Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №855/11/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 855/11/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Карпушової О.В., Ясиновського І.Г.,

при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,

за участі представника позивача - Заяць В.В.,.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (01001, місто Київ, пров. Музейний, 12; код ЄДРПОУ 43571959) до Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» (94707, Луганська область, м.Роненьки, квартал Гагаріна, буд.25, код ЄДРПОУ 38542690) про припинення релігійної організації,

В С Т А Н О В И В:

Державна служби України з етнополітики та свободи совісті в порядку статті 289-9 Кодексу адміністративного судочинства України в електронній формі засобами ЄСІТС 04.08.2026 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із позовом до Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви», у якому просить:

- припинити Релігійну організацію «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви», яка зареєстрована 24.04.2013 за адресою Україна, 94707, Луганська обл., місто Ровеньки, квартал Гагаріна, будинок 25 в результаті ліквідації;

- передати майно, кошти та інші активи, що перебувають у власності Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви», яка зареєстрована 24.04.2013 року за адресою Україна, 94707, Луганська обл., місто Ровеньки, квартал Гагаріна, будинок 25, крім культового, у власність держави.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує про наявність підстав для припинення Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у зв`язку із засудженням її уповноваженої особи відповідно до частини першої статті 111-2 Кримінального кодексу України.

Позивач вказує, що листом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 28.07.2025 від. № 8062/1102/25 інформовано Державну службу України з етнополітики та свободи совісті про засудження уповноваженої особи керівника Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» Поворознюка Василя Дмитровича. Вирок набрав законної сили 11.11.2025. Належним чином завірену копію вироку Державна служба України з етнополітики та свободи совісті отримала 20.07.2026 вхід. № 6259/11/26.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 30 вересня 2026 року о 14:00 год.

Про відкриття провадження у цій адміністративній справі судом опубліковано оголошення на веб-порталі судової влади України (а.с.53-54).

Крім того, вищевказаною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2026 зобов`язано Державну службу України з етнополітики та свободи совісті опублікувати оголошення про відкриття провадження у цій адміністративній справі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

На виконання вимог ухвали представником позивача до суду 31.08.2026 подано інформацію щодо опублікування оголошення про відкриття провадження у даній адміністративній справі (а.с.55-56).

Відзиву на позовну заяву та інших документів по суті справи або документів з процесуальних питань до суду не надходило.

В судовому засіданні представник Державної служби України з етнополітики та свободи совісті - Заяць В.В. позовні вимоги підтримав повністю.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, які з`явились у судове засідання, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Релігійна організація «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» (код ЄДРПОУ 38542690) зареєстрована 24.04.2013 за адресою Україна, 94707, Луганська обл., місто Ровеньки, квартал Гагаріна, будинок 25. Згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником зазначеної релігійної організації є ОСОБА_1 .

Згідно вироку Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 у справі №750/2960/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України та призначиено йому покарання у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в релігійних організаціях на строк 13 (тринадцять) років та з конфіскацією всього належного йому майна.

Вказаний вирок набрав законної сили 11.11.2025, а його копію, за твердженням позивача, отримано ним 20.07.2026.

У зв`язку із викладеним, позивач звернувся до суду із позовом щодо припинення Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» на підставі пункту 5 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»

Перевіривши обґрунтованість позовних вимог та підстав позову, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-XII, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що релігійна організація може бути припинена: 1) у зв`язку з її реорганізацією або ліквідацією; 2) за рішенням суду у разі порушення цього Закону.

Згідно частини четвертої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у разі виявлення підстав для припинення релігійної організації, встановлених цим Законом, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації, невідкладно звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації.

За приписами частини третьої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», суд розглядає справу про припинення релігійної організації у порядку, передбаченому законом.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про припинення релігійної організації визначає стаття 289-9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини першої статті 289-9 Кодексу адміністративного судочинства України, право звернутися з адміністративним позовом про припинення релігійної організації має центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Відповідно до Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 812, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) є центральним органом виконавчої влади, <…> який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері <…> релігії <…>.

Отже, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті вправі звертатися до суду із позовом про припинення релігійної організації за наявності на це правових підстав, визначених, зокрема Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

В силу вимог пункту 5 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у судовому порядку релігійна організація припиняється лише у випадках: засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину проти основ національної безпеки України або за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 161, 190, 209, 258-258-6, 436-438, 442, 447 Кримінального кодексу України.

Таким чином, релігійна організація може бути припинена у разі засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину/злочинів, визначених у пункті 5 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником та представником Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви».

Водночас вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 у справі №750/2960/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в релігійних організаціях на строк 13 (тринадцять) років та з конфіскацією всього належного йому майна.

Вказаний вирок суду набрав законної сили 11.11.2025.

Зважаючи на те, що кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 111-2 КК України, належить до кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, засудження ОСОБА_1 за частиною першою цієї статті охоплюється випадком, передбаченим пунктом 5 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Враховуючи вищевказане, оскільки уповноважену особу (керівника) Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» - Поворознюка Василя Дмитровича засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, колегія суддів дійшла висновку про наявність, передбачених пунктом 5 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», підстав для припинення вказаної релігійної організації у судовому порядку, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про передачу майна, коштів та інших активів, що перебувають у власності Релігійної організації «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви», у власність держави, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Особливості припинення релігійних організацій визначені статтею 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Водночас, положення цієї статті та приписи КАС України не визначають детального механізму та порядку реалізації процедури припинення релігійної організації за рішенням суду.

Згідно частини третьої статі 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

За змістом частини п`ятої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», рішенням суду про припинення релігійної організації призначається комісія з припинення релігійної організації (ліквідаційна комісія).

Частиною п`ятою статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом.

Згідно пункту 8-2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про припинення релігійної організації, передбаченої статтею 289-9 цього Кодексу, та передачу майна, коштів та інших активів, що перебувають в її власності, крім культового, у власність держави.

Приписами частини п`ятої статті 20 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» закріплено, що у разі припинення релігійної організації у зв`язку з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів України майно, що перебуває в її власності, за винятком культового, може безоплатно переходити у власність держави. Культове майно передається іншим релігійним організаціям.

Таким чином, як загальні приписи Цивільного кодексу України щодо припинення юридичних осіб, так і спеціальні норми Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачають повноваження суду при вирішенні питання про припинення релігійної організації щодо призначення комісії з припинення релігійної організації (ліквідаційної комісії) та встановлення строку заявлення кредиторами своїх вимог, а також можливість вирішення питання про передачу майна такої релігійної організації, крім культового, у власність держави та передачу культового майна іншим релігійним організаціям.

Водночас, визначивши відповідні повноваження суду (на призначення комісії, встановлення строку подання вимог кредиторів та на передачу майна), встановивши спосіб їх реалізації (шляхом прийняття судового рішення), законодавець не визначив підстав та порядку реалізації таких повноважень.

Так, визначивши спеціальні підстави для припинення релігійної організації за рішенням суду, норми чинного законодавства не врегулювали спосіб та порядок такого припинення, не визначили підстав та порядку призначення комісії з припинення, підстав, порядку й способу заявлення вимог кредиторів, а також і передачі майна такої організації державі та/або іншим релігійним організаціям.

З огляду на викладене, на даний час у національному законодавстві існує прогалина у правовому регулюванні, внаслідок якої не визначено механізму припинення релігійної організації на підставі рішення суду.

Враховуючи вказаний недолік, при вирішенні даної справи, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, судоустрій, судочинство, порядок виконання судових рішень.

В силу вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.

Водночас, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Вихід за межі позовних вимог у справах, де позивачем є суб`єкт владних повноважень або інший суб`єкт у сфері публічно-правових відносин ніж суб`єкт владних повноважень не допускається, оскільки, це суперечитиме як нормі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, так і завданню адміністративного судочинства, визначеному частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 грудня 2023 року у справі № 640/611/20, від 05 березня 2025 року у справі № 300/2291/23, від 11 жовтня 2023 року у справі № 160/9500/21 та від 20 березня 2025 року у справі № 320/2713/20, щодо меж повноважень адміністративного суду при вирішенні спору та недопустимості виходу за межі позовних вимог у справах, у яких позивачем є суб`єкт владних повноважень.

Відтак, оскільки у даній справі розглядається позов суб`єкта владних повноважень, то вихід за межі позовних вимог у даному випадку не допускається.

Суд наголошує на тому, що у позовній заяві суб`єктом владних повноважень не заявлені вимоги щодо призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії), у зв`язку із чим, суд не має компетенції на вирішення цих питань.

Відповідно до статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Проявом конституційного принципу верховенства права також є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права (пункт 5 Рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 № 24-рп/2008).

Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Конституція України визначає, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13).

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами (Рішення від 13.12.2000 № 14-рп/2000, від 11.11.2008 № 25-рп/2008) виключно законами України встановлюється правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності (рішення від 20.06.2007 № 5-рп/2007).

Натомість, право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (Рішення Конституційного Суду України від 23.03.2017 № 1989-VIII, від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).

Також Конституційний Суд України у своїх рішеннях вказував, що Конституція України допускає обмеження права власності, зокрема, що може застосовуватися виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Однак можливість такого обмеження і його характер мають бути визначені законом не свавільно, а відповідно до Конституції України, у тому числі до встановленого нею принципу верховенства права і його вимоги - принципу домірності (пропорційності) (Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 № 3-р(II)/2021).

Керуючись вказаними приписами, колегія суддів дійшла висновку, що процедура припинення релігійної організації, яка включає в себе у тому числі і вирішення питання її майна, не може бути свавільною та має бути чітко врегульована законом. У свою чергу, норми чинного законодавства не наділяють суд дискреційними повноваженнями визначати таку процедуру самостійно, на власний розсуд.

У даному випадку, адміністративний суд, діючи як суб`єкт владних повноважень, який вправі приймати рішення про припинення релігійної організації, не може за відсутності відповідного правового регулювання самостійно, на власний розсуд, визначати механізми, процедури та способи припинення цієї організації, визначати напрямки передачі її майна. Суд, будучи виключно правозастосовним органом, не може, за відсутності на це прямої вказівки в законі, вказувати на спосіб та порядок дій як учасників справи, так і інших осіб, які не беруть участі у справі (зокрема, кредиторів відповідача). Норми чинного законодавства не наділяють адміністративний суд або ж будь-який інший орган на розгляд вимог кредиторів релігійної організації, яка припиняється на підставі рішення суду, не визначають способу та порядку поводження із майном такої особи, механізму його визначення та передачі, тощо.

Водночас, прогалина законодавства щодо механізму припинення релігійної організації (у тому числі і в контексті позовних вимог щодо передачі майна та встановлення строку заявлення вимог кредиторів) не може бути усунута судом, який не вправі втручатися у законотворчу діяльність органів законодавчої та виконавчої влади.

Зважаючи на викладене, суд не має законних підстав для задоволення позовних вимог в частині, що стосуються передачі майна, коштів та інших активів, що перебувають у власності відповідача у власність держави. Натомість, як зазначалося, позовні вимоги в частині припинення відповідача підлягають задоволенню.

Таким чином, адміністративний позов Державної служби України з етнополітики та свободи совісті підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 34, 242-246, 250, 271-273, 289-9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Державної служби України з етнополітики та свободи совісті - задовольнити частково.

Припинити Релігійну організацію «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви» (код ЄДРПОУ 38542690), зареєстровану 24.04.2013 за адресою: Україна, 94707, Луганська область, місто Ровеньки, квартал Гагаріна, будинок 25.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Повідомити Державну службу України з етнополітики та свободи совісті про обов`язок опублікування оголошення про завершення розгляду справи шляхом ухвалення рішення суду разом із копією відповідного судового рішення у цій адміністративній справі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його оприлюднення шляхом подачі апеляційної скарги до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді О.В.Карпушова

І.Г.Ясиновський

Головуючий суддя Кузьмишина Олена Миколаївна

Судді: Карпушова Олена Віталіївна

Ясиновський Іван Григорович