Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №183/1749/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1749/26

№ 2/183/848/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про:

- стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за Кредитним договором №411707894 від 10 червня 2019 року у розмірі 28 389,96 грн,

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі — позивач) через підсистему «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі — відповідач, Позичальник) про стягнення 28 389,96 грн заборгованості за кредитним договором № 411707894 від 10 червня 2019 року, а також 2 662,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і відповідачем укладено кредитний договір, за яким останній одержав кредитні кошти, однак зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів належно не виконав. Право вимоги послідовно перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивача. Позивач просить стягнути 10 486,82 грн заборгованості за основною сумою кредиту і 17 903,14 грн процентів.

Постановленою суддею ухвалою від 03 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем 04 березня 2026 року.

Постановленою суддею ухвалою від 06 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи у відсутність сторони, у якому зазначено про підтримку позовних вимог, викладено прохання їх задовольнити, а у разі неявки у судове засідання сторони відповідача – ухвалити рішення у заочному порядку.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов та інших заяв по суті справи не подав.

У зв`язку з повторною неявкою у судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд, за відсутності заперечень позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом установлено, що 10 червня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір № 411707894, який передбачав надання 5 200,00 грн на сім днів зі сплатою процентів за ставкою 1,34 % на день. Заявка на одержання кредиту від цієї ж дати містить ідентифікаційні дані позичальника, номер договору, початкову суму, строк та реквізити картки.

Матеріали справи містять додаткові угоди від 17 червня та 15 липня 2019 року щодо продовження строку кредитування, а також додаткові угоди про збільшення суми кредиту, зокрема від 18 червня, 29 червня і 28 липня 2019 року. Відповідно до платіжних доручень та розрахунку первісного кредитора перерахування здійснювалися 10 червня 2019 року — 5200,00 грн, 18 червня 2019 року — 500,00 грн, 29 червня 2019 року — 1 500,00 грн, 28 липня 2019 року — 2 350,00 грн та 950,00 грн. Разом сума виданих коштів становить 10 500,00 грн.

У розрахунку первісного кредитора зафіксовані платежі позичальника: 17 червня 2019 року — 500,00 грн, 15 липня 2019 року — 2 450,00 грн, 03 вересня 2019 року — 15,00 грн та 05 вересня 2019 року — 10,00 грн, разом 2 975,00 грн.

За розрахунком ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на дату відступлення права вимоги 22 жовтня 2019 року обліковано 10 486,82 грн основного боргу та 18 118,21 грн процентів, разом 28 605,03 грн. Наведений розрахунок відображає зарахування платежів на проценти та лише часткове зменшення основного боргу.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 49 від 22 жовтня 2019 року до фактора передано право вимоги за договором № 411707894 щодо відповідача в сумі 28 605,03 грн, у тому числі 10 486,82 грн основного боргу й 18 118,21 грн процентів. Передання конкретної вимоги підтверджується її індивідуалізацією в реєстрі; надано також акт звірки та протокол узгодження.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01. Згідно з витягом із реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року право вимоги до відповідача передано в сумі 28 389,96 грн, із яких 10 486,82 грн становить основний борг, а 17 903,14 грн — проценти. У матеріалах є протокол узгодження предмета факторингової операції та платіжна інструкція щодо фінансування.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е. Реєстр боржників від 14 липня 2025 року містить індивідуалізовану вимогу до ОСОБА_1 за договором № 411707894: загалом 35 382,12 грн, з яких 10 486,82 грн — основний борг, 17 903,14 грн — проценти та 6 992,16 грн — штрафні санкції. Акт приймання-передачі реєстру від 14 липня 2025 року та платіжні документи стосовно фінансування подано до матеріалів справи.

У виписці з особового рахунку позивача станом на 26 грудня 2025 року обліковано зазначені суми. З огляду на предмет та обсяг позовних вимог суд не вирішує питання про стягнення 6 992,16 грн штрафних санкцій, оскільки їх стягнення позивач не просить.

Станом на день розгляду справи сторонами не надано доказів часткового чи повного виконання відповідачем зобов`язань за Договором.

Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Як убачається з Договору, він підписаний електронним підписом Позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону відповідача з зазначенням адреси проживання, паспортних даних, РНОКПП, а крім того, за умовами договору його невід`ємною частиною є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору кредитної лінії за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Кредитора.

Окрім того, між сторонами підписано паспорт споживчого кредиту, в якому вказані усі умови кредитування.

З урахуванням установлених судом обставин справи та досліджених доказів, змісту самого договору, доказів перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника та наданих позивачем, доказів створення, направлення та накладення на Договір електронного підпису Позичальника, за умовами якого Позичальник взяв на себе зобов`язання отримати кошти у кредит, повернути їх разом з процентами Кредитору у встановлений Договором строк, суд висновує про існування між позивачем та Первісним кредитором кредитних правовідносин.

Щодо переходу права вимоги, то за п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Так, позивачем надано всі докази, що підтверджують відступлення та подальший перехід від Первісного кредитора до позивача прав вимоги за Кредитним договором, документи, які засвідчують право вимоги у виді Кредитного договору та додатків. Доказів сплати відповідачем первісному та наступним кредиторам заборгованості не надано.

З огляду на викладене, суд висновує, що до позивача, як правонаступника кредитора у зобов`язанні перейшло право вимоги до відповідача.

Щодо прийняття до уваги Договору факторингу 1 від 28 листопада 2018 року, додаткових договорів до нього, вирішення питання щодо переходу до позивача права вимоги до відповідача за Кредитним договором, укладення Договору факторингу раніше за дату виникнення зобов`язання, що відступається, ненадання доказів оплати права вимоги за Договором факторингу-1, суд ураховує висновки з питань застосування норм права, наведені Верховним Судому у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 та виходить з презумпції правомірності правочину.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний, як це передбачено ч. 1 ст. 527 ЦК України, виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, суд висновує, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведений факт невиконання відповідачем прийнятих на себе, відповідно до положень умов указаного Договору, зобов`язань перед позивачем, як правонаступника Первісного кредитора, внаслідок чого наявні підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту.

Перевіряючи правомірність нарахованих процентів, суд виходить із того, що згідно з пунктами 1.1–1.4 кредитного договору від 10 червня 2019 року кредит у первісній сумі 5 200,00 грн надавався на сім днів із процентною ставкою 1,34 % на день. Додатковою угодою від 17 червня 2019 року строк надання кредиту продовжено на тридцять днів; додатковою угодою від 15 липня 2019 року — на наступні двадцять вісім днів, зі збереженням ставки 1,34 % на день. Угода від 15 липня 2019 року поширюється на відносини сторін із 17 липня 2019 року. Отже, останній погоджений строк кредитування закінчився 14 серпня 2019 року.

Додатковими угодами про збільшення суми кредиту та платіжними документами підтверджені видачі 10 червня 2019 року — 5 200,00 грн, 18 червня 2019 року — 500,00 грн, 29 червня 2019 року — 1 500,00 грн, 28 липня 2019 року — 2 350,00 грн та 950,00 грн, загалом 10 500,00 грн. Із розрахунку кредитора вбачається, що з одержаних платежів 2 975,00 грн на зменшення основної суми кредиту зараховано 13,18 грн (12,24 грн 17 червня та 0,94 грн 15 липня 2019 року), а решта віднесена на сплату нарахованих процентів.

Безпосередньо станом на 14 серпня 2019 року в розрахунку первісного кредитора обліковано загальний залишок 14 127,56 грн, зокрема 10 486,82 грн основного боргу та 3 640,74 грн несплачених процентів. Суд перевірив зафіксовані в розрахунку щоденні суми: 69,68 грн на початкову суму 5 200,00 грн, 76,22 грн на 5 688,00 грн, 96,32–96,30 грн на відповідний залишок після додаткових видач і сплат, а після збільшення кредиту до 10 486,82 грн — 140,52 грн на день (10 486,82 ? 1,34 % = 140,522 грн). Значення 3 640,74 грн є залишком нарахованих, але не погашених процентів на дату завершення строку кредитування, а не сумою всіх нарахувань без урахування платежів.

Починаючи з 18 серпня 2019 року розрахунок містить одноразове нарахування 2 889,27 грн, яке не деталізоване за днями та підставами, а з 19 серпня 2019 року — щоденне нарахування 178,28 грн (10 486,82 ? 1,70 % = 178,27594 грн), із подальшим обліком часткових платежів 15,00 грн та 10,00 грн у вересні 2019 року. До дати відступлення вимоги 22 жовтня 2019 року розмір процентів, за версією кредитора, збільшився до 18 118,21 грн, а після коригування ТОВ «Таліон Плюс» у 2023 році передано 17 903,14 грн процентів.

Пункти 4.2 і 4.3 договору передбачають нарахування 1,70 % на день у разі понадстрокового користування кредитом та називають проценти після завершення строку кредиту процентами у розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Водночас пункт 4.2 передбачає ретроспективне поширення підвищеної ставки на весь час користування кредитом від дати укладення договору, включно із періодом належного виконання, що потребує відмежування від відповідальності саме за прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 розмежувала проценти як плату за правомірне користування кредитом за статтею 1048 ЦК України та проценти за прострочення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Після спливу строку кредитування договірні проценти як плата за кредит більше не нараховуються; натомість за наявності відповідної правової підстави можливе стягнення процентів як міри відповідальності в узгодженому договором розмірі.

У цій справі позивач просить стягнути 17 903,14 грн як єдину суму заборгованості за процентами, сформовану на різних правових підставах. Розрахунок містить окреме ретроспективне донарахування 2 889,27 грн, без розкриття його складових, а надані реєстри відступлення та виписка повторюють залишок заборгованості, не розмежовуючи плату за користування кредитом у межах строку та відповідальність за прострочення. Саме по собі посилання у пункті 4.3 договору на статтю 625 ЦК України не доводить правомірності всіх включених до цього залишку сум та не усуває обов`язку позивача обґрунтувати розрахунок.

Наданий позивачем розрахунок дозволяє самостійно відокремити проценти, сформовані до закінчення погодженого строку кредитування, у сумі 3 640,74 грн. Ця сума підтверджується послідовністю змін залишку боргу, умовами додаткових угод та ставкою 1,34 % на день і підлягає стягненню. Нарахування понад цю суму, що увійшли до заявлених 17 903,14 грн, у розмірі 14 262,40 грн (17 903,14 – 3 640,74), за поданим розрахунком не доведені в належному розмірі й у заявленій формі задоволенню не підлягають.

Таким чином, належить стягнути 10 486,82 грн основного боргу та 3 640,74 грн несплачених процентів у межах строку кредитування, а разом – 14 127,56 грн. В іншій частині заявленої суми заборгованості суд відмовляє за недоведеністю.

Також у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються, у тому числі, з витрат на правову допомогу, у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги статті 137 ЦПК України, котрими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зауважила на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.».

Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 зроблено такий правовий висновок: «Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність.».

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року з протоколом погодження вартості послуг, додаткову угоду № 25770914177 від 01 вересня 2025 року, якою визначено надання допомоги у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №411707894, та акт приймання-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року.

В акті зазначено: складання позовної заяви – 5 000,00 грн; вивчення матеріалів справи – 1 000,00 грн; підготовка адвокатського запиту – 500,00 грн; підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів – 500,00 грн; загалом – 7 000,00 грн.

Доказів на підтвердження сплати позивачем представникові коштів на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн суду не надано. Суд зауважує, що позивач у позовній заяві не заявляв клопотання про надання додаткового строку для подання доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, оплати за актом від 29 грудня 2025 року. Однак суд ураховує й те, що умовами Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 встановлено оплату Клієнтом гонорару в залежності від ухвалення рішення на користь Клієнта та звільнення Клієнта від оплати Гонорару у випадку рішення не на його користь.

Разом з тим, у питанні критеріїв, які застосовуються при визначенні розміру витрат на правничу допомогу суд дотримується висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Верховний Суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд ураховує, що ст. 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини, у п. 80 Рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01) вказав, що відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру, у п. 34 Рішенні у справі «Гімадуліна та інші проти України» (Заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06), яке набуло статус остаточного 20 березня 2010 року, та у п. 268 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04), яке набуло статус остаточного 02 червня 2014 року, п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11) від 26 лютого 2015 року нагадав, що відповідно до його практики заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір – обґрунтованим.

У п. 154 Рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» судом висвітлене нагадування, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, пункт 2 правила 60 Регламенту передбачає, що будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має зазначати конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково. Також указано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд ураховує, що справа є малозначною, розглядалась у спрощеному позовному провадженні; правова позиція позивача та зміст позову є типовими для спорів цієї категорії; представник позивача участі у судовому засіданні не брав та просив розглядати справу за його відсутності. Значна частина доказової бази складається зі стандартних документів кредитора та договорів факторингу. За цих обставин заявлена до компенсації сума 7 000,00 грн не відповідає повною мірою критерію розумності та пропорційності.

Ураховуючи характер і складність спору, обсяг фактично наданих послуг, ціну позову та необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін, суд вважає обґрунтованим покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

При цьому, суд ураховує, що позов задоволено на суму 14 127,56 грн з заявлених до стягнення 28 389,96 грн, що складає 49,76% від ціни позову. Відтак, пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1 492,80 грн витрат на правову допомогу.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд виснував про задоволення позовних вимог на 49,76%, судовий збір сплачено в розмірі 2 662,40 грн, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 324,81 грн. У решті судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 228 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором №411707894 від 10 червня 2019 року, яка станом на 10 лютого 2026 року становить 14 127 (чотирнадцять тисяч сто двадцять сім) гривень 56 копійок, з якої: 10 486,82 грн – заборгованість за основною сумою кредиту; 3 640,74 грн – заборгованість за процентами.

У решті позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати у сумі 2 817 (дві тисячі вісімсот сімнадцять) гривень 61 копійка, які складаються із судового збору у розмірі 1 324,81 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 492,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду складене та підписане 19 жовтня 2026 року у порядку черговості, після відновлення електропостачання в приміщення суду та закінчення терміну відрядження головуючого судді.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код в ЄДРПОУ 42986956; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13; рахунок НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк»;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д. О. Парфьонов