Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №204/9729/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/9729/26

Провадження № 2/204/5494/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

06 серпня 2026 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду із позовною заявою до відповідачки – ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року у розмірі 18 893 гривні 42 копійки, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 660 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 12 233 гривні 42 гривні (а. с. 1-5).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 05 лютого 2019 року між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір № 856237310, за яким останній надано кредит у сумі 6 660 гривень. Відповідачка ініціювала укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачкою та первісним кредитором не був би укладений. Згідно умов кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачці грошові кошти у розмірі 6 660 гривень, що, в свою чергу, свідчить про те, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі. Разом з цим, позивачем зазначено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01, до якого в подальшому укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії цього договору факторингу. 03 січня 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем було укладено Договір факторингу № 20190103 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № 7 від 26 грудня 2019 року за Договором факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 18 893 гривні 42 копійки. Тому, ТОВ «ФК «ЄАПБ» прохає суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року у сумі 18 893 гривні 42 копійки, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 660 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 12 233 гривні 42 гривні разом із судовими витратами по справі у сумі 2 662 гривні 40 копійок.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін на 10 годину 21 вересня 2026 року (а. с. 49), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 26336/26-вих/2/204/5494/26 від 054 вересня 2026 року (а. с. 50).

02 жовтня 2026 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідачки – адвоката Працевитого Г.О., на позовну заяву (а. с. 77-83 та на звороті), в якій він позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не надано доказів набуття ним прав вимоги, оскільки, укладений первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01 та додаткові угоди до нього не дають можливості встановити інформацію щодо передавання права вимоги саме за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року, через те, що фактично позивачем надано незаповнені додатки до даного договору факторингу, за змістом яких не є можливим зрозуміти чи взагалі здійснювалося передавання права вимоги за цим договором. А договір факторингу укладений позивачем з ТОВ «Таліон Плюс», наданий ним не в повному обсязі, а лише на двох сторінках (перша сторінка до пункту 1.5 договору, а друга – починається з пункту 11.9 договору), що позбавляє можливості встановити дійсні умови договору, його зміст, умови оплати, переходу права вимоги тощо. Більш того, звертає увагу на те, що за жодним з договорів факторингу позивачем не надано доказів здійснення оплати. Також вказує на те, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається те, що позивачем здійснювалося нарахування відповідачці відсотків понад строк кредитування, що суперечить як вимогам чинного законодавства, так і усталеній практиці. Вказує, що після закінчення строку кредитування, кредитор мав право нараховувати винятково відсотки за ст. 625 ЦК України, але вимог щодо стягнення таких ним не заявлено, а доказі пролонгації кредитного договору позивачем суду не надано. Тому вважає вимоги позивача про стягнення відсотків у розмірі 12 233 гривні 42 копійки є неправомірними, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.

Представниця позивача в судове засідання не з`явилася, в позові з-поміж іншого, прохала про розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення (а. с. 4 на звороті).

У судовому засіданні представник відповідачки заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтування надав аналогічні тексту відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 05 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір № 856237310 від 05 лютого 2019 року (а. с. 15-19), відповідно до умов якого відповідачці надано кредит на суму 6 660 гривень, на умовах строковості, зворотності, платності, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року№ 28/1118-01, за яким сторони домовилися викласти його у новій редакції (а. с. 18 на звороті – 23).

Відповідно до вимог п. 4.1 додаткової угоди № 26 до договору факторингу, наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному Додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги № 26 від 14 травня 2019 року до даного Договору факторингу, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги, в тому числі за договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 17 534 гривні 78 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 660 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 10 874 гривні 78 копійок (а. с. 23 на звороті).

03 січня 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу № 20190103 (а. с. 24 та на звороті).

Також, 26 грудня 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»» було підписано Реєстр прав вимоги № 7 (а. с. 25), за яким до ТОВ «ФК «ЄАПБ»» перейшло право вимоги за договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 18 893 гривні 42 копійки, з яких: 6 660 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 12 233 гривні 42 копійки – заборгованість по відсоткам (а. с. 25).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до вимог статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

Згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.

Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, в обґрунтування свого права на стягнення заборгованості за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року посилався на те, що він набув відповідне право вимоги 03 січня 2019 року на підставі договору факторингу № 20190103, укладеним між ним та ТОВ «Таліон Плюс», яке набуло право вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Натомість суд зазначає, що надані на підтвердження переходу по позивача права вимоги до відповідачки договори факторингу, не приймаються судом до уваги та вважаються неналежними доказами у справі, з огляду на наступне.

Так, по-перше, позивач стверджує, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до відповідачки, однак вказаного договору він суду не надає, а надає лише додаткову угоду до нього від 31 грудня 2020 року № 26 (а. с. а. с. 18 на звороті – 23).

По-друге, позивач стверджує, що 03 січня 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу № 20190103 (а. с. 24 та на звороті), за яким він набув право вимоги до відповідачки, на підтвердження чого він надає вказаний договір, але не у повному обсязі (до пункту 1.5 розділу І «Визначення термінів», та продовжується з пункту 11.9, п. 12 «Перелік додатків» та п. 13 «Реквізити сторін»), відтак суд позбавлений можливості встановити предмет даного договору, порядок його оплати, набуття клієнтом прав вимоги до боржників тощо.

По-третє, позивачем не надано суду таких первинних документів (платіжних інструкцій, меморіального ордеру, виписки з банківських рахунків, звітність тощо), з яких можливо достеменно встановити перерахування коштів від ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та від ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 20190103 від 03 січня 2019 року та як наслідок встановити факт виконання фінансових зобов`язань однієї із сторін правочину. Матеріали справи не містять факту оплати грошових коштів за відступлення такого права.

Також суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 856237310 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою виникли 05 лютого 2019 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, та договір факторингу від 03 січня 2019 року № 20190103, у яких предмет договору не індивідуалізовано належним чином.

Більш того, суд зазначає, що з витягу з Реєстру прав вимоги № 26 (від первісного кредитора), в якому зазначено відповідачку, який датується 14 травня 2019 року, тобто через 4 місяці після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Тобто, на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржницею.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17 вказав на те, що підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Натомість, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Так, Верховний Суд у своїх постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20 неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

З огляду на викладене, зважаючи на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ»» не довело ані наявності у нього права вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року, ані порушення його прав з боку відповідачки ОСОБА_1 щодо неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачкою зобов`язань за договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд доходить висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідачки заборгованості за кредитним договором № 856237310 від 05 лютого 2019 року відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова 2; ЄДРПОУ 35625014; реквізити IBAN № НОМЕР_1 у АТ «ТАСкомбанк») до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна