Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №320/35789/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/35789/25 Головуючий у 1 інстанції: Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у складанні та направленні до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій придбавання (купівля-продаж) нерухомого майна в сумі 11 344, 16 грн (одинадцять тисяч триста сорок чотири гривні 16 копійок);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, подання про повернення ОСОБА_1 сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій придбавання (купівля-продаж) нерухомого майна в сумі 11 344, 16 грн (одинадцять тисяч триста сорок чотири гривні 16 копійок) згідно з квитанцією та платіжною інструкцією №4I10-C79X-KAE0-C4BU від "22" жовтня 2024 року як помилково сплачені кошти.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у складанні та направленні до територіального органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 23.10.2024 у розмірі 11 344,16 грн.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 збору у розмірі 11 344,16 грн. на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу, сплата якого підтверджується квитанцією від 22.10.2024 №4І10-С79Х-KAE0-C4BU.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що позивачем не надано документа, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, а саме довідки з місць проживання після 1992 року, виданої органом приватизації. Крім того, позивачем не надано відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про відсутність зареєстрованих за ним прав власності на житло. Також, апелянт наголошує, що позивачем не надано доказів нереалізації права на купівлю частки у спільному майні подружжя та будь-яких відомостей щодо набуття чи ненабуття нерухомого майна дружиною за час шлюбу, тоді як суд першої інстанції зазначених обставин не перевірив. Крім того, апелянт зауважує, що судом першої інстанції не перевірено доказів нереалізації позивачем права власності на житло внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 280/9714/20, відповідач вважає, що подані позивачем документи не відповідають вимогам пункту 15-2 Порядку № 1740, у зв`язку з чим, у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві були відсутні підстави для формування подання про повернення помилково сплаченого збору.

17 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно, ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 жовтня 2024 року між ТОВ «Компанія з управління активами та адмініструванням пенсійних фондів «ДАЛІЗ-ФІНАНС», що діє від імені та в інтересах AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Княгиня Ярославна» (Продавець), та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2476.

Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

При придбанні вказаної квартири позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11 344,16 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 22 жовтня 2024 року № 4І10-C79X-KAE0-C4BU.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 13 червня 2025 року вих. № 13/06/25-02, у якій просив сформувати та подати до Головного управління Державної. казначейської служби України у м. Києві подання про повернення сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 11 344,16 грн у зв`язку з тим, що нерухоме майно придбавалося ним вперше, внаслідок чого він не є платником зазначеного збору.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 11 липня 2025 року № 2600-0503-8/125765 відмовило позивачу у формуванні подання про повернення коштів, сплачених як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, мотивуючи це недостатністю доказів придбання житла вперше.

Зокрема, у вказаному листі відповідач зазначив, що надані позивачем документи є неповними та не свідчать про придбання ним житла вперше, у зв`язку з чим, неможливо зробити висновок про помилковість сплати збору при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна. За таких обставин, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про відсутність підстав, визначених Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, для складання подання про повернення збору ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія судців зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначені Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР).

Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР, платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

За приписами пункту 8 статті 2 Закону № 400/97-ВР, об`єктом оподаткування для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Пунктом 10 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено, що для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, ставка збору становить 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.

Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740).

Згідно з пунктом 15-1 Порядку № 1740, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», яка набрала чинності 26 вересня 2020 року, пункт 15-2 Порядку № 1740 доповнено підпунктами «в» і «г».

Відповідно до підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).

За змістом пункту 15-3 Порядку № 1740, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Абзацом 4 пункту 15-3 Порядку № 1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Механізм повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, визначений Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787).

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 23 жовтня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2476, придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Під час придбання зазначеного нерухомого майна позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11 344,16 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 22 жовтня 2024 року № 4I10-C79X-KAE0-C4BU.

Вважаючи, що придбав житло вперше та відповідно до положень законодавства не є платником зазначеного збору, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 13 червня 2025 року вих. № 13/06/25-02 про формування та направлення до органу Казначейства подання щодо повернення помилково сплачених коштів.

Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 11 липня 2025 року № 2600-0503-8/125765 відмовило позивачу у формуванні відповідного подання, посилаючись на недостатність наданих документів для підтвердження придбання житла вперше.

Колегія суддів зазначає, що положеннями пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР та пункту 15-1 Порядку № 1740 громадян, які придбавають житло вперше, виключено з кола платників збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

При цьому, підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 визначено умови та документи, якими підтверджується придбання особою житла вперше, а пунктом 15-3 цього Порядку передбачено можливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати зазначеного збору за наявності документів, що підтверджують звільнення від його сплати.

Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 280/9714/20 зазначив, що з 26 вересня 2020 року визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, яка придбаває житло вперше, не сплачує збір на обов`язкове державне пенсійне страхування під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Водночас, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі, якщо особа не скористалася зазначеним механізмом на стадії нотаріального посвідчення договору та помилково сплатила збір, вона вправі після посвідчення договору звернутися до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України з інформацією та документами, визначеними підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740, для формування подання про повернення безпідставно сплаченого збору.

Аналогічний правовий висновок щодо можливості повернення помилково сплаченого збору після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна викладено Верховним Судом у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 340/3681/24.

Таким чином, обставина сплати позивачем збору під час придбання квартири сама по собі не свідчить про виникнення у нього обов`язку зі сплати такого збору та не позбавляє права на його повернення за умови підтвердження придбання житла вперше.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження придбання житла вперше ОСОБА_1 до заяви про повернення помилково сплаченого збору долучено, зокрема, заяву від 13 травня 2025 року про підтвердження придбання житла вперше, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 травня 2025 року № 5005203870323, а також довідку AT «Державний ощадний банк України» від 11 березня 2025 року № 13 щодо невикористання житлових чеків.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2025 року вбачається, що позивач підтвердив придбання квартири АДРЕСА_1 , вперше, а також зазначив, що не має та раніше не набував права власності на житло, зокрема не приватизовував, не успадковував, не отримував у дар та не купував житло, у тому числі як частку у спільному майні подружжя.

Отже, зазначена заява за своїм змістом відповідає вимогам підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 щодо підтвердження фізичною особою відсутності раніше набутого права власності на житло.

Крім того, відповідно до інформаційної довідки від 13 травня 2025 року № 5005203870323, сформованої за реєстраційним номером облікової картки платника податків ОСОБА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про державну реєстрацію 23 жовтня 2024 року права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2024 року № 2476.

Водночас, у зазначеній інформаційній довідці у розділі «Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно» зазначено, що за вказаними параметрами запиту відомості відсутні.

Таким чином, надана позивачем інформаційна довідка містить відомості щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на придбану 23 жовтня 2024 року квартиру та не містить відомостей про попереднє набуття ним права власності на інше житло.

За таких обставин, доводи апелянта про ненадання позивачем відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням відомостей з його архівної складової частини, є безпідставними, оскільки не узгоджуються зі змістом наявних у матеріалах справи документів.

Крім того, на підтвердження невикористання житлових чеків позивачем надано довідку AT «Державний ощадний банк України» від 11 березня 2025 року № 13, видану філією - Головним управлінням по м. Києву та Київській області, у якій зазначено, що списки на приватизацію житла до банку не надходили, у зв`язку з чим житлові чеки не використовувалися за наведеною у довідці адресою.

Колегія суддів зазначає, що підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 передбачено підтвердження придбання житла вперше, зокрема, даними про невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

При цьому, надану позивачем довідку AT «Державний ощадний банк України» необхідно оцінювати у сукупності з іншими документами, що містяться в матеріалах справи, зокрема, із заявою позивача про відсутність раніше набутого права власності на житло та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дослідивши зазначені докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належне підтвердження позивачем обставини придбання житла вперше.

Доводи апелянта щодо ненадання документа, який підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, не враховують факту надання позивачем довідки AT «Державний ощадний банк України» від 11 березня 2025 року № 13 та її змісту.

Водночас, відповідачем не наведено конкретних обставин, які б свідчили про використання ОСОБА_1 житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, та не надано доказів попереднього набуття позивачем права власності на житло внаслідок приватизації.

Щодо доводів апелянта про ненадання відомостей щодо набуття позивачем права власності на частку у спільному майні подружжя, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 передбачено підтвердження фізичною особою обставини ненабуття права власності на житло, зокрема як частку у спільному майні подружжя, шляхом подання відповідної заяви та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначалося вище, у заяві від 13 травня 2025 року ОСОБА_1 підтвердив, що не має та раніше не набував права власності на житло, у тому числі, як частку у спільному майні подружжя.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що не перебуває та раніше не перебував у шлюбі.

При цьому, апелянтом не наведено жодних конкретних відомостей, які б свідчили про перебування позивача у шлюбі та набуття ним права власності на житлове нерухоме майно як частку у спільному майні подружжя.

Саме по собі посилання відповідача на можливість набуття позивачем права власності на житло у зазначений спосіб, за відсутності встановлених обставин такого набуття, не спростовує змісту поданої ОСОБА_1 заяви та інших наявних у матеріалах справи доказів.

Колегія суддів також вважає необгрунтованими посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 280/9714/20, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд виходив із встановленої судами обставини попереднього набуття позивачем права власності на частку квартири внаслідок приватизації державного житлового фонду.

Верховний Суд дійшов висновку, що поняття придбання житла вперше охоплює не лише оплатне набуття права власності на житло, а й його безоплатну приватизацію, у зв`язку з чим особа, яка раніше набула право власності на житло внаслідок приватизації, не може вважатися такою, що придбаває житло вперше.

Разом із тим, у даній справі, яка розглядається, судом першої інстанції не встановлено обставин попереднього набуття ОСОБА_1 права власності на інше житло, зокрема, шляхом приватизації, спадкування, дарування чи купівлі.

Відомостей, які б підтверджували такі обставини, матеріали справи не містять, а відповідачем відповідних доказів не надано.

Отже, наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду не суперечать висновкам суду першої інстанції у цій справі, оскільки ґрунтуються на інших фактичних обставинах, а саме на встановленому факті попереднього набуття особою права власності на житло.

Колегія суддів звертає увагу, що, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявлених вимог позивачем надано документи, які містять відомості щодо придбання ним житла вперше, тоді як Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не доведено наявності обставин, які б спростовували відповідні відомості та підтверджували правомірність відмови у формуванні подання про повернення сплаченого збору.

Колегія суддів також враховує, що, відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів здійснюється за поданням органу, що контролює справляння відповідних надходжень бюджету.

Таким чином, формування подання про повернення помилково сплаченого збору належить до повноважень відповідного органу Пенсійного фонду України, а повернення коштів здійснюється органом Казначейства в установленому законодавством порядку.

За встановлених справі обставин, з урахуванням наданих ОСОБА_1 документів на підтвердження придбання житла вперше та відсутності доказів попереднього набуття ним права власності на інше житло, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у формуванні подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 11 344,16 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у складанні та направленні до відповідного органу Казначейства подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна та наявність підстав для зобов`язання відповідача сформувати і подати відповідне подання.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, іцо судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. З ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.