Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №357/13467/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 357/13467/25 Суддя (судді) першої інстанції: Орєхов О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В, Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № БЦРТЦК/1010/25 від 08 квітня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що оскаржуваною постановою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за те, що 03 квітня 2025 року він не мав при собі військово-облікового документа та не пред`явив його на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач заперечував правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що його обліково-послужна картка була вилучена військовим комісаріатом 06 листопада 2007 року, після чого в паспорті проставлено відмітку «невійськовозобов`язаний».

На переконання позивача, відсутність у нього відповідного документа була зумовлена обставинами, які не залежали від його волі, а тому його вина у вчиненні адміністративного правопорушення відсутня.

Крім того, позивач зазначав, що про існування постанови від 08 квітня 2025 року дізнався лише 31 липня 2025 року після звернення до органу державної виконавчої служби з приводу блокування банківських рахунків.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт наполягає на відсутності належних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, порушенні процедури притягнення до адміністративної відповідальності та неврахуванні судом першої інстанції обставин, на які він посилався на обґрунтування позову.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції, постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № БЦРТЦК/1010/25 від 08 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 03 квітня 2025 року о 12 годині 20 хвилин позивач не мав при собі військово-облікового документа та не пред`явив його на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, чим, на думку відповідача, порушив вимоги частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня її отримання та витребувано належним чином засвідчені матеріали справи про адміністративне правопорушення.

Як установив суд першої інстанції, копію ухвали від 02 вересня 2025 року відповідач отримав 08 вересня 2025 року.

Водночас відзив на позовну заяву разом із доданими документами відповідач направив до суду засобами поштового зв`язку лише 03 жовтня 2025 року.

Зазначений відзив із додатками надійшов до суду 06 жовтня 2025 року за вхідним № 57072.

При цьому відповідач не звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку та не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню відповідних матеріалів.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск відповідачем установленого строку та прямо зазначив у мотивувальній частині рішення, що відзив із доданими до нього документами не приймається до уваги.

Разом із тим, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції визнав доведеними факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та його вину.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення не лише фактичних обставин відповідної події, а й наявності в її діях або бездіяльності всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, зокрема вини.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП установлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Частина шоста статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала обов`язок громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років у період проведення мобілізації мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його на вимогу визначених законом уповноважених осіб.

Водночас сама наявність установленого законом обов`язку не звільняє суб`єкта владних повноважень від необхідності довести обставини конкретного правопорушення та дотримання порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган або посадова особа під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, та зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за відповідне правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Частинами першою та другою статті 79 КАС України передбачено обов`язок учасників справи подавати докази безпосередньо до суду, а відповідача - разом із відзивом.

Відповідно до частини восьмої статті 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк із причин, що не залежали від неї.

Отже, процесуальне законодавство покладає на учасників справи обов`язок своєчасного подання доказів та встановлює правові наслідки його невиконання.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом доказування у цій справі є правомірність постанови відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

З огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України саме відповідач зобов`язаний довести, що оскаржувану постанову прийнято на підставі належно встановлених обставин, із дотриманням визначеної законом процедури та за наявності достатніх доказів вини позивача.

Як установлено судом першої інстанції, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження 08 вересня 2025 року, проте відзив із додатками направив до суду лише 03 жовтня 2025 року, тобто після спливу встановленого судом п`ятнадцятиденного строку.

При цьому відповідач не обґрунтував неможливості своєчасного подання відповідних документів із причин, що не залежали від нього.

Суд першої інстанції встановив зазначені обставини та, застосувавши процесуальні наслідки пропуску строку, не прийняв відзив і додані до нього документи до уваги.

Таким чином, наведені у відзиві твердження відповідача та додані до нього документи не могли використовуватися як належна доказова основа для висновку про правомірність оскаржуваної постанови без вирішення питання про можливість їх прийняття у встановленому процесуальному порядку.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку про доведеність вини позивача, не навівши належного обґрунтування того, якими саме своєчасно поданими та допустимими доказами підтверджуються всі обставини інкримінованого правопорушення.

Колегія суддів уважає, що такий підхід не відповідає вимогам статей 77, 79, 90 і 242 КАС України.

Саме по собі зазначення в оскаржуваній постанові обставин правопорушення не може безумовно підтверджувати їх достовірність, оскільки ця постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень, правомірність якого становить предмет судового контролю.

Інший підхід фактично означав би визнання доведеними обставин правопорушення лише на підставі тверджень органу, який притягнув особу до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів також ураховує, що позивач, звертаючись до суду, зазначав про відсутність у нього військово-облікового документа у зв`язку з його вилученням військовим комісаріатом у 2007 році.

Проте такі пояснення не є безумовним визнанням позивачем своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Зазначаючи про відсутність документа, позивач одночасно заперечував протиправність власної поведінки та посилався на обставини, які, на його переконання, виключали його вину.

За таких умов суд мав оцінити наведені пояснення в сукупності з іншими належними та допустимими доказами, а не розглядати їх ізольовано як достатнє підтвердження всіх елементів складу адміністративного правопорушення.

При цьому відмітка «невійськовозобов`язаний» у паспорті позивача сама по собі не свідчить про звільнення його від установленого законом обов`язку мати військово-обліковий документ.

Разом із тим наведена обставина також не усуває обов`язку відповідача довести наявність законних підстав для застосування адміністративного стягнення у конкретній справі.

Колегія суддів наголошує, що встановлення факту відсутності документа та встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємопов`язаними, проте не тотожними питаннями.

У кожному випадку орган, який вирішує питання про притягнення до адміністративної відповідальності, повинен забезпечити повне з`ясування фактичних обставин, надати належну оцінку поясненням особи та ухвалити обґрунтоване рішення.

У цій справі відповідач не забезпечив належного процесуального підтвердження обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови.

Окремої уваги заслуговує та обставина, що наявні у справі копії протоколу про адміністративне правопорушення № 1010 від 03 квітня 2025 року містять розбіжності щодо його підписання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зокрема, у копії протоколу, долученій до апеляційної скарги, відсутній підпис ОСОБА_1 , тоді як копія цього ж протоколу, подана відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, містить відповідний підпис.

Наявність таких розбіжностей між копіями одного процесуального документа об`єктивно потребує з`ясування причин їх виникнення та належної оцінки достовірності відповідних відомостей.

При цьому відповідач не забезпечив своєчасного подання матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а подані ним із пропуском установленого строку документи суд першої інстанції не прийняв до уваги.

Водночас належних пояснень щодо причин існування двох копій протоколу з відмінностями в їх оформленні матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів уважає, що зазначені розбіжності не можуть залишатися поза увагою під час перевірки правомірності рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Водночас сама по собі наявність відмінностей між копіями протоколу не свідчить про підроблення документа або недостовірність усіх викладених у ньому відомостей.

Однак за відсутності належного пояснення причин відповідних розбіжностей та інших достатніх доказів вони посилюють сумніви щодо повноти й належності доказового підтвердження обставин адміністративного правопорушення.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, долучення на стадії апеляційного перегляду іншої копії протоколу не може автоматично усувати недоліки доказування, допущені під час розгляду справи судом першої інстанції.

Зазначене питання підлягає вирішенню з урахуванням вимог статті 308 КАС України та необхідності забезпечення належної оцінки достовірності відповідного документа.

Колегія суддів також звертає увагу, що положення частини другої статті 77 КАС України не допускають перекладення на особу, яка оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, обов`язку доводити неправомірність такого рішення замість відповідача.

Натомість саме суб`єкт владних повноважень повинен підтвердити належними доказами фактичні та юридичні підстави свого рішення.

У цій справі відповідач, маючи можливість надати відповідні матеріали в установлений судом строк, такого процесуального обов`язку належним чином не виконав.

Отже, сукупність доказів, які можуть бути враховані судом під час вирішення спору, не є достатньою для висновку про доведеність усіх обов`язкових ознак адміністративного правопорушення та правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам процесуального законодавства щодо доказування.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За змістом статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував положення процесуального законодавства щодо оцінки доказів та розподілу обов`язку доказування, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про доведеність вини позивача.

Зазначене є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 242, 286, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року у справі № 357/13467/25 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № БЦРТЦК/1010/25 від 08 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко