Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №620/7599/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/7599/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 при обчисленні грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року, зокрема щодо невизначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022- 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 704, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року відповідно до абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити щомісячну індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4463,15 грн за період з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк із дня вручення копії ухвали для усунення недоліків.

Зокрема, суд першої інстанції запропонував позивачу надати:

- докази перебування на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 протягом періоду з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року;

- докази нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022- 2023 роки;

- докази невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період у заявленому розмірі;

- належним чином засвідчену копію грошового атестата, який мав бути наданий позивачу під час виключення зі списків особового складу військової частини відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06 листопада 2023 року № 194.

28 липня 2025 року позивач подав до суду документи на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, зокрема копію звернення до військової частини щодо отримання необхідних документів, копію фіскального чека на підтвердження його направлення та банківські документи щодо отриманих виплат.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліків позовної заяви в повному обсязі, оскільки не надав усіх документів, зазначених в ухвалі від 21 липня 2025 року.

Суд також зазначив, що звернення позивача до військової частини від 02 липня 2025 року було подано в порядку Закону України «Про звернення громадян», а строк його розгляду на момент подання документів на усунення недоліків не закінчився.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач не заявляв клопотання про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву з мотивів ненадання доказів, які перебувають у розпорядженні відповідача.

Апелянт наголошує, що на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху ним було подано наявні документи, зокрема банківські документи щодо отримання грошового забезпечення та підтвердження направлення звернення до військової частини про надання інформації щодо нарахованих і виплачених сум.

Позивач указує, що проходить військову службу та не має можливості самостійно отримати всі необхідні документи, які перебувають у володінні військової частини.

Крім того, до апеляційної скарги долучено довідку щодо отриманого грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 .

На переконання апелянта, суд першої інстанції застосував надмірно формальний підхід до перевірки позовної заяви та фактично позбавив його можливості судового захисту.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією з основних засад адміністративного судочинства, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 2 КАС України, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, пунктом 4 частини третьої статті 2 КАС України закріплено принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

За приписами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

Отже, адміністративне судочинство передбачає активну роль суду в установленні обставин справи, особливо у спорах, в яких необхідні докази перебувають у володінні суб`єкта владних повноважень.

Статтею 160 КАС України визначено вимоги до форми та змісту позовної заяви.

Відповідно до частини першої зазначеної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 та 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також докази, що підтверджують указані обставини.

Частиною четвертою статті 161 КАС України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У разі подання письмових чи електронних доказів позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів.

Системний аналіз зазначених положень свідчить, що законодавець покладає на позивача обов`язок зазначити обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та подати докази, які наявні в його розпорядженні.

Водночас положення статей 160 та 161 КАС України не встановлюють обов`язку позивача на стадії звернення до суду надати абсолютно всі докази, необхідні для вирішення спору по суті.

Відсутність окремих доказів, які можуть мати значення для встановлення обставин справи, не є тотожною недотриманню вимог до форми та змісту позовної заяви.

При цьому питання достатності доказів для підтвердження заявлених позовних вимог підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті після дослідження всіх доказів та з`ясування позицій учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів із дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, застосування передбаченого зазначеною нормою процесуального наслідку можливе за умови, що позовна заява дійсно має недоліки, які перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі, а позивач не усунув їх у встановлений строк.

При цьому суд не може вимагати усунення недоліків, які за своєю правовою природою не є порушенням вимог статей 160 та 161 КАС України.

Інше тлумачення зазначених положень фактично надавало б суду можливість ставити реалізацію права на звернення до суду в залежність від попереднього доведення позивачем обґрунтованості своїх вимог.

Такий підхід не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 21 липня 2025 року суд першої інстанції запропонував позивачу надати документи, які стосуються його перебування на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , нарахування та виплати грошової допомоги, індексації грошового забезпечення, а також грошовий атестат.

Колегія суддів зазначає, що такі документи безпосередньо стосуються предмета доказування у справі.

Зокрема, відомості про перебування позивача на фінансовому забезпеченні у відповідача необхідні для встановлення обставин, пов`язаних із належністю відповідача та обсягом його обов`язків щодо нарахування і виплати грошового забезпечення.

Відомості про нарахування грошової допомоги та індексації необхідні для перевірки фактичного розміру здійснених виплат, їх правових підстав і правильності обчислення.

Водночас зазначені обставини є предметом дослідження під час судового розгляду, а не обов`язковими передумовами для відкриття провадження.

Саме наявність або відсутність відповідних нарахувань, правильність їх визначення та повнота здійснених виплат становлять зміст спірних правовідносин.

Тому вимога надати документи, які підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги, не може автоматично розглядатися як вимога щодо усунення недоліків форми та змісту позовної заяви.

Особливо це стосується доказів невиплати певних сум грошового забезпечення.

Обставина невиплати є негативним фактом, підтвердження якого може потребувати дослідження бухгалтерських, розрахункових та інших документів, що перебувають у розпорядженні органу, який здійснює відповідні виплати.

Покладення на позивача обов`язку надати такі документи ще до відкриття провадження, без урахування можливості їх витребування судом, є необґрунтованим обмеженням доступу до правосуддя.

Матеріалами справи підтверджується, що 28 липня 2025 року позивач подав до суду документи на виконання ухвали від 21 липня 2025 року.

Зокрема, ним надано копію звернення до військової частини НОМЕР_1 від 02 липня 2025 року, копію фіскального чека, що підтверджує направлення зазначеного звернення, а також банківські документи щодо отримання грошового забезпечення.

У зверненні до військової частини позивач просив надати інформацію та документи щодо нарахованого й виплаченого йому грошового забезпечення.

Отже, позивач повідомив суд про вжиття заходів, спрямованих на самостійне отримання необхідних доказів.

Колегія суддів зазначає, що факт подання такого звернення та відсутність відповіді на нього на момент вирішення питання про повернення позовної заяви повинні були оцінюватися судом першої інстанції з урахуванням характеру витребуваних документів і можливості їх самостійного отримання позивачем.

При цьому посилання суду першої інстанції на те, що строк розгляду звернення позивача до військової частини ще не закінчився, не спростовує факту вжиття позивачем заходів для отримання доказів.

Навпаки, зазначена обставина свідчить, що на момент подання документів на виконання ухвали про залишення позову без руху позивач об`єктивно міг не мати відповіді на своє звернення.

Також колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції послався на неподання позивачем клопотання про продовження строку усунення недоліків.

Проте сама собою відсутність такого клопотання не є визначальною для вирішення питання про правомірність повернення позову.

Насамперед суд мав установити, чи були зазначені ним обставини саме недоліками позовної заяви в розумінні статей 160 та 161 КАС України.

Оскільки фактично суд вимагав від позивача надання доказів, необхідних для вирішення спору по суті, неподання клопотання про продовження строку для їх отримання не могло бути самостійною підставою для повернення позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною четвертою статті 77 КАС України встановлено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 80 КАС України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Згідно з частиною третьою зазначеної статті про витребування доказів з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи суд постановляє ухвалу.

Отже, процесуальне законодавство передбачає механізм отримання доказів, які не можуть бути самостійно подані учасником справи.

При цьому в адміністративних справах, пов`язаних з оскарженням бездіяльності суб`єкта владних повноважень, особливого значення набуває положення частини другої статті 77 КАС України, яке покладає на відповідача обов`язок довести правомірність своєї поведінки.

У цій справі предметом спору є, зокрема, правильність нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

Документи щодо відповідних нарахувань, бухгалтерські розрахунки, грошовий атестат та інші відомості про виплати за своєю природою можуть перебувати у володінні військової частини або іншого органу, який здійснював фінансове забезпечення позивача.

За таких обставин відсутність у позивача відповідних документів не може автоматично свідчити про невідповідність позовної заяви процесуальним вимогам.

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості після відкриття провадження запропонувати відповідачу надати відповідні документи або витребувати їх у встановленому законом порядку.

Натомість повернення позовної заяви з мотивів ненадання таких документів фактично переклало на позивача обов`язок забезпечити повне формування доказової бази ще до початку судового розгляду.

Такий підхід не узгоджується з положеннями статей 9, 77 та 80 КАС України.

Колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 160, 161 та 169 КАС України.

Так, у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 120/6360/23 Верховний Суд розглядав питання правомірності повернення позовної заяви у зв`язку з ненаданням позивачем доказів, необхідних для підтвердження заявлених вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди.

Верховний Суд зазначив, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями встановити, чи дійсно у позивача відсутні докази або чи має місце зловживання процесуальними правами.

При цьому позивач самостійно визначає обсяг доказів, які необхідно долучити до позовної заяви та якими підтверджуються його вимоги.

Ненадання окремих доказів не може бути перешкодою для реалізації права на судовий захист.

Верховний Суд також наголосив, що покладення на позивача на стадії вирішення питання про відкриття провадження обов`язку надати докази, необхідні для розгляду справи по суті, є необґрунтованим.

Подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 18 травня 2023 року у справі № 120/8759/22.

Крім того, у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22 Верховний Суд зазначив, що вимоги статей 160 та 161 КАС України не можуть тлумачитися як такі, що зобов`язують позивача надати всі можливі докази на підтвердження позовних вимог ще до відкриття провадження у справі.

Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежування вимог до змісту позовної заяви та питань достатності доказів для вирішення спору по суті.

При цьому суд касаційної інстанції наголосив на процесуальній можливості витребування доказів у порядку статті 80 КАС України та неприпустимості створення надмірних процесуальних перешкод для реалізації права на звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів уважає, що наведені правові висновки Верховного Суду є застосовними до обставин цієї справи, оскільки спірне процесуальне питання також пов`язане з поверненням позовної заяви через ненадання доказів, необхідних для підтвердження заявлених вимог.

При цьому суд першої інстанції фактично ототожнив неподання всіх документів, які можуть бути використані як докази під час розгляду справи, з неусуненням недоліків позовної заяви.

Такий підхід суперечить наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу, що до апеляційної скарги позивачем додано довідку про отримане грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач пояснює, що зазначений документ йому вдалося отримати після постановлення оскаржуваної ухвали.

Наведені обставини додатково свідчать про те, що питання перебування позивача на фінансовому забезпеченні у відповідача може бути предметом дослідження під час розгляду справи по суті.

Водночас колегія суддів наголошує, що правомірність ухвали про повернення позовної заяви оцінюється насамперед з огляду на обставини, які існували на момент її постановлення, та вимоги процесуального законодавства.

Тому наявність додаткової довідки в апеляційному провадженні не є визначальною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Визначальним є те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 160, 161 та 169 КАС України, поставивши можливість відкриття провадження у справі в залежність від надання позивачем доказів, необхідних для вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд охоплює, зокрема, право на доступ до суду.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати встановленим законом процесуальним обмеженням.

Водночас такі обмеження повинні переслідувати легітимну мету та бути пропорційними, не порушуючи самої сутності права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що надмірно формальне застосування процесуальних норм може призводити до порушення права на доступ до суду.

Зокрема, у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Bмleљ and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99) Європейський суд з прав людини звернув увагу на неприпустимість такого застосування процесуальних правил, яке фактично позбавляє особу можливості домогтися розгляду її справи судом.

Аналогічний підхід щодо необхідності уникнення надмірного формалізму відображений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia, заява № 40160/12).

Колегія суддів зазначає, що вимоги до форми та змісту позовної заяви спрямовані на забезпечення належної організації судового розгляду, а не на створення необґрунтованих перешкод для звернення особи до суду.

У цій справі позивач звернувся за захистом права на належне грошове забезпечення, яке, на його переконання, було порушено внаслідок бездіяльності військової частини.

При цьому позивач повідомив суд про вжиті заходи для отримання необхідних документів та надав докази, які перебували в його розпорядженні.

За таких обставин повернення позовної заяви виключно з мотивів ненадання всіх документів, необхідних для вирішення спору по суті, становить непропорційне процесуальне обмеження права на доступ до суду.

Колегія суддів також ураховує, що позивач є військовослужбовцем та звернувся до суду з вимогами щодо належного грошового забезпечення під час проходження військової служби.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України наголосив на особливому характері гарантій соціального захисту військовослужбовців, зумовленому специфікою виконуваних ними обов`язків.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що сам собою статус військовослужбовця не звільняє особу від дотримання встановлених процесуальним законом вимог.

Проте під час застосування відповідних процесуальних норм суд повинен ураховувати фактичні обставини, які можуть впливати на можливість самостійного отримання документів, необхідних для захисту порушеного права.

У цій справі позивач повідомив про проходження військової служби в іншому гарнізоні та відсутність у його розпорядженні частини документів, які перебувають у військової частини.

Наведені обставини додатково підтверджують необхідність застосування судом першої інстанції процесуальних норм із дотриманням принципу пропорційності та забезпечення ефективного доступу до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , неправильно застосував положення статей 160, 161 та 169 КАС України.

Зокрема, суд фактично поставив можливість відкриття провадження у справі в залежність від надання позивачем доказів, необхідних для підтвердження заявлених позовних вимог.

Водночас такі докази можуть бути подані учасниками справи або витребувані судом у порядку, визначеному статтями 77 та 80 КАС України.

Суд першої інстанції не врахував, що позивач надав наявні в нього документи та повідомив про вжиття заходів для отримання інших доказів.

Крім того, суд не розмежував вимоги до форми та змісту позовної заяви і питання достатності доказів для вирішення спору по суті.

Унаслідок цього суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

При цьому колегія суддів наголошує, що наведені висновки не означають вирішення спору по суті та не свідчать про обґрунтованість або необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Питання фактичного перебування позивача на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , правильності нарахування грошового забезпечення, наявності підстав для здійснення відповідних виплат, а також дотримання строків звернення до адміністративного суду підлягають перевірці судом першої інстанції під час подальшого розгляду справи з урахуванням вимог процесуального законодавства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, що призвело до передчасного повернення позовної заяви та перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72- 80, 160, 161, 169, 242, 308, 311, 315, 320- 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 620/7599/25 скасувати.

Справу № 620/7599/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма