Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №320/13997/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/13997/24 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, —

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку з 29 вересня 2023 року пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020– 2022 роки, у розмірі 12 236,71 грн;

- зобов`язати відповідача здійснити з 29 вересня 2023 року перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020– 2022 роки у розмірі 12 236,71 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що з 11 лютого 2013 року отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

29 вересня 2023 року вона звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Однак під час обчислення розміру пенсії за віком відповідач застосував показник середньої заробітної плати за 2010– 2012 роки, який використовувався під час обчислення попереднього виду пенсії.

Позивачка вважала такі дії протиправними, оскільки призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV після отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII є новим призначенням пенсії, а не переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

На переконання позивачки, під час обчислення її пенсії за віком підлягав застосуванню показник середньої заробітної плати в Україні за 2020, 2021 та 2022 роки, тобто за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у застосуванні при призначенні пенсії за віком позивачці показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020– 2022 роки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 29 вересня 2023 року провести перерахунок та виплату призначеної позивачці пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020, 2021 та 2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що пенсія за вислугу років була призначена позивачці відповідно до Закону № 1788-XII, тоді як за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV вона звернулася вперше 29 вересня 2023 року.

Суд зазначив, що у спірних правовідносинах відбулося призначення пенсії за віком за іншим законом, а не переведення між видами пенсій, передбаченими Законом № 1058-IV.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що при обчисленні розміру пенсії позивачки відповідач повинен був застосувати показник середньої заробітної плати за 2020– 2022 роки відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058-IV.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що пенсійне забезпечення позивачки здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV, а переведення з одного виду пенсії на інший регулюється частиною третьою статті 45 цього Закону.

На думку відповідача, під час такого переведення повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії.

Також апелянт посилається на положення частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, які регулюють порядок індексації пенсій, та зазначає, що перерахунок пенсії позивачки здійснювався відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач вважає, що підстави для застосування при обчисленні пенсії позивачки показника середньої заробітної плати за 2020– 2022 роки відсутні.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України.

З 11 лютого 2013 року до 28 вересня 2023 року позивачка отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII.

29 вересня 2023 року позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

За результатами розгляду зазначеної заяви позивачку переведено на пенсію за віком.

При цьому під час обчислення розміру пенсії відповідач застосував показник середньої заробітної плати, який використовувався під час попереднього обчислення пенсії, а саме за 2010– 2012 роки.

Вважаючи, що при призначенні пенсії за віком підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення відповідного перерахунку.

Листом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивачку про відсутність підстав для застосування нового показника середньої заробітної плати.

Відповідач обґрунтував свою позицію тим, що у випадку позивачки відбулося переведення з одного виду пенсії на інший, у зв`язку із чим застосуванню підлягають положення частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивачка звернулася до суду.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Закон № 1788-XII визначає, зокрема, категорії осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, а також умови її призначення.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років установлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Водночас Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону № 1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп Ч Кс, де:

П — розмір пенсії у гривнях;

Зп — заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія;

Кс — коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

За приписами частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року.

Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс Ч (Ск : К), де:

Зс — середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії;

Ск — сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць;

К — кількість місяців страхового стажу, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати застрахованої особи.

Отже, загальним правилом обчислення пенсії за віком при її первинному призначенні є застосування показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Разом із тим порядок переведення з одного виду пенсії на інший урегульовано частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.

Відповідно до зазначеної норми переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії.

Системний аналіз положень статей 9, 10, 26, 27, 40 та 45 Закону № 1058-IV дає підстави для висновку, що частина третя статті 45 цього Закону регулює порядок переведення між видами пенсій, призначених саме відповідно до Закону № 1058-IV.

Такими видами пенсій є пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Натомість пенсія за вислугу років, призначена відповідно до Закону № 1788-XII, має інші правові підстави та умови призначення.

Тому призначення особі пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV після отримання пенсії за вислугу років за Законом № 1788-XII не є переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

У такому випадку має місце призначення пенсії за віком відповідно до іншого закону, що зумовлює необхідність застосування правил її первинного обчислення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15).

У зазначеній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що в разі призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок її призначення, подальше звернення такої особи за пенсією за віком відповідно до Закону № 1058-IV є призначенням пенсії, а не переведенням з одного виду пенсії на інший відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Наведену правову позицію підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 577/2576/17.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що пенсія за вислугу років, призначена відповідно до Закону № 1788-XII, та пенсія за віком, яка призначається відповідно до Закону № 1058-IV, мають різні правові підстави.

Відтак у випадку звернення особи за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV після отримання пенсії за вислугу років за Законом № 1788-XII повинні застосовуватися положення статті 40 Закону № 1058-IV щодо визначення показника середньої заробітної плати за три календарні роки, які передують року звернення за призначенням пенсії.

Аналогічний підхід щодо розмежування переведення між видами пенсій та первинного призначення пенсії за віком викладено також у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 334/2653/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 185/860/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 211/1898/17 та від 16 червня 2020 року у справі № 127/7522/17.

Зазначені висновки підлягають урахуванню судом апеляційної інстанції відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що вирішальним для правильного вирішення цієї справи є встановлення правової природи пенсії, яку позивачка отримувала до 29 вересня 2023 року, та правових підстав призначення їй пенсії за віком.

Як установлено судом першої інстанції, з 11 лютого 2013 року до 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 1788-XII.

За призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV позивачка вперше звернулася 29 вересня 2023 року.

Отже, до зазначеної дати позивачка не отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058-IV.

Наведене свідчить, що в спірному випадку мало місце саме первинне призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV після отримання пенсії за вислугу років за іншим законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до таких правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 40 Закону № 1058-IV, а не частини третьої статті 45 цього Закону.

Доводи апелянта про необхідність застосування показника середньої заробітної плати, який використовувався під час попереднього обчислення пенсії, ґрунтуються на помилковому ототожненні призначення пенсії за віком за іншим законом із переведенням між видами пенсій у межах Закону № 1058-IV.

При цьому сам факт використання органом Пенсійного фонду документів, що містяться в раніше сформованій пенсійній справі, не змінює правової природи призначення пенсії за віком.

Використання таких документів має процедурний характер та не свідчить про можливість застосування до позивачки правил переведення між видами пенсій, якщо раніше вона отримувала пенсію, призначену відповідно до іншого закону.

Колегія суддів також звертає увагу, що назва відповідної адміністративної процедури, використана органом Пенсійного фонду, зокрема «переведення на інший вид пенсії», не є визначальною для правової кваліфікації спірних правовідносин.

Правове значення мають підстави призначення попередньої пенсії та закон, відповідно до якого особі вперше призначається новий вид пенсійного забезпечення.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що попередня пенсія позивачки була призначена відповідно до Закону № 1788-XII, тоді як пенсія за віком призначена відповідно до Закону № 1058-IV.

Таким чином, правові підстави для застосування частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування положень частини другої статті 42 Закону № 1058-IV колегія суддів зазначає таке.

Стаття 42 Закону № 1058-IV регулює питання індексації та перерахунку раніше призначених пенсій.

Водночас предметом цього спору є правильність визначення показника середньої заробітної плати під час первинного призначення позивачці пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Отже, положення статті 42 Закону № 1058-IV не змінюють установленого частиною другою статті 40 цього Закону порядку обчислення пенсії при її первинному призначенні.

Посилання апелянта на механізм індексації раніше призначених пенсій не спростовує висновку суду першої інстанції про необхідність застосування при обчисленні пенсії позивачки показника середньої заробітної плати за 2020– 2022 роки.

Колегія суддів ураховує, що позивачка звернулася за призначенням пенсії за віком у 2023 році.

Відповідно, трьома календарними роками, які передують року такого звернення, є 2020, 2021 та 2022 роки.

Саме за цей період відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058-IV підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески.

Використання відповідачем показника середньої заробітної плати за 2010– 2012 роки при первинному призначенні пенсії за віком у 2023 році суперечить наведеним положенням законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про протиправність відмови відповідача в застосуванні показника середньої заробітної плати за 2020– 2022 роки та наявність підстав для зобов`язання здійснити відповідний перерахунок пенсії позивачки.

Колегія суддів також погоджується з визначеним судом першої інстанції способом захисту порушеного права.

Оскільки позивачці призначено пенсію за віком з 29 вересня 2023 року, саме із зазначеної дати відповідач зобов`язаний забезпечити її обчислення відповідно до вимог частини другої статті 40 Закону № 1058-IV.

Зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії із застосуванням відповідного показника середньої заробітної плати з урахуванням раніше виплачених сум є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість відповідачем не доведено наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установленого судом першої інстанції факту призначення позивачці попередньої пенсії за Законом № 1788-XII та первинного звернення за пенсією за віком відповідно до Закону № 1058-IV у вересні 2023 року.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином установив обставини, які мають значення для вирішення спору, надав їм правильну правову оцінку та застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до іншого тлумачення положень статей 40 та 45 Закону № 1058-IV і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, дослідженими судом, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів —

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко