Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №320/568/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/568/26 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Карпушової О.В., Епель О.В.,

за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №320/568/26 (головуючий суддя в І-й інстанції - Білоноженко М.А.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, скасування постанов, стягнення шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії державного виконавця, зокрема, щодо:

продовження виконавчих дій після скасування постанови;

здійснення запиту до банківських установ 31.12.2025;

невинесення постанови за заявою позивача про призупинення ВП;

винесення незаконних постанов про виконавчий збір та мінімальні витрати ВП;

- зобов`язати державного виконавця зняти всі арешти з рахунків позивача (якщо вони ще чинні);

- стягнути з державної виконавчої служби моральну шкоду у розмірі 20 000 грн;

- стягнути матеріальну шкоду у розмірі 51,25 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що виконавче провадження відкрито після спливу строків притягнення до відповідальності та на підставі постанови, яка згодом була скасована судом.

Отже, державний виконавець незаконно виніс постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження. Фактичне списання вказаних сум не відбулось, проте факт винесення таких постанов створив додатковий психологічний тиск та привів до страждань позивача, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції вказав, що фактичне списання коштів з рахунків позивача не відбулося, проте з рахунку позивача списано відповідачем в примусовому порядку 22,56 грн.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що постанову серії ГАБІ №287696 від 07.04.2024 року скасовано Шевченківським районним судом м. Києва від 23.05.2025 року, а тому відповідно до ч.7 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження» стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження підлягають поверненню боржнику. Отже, після скасування постанови, за якою відповідачем відкрито виконавче провадження, державний виконавець повинен був повернути стягнуті кошти. Незаконні дії державного виконавця спричинили позивачу моральну шкоду.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 02 жовтня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21 жовтня 2026 року.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, суд визнав можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

07.04.2024 інспектором СП ДН ВП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві винесено постанову серії ГАБІ № 287696 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП (а.с.4).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2025 у справі № 757/59783/24-а постанову від 07 квітня 2024 року серії ГАБІ № 287696 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.183 КУпАП скасовано та провадження у справі закрито (а.с.5-8).

26.09.2024 року старшим державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з виконання постанови №ГАБІ №287696 від 07.04.2024 року, стягувач - Голосіївське ГУ НП у м. Києві, боржник - ОСОБА_1 , про стягнення штрафу в розмірі 3400 грн (а.с.19)

Також 26.09.2024 року державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 , виконавчого збору в розмірі 680 грн. (а.с.71-72), та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження про стягнення з боржника ОСОБА_1 мінімальних витрат ВП в розмірі 369 грн. (а.с.74-75)

Постановою від 26.09.2024 про зміну (доповнення) реєстраційних даних державним виконавцем внесено зміни в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість «стягнення штрафу в розмірі 3400 грн» зазначено про «стягнення штрафу в розмірі 6800 грн». Замість «сума коштів до стягнення за ВД: 3400» зазначено «сума коштів до стягнення за ВД: 6800» (а.с.77-78)

Постановою державного виконавця від 09.10.2024 року накладено арешт на рахунки позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 7849 грн (а.с.68-69).

Постановою від 14.10.2024 року державним виконавцем визначено для боржника ОСОБА_1 поточний рахунок у філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про державний бюджет на 1 січня поточного календарного року (а.с.61-62)

09.12.2025 року позивач звернувся до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження № 76120122 до набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2025 у справі № 757/59783/24-а (а.с.15)

16.12.2025 року відповідач надав відповідь про відмову у зупиненні виконавчого провадження. НОМЕР_1 відповідно до ст.34 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв`язку з вісутністю підстав (а.с.16)

02.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про закриття виконавчого провадження № 76120122, до якої було долучено копію рішення Шевченківського районного суду від 23.05.2025 по справі № 757/59783/24-а (а.с.14)

09.01.2026 постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання постанови №ГАБІ №287696 від 07.04.2024 року, стягувач - Голосіївське ГУ НП у м. Києві, боржник - ОСОБА_1 , про стягнення штрафу в розмірі 6800 грн на підставі п.5 ч.1 ст.39, ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв`язку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 23.05.2025 року №757/59783/24-а постанову №ГАБІ №287696 від 07.04.2024 року скасовано та закрито провадження про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.183 КУпАП. Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с.33-34)

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята з врахуванням строків, визначених п.10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про виконавче провадження».

Щодо прийняття постанов про стягнення виконавчого збору та про витрати виконавчого провадження суд першої інстанції виходив з того, що прийняття таких постанов є обов`язком державного виконавця.

Крім того, державний виконавець закрив виконавче провадження після виникнення законних підстав - виготовлення повного тексту рішення суду першої інстанції у справі №757/59783/24-а.

Всі інші дії вчинялись державним виконавцем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На підставі пункту 6 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

На підставі статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як визначено пунктами 1, 3 частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно з пунктами 1,3,6,7,8,16,21,22 частини третьої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

На підставі частини четвертої статті 18 Закону №1404-VІІІ вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до пунктів 1,6 частини п`ятої статті 19 Закону №1404-VІІІ боржник зобов`язаний:

1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно з частиною восьмою статті 19 Закону №1404-VІІІ особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

На підставі пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

На підставі абзацу першого статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Як визначено абзацом четвертим статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Згідно з абзацом першим статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 303 КупАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

На підставі абзацу першого статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніше, як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу (…)

Відповідно до абзацу першого статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Як визначено абзацом другим статті 308 КУпАП у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Згідно зі статтею 310 КУпАП постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову.

Як свідчать матеріали справи 07.04.2024 інспектором СП ДН ВП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві було винесено постанову серії ГАБІ № 287696 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн. У разі несплати вказаного штрафу протягом 15 днів, з метою примусового виконання постанови, надсилається до органу державної виконавчої служби для стягнення в подвійному розмірі - 6800,00 грн.

Вказана постанова набрала законної сили 17.04.2024, на час її прийняття вона позивачем не оскаржувалася.

Позивач вважає, заява про примусове виконання постанови від 07.04.2024 року серії ГАБІ № 287696 подана з порушенням тримісячного строку для пред`явлення до виконання виконавчого документу, тому у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження №7612022 постановою від 26.09.2024.

Дійсно, статтею 303 КупАП передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Проте, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом №1404-VІ.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває на теперішній час.

Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»» від 15.03.2022 №2129-ІХ було доповнено пунктом 10-2, згідно з абзацом десятим якого визначено, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Верховний Суд в постанові від 03.08.2023 року у справі № 420/10415/22 виснував, що оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

З огляду на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому як Кодексом про адміністративні правопорушення так і іншими законами України, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», є обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред`явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 15.03.2023 у справі № 260/2595/22.

За матеріалами справи постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з виконання постанови від 07.04.2024, прийнято державним виконавцем 26.09.2024 року, тобто в період дії воєнного стану та після набрання чинності Законом № 2129-IX від 15 березня 2022 року, тому державний виконавець не порушив строки пред`явлення виконавчого документа до виконання та відповідно до приписів нормативно-правових актів відкрив виконавче провадження НОМЕР_1.

Щодо прийняття державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження суд зазначає наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

На підставі частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Суд зауважує, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Отже, державний виконавець зобов`язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору.

Вказана правова позиція також сформована Верховним Судом в постановах від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 16.09.2021 у справі № 440/4629/21, від 11.08.2022 у справі № 640/23271/21, від 16.02.2023 у справі № 160/1389/22.

Таким чином, винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору є імперативною вимогою закону та невід`ємною складовою відкриття виконавчого провадження. Іншого порядку дій державного виконавця Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає.

Отже, Закон № 1404-VIII установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору - одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. За цих умов стягнення виконавчого збору є процесуальною дією, яка вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником, оскільки стягнення виконавчого збору безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження).

З огляду на зазначене відповідач, приймаючи постанови від 26.09.2024 про стягнення виконавчого збору та про розмін мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 76120122 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Також відсутні підстави вважати протиправними дії державного виконавця щодо запиту до банківських установ, продовження виконавчих дій після скасування судом постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності від 07.04.2024 року, щодо не зупинення виконавчого провадження за заявою позивача з огляду на наступне.

Виконавчі дії у виконавчому провадженні НОМЕР_1 - арешт коштів боржника, визначення поточного рахунку фізичної-особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій були вчинені в жовтні 2024 року.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі №757/59783/24-а, яким скасовано постанову від 07.04.2024 року серії ГАБІ №287696 прийнято 23 травня 2025 року, повний текст рішення складено 31.12.2025, повний доступ до рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень надано з 01.01.2026.

Отже, виконавчі дії, з якими не згодний позивач, у виконавчому провадженні НОМЕР_1 вчинялися державним виконавцем до часу скасування судовим рішенням постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення (23.05.2025 року).

Є безпідставними доводи позивача про протиправність здійснення запиту до банківських установ 31.12.2025, оскільки надсилання таких запитів є етапом виявлення коштів боржника для забезпечення виконання судового рішення та правом державного виконавця, визначеним п. 21 ч.3 ст.18 Закону №1404.

Також заяву до державного виконавця про зупинення виконавчого провадження було подано позивачем 09 грудня 2025 року, тобто до складення повного тексту рішення суду у справі №757/59783/24-а.

Крім того, статтею 34 Закону №1404 не передбачено такої підстави для зупинення виконавчого провадження, як до моменту набрання рішенням суду законної сили, а Шевченківським районним судом м. Києва при розгляді справи №757/59783/24-а не зупинялося стягнення на підставі виконавчого документа відповідно до п.2 ч.1 ст.34 Закону №1404.

Як свідчать матеріали справи 06.01.2026 позивач звернувся до відповідача з заявою про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та надав копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі №757/59783/24-а.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону №1404 у разі закінчення виконавчого провадження (…), арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку з закінченням виконавчого провадження.

На виконання вищезазначених приписів Закону №1404 державний виконавець на підставі заяви ОСОБА_1 від 06.01.2026 прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження від 09.01.2026 року, в якій зазначив про припинення чинності арешту майна та скасування інших заходів примусового виконання рішення, тобто вчинив дії у відповідності з приписами Закону №1404.

Щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 51,25 грн, то, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано, а матеріали справи не містять, доказів на підтвердження понесення позивачем матеріальної шкоди у зазначеному розмірі, що свідчить про відсутність підстав для її стягнення.

Згідно з частиною четвертою статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд відповідно до ч.4 ст.308 КАС України не приймає наданий позивачем до апеляційної інстанції лист ТОВ «НоваПей» від 23.02.2026 року, відповідно до якого з рахунку позивача в зв`язку з примусовим виконанням списано кошти в розмірі 22,56 грн, оскільки зазначений доказ позивачем до суду першої інстанції не надавався і позивачем не обґрунтовувалося ненадання цього доказу до суду першої інстанції, а також не надано доказів неможливості подання цього листа до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, як того вимагає ч.4 ст.308 КАС України.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю суб`єктів владних повноважень.

Проте, оскільки судами не встановлено протиправності в діях та рішенням державного виконавця, які вчинені в межах наданих повноважень, тому вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи апелянта висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 229, 271, 272, 287, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №320/568/26 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №320/568/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 21 жовтня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді О.В. Карпушова

О.В. Епель