Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №760/20278/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/20278/25 Головуючий у суді І інстанції Аксьонова Н.М.

Провадження № 22-ц/824/5778/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтувало тим, що 08 лютого 2024 року між ним та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів та які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1344-7535.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 12 100,00 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена процента ставка - 2,5 % в день; стандартна процента ставка - 2,5 % в день.

Позивач взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти згідно з умовами укладеного кредитного договору. Натомість відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, в результаті чого станом на 17 червня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 102 850,00 грн, з яких: 12 100,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 90 750,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Враховуючи, що ОСОБА_1 шість разів оформлювала кредитні відносини з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та погашала попередні борги, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами на загальну суму 42 350,00 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 60 500,00 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину: 12 100,00 грн в якості заборгованості за кредитом та 48 400,00 грн в якості заборгованості за нарахованими процентами, що разом становить 60 500,00 грн, а також понесені судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав недоведеним факт укладання між сторонами у належній формі кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, які позивач просить стягнути разом із нарахованими процентами.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі стверджує, що відповідач підписала кредитний договір відповідно до розділу 12 договору № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором «C2514», а позивач засвідчив це кваліфікованою електронною печаткою із позначкою дати і часу, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Перерахування кредитних коштів відбувалось через партнера АТ КБ «ПриватБанк» по системі платежів LiqPay на картковий рахунок, реквізити якого були вказані відповідачем під час заповнення заявки в особистому кабінеті, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками. При цьому позивач здійснює господарську діяльності з надання фінансових послуг, зокрема безготівковий переказ коштів без відкриття банківських рахунків та формування відповідних виписок по них.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в задоволенні вказаної апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що позивач не виконав покладений на нього у спірних правовідносинах обов`язок та не довів належними і допустимим доказами факт укладення між сторонами кредитного договору та отримання нею будь-якої суми коштів за цим договором. Водночас вказує, що якщо навіть припустити, що відповідач уклала кредитний договір та отримала кредитні кошти, то нарахування відсотків є необґрунтованим та таким, що суперечить частині п`ятій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 лютого 2024 року о 20 год. 12 хв. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1344-7535, який разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «СreditKasa» складає єдиний договір, та з яким позичальник була попередньо ознайомлена, пройшовши реєстрацію у інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

08 лютого 2024 року позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор (пароль) «C2514» для підписання кредитного договору, підтвердження ознайомлення із Правилами та іншими супутніми документами.

Згідно із умовами кредитного договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 12 100,00 грн на особисті потреби, заявлений (базовий) строк користування кредитом - 14 календарних днів, а строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику - 300 календарних днів (до 03 грудня 2024 року).

Стандартна процента ставка становить 2,5 % за кожен день користування кредитом і застосовується протягом всього строку дії договору за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою чи пільговою процентною ставкою.

Сторонами погоджено й орієнтовну загальну вартість кредиту (за весь строк кредитування), яка складає 102 850,00 грн і включає в себе також проценти за користування кредитом у розмірі 90 750,00 грн.

Позивач надав відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного договору, на підтвердження чого надав суду довідку про перерахування ОСОБА_1 суми кредиту за договором № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року, а також довідку (лист) АТ КБ «ПриватБанк» від 17 червня 2025 року. Вказані документи містять номер особистого електронного платіжного засобу із маскою, а саме НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року відповідач умови договору не виконала, не повернувши своєчасно позивачу тіло кредиту із нарахованими відсотками, у зв`язку з чим станом на 17 червня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 102 850,00 грн, з яких: 12 100,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 90 750,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Водночас кредитодавцем прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами на загальну суму 42 350,00 грн за умови погашення нею решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 60 500,00 грн, з яких 12 100,00 грн - тіло кредиту та 48 400,00 грн - нараховані проценти.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» договору про відкриття кредитної лінії від 08 лютого 2024 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Також не надано позивачем до позовної заяви і доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та АТ КБ «Приватбанк», яке, згідно доводів позивача, здійснило переказ коштів на рахунок відповідача від його імені.

Крім того, суд вважав, що довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту за договором від 08 лютого 2024 року та розрахунок заборгованості за кредитним договором складені самим позивачем, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частин першої - третьої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами, зокрема електронним підписом одноразового ідентифікатора.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Приписами статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи убачається, що договір про відкриття кредитної лінії № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року та Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «СreditKasa» підписано ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) «C2514» відповідно до статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 18-47).

З наданих позивачем Правил та Моніторингу дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ІТС), копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що без проведення ідентифікації особи позичальника в ІТС, входу до особистого кабінету, створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з наданим договором (офертою), підтвердження прийняття відповідних умов кредитування (акцепт пропозиції) шляхом введення одноразового ідентифікатора, який надсилається позичальнику на мобільний номер телефону, що вказується нею під час заповнення вказаної заявки, укладення електронного кредитного договору на вебсайті https://creditkasa.com.ua є неможливим.

Таким чином, кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину. Без вчинення відповідних дій з боку ОСОБА_1 в ІТС, доступ до якої здійснюється через веб-сайт товариства, реєстрації в особистому кабінеті, подання заявки на отримання кредиту і використання смс-коду із одноразовим паролем кредитний договір в електронному вигляді, який вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, між сторонами не був би укладений.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору про надання кредитних коштів, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Підписавши вищевказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

Виконання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свого обов`язку щодо надання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 12 100,00 грн підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року. Видача коштів здійснювалася за допомогою платіжної системи LiqPay (а.с. 60).

У вказаній довідці зазначено: платіж № 2423785803, дата платежу - 08 лютого 2024 року, номер платіжної картки (card_mask) - НОМЕР_2 , тип операції - видача кредиту за договором № 1344-7535, сума платежу - 12 100,00 грн.

На підтвердження перерахування коштів на картковий рахунок відповідача позивач також надав лист АТ КБ «ПриватБанк» від 17 червня 2025 року, з якого вбачається, що 08 лютого 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року перерахувало кошти в сумі 12 100,00 грн по кредитному договору № 1344-7535: ID платежу - 2423785803, канал - LiqPay, номер картки - НОМЕР_2 (а.с. 55-59).

У кредитному договорі в розділі 12 «Реквізити Сторін» зазначено номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 - НОМЕР_3 .

За наведених обставин колегія суддів вважає безпідставними висновки суду про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів за кредитним договором № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року.

Посилання суду в оскаржуваному рішенні щодо ненадання позивачем саме первинних бухгалтерських документів, як належних доказів перерахування відповідачу кредитних коштів, є необґрунтованими, оскільки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою, а не банківською установою, відповідно не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб і не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальника.

Позивач також не надає платіжних послуг, а лише ініціює безготівкові платіжні операції шляхом подання відповідного доручення банку-партнеру (оператору платіжної системи) із зазначенням необхідних реквізитів, які сама позичальник вказує в особистому кабінеті.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з пунктом 10 розділу II Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, надані позивачем докази, які містять інформацію про перерахування коштів на банківську картку, вказану відповідачем в особистому кабінеті, у сукупності з іншими доказами, що наявні в матеріалах справи, належним чином підтверджують факт надання кредитних коштів відповідачу та відсутність порушень з боку позивача, з урахуванням вимог закону щодо здійснення захисту інформації щодо клієнта від третіх осіб.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення кредитного договору, так і належності відповідачу мобільного номера телефону, який вона вказала під час заповнення заявки на отримання кредиту і на який позивач надіслав одноразовий код для підписання договору, а також отримання зазначених коштів на банківський рахунок позичальника за допомогою платіжної системи LiqPay, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком відповідача.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого електронного платіжного засобу, зазначеного у договорі, і на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору мала можливість представити суду виписку по відкритому рахунку або заявити клопотання про витребування відповідних доказів. Між тим, правом надання таких доказів відповідач теж не скористалась.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Таким чином, посилання відповідача щодо обов`язку надання позивачем на доведення перерахування коштів саме банківської виписки є необґрунтованими і не можуть бути підставою для висновку про невиконання умов договору фінансовою установою та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором (див. постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).

Колегія суддів також вважає необґрунтованими і такими, що не можуть впливати на результат вирішення спору, висновки районного суду про ненадання позивачем договору № 4010 від 02 грудня 2019 року про надання послуг в системі LiqPay, укладеного між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та АТ КБ «ПриватБанк». До того ж, на спростування такого доводу відповідача, який суд прийняв до уваги, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» долучило копію вказаного договору до апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними доказами факту укладення із ОСОБА_1 кредитного договору № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року та надання відповідачу грошових коштів у розмірі 12 100,00 грн на підставі вказаного договору.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, ТОВ «Укр Кредит Фінанс», окрім заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 12 100,00 грн, просило також стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитними коштами у розмірі 48 400,00 грн.

ОСОБА_1 у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу зазначала, що нарахування вказаних відсотків є необґрунтованим та таким, що суперечить частині п`ятій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною третьою статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1%, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.

Оскільки договір про відкриття кредитної лінії № 1344-7535 був укладений між сторонами 08 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності Законом від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальна денна процентна ставка за кредитом для відповідача не могла перевищувати 1 %.

При цьому положення частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», внесені згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, не вказують на недійсність або нікчемність умов договору про надання споживчого кредиту, яким передбачаються умови про нарахування кредитором процентів за користування кредитом в розмірі, що перевищує максимальний розмір денної процентної ставки (1 %). Вказаною нормою установлено обмеження щодо розміру процентів за користування кредитом, який може нараховуватися кредитором за договором про споживчий кредит, з метою захисту прав споживача від надмірного фінансового навантаження.

Згідно із частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t *100%, де: ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Отже, для цілей обчислення денної процентної ставки, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку денної процентної ставки саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.

Фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.

Беручи до уваги вищенаведену формулу розрахунку денної процентної ставки, колегія суддів приходить до висновку, що застосований позивачем розмір процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1 %) денної процентної ставки, розрахованої відповідно до четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що кредитодавцем було прийнято рішення про застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами на загальну суму 42 350,00 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 60 500,00 грн.

Таким чином, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 не всі нараховані проценти за кредитним договором в сумі 90 750,00 грн, а лише у розмірі 48 400,00 грн.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження оспорювання боржником укладеного кредитного договору або його окремих умов та доказів на спростування утворених сум заборгованості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс», що дає достатні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року у загальному розмірі 60 500,00 грн, з яких 12 100,00 грн - заборгованість за кредитом та 48 400,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 056,00 грн судового збору.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1344-7535 від 08 лютого 2024 року у загальному розмірі 60 500,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній