Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №369/21883/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/21883/23 Головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.

Провадження № 22-ц/824/6366/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року у справі за позовом товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант») звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у розмірі 15 800,40 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 25 червня 2020 року з вини відповідача, який керував автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , було пошкоджено застрахований позивачем за договором добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року автомобіль «Mini Cooper», д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до завдання матеріальних збитків, розмір яких у вигляді здійсненої позивачем регламентної виплати на відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу в сумі 32 000,00 грн не було покрито виплаченою страховиком відповідача - ПрАТ «СК «Українська страхова група» сумою страхового відшкодування у розмірі 16 199,60 грн, а тому відповідач, як винуватець ДТП, зобов`язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром майнової шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року в задоволенні позову ТДВ СК «Альфа-Гарант» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПрАТ «СК «Українська страхова група» відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у справі № 910/2135/21 було здійснено позивачу виплату у розмірі 16 199,60 грн, адже під час розгляду цієї справи була проведена судова експертиза, за результатом якої Київським науково-дослідним експертно-криміналістичного центром МВС України складено висновок № СЕ-19/111-21/30270-АВ від 08 жовтня 2021 року, згідно із яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу автомобіля марки «Mini Cooper» у зв`язку із його пошкодженням в результаті ДТП, що сталася 25 червня 2020 року, становить 16 199,60 грн.

Отже, посилання ТДВ СК «Альфа-Гарант» на рахунок № 04-08 від 04 серпня 2020 року, виставлений ФОП ОСОБА_2 і вказаний як підстава для визначення розміру збитку у складеному позивачем страховому акті № СТ/20/0158 від 19 серпня 2020 року, суд визнав безпідставними. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що ним фактично було відремонтовано транспортний засіб та витрачено значно більше коштів, ніж було виплачено страховою компанією відповідача.

В апеляційній скарзі позивач просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що він, як страховик потерпілої особи, виплатив страхове відшкодування у розмірі 32 000,00 грн саме на рахунок станції технічного обслуговування (далі - СТО) - ФОП ОСОБА_2 . Страховик відповідача виплатив на його користь страхове відшкодування у межах лімітів та з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу в сумі 16 199,60 грн на підставі висновку експерта, виконаного у межах справи № 910/2135/21. Отже, різниця між фактичними витратами страховика за договором добровільного страхування та сумою, відшкодованою страховиком за обов`язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності, становить 15 800,40 грн.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обсягу прав страховика, який здійснив виплату за договором добровільного страхування, не врахувавши, що відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, у межах фактичних витрат, розмір яких у цій справі становить 32 000,00 грн.

Пославшись на експертний висновок, який встановив вартість ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням його фізичного зносу, як визначальний для розміру шкоди, суд не звернув уваги на положення статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за якими розмір збитків визначається для обов`язкового страхування за певними правилами, але деліктна відповідальність винної особи виходить за межі спеціальних правил цього Закону і для неї має бути застосовано загальні правила визначення шкоди.

Висновок суду про те, що лише остаточна сума, встановлена експертизою для обов`язкового страхування, є єдиним правомірним показником шкоди - це, на думку позивача, неправомірне застосування норм саме у частині добровільного страхування і деліктної шкоди, що суперечить статті 1194 ЦК України, яка прямо покладає обов`язок відшкодовувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою на особу, цивільна відповідальність якої застрахована.

Суд зазначив, що позивач не довів факт реального ремонту, але при цьому не посилався на жодну умову договору добровільного страхування чи норму законодавства, яка б прямо вимагала саме таких доказів у випадку суброгації. У договорі добровільного страхування № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року сторони самостійно встановили перелік документів для підтвердження настання страхового випадку і розміру збитків (пункти 15.6 та 16.1.7 договору), проте судом не було враховано умови вказаного договору, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім того, місцевий суд дійшов помилкового висновку про необхідність доведення позивачем факту реального ремонту транспортного засобу. Позивач вважає, що достатніми доказами фактично здійснених ним витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

У даному випадку доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена СТО сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/9396/17 та від 25 липня 2018 року у справі № 922/4013/17.

Позивач наголошує, що для виникнення права суброгаційної вимоги достатньо факту виплати страхового відшкодування, а не фактичного здійснення ремонту. Тобто витрати страховика є реальними з моменту здійснення страхової виплати, що підтверджено страховим актом та платіжними документами, наявними в матеріалах справи. Покладення на страховика обов`язку доводити, що страхувальник фактично відремонтував автомобіль, суперечить суті страхових правовідносин та усталеній судовій практиці. Попри це, суд першої інстанції дійшов суперечливого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди у частині, не покритій його страховиком за договором обов`язкового страхування, що свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції, 25 червня 2020 року в місті Вишневе на перехресті вулиць Київська та Жулянська сталася ДТП за участю автомобіля «Mini Cooper», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_1 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Транспортний засіб «Mini Cooper» був застрахований в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за договором добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року.

Згідно із постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2020 року у справі № 369/8023/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, за фактом скоєння вказаної ДТП.

20 серпня 2020 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було здійснено виплату страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 32 000,00 грн.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Українська страхова група» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2855912, позивач звернувся до страховика із письмовою вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у справі № 910/2135/21 позов ТДВ СК «Альфа-Гарант» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Українська страхова група» на користь ТДВ СК «Альфа-Гарант» пеню у розмірі 260,53 грн, 3 % річних у розмірі 65,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 64,00 грн. Провадження у справі в частині стягнення з ПрАТ «СК «Українська страхова група» суми страхового відшкодування у розмірі 16 199,60 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. В іншій частині позову відмовлено.

Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що належну до виплати суму відшкодування у розмірі 16 199,60 грн ПрАТ «СК «Українська страхова група» сплачено позивачу лише після відкриття провадження у справі № 910/2135/21, що підтверджувалось платіжним дорученням № 30642 від 11 листопада 2021 року.

Водночас у межах даної справи № 910/2135/21 була проведена судова експертиза, за результатом якої Київським науково-дослідним експертно-криміналістичного центром МВС України складено висновок № СЕ-19/111-21/30270-АВ від 08 жовтня 2021 року, згідно із яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу автомобіля марки «Mini Cooper» у зв`язку із його пошкодженням в результаті ДТП, що сталася 25 червня 2020 року, без урахування податку на додану вартість становить 16 199,60 грн.

Суд першої інстанції, взявши до уваги вказане значення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, вважав безпідставними посилання позивача на рахунок ФОП ОСОБА_2 № 04-08 від 04 серпня 2020 року, який був вказаний як підстава для визначення розміру збитку у складеному позивачем страховому акті № СТ/20/0158 від 19 серпня 2020 року. Оскільки позивачем не надано інших доказів на підтвердження фактичного здійснення ремонту автомобіля та понесення витрат у більшому розмірі, ніж було виплачено страховою компанією відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ТДВ СК «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, та не відповідають вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно з вимогами частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

У преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Натомість відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

З огляду на виплату позивачем страхового відшкодування, до нього (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завдання шкоди відповідачем, в порядку суброгації.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18) зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Здійснюючи виплату страхового відшкодування за фактом ДТП, що мало місце 25 червня 2020 року за участю автомобіля «Mini Cooper», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , ТДВ СК «Альфа-Гарант» виходило з умов укладеного між ним та ОСОБА_4 договору добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року (а.с. 7).

Відповідно до пункту 15.6 розділу 15 «Умови здійснення страхового відшкодування» договору добровільного страхування визначення розміру збитку проводиться на підставі документів рекомендованої страховиком СТО. Документом, на підставі якого здійснюється розрахунок страхового відшкодування, є, за рішенням страховика, або деталізована калькуляція щодо вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, складена на рекомендованій СТО, або акт автотоварознавчого дослідження, виконаний експертом, погодженим зі страховиком. Виплата страхового відшкодування здійснюється на рахунок рекомендованої СТО, якщо інше не погоджено зі страховиком.

За змістом пункту 16.1.7 розділу 16 «Перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків» договору добровільного страхування розмір завданих збитків підтверджуються рахунком рекомендованої СТО, або, за рішенням страховика, актом товарознавчого дослідження, проведеного незалежним експертом-автотоварознавцем, рекомендованим страховиком.

Отже, за договором добровільного страхування № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року, укладеним між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та страхувальником, не передбачено обов`язку страхувальника чи страховика визначати розмір страхового відшкодування виключно з урахуванням актів виконаних робіт щодо ремонту транспортного засобу та/або висновку автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження).

Відповідно до протоколу огляду транспортного засобу від 30 червня 2020 року, рахунку ФОП ОСОБА_2 № 04-08 від 04 серпня 2020 року, страхового акта № СТ/20/0158 від 19 серпня 2020 року, який складений страховиком на підставі наданих страхувальником документів, розрахунку страхового відшкодування, а також умов договору добровільного страхування № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року розмір страхового відшкодування за зазначеним страховим випадком склав 32 000,00 грн (а.с. 14-17).

Ці кошти були сплачені позивачем згідно платіжного доручення № 10851 від 20 серпня 2020 року безпосередньо на рахунок СТО - ФОП ОСОБА_2 в якості страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування (а.с. 18).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено, що він на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR0002469933 від 04 грудня 2019 року та на підставі статті 25 Закону України «Про страхування» виплатив страхувальнику страхове відшкодування, отже у нього виникло право у розмірі виплаченого страхового відшкодування пред`явити вимоги до винної особи в ДТП.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, помилково послався в рішенні на статті 3, 22, 29, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ці норми не регулюють виниклі правовідносини між позивачем ТДВ СК «Альфа-Гарант» та відповідачем ОСОБА_1

Зазначені норми врегульовують відносини саме між відповідачем та його страховиком ПрАТ «СК «Українська страхова група» з урахуванням умов, визначених ними у договорі (полісі) обов`язкового страхування № АМ/2855912 від 29 квітня 2020 року.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначений порядок розрахунку шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу. Зокрема, згідно з частиною першою статті 29 вказаного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Водночас розмір збитків, які були відшкодовані позивачем потерпілому, визначалися відповідно до реальної вартості запасних частин (матеріалів) та виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля (статті 22, 1192 ЦК України), тобто без урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Вказаний правовий висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20.

Таким чином, реальними збитками, які підлягають відшкодуванню в порядку суброгації, є саме вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу транспортного засобу.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу свого рішення висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-21/30270-АВ від 08 жовтня 2021 року, виготовлений в рамках справи № 910/2135/21, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mini Cooper», д.н.з. НОМЕР_2 , у зв`язку із його пошкодженням в результаті ДТП, що сталася 25 червня 2020 року, з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу становить 16 199,60 грн.

У спірних правовідносинах діє принцип повного відшкодування шкоди, який закріплений у статті 1166 ЦК України, та реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.

Відповідно до зазначеної норми особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Тобто особа, діями якої завдана шкода та яка застрахувала свою цивільну відповідальність, повинна відповідати за пред`явленим позовом у справі, оскільки у разі недостатності виплаченої її страховиком суми страхової виплати, вона є зобов`язаною особою зі сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

У зв`язку із заміною сторони кредитора у деліктному правовідношенні у межах фактичних витрат до позивача перейшло право вимоги у відповідній частині до відповідача, оскільки страхова виплата страховика відповідача є недостатньою для повного відшкодування завданої ним шкоди.

Отже, за змістом статті 993 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 990 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 464/1937/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 03 грудня 2020 року у справі № 352/1384/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, тому ТДВ СК «Альфа-Гарант» має право вимагати стягнення з відповідача різниці між фактичною вартістю ремонту пошкодженого транспортного засобу та страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ «СК «Українська страхова група», що становить 15 800,40 грн.

З огляду на те, що позивач виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування потерпілій особі завданих збитків у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що сплачена позивачем сума матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, яка не відшкодована страховиком відповідача, у розмірі 15 800,40 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 в порядку суброгації.

Стягнення різниці між сумою фактичних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та сталій судовій практиці Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТДВ СК «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору у цій справі, а саме 2 684,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви (а.с. 5) та 4 026,00 грн - за подання апеляційної скарги (а.с. 85), а всього підлягає стягненню 6 710,00 грн судового збору.

У позові та апеляційній скарзі ТДВ СК «Альфа-Гарант» також просило покласти на відповідача обов`язок відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу, надавши докази їх фактичного понесення в розмірі 7 000,00 грн у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції (а.с. 27-36).

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову (правничу) допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заперечував щодо заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, вважаючи, що сума цих судових витрат у розмірі 7 000,00 грн є завищеною і неспівмірною із ціною пред`явленого позову, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та рівню складності справи, що не вимагав значного обсягу правничої допомоги (а.с. 61).

Так, ЦПК України, а саме частиною третьою статті 141 цього Кодексу, передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Зважаючи на складність цієї справи та зміст детального розрахунку та опису робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої допомоги від 14 травня 2019 року (а.с. 32), колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн є необґрунтованою та не відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушене було понести ТДВ СК «Альфа-Гарант».

Так, послуга з консультації клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом Білиновою А.В. за дорученням АБ «Грідін і Партнери» мають організаційний характер, є складовою вже досягнутих домовленостей між сторонами договору про надання правничої допомоги і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга. Крім того, немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру до початку провадження у справі, тому такі витрати не відповідають критерію їх необхідності, реальності цих адвокатських витрат та не підлягають компенсації.

При цьому зазначена справа не відноситься до категорії справ значної складності, які потребували самостійного напрацювання представником позивача окремих правових висновків з питань стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації, чи наведення нових обставин, які мали істотне значення для справи і які не були предметом судового розгляду в межах справи № 910/2135/21 у господарському суді.

Отже, заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн фактично лише за складання позовної заяви у цій малозначній справі є штучно завищеною, належним чином не обґрунтованою і такою, що суперечить критеріями розумності, реальності і співрозмірності таких витрат зі складністю справи, ціною позову та витраченими адвокатом зусиллями на захист інтересів позивача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.

Отже, виходячи з обставин і категорії даної справи, надавши оцінку доказам щодо понесених ТДВ СК «Альфа-Гарант» витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши співмірність заявленого розміру витрат на оплату послуг адвокатського бюро зі складністю справи та фактично наданими адвокатом юридичними послугами та виконаними роботами, предметом спору, ціною позову та значенням справи для сторін, а також урахувавши доводи ОСОБА_1 в частині неспівмірності витрат на правничу допомогу та завищеність їхнього розміру, критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» 15 800,40 гривень страхового відшкодування.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» 6 710,00 гривень сплаченого судового збору та 4 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній