Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №761/27360/25
Суддя: Таргоній Дар'я Олександрівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 761/27360/25 Головуючий у І інстанції Савицький О.А.
Провадження №22-ц/824/5178/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Чубенко Катерини Миколаївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим Іван Сергійович, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність Заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С., у якій просила:
- визнати неправомірною бездіяльність Заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, та щодо невчинення дій по реєстрації припинення обтяження майна боржника ОСОБА_1 , а саме транспортного засобу марки «Hammer H3», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , а саме транспортного засобу марки «Hammer H3», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , накладений постановою від 04.10.2016 р. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 , а саме транспортного засобу марки «Hammer H3», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , шляхом внесення відповідного запису про припинення обтяження, накладеного постановою від 04.10.2016 р. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Свою скаргу заявник обґрунтовує тим, що у провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 761/15902/14-ц, виданого 16.07.2015 р. Шевченківським районним судом м. Києва, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 40/П/56/2008-840 від 14.03.2008 р. у сумі 439 388,32 дол. США та 395 879,55 грн, а також судового збору у сумі 1827,00 грн.
04.10.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а у подальшому винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Матеріали виконавчого провадження станом на цей час знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання.
Заявник зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 11.12.2024 р. у справі № 761/15902/14-ц скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07.09.2022 р., на підставі якого видавався виконавчий лист.
Представник заявника звертався до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту з майна боржника, однак вона була залишена без задоволення.
Посилаючись на те, що бездіяльність Заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. щодо незняття арешту з майна порушує її права, заявник вважає таку бездіяльність неправомірною, оскільки виконавче провадження завершено, а рішення, на підставі якого видавався виконавчий лист, скасовано, тому звернулась до суду з даною скаргою.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим Іван Сергійович, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» - задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність Заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, та щодо невчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника ОСОБА_1 , а саме транспортного засобу марки «Hammer H3», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , за заявою представника боржника ОСОБА_1 - Волкової Марини Юріївни про зняття арешту з майна від 06.03.2025 р.
Зобов`язано уповноважених осіб Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , а саме транспортного засобу марки «Hammer H3», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.10.2016 р. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Зобов`язано уповноважених осіб Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 , а саме транспортного засобу марки «Hammer H3», номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , шляхом внесення відповідного запису про припинення обтяження у вигляді арешту, накладеного постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.10.2016 р. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, апеляційну скаргу подала представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Чубенко К.М.
В доводах скарги посилається на неправильне застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник вказує, що скаржником не доведено, що ним взагалі оскаржувались у спосіб та строки встановлені Законом, постанова про накладення арешту на майно в рамках ВП № НОМЕР_3, дана постанова є чинною та не скасованою.
Водночас зазначає, що статтею 59 Закону встановлено вичерпний перелік підстав зняття державним виконавцем арешту з майна боржника.
Так, відповідно до частини четвертої вказаної вище норми Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 положення" цього Закону; розділу XIII "Прикінцеві та перехідні
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Так, повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», не передбачає зняття арешту. Враховуючи вищенаведене, скаржник вважає, що державним виконавцем не порушено вимоги Закону.
Скаржник звертає увагу, що суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не повинен втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Апелянт посилається також на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений в постанові від 14.05.2025 про застосування норм права під час розгляду справи № 2/1522/11652/11: «Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що правовою підставою для відмови у знятті арешту на майно ОСОБА_1 стало посилання на статтю 59 ЗУ «Про виконавче провадження», якою встановлено виключний перелік підстав та обставин, за якими виконавець вчиняє дії щодо зняття арешту з майна.
Проте, відповідно до п. 5) ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Ч.2 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Таким чином, відмова виконавчої служби у знятті арешту на майно на думку заявника є неправомірною.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Волкова М.Ю. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, як законну та обґрунтовану.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України та ПАТ «Комерційний банк «Надра» своїх представників для участі у судовому засіданні не направляли, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального закону. З у рахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність представника стягувача та державного виконавця.
Заслухавши доповідь судді Таргоній Д.О., пояснення представника заявника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Задовольняючи вимоги скарги, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий лист № 761/15902/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва, після його повернення стягувачу повторно протягом встановленого законом строку до примусового виконання не пред`являвся, виконавче провадження на його підставі не відкривалось, майнові претензії до заявника у подальшому не заявлялись, при цьому рішення, на підставі якого видавався цей виконавчий лист, за яким відкривалось виконавче провадження, у межах якого державним виконавцем накладався арешт на майно заявника та оголошувалась заборона на його відчуження, скасовано в апеляційному порядку 11.12.2024 р., тому суд вважав, що наявність протягом п`яти років з дня завершення виконавчого провадження нескасованого арешту та заборони на відчуження, накладених на майно заявника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Так, судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 761/15902/14-ц, виданого 16.07.2015 р. Шевченківським районним судом м. Києва, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 40/П/56/2008-840 від 14.03.2008 р. у сумі 439388,32 дол. США та 395879,55 грн, а також судового збору у сумі 1827,00 грн.
04.10.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а у подальшому винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Матеріали виконавчого провадження станом на цей час знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання.
Постановою Київського апеляційного суду від 11.12.2024 р. у справі № 761/15902/14-ц скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07.09.2022 р., на підставі якого був виданий виконавчий лист, за яким відкривалось виконавче провадження № НОМЕР_3, та у межах якого державним виконавцем накладався арешт на майно заявника і оголошувалась заборона на його відчуження.
Представник заявника звертався до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту з майна боржника, однак вона була залишена без задоволення.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документу стягувачу.
Водночас, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення 22.06.2020 стягувачу виконавчого документа, повторно протягом встановленого законом строку до примусового виконання виконавчий лист стягувачем не пред`являвся, виконавче провадження на його підставі не відкривалось, майнові претензії до заявника у подальшому не заявлялись, при цьому рішення суду, на підставі якого видавався цей виконавчий лист, за яким відкривалось виконавче провадження, у межах якого державним виконавцем накладався арешт на майно заявника та оголошувалась заборона на його відчуження, скасовано в апеляційному порядку 11.12.2024 року.
Встановлено також, що матеріали виконавчого провадження НОМЕР_4 знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання.
Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у завершеному виконавчому провадженні, матеріали якого знищено виконавчою службою, за відсутності майнових претензій стягувача.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України),
а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно боржника у виконавчому провадженні, яке знищено, за відсутності майнових вимог стягувача та умов для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.
При цьому підлягає врахуванню те, що наявність протягом тривалого часу (майже 6 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також враховуючи скасування рішення суду, на підставі якого видавався цей виконавчий лист, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.
Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11, від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц .
З огляду на вказане, оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Чубенко Катерини Миколаївни залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне судове рішення складене 22 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: О.В. Борисова
С.А. Голуб
Оригінал: reyestr.court.gov.ua