Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №752/18851/25
Суддя: Голуб Світлана Анатоліївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 752/18851/25 Головуючий у суді І інстанції Кирильчук І.А.
Провадження № 22-ц/824/5031/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
У серпні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року у розмірі 30 698,20 грн та понесені судові витрати, а саме судовий збір в сумі 2 422,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що 02 липня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 781053665 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за цим договором виконало у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн шляхом їх переказу на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , яку вона вказала у заявці на отримання кредиту.
ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та передбачених договором відсотків не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у розмірі 30 698,20 грн, з яких 6 000,00 грн - тіло кредиту та 24 698,20 грн - проценти за користування кредитом.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався до 31 грудня 2024 року додатковими угодами.
Вказаним договором факторингу визначено, що предметом відступлення є в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога).
Право вимоги за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року перейшло до ТОВ «Таліон-Плюс» 05 вересня 2023 року відповідно до підписаного сторонами договору реєстру прав вимоги № 247.
27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу № 27/0524-01, згідно з умовами якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у розмірі 30 698,20 грн відповідно до підписаного реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року.
04 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у тому ж розмірі 30 698,20 грн у відповідності до підписаного реєстру боржників від 04 червня 2025 до цього договору факторингу.
Оскільки відповідач не погасила зазначену заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права на звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс».
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», то наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Юніт Капітал».
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року.
Згідно з пунктом 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора у день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.
Отже, передача прав вимоги до боржників здійснюється саме на підставі реєстрів прав вимоги, що містять перелік конкретних прав вимоги, а не у день укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року.
05 вересня 2023 року первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали реєстр прав вимоги № 247 до вказаного договору факторингу, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 15 679,00 грн.
Даний факт, на думку позивача, свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання ОСОБА_1 перед первісним кредитором.
Суд першої інстанції не врахував, що перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги.
Позивач наголошує, що сутність договору факторингу № 28/1118-01 полягає не у відступленні права вимоги за конкретним кредитним договором, а у відступленні права вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.
Згідно з умовами договору факторингу фактичне відступлення прав вимоги не прив`язується виключно до моменту укладення кредитного договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
У цьому контексті позивач звертає увагу на те, що реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 781053665 від 02 липня 2023 року, укладений 05 вересня 2023 року, тобто через два місяці після укладення кредитного договору.
Отже, факт підписання реєстру прав вимог після укладення кредитного договору виключає сумніви щодо наявності у первісного кредитора прав, які могли бути передані фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання.
За таких обставин на момент включення вказаного кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало та відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру прав вимоги, що і є предметом договору факторингу № 28/1118-01. Суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 1077 ЦК України і зробив помилковий висновок щодо предмету факторингу, що призвело до необґрунтованої відмови в задоволенні позову.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції, 02 липня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 781053665, який підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV2AT24 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 6 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно пункту 2.3 договору кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6 000,00 грн 02 липня 2023 року (що є датою надання кредиту).
Відповідно до пункту 7.1 договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 01 серпня 2023 року, а саме протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Пунктом 7.2 договору визначено, що в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому пунктом 11.1 договору; дострокового припинення дії договору в порядку, передбаченому пунктом 9.1.1.2 або пунктом 9.1.1.7 договору.
Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 01 серпня 2028 року (пункт 7.3 договору)
Згідно з пунктом 7.4 договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку: протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору; після закінчення дисконтного позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.
Відповідно до пункту 8.1 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено.
Процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Загальні витрати за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховується в порядку описаному нижче (пункт 8.2 договору).
Протягом дисконтного періоду кредитування зобов`язання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом визначають наступним чином: за період від дати видачі кредиту до 01 серпня 2023 року (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 700,800 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,920 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним; у разі якщо позичальник вчинить описані в пункті 3.2 договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 01 серпня 2023 року проценти нараховуються за ставкою 701,270 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,920 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (пункт 8.3 договору).
Після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,700 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,980 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (пункт 8.4 договору)
Для суми кредиту за першим траншем, що вказана в пункті 2.3 договору, за перші 30 (тридцять) днів дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складе 9 456 грн 00 коп. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 3 456 грн 00 коп. та суму кредиту у розмірі 6 000 грн 00 коп. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, складе 25227,980 % річних, при цьому загальна вартість першого траншу за кредитом у процентному вираженні за строк дисконтного періоду складає 157,60 % від суми першого траншу (пункт 8.8 договору).
Також 02 липня 2023 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт», у якому міститься інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному кредитному договорі № 781053665 від 02 липня 2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 6 000,00 грн ОСОБА_1 на її банківську карту № НОМЕР_1 , що в свою чергу свідчить про те, що відповідач прийняла пропозицію кредитодавця на укладення договору.
Окрім того, 23 жовтня 2025 року на виконання ухвали суду від 08 серпня 2025 року у частині витребування доказів до суду надійшов лист АТ КБ «ПриватБанк», у якому останнє повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку в період з 02 липня по 07 липня 2023 року було зараховано кошти у розмірі 6 000,00 грн. До листа банком надано виписку по рахунку банківської картки № НОМЕР_2 за період з 02 липня по 07 липня 2023 року, а також повідомлено, що номер телефону НОМЕР_3 , який знаходиться в анкетних даних, належить ОСОБА_1
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах права вимоги, а фактор зобов`язувся їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди та виклали пункт 8.2 договору в наступній редакції: «Строк дії цього Договору починає перебіг у момент визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором».
31 грудня 2020 року первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якої договір факторингу викладено в новій редакції та продовжено строк його дії до 31 грудня 2021 року.
31 грудня 2021 року зазначені товариства уклали додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2022 року.
31 грудня 2022 року між товариствами укладено додаткову угоду № 31 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно із якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2023 року.
31 грудня 2023 року між товариствами укладено додаткову угоду № 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у відповідності до якої строк дії договору факторингу було продовжено до 31 грудня 2024 року.
27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату та на умовах, визначених договором.
04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого позивач зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (ціна продажу) за плату, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступити ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Відповідно до реєстру божників від 04 червня 2025 року до договору факторингу 04/06/25-Ю до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року на загальну суму 30 698,20 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором № 781053665 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли 02 липня 2023 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
На думку позивача, перехід права вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» підтверджує реєстр прав вимоги № 247 від 05 вересня 2023 року, підписаний вже після укладення кредитного договору № 781053665 від 02 липня 2023 року. Разом з тим, вказаний реєстр підписано на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, який було укладено до виникнення права вимоги.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
Посилання позивача на те, що відповідно до вимог пункту 1.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому, суд першої інстанції не прийняв до уваги, вказавши, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Доводи позивача щодо продовження строку дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року додатковими угодами, на думку суду, не спростовує необхідності чіткого визначення предмета договору на момент його укладення, адже правочин є чинним лише за умови визначеності його істотних умов, а предмет договору факторингу має бути конкретно визначений.
Укладені додаткові угоди між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» лише продовжили строк дії договору факторингу, який було укладено 28 листопада 2018 року. При цьому обсяг прав та обов`язків сторін по договору факторингу ними не змінений, по своїй суті додаткові угоди не є новими договорами факторингу і не свідчить жодним чином про перехід до ТОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.
Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника, адже саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, встановлено, що на підтвердження відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року позивач долучив до позовної заяви копії договорів факторингу з додатковими угодами до них та реєстрами прав вимоги (боржників), що підтверджують укладення відповідних правочинів та послідовний перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» (договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року), від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (договір факторингу № 27/0524-01 від 27 травня 2024 року) та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» (договір факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року).
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25) про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зауважено, що:
допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом».
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор), клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Згідно із пунктом 1.3 договору факторингу під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.4 вказаного договору факторингу визначено, що борг - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.
Згідно із пунктом 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Відповідно до пункту 5.3.3 договору факторингу фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
У подальшому, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких строк дії вказаного договору було продовжено до 31 грудня 2024 року.
Згідно із витягом з реєстру прав вимоги № 247 від 05 вересня 2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року на загальну суму 15 679,00 грн (а.с. 122-124, т. 1).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Суд першої інстанції не врахував, що укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин із відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним.
Право вимоги по кредитному договору № 781053665 від 02 липня 2023 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру, який оформлений належним чином і є додатком до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Посилання суду на те, що на момент відступлення права вимоги 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання відповідача за кредитним договором від 02 липня 2023 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору факторингу № 28/1118-01 є безпідставними.
Колегія суддів зауважує, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.
У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 910/7802/22 вказано, що факторинг є різновидом відступлення права вимоги (цесії). Відсутність доказів оплати за договором факторингу не спростовує сам факт переходу права вимоги, якщо договір містить чітке волевиявлення сторін щодо відступлення, а реєстр прав вимоги та акт приймання-передачі підтверджують передачу конкретної вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року № 5026/886/2012, згідно якої наявність рамкового договору факторингу, витягів з реєстру прав вимоги з вказівкою на конкретний кредитний договір та боржника, акта приймання-передачі є достатніми доказами переходу права вимоги за відсутності заперечень боржника щодо дійсності первісного зобов`язання.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про недоведеність ТОВ «Юніт Капітал» набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 з підстав відсутності такого права у первісного кредитора ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 1078 ЦК України та умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Зміст позовних вимог та предмет судового розгляду у справах, які розглядалися Верховним Судом і на які є посилання в оскаржуваному рішенні, та у справі, що переглядається апеляційним судом, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, тому в суду першої інстанції не було обов`язку відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» враховувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постановах Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20, від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17.
Оскільки в матеріалах справи міститься примірник кредитного договору, який підписано відповідачем в електронній формі одноразовим ідентифікатором, погоджено всі істотні умови кредитування та порядок повернення кредиту із нарахованими процентами, а також підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів і відсутні докази повернення позичальником отриманого кредиту з відсотками, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року у розмірі 30 698,20 грн.
Вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунках заборгованості і виписці з особового рахунку, які узгоджуються з іншими доказами у справі.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 056,00 грн судового збору.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано, зокрема, копію договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05 червня 2025 року, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал»; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05 червня 2025 року; додаткову угоду № 25770731560 від 05 червня 2025 року до вказаного договору про надання правничої допомоги; акт прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року на суму 7 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3.3 договору про надання правничої допомоги гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору (додаток № 1 до договору).
Пунктом 3.4 вказаного договору визначено, що після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.
Згідно із актом прийому-передачі наданих послуг клієнту - ТОВ «Юніт Капітал» було надано виконавцем - АБ «Тараненко і партнери» такі послуги: складання позовної заяви до позичальника ОСОБА_1 (2 год.) - 5 000,00 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року (2 год.) - 1 000,00 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за цим кредитним договором на рахунок позичальника (1 год.) - 500,00 грн; підготовка та подача клопотання про витребування зазначеної інформації (1 год.) - 500,00 грн.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Тобто процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Відповідач не висолювала своїх заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, клопотання про зменшення таких судових витрат не порушувала.
Отже, виходячи з того, що апеляційна скарга ТОВ «Юніт Капітал» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, тоді як стороною позивача документально доведено понесення витрат на правову допомогу, то в апеляційного суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення по суті спору.
Оцінюючи обґрунтованість вимог позову про стягнення судових витрат, відсутності заперечень сторони відповідача в контексті положень частини п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України, а також співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних ним робіт, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, колегія суддів вважає, що заявлена сума у розмірі 7 000,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 781053665 від 02 липня 2023 року у розмірі 30 698,20 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 6 056,00 гривень сплаченого судового збору та 7 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Борисова
Д.О. Таргоній
Оригінал: reyestr.court.gov.ua