Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №580/6606/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/6606/25 Головуючий у 1 інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним і скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 27.11.2024 про невизнання ОСОБА_1 особи з інвалідністю II групи.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано рішення Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (від 27.11.2014 про невизнання її особою з інвалідністю ІІ групи.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» звернувся із апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що перевірку обґрунтованості встановлення позивачці інвалідності проведено на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року та запитів Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року №14/1-6971 і Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року №10-2-02-01-27449 у межах повноважень, передбачених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством. При цьому, апелянт вказує, що ОСОБА_1 у листопаді 2024 року пройшла повне медичне обстеження, а Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України здійснила ретельний аналіз документів її медико-експертної справи та мала законодавчо обґрунтовані підстави для скасування рішення про встановлення ІІ групи інвалідності безстроково. Крім того, апелянт наголошує, що проведення перевірки медико-експертної справи позивачки у 2020 році не виключає правових підстав та повноважень на повторну перевірку обґрунтованості встановлення їй інвалідності. Водночас апелянт стверджує, що суд першої інстанції протиправно вдався до оцінки підставності медичного висновку, перебравши на себе дискреційні повноваження уповноваженої комісії. Також, апелянт звертає увагу, що порушення процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність такого рішення. На переконання апелянта, правомірність оскаржуваного рішення та дотримання процедури його прийняття підтверджено належними і допустимими доказами, тоді як суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та дійшов висновків, які їм не відповідають.

06 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом життя проходила лікування з приводу наявних у неї захворювань.

Згідно з випискою з історії хвороби від 07 липня 1997 року №1378 відділення дитячого туберкульозу Черкаського обласного протитуберкульозного диспансеру, ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 18 червня 1997 року по 07 липня 1997 року з приводу гострої двосторонньої бронхопневмонії, ювенальної кровотечі, хронічного двостороннього сальпінгоофориту та загострення ендометриту.

Відомості про лікування ОСОБА_1 також відображені у медичній карті та виписках з історій хвороб за 1997, 1999, 2000, 2002, 2006, 2012, 2014 роки, а також за 2016-2024 роки. Зокрема, матеріали справи містять консультативний висновок кафедри патологічної анатомії Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за 2006 рік щодо матеріалів, направлених Черкаським обласним онкологічним диспансером. Проходження медичних досліджень у зазначені періоди підтверджується відповідними виписками та результатами досліджень, копії яких долучено до матеріалів справи.

ОСОБА_1 отримала план реабілітаційних заходів на 2014-2016 роки. Для проходження медико-соціальної експертизи оформлено медичний документ від 21 жовтня 2014 року №36-314 у зв`язку з хронічним обструктивним захворюванням легень середньої тяжкості, інфекційним загостренням та іншими захворюваннями.

Відповідно до довідки міжрайонної медико-соціальної експертної комісії №2 серії 10 ААВ №857870, за результатами первинного огляду, проведеного 18 листопада 2014 року, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 17 листопада 2014 року безтерміново. Причиною інвалідності зазначено загальне захворювання. У висновку про умови та характер праці вказано про працепристосування, протипоказання важкої фізичної праці та шкідливих умов праці. Рекомендовано стаціонарне лікування та нагляд пульмонолога і гастроентеролога.

Листом від 29 жовтня 2020 року №56-08/23/-667 Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» повідомив Комунальний заклад «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» про проведення на виконання вимоги Генеральної прокуратури перевірки документів 70 працівників прокуратури Черкаської області з метою оцінки дотримання законодавства при встановленні груп інвалідності в межах кримінального провадження №42020000000001036 від 10 лютого 2020 року. У листі зазначено про виявлення порушень, зокрема випадків встановлення ІІ групи інвалідності безтерміново особам молодого віку при невикористаних реабілітаційних можливостях.

Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року №732/2024 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», яким рекомендовано Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України та Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів.

Підпунктом «б» пункту 2 зазначеного рішення передбачено забезпечення Кабінетом Міністрів України утворення Міністерством охорони здоров`я України разом із Державним бюро розслідувань, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними та Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочих груп із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.

Листом від 22 листопада 2024 року №07-786вих24 Черкаська обласна прокуратура повідомила ОСОБА_1 про необхідність прибути 25 листопада 2024 року до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» для проходження обстеження. У листі зазначено, що обстеження проводиться на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року та доручення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора від 21 листопада 2024 року №17/2/1-95232вих-24 щодо перевірки правильності винесених медико-соціальними експертними комісіями рішень про встановлення груп інвалідності працівникам прокуратури та їх особистого переогляду.

Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №6924 підтверджується перебування ОСОБА_1 25 листопада 2024 року у стаціонарі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України».

27 листопада 2024 року Центральною медико-соціальною експертною комісією Міністерства охорони здоров`я України, права та обов`язки якої покладено на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», складено акт огляду №2 за формою первинної облікової документації №157/о. У зазначеному акті вказано, що ступені функціональних порушень та обмеження життєдіяльності не відповідають критеріям встановлення групи інвалідності, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 не є особою з інвалідністю.

У довідці про невизнання інвалідом, засвідченій штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України, зазначено, що ОСОБА_1 оглянуто комісією 27 листопада 2024 року та за результатами огляду не визнано особою з інвалідністю.

Листом від 10 січня 2025 року №11/03-19 Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» у відповідь на запит ОСОБА_1 від 16 грудня 2024 року повідомила, що на підставі листів Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року №14/1-6971 та Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року №10-2-02-01-27449 Міністерством охорони здоров`я України доручено Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України здійснити перевірку обґрунтованості рішень щодо осіб, зазначених у додатках, серед яких була ОСОБА_1 .

У зазначеному листі повідомлено про проведення ретельного аналізу документів медико-експертної справи ОСОБА_1 на підтвердження законних підстав рішення про встановлення їй групи інвалідності. За результатами аналізу встановлено, що ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі, а також відповідний ступінь обмеження життєдіяльності не відповідають критеріям визначення групи інвалідності згідно з чинним законодавством.

Також, у листі зазначено, що рішення про встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності скасовано на засіданні Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України 27 листопада 2024 року. Рішення зафіксовано в акті огляду за формою №157/о, журналі протоколів засідань за формою №157-5/о та довідці про невизнання особою з інвалідністю за формою №167/о. Акт огляду та відповідний протокол підписано вісьмома членами комісії, а довідку про невизнання особою з інвалідністю підписано головою комісії та засвідчено печаткою.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Статтею 3 зазначеного Закону визначено, що інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об`єднань осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року №2961-IV (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії першого, другого та інших рівнів відповідно до розподілу, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 7 цього Закону встановлено, що рішення медико-соціальної експертної комісії з мотивувальною частиною (обґрунтуванням такого рішення) надається особі.

За приписами частини сьомої статті 7 зазначеного Закону, залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності у листопаді 2014 року, передбачено, що підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Цим же пунктом визначено, що до II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Водночас, пунктом 27 зазначеного Положення передбачено, що інваліди II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Згідно з абзацом третім пункту 22 цього Положення (у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності), особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання інваліда, а також інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до абзацу четвертого пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення (далі - Положення №1317), Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх.

Абзацом десятим пункту 13 Положення №1317 передбачено, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку.

Пунктом 1 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26 жовтня 2024 року №1809 «Про покладання прав та обов`язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ» визначено: «Покласти права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (код згідно з ЄДРПОУ 03191673) з дати підписання цього наказу».

Згідно з пунктом 38 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №157/о «Акт № ___ огляду медико-соціальною експертною комісією», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року №577, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за №1508/21820, у пункті 33 перераховуються всі документи, які були підставою для прийняття рішення МСЕК, вказуються назва установи, яка видала документ, дата і номер кожного документа, коротко викладається зміст тієї частини документа, яка стала основою для прийняття рішення про причину, час настання інвалідності, ступінь втрати працездатності тощо.

Пунктом 39 цієї Інструкції передбачено, що у пункті 34 зазначається обґрунтування прийнятого рішення про групу, причину, час настання інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності, потреба в додаткових видах допомоги в необхідних випадках з посиланням на відповідний пункт нормативно-правового акта.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у листопаді 2014 року встановлено II групу інвалідності безстроково внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ №857870. За результатами перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ 27 листопада 2024 року прийнято рішення про невизнання позивача особою з інвалідністю, оформлене актом №2 та відповідною довідкою.

Зі змісту листа відповідача від 10 січня 2025 року №11/03-19 та доводів апеляційної скарги вбачається, що зазначене рішення прийнято за наслідками перевірки правомірності первинного встановлення ОСОБА_1 . II групи інвалідності безстроково у 2014 році. Відповідач указує саме на скасування раніше прийнятого рішення МСЕК за результатами аналізу медико-експертної справи та проведеного у листопаді 2024 року обстеження позивача.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26 жовтня 2024 року №1809 права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ покладено на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Пункт 13 Положення №1317 у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, передбачав повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ перевіряти обґрунтованість рішень нижчих медико-соціальних експертних комісій та в разі потреби скасовувати їх.

Матеріали справи свідчать, що перевірка здійснювалася на виконання доручень Міністерства охорони здоров`я України у зв`язку з надходженням листів Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року №14/1-6971 та Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року №10-2-02-01-27449. Позивача включено до переліку осіб, стосовно яких належало перевірити достатність підстав для встановлення інвалідності. Відповідно, ініціювання перевірки мало передбачені законодавством підстави та належало до компетенції відповідача.

Безстрокове встановлення інвалідності саме собою не виключало здійснення контрольних повноважень, передбачених пунктом 13 Положення №1317. Так само проведення перевірки медико-експертної справи у 2020 році не позбавляло уповноважений орган можливості здійснити подальшу перевірку за наявності відповідних підстав. Разом із тим кожне рішення, прийняте за результатами такого контролю, підлягало самостійному обґрунтуванню з урахуванням установлених щодо конкретної особи обставин.

Посилання апелянта на необхідність виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року та доручень уповноважених державних органів пояснюють підстави організації відповідних перевірок. Водночас, належність особи до кола посадових осіб, щодо яких призначено перевірку, не засвідчує необґрунтованості встановлення їй інвалідності. Висновок про наявність підстав для скасування попереднього рішення повинен ґрунтуватися на результатах індивідуального дослідження медичних документів та застосуванні відповідних нормативних критеріїв.

При цьому, перевірка обґрунтованості раніше прийнятого рішення МСЕК є самостійною формою контрольної діяльності. Її проведення не передбачає автоматичного застосування всіх процедурних вимог, установлених для первинного огляду особи або її чергового переогляду. Тому, заочний розгляд матеріалів медико-експертної справи сам собою не свідчить про протиправність прийнятого за його результатами рішення.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі №360/660/25 зазначив: «…повноваження на скасування рішення за результатами перевірки не є абсолютним та не може реалізовуватися довільно. Таке повноваження підлягає застосуванню виключно за умови встановлення очевидної невідповідності медичних матеріалів критеріям, визначеним нормативними актами, або істотних порушень процедури первинного встановлення інвалідності».

У цій же постанові Верховний Суд вказав, що «…судовий контроль у таких правовідносинах має здійснюватися за наступним алгоритмом перевірки: наявності законодавчо визначених підстав для проведення перевірки; належної мотивованості акта, що скасовує попереднє рішення (викладення конкретних медичних та юридичних невідповідностей); дотримання балансу між суспільним інтересом (боротьба з правопорушеннями) та приватним інтересом особи на стабільність її правового статусу».

Наведені висновки передбачають перевірку конкретних підстав, установлених контролюючим органом під час дослідження відповідної медико-експертної справи, та достатності їх викладення у прийнятому рішенні.

Колегія суддів також враховує, що, відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, рішення медико-соціальної експертної комісії з мотивувальною частиною (обґрунтуванням такого рішення) надається особі. Обов`язок обґрунтування адміністративного акта, який негативно впливає на права та законні інтереси особи, передбачено також статтями 8 та 72 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Щодо доводів апелянта про проведення медичного обстеження позивача колегія суддів зазначає, що повна виписка з медичної карти стаціонарного хворого №6924 містить відомості про перебування ОСОБА_1 на обстеженні 25 листопада 2024 року, анамнез захворювань, результати об`єктивного обстеження, лабораторних та інструментальних досліджень. Зокрема, у документі наведено результати електрокардіографії, доплер-ехокардіографії, дослідження функції легень, реопульмографії та рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини. За результатами дослідження функції легень зазначено, що вентиляційних порушень не виявлено.

Таким чином, факт проведення обстеження має документальне підтвердження та підлягає врахуванню під час оцінки правомірності рішення відповідача. Водночас установлення факту проведення відповідних досліджень потребує подальшої оцінки того, які саме їх результати стали підставою для висновку про необґрунтованість попереднього рішення МСЕК та яким чином ці результати співвіднесено з нормативними критеріями встановлення інвалідності.

Вказана виписка відображає результати обстеження позивача станом на 25 листопада 2024 року. Використання таких відомостей під час перевірки обґрунтованості рішення, прийнятого у 2014 році, потребувало наведення мотивів, які пояснюють їх значення для оцінки первинного встановлення інвалідності. Зокрема, відповідач мав визначити, які конкретні обставини свідчать про невідповідність медичних матеріалів критеріям, що підлягали застосуванню під час прийняття попереднього рішення, або про істотні недоліки його прийняття.

При цьому, наявність захворювання, у тому числі хронічного, сама собою не визначає наявності підстав для встановлення певної групи інвалідності. Відповідно до передбачених законодавством критеріїв, оцінці підлягають ступінь стійких функціональних порушень та зумовлені ними обмеження життєдіяльності. Визначення таких показників належить до компетенції уповноваженого медичного органу, який повинен викласти результати їх оцінки та мотиви прийнятого рішення.

Однак, із наданої суду копії акта №2 від 27 листопада 2024 року вбачається, що пункт 33 «Документи, які були підставою для винесення експертного рішення» не містить відомостей про відповідні документи.

У пункті 34 акта наведено висновок: «Ступені функціональних порушень та обмеження життєдіяльності не відповідають критеріям встановлення групи інвалідності», а також посилання на постанову Кабінету Міністрів України №1317 та наказ Міністерства охорони здоров`я України №561.

Водночас, зазначений виклад не розкриває, які саме функціональні порушення та обмеження життєдіяльності оцінено комісією, яким конкретним критеріям вони не відповідають та на підставі яких відомостей зроблено висновок про необґрунтованість встановлення ОСОБА_1 II групи інвалідності безстроково. В акті не конкретизовано невідповідностей між медичними матеріалами та попереднім експертним рішенням, які зумовили його скасування.

Загальне посилання на нормативно-правові акти визначає правове регулювання відповідних відносин, проте не пояснює застосування конкретних нормативних критеріїв до встановлених щодо позивача обставин. Формулювання про невідповідність ступенів функціональних порушень та обмежень життєдіяльності критеріям установлення інвалідності відображає підсумковий висновок комісії, однак, не містить достатнього викладення фактичних та правових підстав цього висновку.

Колегія суддів оцінює зазначені обставини у сукупності зі змістом інших наданих відповідачем документів. Зокрема, у листі від 10 січня 2025 року №11/03-19 повідомлено про проведення ретельного аналізу медико-експертної справи та повторено висновок про невідповідність ступенів функціональних порушень органів і систем та обмеження життєдіяльності критеріям визначення групи інвалідності. Однак цей лист також не містить конкретизації медичних та юридичних невідповідностей, установлених під час перевірки первинного рішення.

Виписка №6924 підтверджує проведення обстеження та містить його результати, проте в ній не наведено мотивів скасування рішення МСЕК від 2014 року. Сукупність наданих документів не розкриває, які саме відомості первинної медико-експертної справи визнано недостатніми, недостовірними або такими, що не відповідали застосовним критеріям, та яким чином результати обстеження у листопаді 2024 року обґрунтовують відповідний висновок.

За цих обставин, доводи апелянта про проведення ретельного аналізу медико-експертної справи та наявність достатніх підстав для скасування попереднього рішення не усувають установленої недостатності його обґрунтування. Для підтвердження правомірності такого рішення необхідним є наведення конкретних обставин та результатів їх оцінки, які зумовили відповідний висновок уповноваженого органу.

Щодо доводів апелянта про формальний характер установлених порушень колегія суддів зазначає, що, відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення суб`єктів владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Водночас, частиною четвертою статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що рішення медико-соціальної експертної комісії з мотивувальною частиною (обґрунтуванням такого рішення) надається особі. Отже, наведення мотивів прийнятого рішення становило прямо передбачений законом обов`язок відповідної комісії.

У цьому випадку пункт 33 акта №2 від 27 листопада 2024 року не містить відомостей про документи, які стали підставою для прийняття експертного рішення, а в пункті 34 наведено загальний висновок про невідповідність ступенів функціональних порушень та обмежень життєдіяльності критеріям установлення групи інвалідності. При цьому, конкретних фактичних та правових підстав такого висновку не розкрито також в інших наданих відповідачем документах.

Зазначені обставини в їх сукупності не дають можливості встановити, які саме медичні відомості стали визначальними для прийняття рішення, з якими нормативними критеріями їх співвіднесено та які конкретні невідповідності зумовили висновок про необґрунтованість первинного встановлення інвалідності.

Таким чином, виявлені недоліки стосуються виконання законодавчо встановленого обов`язку обґрунтувати рішення та доведеності підстав його прийняття, що виключає їх оцінку як суто формальних порушень оформлення відповідного акта.

З приводу доводів апеляційної скарги про втручання суду в дискреційні повноваження відповідача колегія суддів зазначає, що перевірка обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень належить до повноважень адміністративного суду, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Предметом такої перевірки є дотримання вимог закону під час прийняття рішення, наявність конкретних мотивів та їх зв`язок із дослідженими матеріалами. Визначення діагнозу, ступеня функціональних порушень та відповідної групи інвалідності належить до компетенції уповноважених медичних органів.

Наведені апелянтом посилання на практику Верховного Суду щодо компетенції медико-соціальних експертних комісій не спростовують обов`язку відповідача навести належне обґрунтування прийнятого рішення. Оцінка судом виконання такого обов`язку здійснюється в межах перевірки законності владного рішення та не передбачає самостійного формування судом медичного висновку щодо стану здоров`я позивача.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача. Підтвердження повноважень на проведення перевірки та факту медичного обстеження позивача не вичерпує цього обов`язку. Відповідач повинен довести наявність конкретних фактичних та правових підстав для прийняття рішення за результатами проведеної перевірки. Однак, надані матеріали не містять належного обґрунтування встановлених щодо позивача невідповідностей, які зумовили скасування попереднього рішення МСЕК.

Враховуючи вищевказане , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27 листопада 2024 року про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.