Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №640/12004/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/12004/20 Суддя (судді) першої інстанції: Слободонюк Михайло Васильович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інтер Буд» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, —

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інтер Буд» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 24 лютого 2020 року № 1464667/40515053 про відмову в реєстрації податкової накладної;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 23 від 22 листопада 2019 року.

На обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що за результатами здійснення господарської операції з постачання товару на адресу ТОВ «Голден Преміум Буд» ним складено податкову накладну, яку направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Однак реєстрацію зазначеної податкової накладної було зупинено, а надалі контролюючим органом прийнято рішення про відмову в її реєстрації.

Позивач вважав таке рішення протиправним, оскільки ним було подано письмові пояснення та первинні документи на підтвердження господарської операції, водночас контролюючий орган не зазначив конкретного переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 24 лютого 2020 року № 1464667/40515053.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну ТОВ «Будівельна компанія «Інтер Буд» від 22 листопада 2019 року № 23.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної не містила конкретизації підстав віднесення платника податків до ризикових та не визначала переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Крім того, суд установив, що позивач надав контролюючому органу договори, видаткові накладні та платіжні документи, які підтверджували господарську операцію, за результатами якої складено спірну податкову накладну.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Апелянт наголошує, що подані товариством документи не були достатніми для підтвердження господарської операції, оскільки позивач не надав належних документів щодо зберігання, транспортування, навантаження та розвантаження товару, а також документів щодо його відповідності встановленим вимогам.

На думку контролюючого органу, зазначені обставини унеможливлювали прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкової накладної.

Також відповідач посилається на дискреційні повноваження комісії регіонального рівня та вважає, що зобов`язання ДПС України зареєструвати податкову накладну є втручанням суду у повноваження контролюючого органу.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Будівельна компанія «Інтер Буд» є юридичною особою, зареєстрованою в установленому законом порядку, та платником податку на додану вартість.

Основним видом діяльності товариства за КВЕД 41.20 є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Між ТОВ «Крілайф Еверідж» як продавцем та ТОВ «Будівельна компанія «Інтер Буд» як покупцем укладено договір поставки № 24/09 від 24 вересня 2019 року.

На виконання зазначеного договору позивач придбав товар — щебінь фракції 20Ч40, що підтверджується видатковими накладними № 249 та № 250 від 02 жовтня 2019 року, а також платіжним дорученням № 213 від 05 листопада 2019 року.

Крім того, між ТОВ «Будівельна компанія «Інтер Буд» як продавцем та ТОВ «Голден Преміум Буд» як покупцем укладено договір купівлі-продажу товару № 05/12 від 05 грудня 2018 року.

Відповідно до умов цього договору продавець зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець — прийняти його та оплатити.

Найменування, кількість товару, строк його передачі та ціна погоджувалися сторонами і зазначалися у видаткових накладних.

На виконання зазначеного договору позивач здійснив постачання ТОВ «Голден Преміум Буд» щебеню фракції 20Ч40 на загальну суму 109 224 грн, у тому числі ПДВ — 18 204 грн.

Постачання товару оформлено видатковою накладною № 103 від 22 листопада 2019 року.

Оплату за поставлений товар здійснено на підставі платіжного доручення № 422 від 26 грудня 2019 року.

За результатами зазначеної господарської операції позивач склав податкову накладну № 23 від 22 листопада 2019 року на загальну суму 109 224 грн, у тому числі ПДВ — 18 204 грн, та направив її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з квитанцією від 11 грудня 2019 року податкову накладну прийнято, однак її реєстрацію зупинено.

Як підставу зупинення зазначено відповідність податкової накладної вимогам підпункту 1.6 Критеріїв ризиковості платника податку.

Одночасно платнику запропоновано надати пояснення та копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

На виконання зазначеної пропозиції позивач подав до контролюючого органу повідомлення з письмовими поясненнями та копіями документів щодо господарської операції.

Зокрема, товариством надано договір поставки № 24/09 від 24 вересня 2019 року, видаткові накладні № 249 та № 250 від 02 жовтня 2019 року, платіжне доручення № 213 від 05 листопада 2019 року, договір купівлі-продажу № 05/12 від 05 грудня 2018 року, видаткову накладну № 103 від 22 листопада 2019 року та платіжне доручення № 422 від 26 грудня 2019 року.

Проте рішенням комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 24 лютого 2020 року № 1464667/40515053 відмовлено в реєстрації податкової накладної № 23 від 22 листопада 2019 року.

Підставою для відмови зазначено ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання та придбання товарів, їх зберігання і транспортування, навантаження та розвантаження, складських документів, рахунків-фактур, актів приймання-передачі, накладних, а також розрахункових документів та банківських виписок.

У графі додаткової інформації контролюючий орган зазначив про ненадання документів щодо зберігання і транспортування товару, завірених розрахункових документів щодо придбання товару та сертифікатів відповідності.

Не погодившись із зазначеним рішенням, товариство оскаржило його в адміністративному порядку.

Рішенням комісії центрального рівня ДПС України від 03 березня 2020 року № 6669/40515053/2 скаргу платника податків залишено без задоволення, а рішення регіональної комісії — без змін.

Вважаючи відмову в реєстрації податкової накладної протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів або послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: зарахування коштів від покупця або відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням вимог щодо її реєстрації.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів або послуг платник податку — продавець зобов`язаний в установлені строки скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому колегія суддів звертає увагу на необхідність розмежування нормативного регулювання, чинного на момент зупинення реєстрації податкової накладної, та нормативного регулювання, чинного на дату прийняття оскаржуваного рішення про відмову в її реєстрації.

Так, на дату зупинення реєстрації податкової накладної — 11 грудня 2019 року — питання зупинення реєстрації регулювалися Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 117.

Водночас на дату прийняття оскаржуваного рішення — 24 лютого 2020 року — діяло нове нормативне регулювання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року № 520 затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, оцінюючи правомірність зупинення реєстрації податкової накладної 11 грудня 2019 року, необхідно виходити з нормативного регулювання, чинного на зазначену дату.

Натомість законність рішення комісії регіонального рівня від 24 лютого 2020 року має перевірятися з урахуванням положень Порядку № 520, чинного на момент його прийняття.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній, для розгляду питання прийняття рішення про її реєстрацію або відмову в реєстрації.

Пунктом 5 Порядку № 520 передбачено, що перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної, може включати:

договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію;

первинні документи щодо постачання та придбання товарів, їх зберігання і транспортування, навантаження та розвантаження, складські документи, рахунки-фактури, акти приймання-передачі товарів, накладні;

розрахункові документи та банківські виписки з особових рахунків;

документи щодо підтвердження відповідності продукції, наявність яких передбачено договором або законодавством.

Отже, наведений перелік передбачає можливі документи, необхідність подання яких визначається залежно від змісту конкретної господарської операції.

Саме по собі зазначення у Порядку № 520 певного виду документа не означає, що такий документ повинен складатися та подаватися платником податків у кожному випадку незалежно від характеру операції.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 520 комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, зокрема, у разі ненадання платником податку письмових пояснень або копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку, а також у разі надання документів, складених з порушенням законодавства.

Водночас рішення про відмову в реєстрації податкової накладної як індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень повинно відповідати критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що предметом судового контролю у цій справі є правомірність рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 24 лютого 2020 року № 1464667/40515053 про відмову в реєстрації податкової накладної № 23 від 22 листопада 2019 року.

Підставою для зупинення реєстрації податкової накладної контролюючий орган визначив її відповідність підпункту 1.6 Критеріїв ризиковості платника податку.

Разом із тим квитанція від 11 грудня 2019 року не містила конкретизації обставин, у зв`язку з якими позивача було віднесено до ризикових платників податку.

Контролюючим органом не зазначено, яка саме з передбачених відповідним критерієм обставин стала підставою для зупинення реєстрації податкової накладної.

Крім того, платнику податків запропоновано надати пояснення та копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, без визначення конкретного переліку таких документів.

На переконання колегії суддів, наведене формулювання не забезпечувало платнику податків належної правової визначеності щодо обсягу документів, які контролюючий орган вважав необхідними для прийняття позитивного рішення.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач не обмежився запереченнями щодо неконкретності квитанції, а скористався наданим йому правом на подання письмових пояснень і копій документів.

Так, товариством надано документи, які відображали придбання щебеню у ТОВ «Крілайф Еверідж» та подальше його постачання ТОВ «Голден Преміум Буд».

Зокрема, подано договори, видаткові накладні та платіжні документи, що дозволяли встановити учасників господарської операції, її предмет, вартість та обставини виконання договірних зобов`язань.

При цьому дата складання спірної податкової накладної — 22 листопада 2019 року — відповідає даті оформлення видаткової накладної № 103, якою підтверджувалося постачання товару покупцю.

Оскільки оплата за товар здійснена 26 грудня 2019 року, тобто після його постачання, датою виникнення податкового зобов`язання відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України була дата першої події — відвантаження товару.

Отже, надані позивачем документи містили відомості, необхідні для ідентифікації господарської операції, за результатами якої складено податкову накладну № 23 від 22 листопада 2019 року.

Посилання контролюючого органу на ненадання документів щодо зберігання та транспортування товару не є достатньою підставою для відмови в реєстрації податкової накладної без з`ясування значення таких документів для підтвердження конкретної господарської операції.

Відповідач повинен був обґрунтувати, які саме обставини не могли бути встановлені на підставі поданих документів та чому відсутність додаткових документів перешкоджала прийняттю рішення про реєстрацію податкової накладної.

Натомість оскаржуване рішення містить загальне посилання на ненадання окремих категорій документів без належного обґрунтування їх необхідності з огляду на характер здійсненої операції.

Колегія суддів також звертає увагу, що документи щодо підтвердження відповідності продукції підлягають поданню в тих випадках, коли їх наявність передбачена договором або законодавством.

Проте контролюючим органом не наведено конкретних положень договору чи нормативно-правових актів, відповідно до яких у спірній господарській операції обов`язковим було подання сертифікатів відповідності.

За таких обставин загальне посилання на відсутність сертифікатів відповідності не може вважатися належним обґрунтуванням рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.

Крім того, у матеріалах справи наявні відомості про подання позивачем платіжних документів, що підтверджували придбання та подальшу реалізацію товару.

Тому твердження відповідача про ненадання розрахункових документів потребувало конкретного обґрунтування із зазначенням недоліків саме тих документів, які були подані товариством.

Такого обґрунтування оскаржуване рішення не містить.

Колегія суддів наголошує, що процедура зупинення реєстрації податкової накладної є превентивним механізмом, спрямованим на запобігання безпідставному формуванню податкового кредиту.

Водночас здійснення моніторингу відповідності податкових накладних критеріям ризиковості не повинно підміняти собою податкову перевірку, під час якої контролюючий орган має можливість дослідити реальність господарських операцій у повному обсязі.

При вирішенні питання про реєстрацію податкової накладної комісія повинна оцінити надані платником документи з погляду їх достатності для підтвердження інформації, зазначеної у відповідній податковій накладній.

Застосування формального підходу, за якого відсутність будь-якого документа із загального переліку автоматично призводить до відмови в реєстрації податкової накладної, не відповідає призначенню відповідної процедури.

У цьому контексті колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 822/1817/18, від 02 квітня 2019 року у справі № 822/1878/18 та від 03 листопада 2021 року у справі № 360/2460/20, щодо необхідності конкретизації підстав зупинення реєстрації податкової накладної та забезпечення платнику податків можливості надати належні документи.

Колегія суддів також ураховує підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 380/4146/22, відповідно до якого достатність поданих документів оцінюється з урахуванням змісту конкретної господарської операції та підстав прийняття рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та зміст поданих позивачем документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належного обґрунтування рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 24 лютого 2020 року № 1464667/40515053.

Колегія суддів звертає увагу, що в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції переважно посилався на положення Порядку № 117.

Водночас на дату прийняття рішення комісії регіонального рівня від 24 лютого 2020 року порядок прийняття рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації податкових накладних регулювався Порядком № 520.

Отже, відповідні висновки суду першої інстанції потребують уточнення з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на дату прийняття оскаржуваного індивідуального акта.

Разом із тим зазначена неточність у нормативному обґрунтуванні не спростовує встановлених судом фактичних обставин та не змінює висновку про протиправність рішення контролюючого органу.

Так, як за попереднім, так і за чинним на дату відмови нормативним регулюванням платник податку мав право подати пояснення та документи на підтвердження господарської операції, а контролюючий орган був зобов`язаний належним чином оцінити подані матеріали та мотивувати прийняте рішення.

У цій справі товариство скористалося правом на подання пояснень і документів, однак комісія не навела достатнього обґрунтування того, чому надані документи не підтверджували інформацію, зазначену в податковій накладній.

За таких обставин правильність висновку суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення підтверджується також положеннями Порядку № 520.

Колегія суддів уважає, що допущена судом першої інстанції неточність у визначенні нормативно-правового акта, який регулював порядок прийняття рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, не призвела до неправильного вирішення спору по суті.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У цьому випадку підстав для висновку про неправильне вирішення спору судом першої інстанції колегія суддів не встановила.

Апелянт також зазначає, що прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної належить до дискреційних повноважень контролюючого органу, а тому суд не вправі зобов`язувати ДПС України здійснювати відповідну реєстрацію.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

Положеннями Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246, передбачено можливість реєстрації податкової накладної на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Зокрема, пунктами 19 та 20 Порядку № 1246 врегульовано механізм реєстрації податкової накладної, реєстрацію якої було зупинено, після надходження відповідного судового рішення.

При цьому датою внесення відомостей до Єдиного реєстру податкових накладних може бути день, зазначений у судовому рішенні, або день набрання таким рішенням законної сили.

Отже, законодавство прямо передбачає можливість реєстрації податкової накладної на виконання судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не можуть розглядатися як необмежена свобода ухвалювати рішення без належного правового обґрунтування.

У разі встановлення судом протиправності відмови в реєстрації податкової накладної та відсутності визначених законом перешкод для її реєстрації належним способом захисту порушеного права платника податку є зобов`язання ДПС України здійснити відповідну реєстрацію.

Інший підхід, за якого після скасування протиправного рішення платник податку змушений повторно проходити процедуру розгляду документів без належних правових підстав, не забезпечував би ефективного судового захисту.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що позивач надав документи, які відображають господарську операцію, за результатами якої складено податкову накладну № 23 від 22 листопада 2019 року.

Контролюючим органом не доведено наявності обставин, які б унеможливлювали її реєстрацію.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання ДПС України зареєструвати спірну податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначений спосіб захисту відповідає положенням статті 245 КАС України та забезпечує реальне поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої — третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку поданим позивачем документам та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 24 лютого 2020 року № 1464667/40515053.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин та не підтверджують правомірності оскаржуваного рішення.

Посилання відповідача на ненадання окремих документів щодо транспортування, зберігання товару та підтвердження його відповідності не можуть бути самостійною підставою для відмови в реєстрації податкової накладної без належного обґрунтування необхідності таких документів у межах конкретної господарської операції.

Також необґрунтованими є доводи апелянта щодо втручання суду в дискреційні повноваження контролюючого органу, оскільки обраний судом першої інстанції спосіб захисту відповідає положенням чинного законодавства та спрямований на ефективне поновлення порушеного права позивача.

Водночас колегія суддів ураховує, що окремі положення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції щодо застосування Порядку № 117 потребують уточнення з огляду на дію Порядку № 520 на дату прийняття оскаржуваного рішення.

Проте наведена обставина не впливає на правильність вирішення спору по суті та не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві та скасування рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 77, 90, 139, 242, 245, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів —

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма