Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №204/9612/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/9612/26

Провадження № 2/204/5471/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(з а о ч н е)

15 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією російської федерації, -

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року позивач ОСОБА_1 , через представника, звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, із вимогами про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією російської федерації (а. с. 1-11).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником: погружного насосу Grindex Matador H, 18 кВт, серійний номер 8106.180- 00810027 з електричним кабелем 4G6 мм2 750V та перемикачем фаз Phase shifter; погружного насоса TOYO DP 50B-6, серійний номер 77835, 75кВт; випрямляча дугового інверторного ВДІ-200; випрямляча зварювального інверторного «Патон» ВДІ 250; 5. електроприводу TRIOL AT16-55K, зав. №35358, блоку вихідного фільтру B2P03-2, зав. №35371, електроприводу TRIOL AT16-55K, зав. №49079, блоку вихідного фільтру B2P-03-2, зав. №46849; битовки № 1, довжиною 5 м, шириною 2,6 м, битовки № 2, довжиною 4,5 м, шириною 2,6 м. Вказує, що дане майно було передано ним в оренду ПП «Нормер», за договорами оренди від 31 травня 2024 року № GM-3105; від 31 травня 2024 року № TOYO-3105; від 31 травня 2024 року № 3105-01; від 31 травня 2024 року № TOYO-3105; від 31 травня 2024 року № П-3105. Стверджує, що вказане майно зберігалось орендарем за адресою місцезнаходження ПП «Нормер». 04 червня 2024 року у період з 04 год. 45 хв. по 05 год. 03 хв. збройними формуванням російської федерації здійснено обстріл території м. Дніпро двома ракетами невстановленого типу. Внаслідок влучання пошкоджено цивільну інфраструктуру, зокрема: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (ТОВ «ТД «АМТ»), вул. Надії Алексєєнко, буд. 75 та інші прилеглі будівлі та транспорті засоби. Вказаний факт підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 04 червня 2024 року. Зазначає, що листом від 17 червня 2024 року № 55/8-3685 Управління СБУ у Дніпропетровській області повідомило, що за фактом ракетного обстрілу збройними силами рф по території міста Дніпра, який відбувся 04 червня 2024 року, у результаті вибуху ракети також пошкоджено складські приміщення та майно ПП «Нормер» (ЄДРПОУ 36840461). В результаті вказаної події було знищено вказане майно позивача, внаслідок чого останньому завдано збитків на суму (без ПДВ) 10 308 915 гривень 85 копійок, що еквівалентно 245 625,24 долара США або 212 497,13 євро (станом на дату оцінки 31 жовтня 2025 року). Вказує, що розмір збитків підтверджується звітом № 3110-2025 про оцінку вартості збитків, завданих ПП «Нормер» внаслідок втрати майна (товарно-матеріальних запасів) у зв`язку зі збройною агресією рф, зокрема у зв`язку зі здійсненням ракетної атаки 04 червня 2024 року, який складений ФОП ОСОБА_2 . Разом з цим зазначає, що у відповідному кримінальному провадженні його було залучено в якості потерпілого. З цих підстав прохає суд стягнути з відповідача завдані йому збройною агресією рф збитки в сумі 10 308 915 гривень 85 копійок, що еквівалентно 245 625,24 долара США або 212 497,13 євро.

Ухвалою суду від 11 серпня 2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 11 годину 30 хвилин 09 вересня 2026 року (а. с. 137), копія якої надіслана учасникам справи 11 серпня 2026 року за № 24336/26-вих/2/204/5471/26 (а. с. 138).

Протокольною ухвалою суду від 09 вересня 2026 року у справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті (а. с. 149-150).

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, останній надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав, прохав суд їх задовольнити (а. с. 166).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 162).

Разом з цим, суд зазначає, що касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від рф або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є власником:

1)погружного насосу Grindex Matador H, 18 кВт, серійний номер 8106.180- 00810027 з електричним кабелем 4G6 мм2 750V та перемикачем фаз Phase shifter, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25 серпня 2010 року № 2508-01/2010 (а. с. 16-17), видатковою накладною від 26 серпня 2010 року № ВС-0000008 (а. с. 18), а також актом приймання-передачі від 26 серпня 2010 року (а. с. 19);

2)погружного насоса TOYO DP 50B-6, серійний номер НОМЕР_1 , 75кВт, що підтверджується договором купівлі-продажу від 01 липня 2010 року № 0107-01/2010 (а. с. 22-23 та на звороті), видатковою накладною від 02 липня 2010 року № ВС-0000003 (а. с. 24 та на звороті), а також актом приймання-передачі від 02 липня 2010 року (а. с. 25);

3)випрямляча дугового інверторного ВДІ-200, що підтверджується договором купівлі-продажу від 10 серпня 2010 року № 1008-01/2010 (а. с. 28-29), видатковою накладною від 11 серпня 2010 року № ВС-0000007 (а. с. 30), а також актом приймання-передачі від 11 серпня 2010 року (а. с. 31);

4)випрямляча зварювального інверторного «Патон» ВДІ 250, що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 грудня 2019 року № 31 (а. с. 34-36), видатковою накладною від 19 грудня 2019 року № 40 (а. с. 37), а також актом приймання-передачі обладнання від 19 грудня 2019 року (а. с. 38);

5)електроприводу TRIOL AT16-55K, зав. № 35358, блоку вихідного фільтру B2P03-2, зав. №35371, електроприводу TRIOL AT16-55K, зав. № 49079, блоку вихідного фільтру B2P-03-2, зав. № 46849, що підтверджується договором купівлі-продажу від 20 грудня 2012 року № 20-12-20/12 (а. с. 41-42), видатковою накладною від 21 грудня 2012 року № 000010 (а. с. 43), актом приймання-передачі від 21 грудня 2012 року (а. с. 44);

6) битовки №1, довжиною 5 м, шириною 2,6 м., битовки №2, довжиною 4,5 м, шириною 2,6 м, що підтверджується договором купівлі-продажу від 18 вересня 2013 року № 1809/2013 (а. с. 51-52), видатковою накладною від 23 вересня 2013 року № 0000046 (а. с. 53), актом приймання-передачі від 23 вересня 2013 року (а. с. 54).

Вказане майно було передано в оренду ПП «Нормер» за договорами оренди від 31 травня 2024 року, зокрема: за договором оренди № GM-3105 – погружний насос Grindex Matador H, 18 кВт, серійний номер 8106.180-00810027 з електричним кабелем 4G6 мм 2 750V та перемикачем фаз Phase shifter, що підтверджується актом приймання передачі від 01 червня 2024 року (а. с. 56); за договором оренди № TOYO-3105 – погружний насос TOYO DP 50B-6, серійний номер 77835, 75 кВт з комплектацією, вказаною у додатку № 1 (в т. ч. електропривод TRIOL AT16-55K, зав. № 35358, блок вихідного фільтру B2P-03- 2, зав. № 35371, електропривод TRIOL AT16-55K, зав. № 49079, блок вихідного фільтру B2P-03-2, зав. № 46849, а. с. 57-58), що підтверджується актом приймання-передачі від 01 червня 2024 року (а. с. 59); за договором оренди № 3105-01 – випрямляч дуговий інверторний ВДІ-200 та випрямляч зварювальний інверторний «Патон» ВДІ 250 (а. с. 60 - та на звороті), що підтверджується актом приймання-передачі (а. с. 61); за договором оренди № П-3105 – побутове приміщення (будівельна битовка № 1), інв. № 00001, довжиною 5 м, шириною 2,6 м та побутове приміщення (будівельна битовка № 2) інв. № 00002, довжиною 4,5 м, шириною 2,6 м (а. с. 62-63), що підтверджується актом приймання-передачі від 01 червня 2024 року (а. с. 64).

Дане майно зберігалось орендарем за місцезнаходженням ПП «Нормер», зокрема за адресою: місто Дніпро, вулиця Надії Алексєєнко, буд. 74, що в свою чергу підтверджується договором суборенди № 006 від 01 квітня 2023 року складського приміщення ПП «Нормер» (а. с. 73-74) та актом приймання-передачі від 01 квітня 2023 року (а. с. 75).

З Витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 22024040000000651 від 04 червня 2024 року за ознаками ч. 2 ст. 438 КК України (а. с. 65) вбачається, що 04 червня 2024 року у період з 04 год. 45 хв. по 05 год. 03 хв. збройними формуванням рф здійснено обстріл території м. Дніпра двома ракетами невстановленого типу. Внаслідок влучання пошкоджено цивільну інфраструктуру, зокрема: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та інші прилеглі будівлі та транспорті засоби.

Листом Управління СБУ у Дніпропетровській області від 17 червня 2024 року № 55/8-3685 (а. с. 66) повідомлено, що за фактом ракетного обстрілу збройними силами рф по території міста Дніпра, який відбувся 04 червня 2024 року, у результаті вибуху ракети також пошкоджено складські приміщення і майно ПП «Нормер» (ЄДРПОУ 36840461). За цим фактом УСБУ в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 22024040000000651 від 04 червня 2024 року за ознаками ч. 2 ст. 438 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У зв`язку з пошкодженням внаслідок вибуху майна ОСОБА_1 на суму 226 439,06 Євро, постановою слідчого УСБУ у Дніпропетровській області від 21 квітня 2025 року, позивача залучено до кримінального провадження в якості потерпілої особи (а. с. 67, 68).

Суд зазначає, що також факт завдання ракетного удару за вказаною адресою підтверджується численними публікаціями у ЗМІ, зокрема, розміщеними в мережі Інтернет:- «Суспільне Дніпро» - «Армія РФ атакувала Дніпро ракетами, є поранені та руйнування. Що ще відомо» (посилання на статтю в мережі Інтернет https://suspilne.media/dnipro/760525-u-dnipri-prolunala-seria-vibuhiv-so-vydomo/); «Наше місто» «Ракетний удар по Дніпру 4 червня: є поранені, пошкоджена інфраструктура» (посилання на статтю в мережі Інтернет https://nashemisto.dp.ua/2024/06/04/raketnyi-udar-po-dnipru-4-chervnia-ie-poraneniposhkodzhena-infrastruktura/); «Факти» - «Вибухи у Дніпрі 4 червня: постраждали восьмеро людей, серед них двоє дітей» (посилання на статтю в мережі Інтернет https://fakty.com.ua/ua/proisshestvija/20240604-vybuhy-u-dnipri-4-chervnya-2024-rokushho-vidomo/); «ТСН» - «"Мене врятувало лише передчуття": у Дніпрі через ракетні удари Росії розтрощена ціла вулиця (фото, відео)» (посилання на статтю в мережі Інтернет https://tsn.ua/exclusive/mene-vryatuvalo-lishe-peredchuttya-u-dnipri-cherez-raketni-udarirosiyi-roztroschena-cila-vulicya-foto-video-2593779.html).

Таким чином, внаслідок ракетного удару було пошкоджено вищезазначене майно позивача.

На замовлення ПП «Норман» судовим експертом Дроздовим Ю.В. було складено звіт № 3110-2025 про оцінку вартості збитків, завданих у зв`язку зі здійсненням ракетної атаки 04 червня 2024 року, в тому числі щодо орендованого у Заглубоцького ОВ. майна (а. с. 91-129), відповідно до якого розмір завданих позивачу збитків (без ПДВ) складає: 245 625,24 долари США, що еквівалентно10 308 915 гривень 85 копійок, або 212 497,13 Євро (а. с. 91 на звороті).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з вимогами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Пунктом 9 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку з заподіянням шкоди майну.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ст. 1192 ЦК України встановлено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналіз змісту статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України свідчить, що реальні збитки можуть розраховуватись як у формі втрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, так і у формі витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення пошкодженої речі. Потерпілий за власним вибором може вимагати відшкодування або реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або реальної вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженого майна.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправне діяння особи, яка її заподіяла, причинний зв`язок між ними та вину заподіювача шкоди.

У правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доказування наявності шкоди та її розміру покладається на позивача, відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести відповідач. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 210/4458/15-ц від 19 лютого 2020 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі № 761/9437/15-ц від 16 серпня 2017 року зазначено, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановлення в судовому порядку не потребує.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Враховуючи наведене вище можна зробити висновок, що Російська Федерація, як держава окупант несе повну відповідальність за відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок повномасштабного військового вторгнення на території України.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, суд дійшов висновку, що на рф не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права – право власності позивача.

Отже, такий підхід Верховного Суду відображає те, що суд, перш ніж ухвалити рішення про судовий імунітет держави, має брати до уваги основні обставини конкретної справи, щоб визначити, чи застосовується виняток до судового імунітету.

Верховний Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більш того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф.

Так, зокрема, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1 Статуту ООН, Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія рф була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, рф було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти рф) зобов`язав рф припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕБ-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у даній справі, варто враховувати таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній чи юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "ь", "с", "б" та "д" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.

Отже, відповідач є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку майнових прав та прав і свобод громадян України, зокрема, майнових прав позивача, та відповідно, саме відповідач є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Таким чином, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Відповідно до вимог п. п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Так, стягнення відповідних збитків повинно здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі державних органів, інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи на те, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішенні ЄСПЛ «Чахал проти Об`єднаного Королівства» суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави, про що була зазначено ЄСПЛ у п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України».

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Водночас, суд зазначає, що беззаперечний факт порушення відповідачем територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано того, що 04 червня 2024 року у період з 04 год. 45 хв. по 05 год. 03 хв. збройними формуванням рф здійснено обстріл території Чечелівського району м. Дніпра двома ракетами невстановленого типу, внаслідок влучання яких пошкоджено цивільну інфраструктуру, зокрема домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (ТОВ «ТД «АМТ»), вул. Надії Алексєєнко, буд. 75 та інші прилеглі будівлі та транспорті засоби, де фактично знаходилося ПП «Нормер», якому позивач здав в оренду належне йому на праві власності майно, яке вході такого обстрілу було знищене відповідачем, чим завдано йому матеріальних збитків, які відповідно до звіту судового експерта Дроздова Ю.В. від 31 жовтня 2025 року № 3110-2025 про оцінку вартості збитків, завданих у зв`язку зі здійсненням ракетної атаки 04 червня 2024 року, становлять 10 308 915 гривень 85 копійок (без ПДВ), що еквівалентно 212 497,13 Євро.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем у справі на підставі належних, достатніх та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача завданих збитків у сумі 10 308 915 гривень 85 копійок (без ПДВ), що еквівалентно 212 497,13 Євро.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правничої допомоги № 24/07/2026 від 24 липня 2026 року (а. с. 130-131) надавав адвокат Деркунський Костянтин Леонідович, який діє на підставі свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю від 12 квітня 2011 року № 4 (а. с. 133).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Акт до договору про надання правничої допомоги від 24 липня 2026 року № 24/07/2026 (а. с. 132) на загальну суму 30 000 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, задоволення позовних вимог, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а позивач при зверненні з даним позовом до суду був звільнений від сплати судового збору на підстав п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд доходить висновку, що з відповідача на користь держави Україна підлягає стягненню судовий збір у сумі 16 640 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; номер рахунка НОМЕР_3 банк АТ КБ «Приватбанк», ЄДРПОУ банку 14360570, МФО банку 305299, адреса банку: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, Україна) до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, рф, м. москва, вул. Житня, буд. 14), про відшкодування шкоди завданої військовою агресією російської федерації – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 завдані збитки у сумі 10 308 915 (десять мільйонів триста вісім тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 85 (вісімдесят п`ять) копійок (без ПДВ), що еквівалентно 212 497 (двісті дванадцять тисяч чотириста дев`яносто сім) Євро 13 (тринадцять) центів.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна