Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №206/8431/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/8431/26

Провадження 2-о/206/265/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

присяжних: Дорошевського А.В., Дорошевської І.Г.,

при секретареві Худайкуловій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги,

за участю:

прокурора Геник Л.С.,

адвоката Довгаля С.М.,

представника заявника — лікаря-психіатра Біблая Д.Д.,

особи, стосовно якої вирішується питання ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Представник Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги, яку обгрунтував тим, що 19 жовтня 2026 року о 10 годині 27 хвилин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було госпіталізовано до КНТ «ДБКЛПД» ДОР у зв`язку з погіршенням психічного стану. Зі змісту заяви встановлено, що у хворої немає родичів, за нею доглядала сусідка, яка померла тиждень тому. Також приходили співробітники територіального центру двічі на тиждень, однак хвора поводиться агресивно по відношенню до них, дереться, кусається. У хворої численні гематоми по всьому тілу. За відомостями заяви, має групу інвалідності по психіатричному захворюванню та неодноразово лікувалася в ДБКЛПД. Проживає сама, самостійно не пересувається, себе не обслуговує, брудна, неохайна, на шкірі багато опрілостей та гематом. Оглянута черговим лікарем та госпіталізована до 6 відділення без її згоди, оскільки при відтермінуванні госпіталізації існував значний ризик для її життя. 20 жовтня 2026 року ОСОБА_1 оглянута комісією лікарів КНТ «ДБКЛПД» ДОР. Скарг не висловлює. Дезорієнтована, не називає своє ім`я, місце перебування, поточну дату. Збуджена, афективно заряджена, до бесіди не прагне, звернену мову не розуміє, реагує з невдоволенням, на запитання відповідає не по суті заданого, вигукує випадкові слова, на більшість запитань або мовчить, або відповідає «шо надо?». Зоровий контакт підтримує, інструкції не виконує. Емоційно лабільна, дратівлива. Психотики активно не виявляє. Суїцидальні наміри поведінкою не виявляє. Критика до свого стану порушена. До оточуючого байдужа. Самостійно не пересувається, гігієнічні навички та прийом їжі — з допомогою медперсоналу. При спробі переодягти, викупати б`ється, відштовхує медперсонал. Використовує памперси. У клінічній картині спостерігається психомоторне збудження на фоні вираженого когнітивного дефіциту, у зв`язку з чим хвора неспроможна задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Комісія лікарів-психіатрів дійшла висновку, що ОСОБА_1 страждає тяжким психічним захворюванням у вигляді інших органічних розладів особистості і поведінки органічної етіології, обумовлених хворобою, травмою чи дисфункцією головного мозку, дементного синдрому, F07.8, потребує лікування лише у стаціонарних умовах та не може забезпечити свої основні життєві потреби. Згода на госпіталізацію відсутня у зв`язку з неможливістю її надати з причини тяжкого психічного розладу.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 21 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у режимі відеоконференції. Для представництва інтересів ОСОБА_1 залучено адвоката.

В судовому засіданні представник заявника лікар-психіатр ОСОБА_2 підтримала заяву та пояснила, що за ОСОБА_1 доглядала сусідка, яка померла тиждень тому. Хвора поводиться агресивно, кусається, має групу інвалідності, самостійно не пересувається. У відділенні не розуміє, де знаходиться, дезорієнтована, неконтактна. Лікар наголосила, що хвора неспроможна забезпечувати себе та потребує перебування у лікарні. Раніше їй призначалося лікування, яке вона приймала під наглядом сусідки; останній раз лікувалася у 2013 році, лікування давало позитивний результат. Також зазначила про необхідність уточнення діагнозу та подальшого вирішення питання направлення до інтернату. Просила задовольнити заяву.

В судовому засіданні прокурор Геник Л.С. підтримала заяву лікарні про примусову госпіталізацію ОСОБА_1

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснень щодо суті заяви не надала в силу свого стану здоров`я.

Адвокат Довгаль С.М. в судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви лікарні.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника заявника, думку прокурора та адвоката, суд вважає, що заява підлягає задоволенню за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . До КНТ «ДБКЛПД» ДОР госпіталізована 19 жовтня 2026 року о 10 годині 27 хвилин без її усвідомленої письмової згоди у зв`язку з погіршенням психічного стану.

З висновку комісії лікарів-психіатрів від 20 жовтня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання. У висновку зазначено діагноз: інші органічні розлади особистості і поведінки органічної етіології, обумовлені хворобою, травмою чи дисфункцією головного мозку, дементний синдром, F07.8. Комісія констатувала дезорієнтацію, нерозуміння зверненої мови, невиконання інструкцій, порушення критики до власного стану та потребу в допомозі медперсоналу під час приймання їжі й здійснення гігієнічних процедур. При спробі переодягти або викупати хвора б`ється та відштовхує медперсонал. Комісія дійшла висновку про необхідність госпіталізації відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Вирішуючи питання про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , суд враховує, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, яку суд врахував під час розгляду даної справи.

ЄСПЛ вказав, що «тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілям пункту 1 статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавлення осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного у підпункті «е». У зв`язку з останнім Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (рішення в справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року, пункт 39). Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку. Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв`язку з відмовою зазначеної особи з`явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (рішення в справі «Заїченко проти України» від 26 лютого 2015 року № 45797/09, § 96 - 97).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18) вказано, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обгрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим, як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні зазначеного питання призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

У справі, яка розглядається, висновок комісії лікарів-психіатрів оцінюється у сукупності із заявою, викладеними у ній обставинами госпіталізації та поясненнями лікаря у судовому засіданні. Ці докази узгоджуються між собою щодо наявності у ОСОБА_1 виражених когнітивних порушень, дезорієнтації та неспроможності самостійно забезпечувати основні життєві потреби.

Висновок про наявність підстав для госпіталізації суд робить з огляду на конкретні прояви психічного розладу, а не лише назву діагнозу. ОСОБА_1 не орієнтується у місці перебування та часі, не називає власне ім`я, не розуміє зверненої мови, не виконує інструкцій, не спроможна організувати харчування та особисту гігієну без допомоги інших осіб. Порушення критики до власного стану та агресивна реакція на спроби надати допомогу унеможливлюють належне усвідомлення потреби в лікуванні та отримання усвідомленої письмової згоди.

Наведені обставини свідчать, що неспроможність ОСОБА_1 задовольняти основні життєві потреби пов`язана з тяжким психічним розладом. Відсутність самостійного пересування та потреба у фізичному догляді самі по собі не є достатньою підставою для примусової психіатричної госпіталізації, однак у цій справі вони поєднуються з вираженим когнітивним дефіцитом, дезорієнтацією, психомоторним збудженням та опором наданню необхідної допомоги.

При цьому встановлені ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» ознаки безпосередньої небезпеки та неспроможності самостійно задовольняти основні життєві потреби є альтернативними. Відсутність виявлених суїцидальних намірів не спростовує наявності іншої передбаченої законом підстави — неспроможності внаслідок тяжкого психічного розладу забезпечувати життєдіяльність.

Необхідність обстеження та лікування саме у стаціонарних умовах підтверджується висновком комісії, станом хворої та поясненнями лікаря. На час розгляду справи ОСОБА_1 потребує безпосереднього медичного нагляду, лікування психомоторного збудження, уточнення стану та забезпечення приймання їжі й гігієнічного догляду в умовах вираженої дезорієнтації та порушеного контакту. За таких обставин амбулаторна допомога не забезпечувала б необхідного обсягу медичного втручання та безпеки пацієнтки.

Враховуючи конкретні прояви психічного розладу та стан ОСОБА_1 на час розгляду справи, суд вважає примусову госпіталізацію необхідним і співмірним заходом для надання психіатричної допомоги.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад, внаслідок якого неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, а її обстеження та лікування можливі лише у стаціонарних умовах. Таким чином, сукупність передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» підстав доведена, у зв`язку з чим заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268, 293, 339-342, 430 ЦПК України, ст.ст. 14, 16, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу», суд,–

УХВАЛИВ:

Заяву Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги – задовольнити.

Госпіталізувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у психіатричний стаціонар Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради в примусовому порядку без її згоди.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук

Присяжні: А.В. Дорошевський

І.Г. Дорошевська