Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №640/3742/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3742/22 Головуючий у 1 інстанції: Озерянська С.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЄНАМІН» до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЄНАМІН» (далі – ТОВ «НВП «ЄНАМІН») звернувся до суду з позовом до «НВП «ЄНАМІН», в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №00915760902 від 13 грудня 2021 року, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві №00915760902 від 13 грудня 2021 року.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач – Головне управління у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що в ході проведення фактичної перевірки ТОВ «НВП «ЄНАМІН» встановлено факти придбання та зберігання підакцизного пального за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж, без наявності відповідної ліцензії. При цьому апелянт вказує, що за даними Єдиного реєстру акцизних накладних, видаткових та товарно-транспортних накладних підтверджено постачання позивачу підакцизного пального, а в зазначених документах місцем доставки та розвантаження визначено адресу, на яку товариством не отримано ліцензію на право зберігання пального. На переконання апелянта, відповідно до вимог статті 15 Закону України № 481/95-ВР, зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання за наявності ліцензії на кожне місце зберігання пального, тоді як позивач відповідної ліцензії за вказаною адресою не мав. Крім того, апелянт стверджує, що встановлені перевіркою порушення належним чином зафіксовані в акті фактичної перевірки від 04 листопада 2021 року № 82674/Ж5/26-15-09-02/30402329, який складено відповідно до вимог законодавства та який є належним носієм доказової інформації щодо виявлених порушень. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 500 000 грн на підставі статті 17 Закону України № 481/95-ВР є правомірним, а висновки суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЄНАМІН» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «НВП «ЄНАМІН» здійснює наукові дослідження у галузі органічної хімії та у процесі провадження господарської діяльності використовує хімічні речовини.

Товариство орендує частину лабораторного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 78, лабораторні приміщення № 1-16 виробничо-лабораторного корпусу по вул. Червоноткацькій, буд. 79, нежитлові приміщення по вул. Червоноткацькій, буд. 69, корпус СХХХІІ, нежитлові приміщення по вул. Червоноткацькій, буд. 67, корпуси LII, LXVI, LIV, CXVII, нежитлові приміщення по вул. Червоноткацькій, буд. 61, корпус 143 (літ. Ж), а також частину нежитлового приміщення у с. Квітневе Броварського району Київської області.

ТОВ «НВП «ЄНАМІН» має ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, зокрема:

- ліцензію від 30 січня 2020 року № 26520414202000013, строком дії з 30 січня 2020 року до 30 січня 2025 року, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 78;

- ліцензію від 19 квітня 2021 року № 26520414202100039, строком дії з 19 квітня 2021 року до 19 квітня 2026 року, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 69, нежитлове приміщення (лабораторний корпус СХХХІІ);

- ліцензію від 01 квітня 2020 року № 10060414202000940, строком дії з 01 квітня 2020 року до 01 квітня 2025 року, за адресою: Київська область, Броварський район, с. Квітневе, вул. Промислова, буд. 3.

На підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 29 вересня 2021 року № 7657-п посадовими особами контролюючого органу проведено фактичну перевірку ТОВ «НВП «ЄНАМІН» з питань дотримання вимог законодавства у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального.

На письмову вимогу посадових осіб контролюючого органу ТОВ «НВП «ЄНАМІН» надано документи, перелік яких відображено у пункті 2.1.3 акта фактичної перевірки, а саме: лист-пояснення від 28 жовтня 2021 року № 453; копії договору оренди нежитлового приміщення від 03 вересня 2018 року № 03/09/18 та акта приймання-передачі від 03 вересня 2018 року; копії договору оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2018 року № 07/18 та акта приймання-передачі від 01 липня 2018 року; копії додатка від 01 червня 2021 року № 2021-06 до договору оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2018 року № 07/18 та акта приймання-передачі від 01 червня 2021 року; копії договору оренди нежитлового приміщення від 13 березня 2020 року № ОР-13/22 та акта приймання-передачі; копії видаткових і товарно-транспортних накладних; оборотно-сальдові відомості та картки за рахунками 201, 361, 3711, 631 за період з 01 липня 2020 року по 25 жовтня 2021 року; копії накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві складено Акт від 04 листопада 2021 року № 82674/Ж5/26-15-09-02/30402329, у якому зафіксовано порушення ТОВ «НВП «ЄНАМІН» вимог частин першої та восьмої статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР, яке, за висновками контролюючого органу, полягало у зберіганні підакцизного пального за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж, без наявності ліцензії на право зберігання пального.

У ході перевірки контролюючим органом встановлено, що протягом травня-листопада 2020 року, а також у березні та вересні 2021 року ТОВ «НВП «ЄНАМІН» придбавало у ТОВ «ВЕСТХІМ УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 38990521) та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «МАКРОХІМ» (код ЄДРПОУ 42964817) підакцизне пальне.

Постачання зазначеної продукції підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними від 18 травня 2020 року № ВХ002943, від 27 травня 2020 року № ВХ003155, від 19 червня 2020 року № ВХ003679, від 13 листопада 2020 року № ВХ006932, від 15 березня 2021 року № ВХ001229 та від 21 вересня 2021 року № ВХ005202.

У зазначених видаткових та товарно-транспортних накладних адресою доставки та пунктом розвантаження придбаної продукції визначено: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж.

На підставі відомостей, зазначених у вказаних накладних щодо адреси доставки та пункту розвантаження, посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві зроблено висновок про здійснення ТОВ «НВП «ЄНАМІН» зберігання підакцизного пального за адресою його розвантаження без відповідної ліцензії.

Згідно Акту перевірки, у ході перевірки контролюючим органом встановлено наявність залишків підакцизного пального на складі за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 69, нежитлове приміщення (лабораторний корпус СХХХІІ), станом на 13 год 10 хв 25 жовтня 2021 року, а саме: метанол HP у кількості 1 817,71 л, метил-трет-бутиловий ефір DRIVERON Т у кількості 1 809,63 л та н-гексан у кількості 842,40 кг.

На підставі Акту фактичної перевірки від 04 листопада 2021 року № 82674/Ж5/26-15-09-02/30402329 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2021 року № 00915760902, яким до ТОВ «НВП «ЄНАМІН» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000 грн за зберігання пального без наявності ліцензії на право зберігання пального.

Не погоджуючись податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади державного регулювання виробництва, обігу та зберігання пального на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 481/95-ВР, зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Цією ж статтею встановлено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Згідно зі статтею 15 Закону № 481/95-ВР, зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Положеннями зазначеної статті передбачено, що суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Статтею 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Крім того, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

За приписами статті 15 Закону № 481/95-ВР, суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, за зберігання пального без наявності ліцензії встановлена відповідальність у вигляді штрафної санкції у розмірі 500000 гривень.

Порядок здійснення контролюючими органами податкового контролю, зокрема шляхом проведення фактичних перевірок, регулюється Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад - це, зокрема, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено випадки, за яких приміщення або територія не є акцизним складом.

Підпунктом 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачено можливість проведення фактичної перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу зазначеної продукції.

За змістом пункту 83.1 статті 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення та інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної фактичної перевірки ТОВ «НВП «ЄНАМІН» Головним управлінням ДПС у м. Києві складено акт від 04 листопада 2021 року № 82674/Ж5/26-15-09-02/30402329, у якому встановлено порушення товариством вимог частин першої та восьмої статті 15 Закону № 481/95-ВР, що, за висновками контролюючого органу, полягало у зберіганні підакцизного пального за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж, без наявності відповідної ліцензії.

На підставі зазначеного Акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2021 року № 00915760902, яким до ТОВ «НВП «ЄНАМІН» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000 грн.

При цьому, висновок контролюючого органу про здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального без ліцензії ґрунтується на відомостях Єдиного реєстру акцизних накладних, а також видаткових і товарно-транспортних накладних, відповідно до яких товариство протягом травня-листопада 2020 року та березня, вересня 2021 року придбавало підакцизне пальне у ТОВ «ВЕСТХІМ УКРАЇНА» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «МАКРОХІМ», а місцем доставки та розвантаження придбаної продукції визначено адресу: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що, відповідно до положень статей 1, 15 Закону № 481/95-ВР, обов`язок суб`єкта господарювання отримати ліцензію на право зберігання пального пов`язаний зі здійсненням відповідної діяльності у місці зберігання пального, визначеному законом, за відсутності передбачених законодавством винятків.

Водночас, для застосування до суб`єкта господарювання відповідальності, встановленої статтею 17 Закону № 481/95-ВР, необхідним є встановлення фактичних обставин, які підтверджують здійснення ним діяльності зі зберігання пального без відповідної ліцензії, а не виключно обставин його придбання чи отримання від постачальників.

Аналогічний підхід до застосування зазначених норм права викладено Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20.

У вказаній постанові Верховний Суд, здійснивши системний аналіз положень Закону № 481/95-ВР та Податкового кодексу України, дійшов висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане з наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Верховний Суд також зазначив, що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального.

При цьому, у постанові від 23 квітня 2024 року у справі № 520/9278/22 Верховний Суд, застосовуючи наведений правовий підхід, наголосив, що основним і вирішальним предметом доказування у справах зазначеної категорії є встановлення обставин фактичного здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не лише його придбання.

З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що встановлення контролюючим органом обставин придбання позивачем підакцизного пального, його транспортування та розвантаження за певною адресою не звільняє відповідача від обов`язку доведення факту здійснення діяльності зі зберігання такого пального у відповідному місці.

Так, досліджені контролюючим органом видаткові та товарно-транспортні накладні від 18 травня 2020 року № ВХ002943, від 27 травня 2020 року № ВХ003155, від 19 червня 2020 року № ВХ003679, від 13 листопада 2020 року № ВХ006932, від 15 березня 2021 року № ВХ001229 та від 21 вересня 2021 року № ВХ005202 підтверджують здійснення господарських операцій із постачання відповідної продукції позивачу та містять відомості щодо місця її доставки і розвантаження.

Разом з тим, зазначені документи за своїм змістом не встановлюють фактичного місця подальшого зберігання придбаного пального, способу такого зберігання, його тривалості, а також наявності за адресою розвантаження споруд, обладнання чи ємностей, які використовувалися позивачем саме для зберігання пального.

Зокрема, зазначення у товарно-транспортних накладних адреси м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж як пункту розвантаження підтверджує місце завершення відповідної транспортної операції, однак саме по собі не свідчить про подальше перебування придбаного пального на зберіганні за цією адресою.

Колегія суддів звертає увагу, що операції з доставки та розвантаження пального і діяльність із його зберігання мають оцінюватися з урахуванням їх фактичного змісту та обставин здійснення. При цьому, саме лише розвантаження пального за певною адресою не є безумовним доказом здійснення діяльності зі зберігання такого пального у відповідному місці.

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що наказом директора ТОВ «НВП «ЄНАМІН» від 02 березня 2020 року № 3-2-О «Щодо отримання, обліку, переміщення та зберігання акцизних товарів» у зв`язку з проведенням будівельних робіт на території підприємства та встановленими обмеженнями щодо пересування великогабаритного вантажного транспорту визначено порядок прийняття, розвантаження та подальшого переміщення придбаного підакцизного пального.

Зокрема, зазначеним наказом передбачено здійснення розвантаження, огляду та обліку ємностей, у яких доставляється підакцизне пальне, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж, із подальшим невідкладним переміщенням пального до місця його зберігання за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 78.

При цьому, пунктом 3 вказаного наказу визначено необхідність здійснення такого переміщення в день доставки після вивантаження, огляду та обліку підакцизного пального, а пунктом 4 передбачено переміщення пального у бочках та інших малогабаритних ємностях за допомогою ручних візків.

Наведені положення наказу свідчать про встановлення на підприємстві порядку розмежування місця прийняття та розвантаження підакцизного пального і місця його подальшого зберігання.

Колегія суддів враховує, що сам по собі зазначений наказ є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом товариства та не може безумовно підтверджувати фактичне виконання встановленого ним порядку щодо кожної господарської операції з постачання пального.

Разом з тим, наявність такого документа підлягає врахуванню під час оцінки сукупності доказів, оскільки його зміст узгоджується з поясненнями позивача щодо використання адреси вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж як місця розвантаження продукції з подальшим переміщенням до місця її зберігання.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «НВП «ЄНАМІН» мало ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, зокрема від 30 січня 2020 року № 26520414202000013 за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 78, та від 19 квітня 2021 року № 26520414202100039 за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 69.

Таким чином, Товариство мало визначені в установленому законом порядку місця зберігання пального, на які були отримані відповідні ліцензії.

Водночас, наявність зазначених ліцензій не надавала позивачу права здійснювати діяльність зі зберігання пального за іншими адресами без отримання відповідної ліцензії, якщо така діяльність підлягала ліцензуванню.

Проте, для застосування відповідальності за зберігання пального без ліцензії контролюючий орган повинен був встановити та підтвердити належними доказами факт здійснення відповідної діяльності саме за адресою, щодо якої констатовано порушення вимог законодавства.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, під час фактичної перевірки контролюючим органом зафіксовано наявність залишків підакцизного пального на складі за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 69, нежитлове приміщення (лабораторний корпус СХХХІІ), на яку товариство мало відповідну ліцензію.

Зокрема, станом на 13 год 10 хв 25 жовтня 2021 року за зазначеною адресою встановлено наявність метанолу HP у кількості 1 817,71 л, метил-трет-бутилового ефіру DRIVERON Т у кількості 1 809,63 л та н-гексану у кількості 842,40 кг.

Зазначені обставини підтверджують здійснення позивачем діяльності зі зберігання підакцизного пального у місці, на яке отримано відповідну ліцензію, однак не підтверджують факту зберігання такого пального за адресою вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж.

При цьому, колегія суддів зазначає, що факт виявлення пального у ліцензованому місці зберігання станом на 25 жовтня 2021 року сам по собі не виключає можливості його зберігання в інший час за іншою адресою. Проте така обставина повинна підтверджуватися відповідними доказами, які дозволяють встановити місце, спосіб та період здійснення діяльності зі зберігання пального.

Натомість, з Акту фактичної перевірки від 04 листопада 2021 року № 82674/Ж5/26-15-09-02/30402329 вбачається, що висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без ліцензії за адресою вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж ґрунтується передусім на встановлених обставинах придбання пального та зазначенні відповідної адреси як місця його розвантаження.

Разом з тим, Акт перевірки не містить установлених обставин щодо фактичного здійснення товариством діяльності зі зберігання пального за зазначеною адресою, зокрема, відомостей про конкретні споруди, обладнання чи ємності, які використовувалися для такого зберігання, кількість пального, що перебувало на зберіганні, та період здійснення відповідної діяльності.

Також, матеріали перевірки не містять відомостей щодо проведення за адресою вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж інвентаризації пального, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей або інших контрольних заходів, за результатами яких було б встановлено фактичне зберігання пального у цьому місці.

При цьому, колегія суддів зазначає, що проведення інвентаризації пального чи його безпосереднє виявлення під час фактичної перевірки не є єдиними можливими способами підтвердження відповідного правопорушення, оскільки обставини здійснення діяльності зі зберігання пального можуть встановлюватися на підставі сукупності належних, допустимих та достовірних доказів.

Водночас, у цій справі надані контролюючим органом документи не містять достатніх відомостей, які б дозволяли встановити факт здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального за адресою, на яку товариство не отримувало відповідної ліцензії.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано розмежував установлені контролюючим органом обставини придбання та доставки пального від обставин здійснення діяльності з його зберігання, які є визначальними для вирішення питання щодо правомірності застосування санкцій, передбачених статтею 17 Закону № 481/95-ВР.

Щодо доводів апелянта про те, що відомості Єдиного реєстру акцизних накладних, видаткові та товарно-транспортні накладні підтверджують факт зберігання позивачем підакцизного пального без відповідної ліцензії, колегія суддів зазначає, що ці документи підтверджують здійснення операцій із придбання, постачання та доставки пального, однак не містять достатньої інформації для встановлення фактичних обставин його зберігання за адресою розвантаження.

При цьому, зазначення в первинних документах адреси пункту розвантаження пального не свідчить безумовно про використання відповідної території як місця його зберігання в розумінні статті 1 Закону № 481/95-ВР.

З приводу посилань апелянта на відсутність у ТОВ «НВП «ЄНАМІН» ліцензії на право зберігання пального за адресою вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж колегія суддів зазначає, що наведена обставина сторонами не заперечується.

Разом з тим, відсутність ліцензії за відповідною адресою може бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 17 Закону № 481/95-ВР, за умови встановлення факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального у цьому місці за відсутності законодавчо визначених підстав для звільнення від обов`язку ліцензування.

Натомість, Головним управлінням ДПС у м. Києві не доведено, що позивач використовував відповідну територію, споруди, обладнання чи ємності за адресою вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж саме для зберігання придбаного підакцизного пального.

Щодо тверджень апелянта про належність акта фактичної перевірки як доказу встановленого порушення колегія суддів зазначає, що, відповідно до положень статей 83, 86 ПК України, акт перевірки є документом, у якому фіксуються результати проведеного контролюючим органом заходу податкового контролю та встановлені під час його здійснення обставини.

Водночас, акт перевірки як носій доказової інформації підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, а викладені в ньому висновки контролюючого органу повинні ґрунтуватися на фактичних обставинах, встановлених під час перевірки та підтверджених відповідними доказами.

Сам факт складення акта перевірки з висновком про порушення вимог законодавства не звільняє контролюючий орган від обов`язку доведення обставин, на яких ґрунтується прийняте за його результатами податкове повідомлення-рішення.

У даному випадку акт фактичної перевірки підтверджує встановлення контролюючим органом обставин придбання позивачем підакцизного пального та його доставки за відповідною адресою, однак, не містить достатніх фактичних даних, які б підтверджували здійснення товариством діяльності зі зберігання пального саме за цією адресою без відповідної ліцензії.

Відповідно, посилання апелянта на акт перевірки не спростовують висновків суду першої інстанції про недоведеність обставин, які стали підставою для застосування до позивача штрафних санкцій.

Колегія суддів також враховує, що, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

При цьому, у справах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень саме контролюючий орган повинен підтвердити належними та допустимими доказами фактичні обставини, з якими закон пов`язує виникнення підстав для застосування відповідальності до платника податків.

Наведений обов`язок доказування не може вважатися виконаним виключно шляхом посилання на документи, які підтверджують здійснення господарських операцій із придбання та доставки пального, без встановлення обставин його фактичного зберігання у місці, на яке не отримано відповідної ліцензії.

За таких обставин, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів вважає, що Головним управлінням ДПС у м. Києві не доведено факту здійснення ТОВ «НВП «ЄНАМІН» діяльності зі зберігання підакцизного пального без ліцензії за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корп. 143Ж, а відтак не підтверджено наявності достатніх правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 17 Закону № 481/95-ВР.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13 грудня 2021 року № 00915760902, яким до ТОВ «НВП «ЄНАМІН» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000 грн, та наявність підстав для його скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЄНАМІН» та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.