийГонтарук В. М.

СуддіБіла Л.М. Моніч Б.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua