Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №382/1375/26 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 382/1375/26

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14261/2026

Головуючий у суді першої інстанції О. А. Кисіль

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

14 жовтня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Фермерське господарство «СВІТЛАНА 2019»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Фермерського господарства «СВІТЛАНА 2019», подану представником Литвином Русланом Олександровичем, на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року, постановлену у складі судді Кисіль О. А., в примішенні Яготинського районного суду Київської області,

у с т а н о в и в :

У червні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до Фермарського господарства «СВІТЛАНА 2019», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯТАБ» про витребування з чужого незаконного володіння у спільну сумісну власність позивача та ОСОБА_3 комплексу будівель та споруд загальною площею 2124,3 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2713459132040. Свої вимоги мотивувала тим, що спірне майно вибуло зі спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2 , а право власності на нього було безпідставно зареєстровано за ТОВ «ЯТАБ».

Разом із позовною заявою ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення цього позову, у якій просила вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на комплекс будівель та споруд загальною площею 2124,3 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2713459132040, шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним комплексом будівель та споруд, а також заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з вказаним комплексом будівель та споруд.

В обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову зазначила, що після того, як вона звернулася із вимогою щодо повернення спірного майна у сумісну власність позивача та ОСОБА_3 , ТОВ «ЯТАБ» 18.05.2026 відчужило його Фермарському господарству «СВІТЛАНА 2019».

Позивач переконана, що угода між ТОВ «ЯТАБ» та відповідачем була вчинена з метою ускладнення повернення спірного майна у спільну сумісну власність позивача та ОСОБА_3 . Також для позивача є безспірним, що в процесі розгляду позову або після ухвалення судом рішення, спірне майно буде знову відчужене або на нього будуть накладені обтяження з метою ускладнення виконання рішення суду, оскільки у випадку вчинення таких дій виконання рішення суду стане неможливим (у випадку відчуження відповідачем спірного майна) або ж ускладнить ефективний захист та поновлення порушеного права власності ОСОБА_2 , за захистом якого вона звернулась у разі якщо майно буде обтяжене, позивач не зможе вільно реалізувати своє право власності на нього. А вжиття таких заходів забезпечення позову дозволить забезпечити виконання рішення суду про витребування комплексу будівель та споруд із чужого незаконного володіння, а також ефективний захист і поновлення порушеного права власності позивача на цей комплекс будівель та споруд.

Звернуто увагу на те, що позивач не просить заборонити відповідачу користуватися спірним майном, що виключає можливість заподіяння збитків та забезпечує паритет прав та інтересів сторін. Враховуючи зазначене відсутня необхідність щодо зустрічного забезпечення.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 10.06.2026 накладено арешт на комплекс будівель та споруд загальною площею 2124,3 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2713459132040, шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним комплексом будівель та споруд, а також заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з вказаним комплексом будівель та споруд.

Не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову Фермерське господарство «СВІТЛАНА 2019» через свого представника Литвина Р. О. подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову суд першої інстанції не переконався в співмірності заходів забезпечення позову з вартістю предмета позову та наклав заборону на відчуження нерухомого майна, ринкова вартість якого може складати близько 100 000 000 грн, тоді як ціна позову становить 7 000 000 грн.

Окрім того, суд першої інстанції керувався необхідністю захисту можливо порушених прав позивача та забезпечення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При цьому, заявник не вказав в заяві, а суд не зазначив в ухвалі, чи дійсно існує реальна загроза і яка саме, що в подальшому може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Вказано що під час вирішення питання про забезпечення позову, судом першої інстанції не було встановлено дій з боку відповідача, направлених на відчуження належного йому майна, як і фактів приховування останнім майна, не було проаналізовано наявності обгрунтованих підстав для забезпечення позову, а саме існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача, який має довести належність йому таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Суд першої інстанції фактично визнав припущення про можливе приховування майна, але не встановив обставин, що відповідач вчиняє такі дії або має намір відчужити майно саме з метою перешкоджання виконанню судовому рішенню, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують реальну загрозу утруднення або неможливості виконання можливого судового рішення про задоволення позову. Таким чином, суд першої інстанції без належного дослідження підстав та предмету позову, а також поданих доказів дійшов до передчасних висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

У додаткових поясненнях стороною відповідача зазначено, що із змісту позовних вимог та матеріалів справи, спірне майно вибуло з володіння подружжя шляхом передачі його до статутного капіталу ТОВ «ЯТАБ» та подальшого відчуження на користь відповідача ФГ «СВІТЛАНА 2019». Оскаржуючи передачу майна до статутного капіталу юридичної особи та витребуючи майно у спільну сумісну власність, позивач фактично порушує питання правомірності розпорядження майном/корпоративними правами та правочину між юридичними особами.

На думку відповідача, суд діяв діяв поза межами своїх процесуальних повноважень, порушивши ст. 19 ЦПК України та ст. 20 ГПК України і не мав підстав вживати заходів забезпечення цивільного позову у справі, яка підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Накладаючи арешт на комплекс будівель та споруд, суд помилково виходив з того, що дане майно продовжує зберігати режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки це суперечить імперативним нормам матеріального права ч. 1 ст. 115 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство».

Представник відповідача Литвин Р. О., який виявив бажання брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції на відеозв`язок не вийшов, про ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо був попереджений в ухвалі суду від 08.10.2026.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_4 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на необгрунтованість та безпідставінсть викладених у ній доводів, ураховуючи викладені у відзиві на апеляційну скаргу обставини.

Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставлення судових повісток до електронних кабінетів учасників справи, та на поштові адреси, зазначені в апеляційній скарзі, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від вказаних осіб не надходило.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися у сдове засідання, оскільки у даній справі неявка вказаних учасників справи не перешкоджає вирішенню питання про забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вид забезпечення позову, вказаний у заяві позивача, а саме накладення арешту на комплекс будівель та споруд загальною площею 2124,3 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2713459132040, шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним комплексом будівель та споруд, а також заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з вказаним комплексом будівель та споруд є співмірним з заявленим позовом та буде достатніми для забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Так, згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборона вичиняти певні дії.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Арешт майна (земельної ділянки), як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вказала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У справі №910/8298/21 Верховний Суд з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, ОСОБА_2 вказувала, що спірне майно вибуло зі спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без згоди позивача, а право власності на нього було безпідставно зареєстровано за ТОВ «ЯТАБ». Необхідність вжиття заходів забезпечення позову пов`язана з тим, що відразу після порушення позивачем питання про повернення спірного майна у спільну сумісну власність, ТОВ «ЯТАБ», единим засновником якого був ОСОБА_3 , відчужило спірне майно відповідачу. З метою унеможливлення виконання рішення суду та ефективного захисту і поновлення порушених прав позивача спірне майно і в подальшому буде відчужуватися та обтяжуватися на коритсь третіх осіб.

У даному випадку колегія суддів зазначає, що на стадії вирішення питання щодо забезпечення позову суд не має права оцінювати обґрунтованість позовних вимог по суті спору, оскільки це суперечить положенням статей 149-151 ЦПК України. Проте, суд зобов`язаний перевірити наявність між сторонами реального спору та ризиків, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову.

З аналізу наданих матеріалів убачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо законності вибуття із спільної сумісної власності подружжя (а саме ОСОБА_2 ) спірного майна, та існує реальний ризик подальшого відчуження вказаного нерухомого майна на користь третіх осіб, що у разі чергової зміни власника може призвести до збільшення кола відповідачів у справі, ускладнення розгляду спору та створення перешкод для ефективного захисту прав позивача у випадку задоволення позову.

Ураховуючи, що спір між сторонами виник щодо повернення спірного майна у сумісну власність нерухомого майна з чужого незаконного володіння (комплексу будівель та споруд загальною площею 2124,3 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2713459132040), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо співмірності заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам у даній справі.

Забезпеченням позову у запропонований позивачем спосіб, законних прав та інтересів третіх осіб не порушує, застосовані заходи не перешкоджатимуть відповідачу користуватись нерухомим майном, а лише обмежать його у праві розпорядження таким майном на час розгляду справи у суді, відтак, суд дійшов обгрунтованого висновку про достатність підстав для задоволення заяви про забезпечення даного позову.

Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були наявними підстави для застосування заходів забезпечення позову у даній справі у запропонований позивачем спосіб - шляхом накладення арешту на комплекс будівель та споруд загальною площею 2124,3 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2713459132040, шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним комплексом будівель та споруд, а також заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з вказаним комплексом будівель та споруд, право власності на яке зареєстровано наразі за відповідачем Фермарським господарством «СВІТЛАНА 2019».

При цьому суд вірно взяв до уваги, що спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому такі заходи зможуть забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

При цьому дійсна мета звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що суд першої інстанції не встановив, а учасники справи не посилаються на те, що таке звернення заявника спрямоване на зловживання нею своїми правами. Навпаки, підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі заявник зазначила необхідність забезпечення його можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке вона вважає порушеним.

Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Вказуючи на зустрічне забезпечення позову у розмірі 7 мільйонів гривень, відповідач не наводить та не обґрунтовує розрахунок можливих збитків у такому розмірі. Забезпечення позову не є способом вирішення спору по суті. Якщо суд відмовить позивачу у задоволенні позову, спірне майно залишиться у власності відповідача і зможе ним розпоряджатися. При цьому, якщо відповідач здійснить відчуження майна до вирішення спору по суті, захист порушеного права власності позивача стане не можливим, оскільки витребувати спірне майно у відповідача стане не можливим і позивачу потрібно буде ініціювати новий судовий позов. Аналогічним чином буде неефективним захист порушених прав позивача якщо відповідач обтяжить спірне майно.

Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції порушив правила предметної юрисдикції, оскільки даний спір є корпоративним, не заслуговують на увагу з оглядну на те, що даний спір спрямований на захист порушеного права власності позивача на індивідуально визначене майно, яка не є засновником даних Товариств.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідач не оскаржував та не заперечував проти прийняття позову до провадження Яготинським районним судом Київської області. Відповідно даний суд, отримавши разом з позовною заявою, заяву про забезпечення позову розглянув її у повній відповідності до вимог ЦПК України.

Доводи апеляціцної скарги щодо порушення судом першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову норм матеріального права щодо режиму власності майна юридичної особи - Фермерського господарства «СВІТЛАНА 2019» також не заслуговують на увагу, оскільки вжиття судом заходу забезпечення позову не є вирішення справи по суті. Накладення арешту на майно є способом забезпечення позову, прямо визначеним ЦПК України, а відповідно таких вжиття такого заходу забезпечення позову апріорі не може порушувати право власності відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів їх визнає необґрунтованими.

Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції, з точки зору застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що судом постановлено оскаржувану ухвалу відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову у кожній справі окремо.

Колегія суддів зауважує, про існування необхідності у забезпеченні позову, оскільки не застосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у майбутньому, адже існують ризики того, що у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, може бути породжено новий спір щодо прав на спірне нерухоме майно.

Отже, обраний позивачем захід забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, існує прямий зв`язок між вказаним заходом забезпечення позову і його предметом.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що заходи забезпечення позову направлені не на забезпечення виконання рішення суду по суті спору, а майбутньої мети реалізації прав позивача, проте вказане не спростовує необхідності забезпечення позову.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення вказаного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому залишає її без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «СВІТЛАНА 2019», подану представником Литвином Русланом Олександровичем, залишити без задоволнння.

Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 22 жовтня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна