Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №320/32982/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/32982/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України», в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 204 874,24 грн та пеню в розмірі 2 376,55 грн, усього 207 250,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до розрахунку, сформованого в автоматизованому режимі на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, відповідач у 2023 році не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Оскільки відповідач у встановлений законом строк не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивачем нараховано пеню та заявлено вимоги про стягнення відповідних сум у судовому порядку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 207 250,79 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до сформованого Фондом розрахунку середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2023 рік становила 8 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - одне робоче місце, тоді як середньооблікова чисельність працівників, яким установлено інвалідність, - нуль.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини підтверджують невиконання відповідачем нормативу, встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та наявність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 цього Закону.

При цьому суд зазначив, що після внесення змін до законодавства розрахунок адміністративно-господарських санкцій формується в автоматизованому режимі, а проведення попередньої перевірки роботодавця не є обов`язковою передумовою для визначення відповідних сум.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Благодійна організація «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, не надано належної оцінки доказам, які підтверджують фактичне працевлаштування особи з інвалідністю, та неправильно застосовано положення статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Зокрема, апелянт наголошує, що з 01 листопада 2022 року в Благодійній організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» на посаді менеджера за основним місцем роботи працював ОСОБА_1 , якому встановлено III групу інвалідності безстроково.

На підтвердження зазначених обставин відповідач посилається на документи про працевлаштування, посвідчення про інвалідність, штатні розписи, а також податкову звітність за 2023 рік.

Апелянт зазначає, що документи про працевлаштування та інвалідність працівника подавалися разом із відзивом на позовну заяву, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки.

Крім того, відповідач не погоджується з висновками суду щодо порядку встановлення факту невиконання нормативу та застосування адміністративно-господарських санкцій без проведення відповідної перевірки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти її задоволення, посилаючись на правомірність автоматизованого розрахунку адміністративно-господарських санкцій та відсутність у відповідних державних реєстрах відомостей про працевлаштованих відповідачем осіб з інвалідністю.

На переконання позивача, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, Благодійна організація «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» є юридичною особою, яка використовує найману працю.

На підставі інформації, отриманої в автоматизованому режимі з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік.

Відповідно до зазначеного розрахунку:

середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2023 рік становила 8 осіб;

норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа;

середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю - 0 осіб;

фонд оплати праці штатних працівників - 3 277 987,76 грн;

середня річна заробітна плата штатного працівника - 409 748,47 грн;

сума адміністративно-господарських санкцій - 204 874,24 грн.

У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій позивачем додатково нараховано пеню в розмірі 2 376,55 грн.

Водночас відповідач заперечує правильність відомостей щодо відсутності в нього працівників з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено документи, на які він посилався як на підтвердження виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зокрема, відповідачем надано копію посвідчення серії [уточнити за оригіналом документа] № 000406 від 16 липня 2017 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , яким підтверджується встановлення йому III групи інвалідності безстроково.

Також відповідачем надано документи щодо працевлаштування ОСОБА_1 з 01 листопада 2022 року на посаді менеджера за основним місцем роботи.

Отже, на момент початку спірного 2023 року зазначений працівник уже мав установлений статус особи з інвалідністю та був працевлаштований у відповідача.

Крім того, апелянт посилається на штатні розписи, які діяли протягом 2023 року та відображали зміну штатної чисельності працівників організації.

Зокрема, апелянт зазначає про затвердження штатних розписів, якими передбачалася різна кількість штатних одиниць, у тому числі посад за основним місцем роботи та за сумісництвом.

Таким чином, відомості автоматизованого розрахунку про відсутність у відповідача працівників з інвалідністю оспорюються документами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII).

Відповідно до статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Частиною першою статті 19 Закону № 875-XII у редакції, чинній протягом спірного періоду, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній відповідно до частини першої цієї статті, вважається працевлаштування осіб з інвалідністю, для яких відповідне місце роботи є основним.

Таким чином, законодавець пов`язує виконання нормативу не з формальним декларуванням роботодавцем наявності відповідного робочого місця, а з фактичним працевлаштуванням особи з інвалідністю за основним місцем роботи.

При цьому для визначення виконання річного нормативу підлягає встановленню середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за відповідний календарний рік.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Для роботодавців, у яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати.

Порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені в установленому законом порядку.

Отже, передумовою застосування адміністративно-господарських санкцій є встановлення факту невиконання роботодавцем відповідного нормативу.

Колегія суддів ураховує, що Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX внесено зміни до законодавчого регулювання порядку визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зазначеними змінами запроваджено механізм автоматизованого визначення сум адміністративно-господарських санкцій на підставі відомостей державних інформаційних систем.

Відповідно до положень статті 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, необхідну для визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу, та надсилає їм відповідні розрахунки.

Отже, чинне протягом спірного періоду законодавство передбачало можливість формування розрахунку адміністративно-господарських санкцій без попереднього проведення перевірки роботодавця.

Аналогічні питання застосування оновленого законодавчого регулювання були предметом розгляду Верховного Суду, зокрема в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, на яку посилався суд першої інстанції.

Водночас колегія суддів наголошує, що законодавче запровадження автоматизованого механізму визначення сум адміністративно-господарських санкцій не змінює змісту матеріально-правової підстави для їх застосування.

Такою підставою залишається фактичне невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Саме тому сформований в автоматизованому режимі розрахунок підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, які мають значення для встановлення фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Отже, автоматизований розрахунок не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтовані заперечення роботодавця щодо правильності відомостей, використаних для його формування.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для правильного вирішення цієї справи є встановлення факту виконання або невиконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2023 року.

Як установлено з наданих відповідачем документів, ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності безстроково.

Посвідчення про інвалідність видане 16 липня 2017 року, тобто задовго до початку спірного періоду.

Таким чином, інвалідність зазначеної особи була встановлена до 2023 року та не обмежувалася строком, який спливав би протягом відповідного календарного року.

Крім того, з документів про працевлаштування вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» з 01 листопада 2022 року на посаду менеджера за основним місцем роботи.

Отже, на початок 2023 року відповідач мав працевлаштованого працівника, якому встановлено інвалідність.

Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення спору, оскільки відповідно до статті 19 Закону № 875-XII виконання нормативу робочих місць пов`язується саме з фактичним працевлаштуванням особи з інвалідністю за основним місцем роботи.

При цьому позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що за відомостями автоматизованого розрахунку середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю у відповідача становила нуль.

Однак зазначений показник не узгоджується з документами, наданими відповідачем на підтвердження фактичного працевлаштування ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність у державній інформаційній системі відомостей про працівника з інвалідністю сама по собі не тотожна фактичній відсутності такого працівника.

Відповідні відомості можуть мати значення для формування автоматизованого розрахунку, однак у разі їх оспорювання суд повинен установити дійсні обставини працевлаштування на підставі належних і допустимих доказів.

У цьому випадку відповідачем надано документи, які підтверджують установлення працівнику інвалідності та виникнення трудових відносин до початку спірного року.

Позивач, своєю чергою, не навів конкретних обставин, які б спростовували достовірність посвідчення про інвалідність або документів про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача працівників з інвалідністю не ґрунтується на всебічній оцінці доказів.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною четвертою статті 308 КАС України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як убачається з матеріалів справи, документи щодо встановлення ОСОБА_1 інвалідності та його працевлаштування були долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Отже, зазначені документи перебували в матеріалах справи під час її розгляду судом першої інстанції.

Водночас податкова звітність за 2023 рік, на яку додатково посилається апелянт, подана разом з апеляційною скаргою.

При цьому апеляційна скарга не містить належного обґрунтування об`єктивної неможливості подання такої звітності до суду першої інстанції.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для використання вперше поданої податкової звітності як самостійного доказу встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору, без дотримання вимог частини четвертої статті 308 КАС України.

Разом із тим зазначене не перешкоджає оцінці доказів, які вже перебували в матеріалах справи.

Колегія суддів наголошує, що завданням суду є встановлення фактичних обставин справи на підставі всебічного дослідження доказів, а не формальне відтворення відомостей, зазначених в автоматизованому розрахунку.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції, визнавши доведеним невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, фактично поклав в основу рішення відомості автоматизованого розрахунку, не навівши належних мотивів відхилення документів, якими відповідач обґрунтовував фактичне працевлаштування особи з інвалідністю.

При цьому факт установлення ОСОБА_1 III групи інвалідності безстроково та його працевлаштування за основним місцем роботи з 01 листопада 2022 року має безпосереднє значення для встановлення виконання нормативу у 2023 році.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції застосовуються до роботодавців, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю є меншою за встановлений норматив.

Отже, обов`язковою передумовою виникнення обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій є встановлення факту невиконання відповідного нормативу.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Звертаючись із вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій, позивач повинен довести наявність передбачених законом підстав для їх стягнення.

У цій справі позивач виходив із того, що відповідач протягом 2023 року не мав жодного працівника з інвалідністю.

Однак зазначений висновок спростовується документами про встановлення ОСОБА_1 III групи інвалідності безстроково та його працевлаштування за основним місцем роботи.

З урахуванням установленого для відповідача нормативу в кількості одного робочого місця наявність такого працівника має визначальне значення для оцінки виконання вимог статті 19 Закону № 875-XII.

Колегія суддів ураховує, що середньооблікова чисельність працівників визначається за відповідний календарний рік, а тому саме факт працевлаштування на певну дату не є достатнім для висновку про виконання річного нормативу.

Водночас наявні документи підтверджують виникнення трудових відносин ще до початку спірного року, а матеріали, покладені позивачем в основу вимог, не містять належного спростування доводів відповідача щодо зайнятості зазначеної особи у 2023 році.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

Відтак підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 204 874,24 грн відсутні.

Оскільки пеня в розмірі 2 376,55 грн нарахована у зв`язку з несплатою зазначених адміністративно-господарських санкцій, а підстави для їх стягнення не доведені, вимоги про стягнення пені також не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам фактичного працевлаштування особи з інвалідністю та передчасно визнав доведеним невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

Зазначене призвело до неправильного вирішення спору по суті.

За таких обставин рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 72- 77, 90, 139, 242, 308, 315, 317, 321- 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Захисників України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 204 874,24 грн та пені в розмірі 2 376,55 грн - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма