Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №753/24272/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №753/24272/25

Суддя: Бужак Наталія Петрівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 753/24272/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

За участю секретаря: Яцун А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року, суддя Коренюк А.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до рядового 2 взводу 3 роти Управління патрульної поліції в Закарпатській області Охрименка Миколи Васильовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з адміністративним позовом до рядового 2 взводу 3 роти Управління патрульної поліції в Закарпатській області Охрименка Миколи Васильовича, Департаменту патрульної поліції, в якому просив:

- скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 30 жовтня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 30 жовтня 2025 року відносно нього інспектором поліції винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному рижимі, серії ЕНА № 6046726, яка прийнята без дійсного розгляду справи, роз`яснення суті правопорушення, його прав та обов`язків, надання можливості скористатися своїми правами чи правової допомогою, повідомлення про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є грубим порушенням процесуальних прав, гарантованих КУпАП, без фактичного розгляду справи.

Також позивач зазначив, що строк оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30 жовтня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України закінчився 10.11.2025 року й ним пропущений з поважних причин, оскільки, 10.11.2025 року він здійснював донацію крові та у цей день відбулись збори суддів, а тому не встиг подати позов до суду вчасно.

Тому просить поновити строк на оскарження постанови й скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 30 жовтня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України, закрити провадження у справі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів встановлено, що 30.10.2025 рядовим поліції 2 взводу 3 роти УПП Управління патрульної поліції в Закарпатській області Охрименко М.С. винесено постанову відносно громадянина ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 122 КУпАП на накладено штраф у розмірі 3440 грн.

Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності стало те, що 30.10.2025 об 11:26:46 у м. Мукачево, вулиця Томаша Масарика (Матросов А) водій транспортного засобу порушив вимогу дорожнього знаку 5.16, чим порушив п. 8.4.ґ ПДР - порушення вимог інформаційно-вказівних знаків.

Особа щодо якої розглядається справа ОСОБА_1 , транспортний засіб Тойота РАФ4 НОМЕР_1 .

У заяві про уточнення позовних вимог (а.с.19) позивач зазначив, що постанова інспектором винесена без дійсного розгляду справи про адміністративне правопорушенння, без роз`яснення позивачу прав та обов`язків, без надання можливості скористатися своїми правами чи правничою допомогою та без повідомлення про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, позивач зазначив що строк на оскарження постанови закінчився у понеділок 10 листопада 2025 року, однак позивач не встиг подати позовну заяву до суду так як цього дня здійснював донацію крові і в цей день відбулися збори суддів, а у подальшому через відключення світла. Тому пропустив строк звернення до суду на 1 день з поважних причин і такий строк просить поновити.

Разом з тим, із оскаржуваного рішення не убачається, що суд відмовив позивачу в поновленні пропущеного строку звернення до суду та залишив позовну заяву без розгляду, оскільки, незважаючи на надання цій обставині оцінки, суд розглянув спір по суті та відмовив у задоволенні позову по суті.

Представник Департаменту патрульної поліції у клопотанні від 18.12.2025 просила залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду та зазначила, що відсутні докази поважності причин такого пропуску (а.с.53).

Як убачається з матеріалів справи, позивач сформував у системі «Електронний суд» позовну заяву 11.11.2025 та остання була зареєстрована в суді 12 листопада 2025 року.

Постанова складена 30.10.2025.

Отже позивач пропустив строк для звернення до суду на 1 день.

Колегія суддів з огляду на зазначені позивачем доводи щодо поважності строку звернення до суду та з огляду на подані докази, вважає, що строк звернення до суду позивачем пропущено з поважних причин, а отже останній підлягає поновленню.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що застосовуючи процесуальні норми суд має керуватися принципом розумності відповідно до якого застосування цих норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пункти 50-51, 69, та "Walchli v. France", №35787/03, пункт 29)

Одночасно, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" заява №23805/94, рішення від 04 грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain" заява №28090/95, пункт 45).

Щодо суті заявлених позивачем позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 8.4.ґ ПДР наказові знаки: показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.

Знак 5.16 передбачає напрямки руху по смугах.

Як убачається з оскаржуваної постанови, в останній відсутні будь-які дані того, в чому полягає порушення позивачем ПДР, в т.ч. і знаку 5.16, та порушення п. 8.4ґ ПДР.

Тобто в постанові відсутні посилання на дії позивача які свідчать про порушення ним саме вищезазначених вимог ПДР.

В апеляційній скарзі, скаржник зазначив, що порушення ним вимог знаку 5.16 «рух по смугах» взагалі не могло мати місця, оскільки на тому відрізку дороги взагалі була відсутня будь-яка дорожня розмітка.

Також в апеляційній скарзі скаржник послався як на доказ відсутності такої розмітки на нагрудну камеру поліцейського, якою велось фіксування. Однак відповідач не надав до суду такого доказу.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції зазначив, що 30.10.2025 під час несення служби працівниками УПП в Закарпатській обласмті в м. Мукачево по вул. Томаша Масарика було виявлено порушення правил дорожнього руху, а саме водій ТЗ Тойота РАФ4 з номерним знаком НОМЕР_1 порушив вимогу дорожнього знаку 5.16 Рух по смугах, порушивши п. 8.4ґ ПДР, відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Водночас, до суду надати відеозапис з нагрудної камери поліцейського відповідач не зміг, про що зазначив у відзиві, оскільки такі дані не збереглися.

Не надано відповідачами й інших доказів, які б свідчили, що спірний відрізок дороги має відповідну розмітку.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух`визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення врегульований статтею 288 КУпАП.

Відповідно до пункту третього частини першої цієї норми, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення врегульовано Главою 22 КУпАП.

Згідно з вимогамистатті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначенихстаттею 255 цього Кодексу.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз`яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП.

У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно достатті 283 КУпАП постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до частини першої статті 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотриманняправил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.

Отже, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Як зазначено колегією суддів вище, жодного доказу, зокрема відеозаписку з нагрудної камери поліцейського, відповідач до суду не надав, посилаючись на його відсутність у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Не надано відповідачами й інших доказів, які б свідчили про порушення позивачем зазначених у постанова пунктів ПДР.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог частини першоїстатті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до вимог статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з вимогамистатті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу вимогстатті 62 Конституції Українивина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колегія суддів вважає, що для підтвердження порушення позивачем ПДР України відповідач, відповідно до вимог статті 251 КУпАП зобов`язаний був надати відповідні докази, зокрема, належний відеозапис події. Проте, відповідач не надав жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Крім того, як вже зазначено колегією суддів, в оскаржуваній постанові не зазначано в чому полягає порушення позивачем ПДР, у т.ч. і в чому полягає порушення вимог інформаційно-вказівних знаків.

Як встановлено частинами першою та третьою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У даній справі єдиним наданим доказом є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.

Разом з тим, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

Така позиція суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17.

Зі змісту пункту 1 статті 247 КУпАП слідує, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Враховуючи вказане вище, судова колегія дійшла висновку, що вчинення позивачем порушення ПДР не підтверджується жодним допустимим доказом, окрім постанови про адміністративні правопорушення, складеного відповідачем без зазначення доказів правомірності винесення даної постанови.

Щодо доводів скаржника про порушенння відповідачем його прав, зокрема, йому не було роз`яснено права, не надано можливості скористатися правами чи правничою допомогою, не повідомлено про час та місце розглду справаи, то колегія суддів зазначає, що зазначені обставини також не були спростовані відповідачем, окрім викладення своїх заперечень до позовної заяви та у відзиві до апеляційної скарги.

Таким чином, суд не має можливості перевірити доводи відповідача.

Водночас, в ході апеляційного розгляду справи скаржник зазначив, що працівник поліції не роз`яснював йому прав, не повідомляв яке правопорушення він вчинив, а лише приніс вже готову постанову і повідомив, що у разі незгоди з нею, він може оскаржити її до суду.

Зазначені доводи позивача відповідачем також не були спростовані належними та допустими доказами.

Що стосується доводів скаржника що Департаментом патрульної поліції не надано відзиву на позов, то у даному випадку це право сторони, а не обов`язок.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що Департамент патрульної поліції у даних правовідносинах є належним відповідачем.

Так, стаття 222 КУпАП передбачає, що органи Національної поліції розглядають справи про такі правопорушення, зокрема, передбачені частинами 1, 2, 3, 4, 6, 7 ст. 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно із ч. 2 ст. 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Статтею 222 КпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частинами першою ст. 122 КпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу, а тому доводи скаржника про неповідомлення його про час та місце розгляду справи є безпідставними.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 в справі № 752/15787/16-а.

З огляду на це, розглядаючи справу та приймаючи оскаржувану постанову на місці вчинення такого правопорушення, інспектор патрульної поліції діяв відповідно до чинних на час виникнення спірних відносин положень КпАП.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів на спростування доводів позивача, а наявні у справі докази, зокрема постанова, не дають суду підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив вказане у ній правопорушення, а будь-які сумніви з приводу наявності вини водія транспортного засобу трактуються на користь водія, тому, з огляду на вищевказане, з врахуванням з`ясованих фактичних обставин по справі та досліджених доказів, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова по справі про адміністративні правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи, а тому рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 30.10.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №6046726 відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, прийнятої рядовим 2 взводу 3 роти Управління патрульної поліції в Закарпатській області Охрименко Миколою Васильовичем.

Провадження у справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає в силу вимог ст. 272 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.

Повний текст виготовлено: 21 жовтня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua