Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №752/20602/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 752/20602/24

провадження № 22-ц/824/5360/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач - Київська міська прокуратура в інтересах держави в особі Київської міської ради

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Плютою Романом Васильовичем,

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Мазур Ю.Ю.,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради, звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що Київською міською прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - садовий будинок. На земельній ділянці комунальної власності і площею 723,69 га (кадастровий номер 8000000000:79:304:0007), яка є власністю територіальної громади міста Києва, перебуває в постійному користуванні НПП «Голосіївський» та належить до земель природно - заповідного фонду, 2 червня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 13,2 кв. м. із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1310485580000. Для державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт державному реєстратору відповідачем надано довідку ОК «Садове товариство «Гайок-МІ» від 12 травня 2016 року про те, що ОСОБА_1 є членом кооперативу та власником садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 . Київською міською прокуратурою встановлено, що Київська міська рада не приймала рішень про надання у власність чи користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 . В реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси АДРЕСА_1 . Згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське БТІ» за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не реєструвалось. Позивач зауважує, що на даний час за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці територіальної громади наявна чинна реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а також побудовано садовий будинок та облаштовано паркан, внаслідок чого інтереси держави щодо безперешкодного користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду порушені та мають бути поновлені.

Враховуючи викладене, позивач просив усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном- садовим будинком АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939930280000, номер запису про право власності 14825992); усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - садовим будинком АДРЕСА_1 (за координатами у форматі десяткових градусів: 50.3768754, 30.5223738); судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 4 листопада 2025 року позов заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самосійних вимог: Національний природний парк «Голосіївський», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою задоволено.

Усунуто перешкоди власнику територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - садовим будинком АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939930280000, номер запису про право власності-14825992).

Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - садовий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 (за координатами у форматі десяткових градусів: 50.3768754, 30.5223738).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судові витрати у розмірі 6056 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Плюта Р.В. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову.

Зазначав, що спірна земельна ділянка на момент прийняття Київрадою рішення від 26.01.2012 № 69/7406 та до сьогоднішнього часу визнається законом (у тому числі, Законом № 5245-VI), як земельна ділянка державної, а не комунальної власності, відтак прокурор помилково визначив Київраду органом, уповноваженим за законом здійснювати функції держави у спірних правовідносинах

Спірна земельна ділянка площею 1879,43 га, що надається Парку згідно з Указом № 794, є частиною єдиного майнового комплексу парку як державної установи, відтак в силу закону належать до державної власності .

Рішенням Київради № 69/7406 від 26 січня 2012 року цільове призначення земельної ділянки площею 13,79 га не змінено, відтак після 26 січня 2012 року вона залишилася у категорії земель рекреаційного призначення, що вказує на те, що відповідач використовує ділянку, на якій розташований дачний будинок, без порушення її цільового призначення, а отже не наносить негативних наслідків інтересам держави з точки зору Законів України «Про природно заповідний фонд України», «Про охорону навколишнього природного середовища»

Судом першої інстанції в рішенні, що оскаржується не доведено порушення інтересів держави у цій справі, оскільки порушення інтересів держави обґрунтоване у позові нормами матеріального права, що регулюють правовідносини щодо земель природно-заповідного фонду, а зазначені норми права не регулюють спірні правовідносини

У відзивах на апеляційну скаргу, подані Київською міською прокуратурою та третьою особою Національним природним парком «Голосіївський», викладені заперечення проти задоволення апеляційної скарги.

У судовому засіданні прокурор Греськів І.І. та представник третьої особи Рибіцька Ю.Б. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення залишити без змін.

У судове засідання не з`явився ОСОБА_1 та його представник адвокат Плюта Р.В., вдруге подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в розгляді іншої справи. Оскільки сторона відповідача в судові засіданні, призначені на 15 липня 2026 року та 14 жовтня 2026 року не з'явилися вдруге, при цьому за одних і тих же причин - участь представника в інших справах, та, зважаючи на те, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 2 статті 372 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторони відповідача.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Установлено, що Указом Президента України від 27 серпня 2007 року № 794/2007 (зі змінами внесеними згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2008 року № 976/2008) на території міста Київ створено національний природний парк «Голосіївський».

Площу земель зазначеного парку встановлено у розмірі 4525,52 га, в тому числі 1879,43 га земель, що надаються НПП «Голосіївський» у постійне користування.

Території, що увійшли до складу НПП «Голосіївський» на підставі Указу Президента України від 27 серпня 2007 року згідно зі ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» набули статусу об`єкта природно-заповідного фонду національного значення, що передбачає встановлення особливого режиму охорони таких територій.

У подальшому, рішенням Київської міської ради від 26 січня 2012 року № 69/7406 надано НПП «Голосіївський» у постійне користування земельні ділянки загальною площею 1888,18 га для експлуатації та обслуговування НПП «Голосіївський» у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі ділянку загальною площею 723,69 га - за рахунок земель запасу природно-заповідного фонду (площею 709,90 га) та міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 13,79 га).

Отже, земельна ділянка площею 723,69 га входить до території Національного природного парку «Голосіївський», відноситься до земель природно-заповідного фонду та надана в постійне користування Парку.

Право постійного користування вказаною земельною ділянкою площею 723,69 га (кадастровий номер 8000000000:79:304:0007) за НПП «Голосіївський» зареєстровано 13 січня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим установлено, що на земельній ділянці комунальної власності площею 723,69 та (кадастровий номер 8000000000:79:304:0007), яка є власністю територіальної громади міста Києва, перебуває в постійному користуванні НПП «Голосіївський» та належить до земель природно-заповідного фонду, 2 червня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 939930280000.

Для державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт державному реєстратору відповідачем надано довідку ОК «Садове товариство «Гайок-МІ» від 12 травня 2016 року про те, що ОСОБА_1 є членом кооперативу та власником садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 .

Крім того, в матеріалах реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні: лист Голосіївської РДА від 25 березня 2010 року про визначення рекомендованої адреси земельної ділянки та технічний паспорт на садовий (дачний) будинок, виготовлений 11 травня 2016 року ТОВ «Проекттехбуд-сервіс» на замовлення ОСОБА_1 .

За інформацією ПП «Голосіївський», адміністрацією Парку було виявлено, що на земельній ділянці загальною площею 723,6941 га кадастровий номер 8000000000:79:304:0007, що розташована в урочищі «Гайок» у Голосіївському районі м. Києва, проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за рядом фізичних осіб (заява ПП «Голосіївський» від 06.06.2023 про вчинення кримінального правопорушення).

З акту про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природно-заповідний фонд України від 24 травня 2023 року, складеного працівниками Парку, вбачається, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007 виявлено ряд споруд та об`єктів: садові будинки, металеві контейнери без фундамента, туалети, теплиця, сарай, альтанка (копія акту додається).

Київська міська рада не приймала рішень про надання у власність чи користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою у Міському земельному кадастрі не зареєстровано (інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 3 червня 2024 року).

Також установлено, що Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, а також ліквідованою у 2010 році (30.09.2010) Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією не присвоювалась поштова адреса об`єкту нерухомого майна на АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 3 червня 2024 року.

В реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією Департаменту містобудування та архітектури КМДА від 31 травня 2024 року.

Згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське БТІ» за адресою: АДРЕСА_3 нерухоме майно на праві власності не зареєстровано. Однак, за вказаною адресою проводилась технічна інвентаризація садового будинку, що підтверджується інформацією КП КМР «КМ БТІ» від 8 березня 2024 року.

З наданих КП КМР «КМ БТІ» матеріалів інвентаризаційної справи № 118506 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що основна інвентаризація садового будинку проведена 26 лютого 2010 року, поточна - 14 червня 2016 року.

При цьому, у наявних в матеріалах вказаної інвентаризаційної справи документах при проведенні первинної інвентаризації (26 лютого 2010 року) зазначено, що садовий будинок побудовано у 2007 році. У подальшому, при проведенні поточної інвентаризації (14 червня 2016 року) ОСОБА_1 подано заяву до КП БТІ, в якій він просив зазначити, що судовий будинок побудовано у 1992 році.

Крім того, в матеріалах інвентаризаційної справи зазначено, що при проведенні основної інвентаризації (2010 рік) встановлено самочинність будівництва, оскільки ні розпорядження про присвоєння поштової адреси, ні документи про відведення земельної ділянки в БТІ не надано. Садовий будинок значиться як самовільно збудований.

У подальшому, при проведенні поточної інвентаризації у червні 2016 року, до матеріалів інвентаризаційної справи БТІ долучено витяг з ДРРП про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на садовий будинок площею 13,2 кв. м по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим відмітки в інвентаризаційній справи про самочинність будівництва були закреслені.

Також установлено, що відповідно до відомостей, зазначених в технічному паспорті (поданому державному реєстратору) на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_1 , виготовленому станом на 11 травня 2016 року ТОВ «Проекттехсервісбуд», садовий (дачний) будинок побудовано у 1992 році.

Разом з тим, той факт, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007, зокрема частина земельної ділянки, що межує з АДРЕСА_4 , до 2007 року була вільна від будь-якої забудови підтверджується супутниковими знімками, які є у вільному доступі в мережі інтернет (можна подивитись за допомогою програмного сервісу Google Earth Pro).

Так, за даними відкритого інформаційного порталу «Google Earth Pro» в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007 (координати прив`язки до центру об`єкту 50.376576, 30.521817) до 2007 року будь-які тимчасові або капітальні будівлі відсутні. Лише з 2007 року вбачається наявність на вказаній ділянці декількох будівельних майданчиків, а в подальшому - споруд невстановленого призначення, кількість яких з кожним роком збільшується.

Прокурором скеровано запит до Державного космічного агентства України про надання космічних знімків за період з 1990 по 2020 роки спірної земельної ділянки за вказаними географічними координатами.

За інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України, до квітня 2009 року земельна ділянка на території НІШ «Голосіївський» у м. Києві за запитуваними географічними координатами прив`язки до «об`єкту інтересу» була вільна від забудови, ознак знаходження будь-яких споруд в її межах не виявлено. Вказане підтверджено наданими супутниковими знімками станом на 2005, 2007, 2009, 2010, 2012, 2014, 2017, 2019 та 2020 роки (лист НЦУВКЗ від 21 липня 2023 року з інформаційно-аналітичною довідкою та супутниковими знімками).

Оглядом садового будинку АДРЕСА_1 встановлено, що вказаний будинок одноповерховий, прямокутної форми, стіни його виготовлені з металопрофілю світлого кольору, має двоскатну покрівлю з металопрофілю світло-зеленого кольору, має вхідні металеві двері та металопластикові вікна. Будинок встановлений на землі на стовпчастих металевих опорах. Територія навколо будинку не огороджена.

Садовий будинок розміщено за наступними географічними координатами: 50.3768754, 30.5223738 (протокол огляду від 10 липня 2024 року).

Отже, на даний час за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці територіальної громади наявна чинна реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а також побудовано садовий будинок, внаслідок чого інтереси держави щодо безперешкодного користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду порушені та мають бути поновлені

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом. Використання земель природно-заповідного фонду є обмеженим. Відсутність у ОСОБА_1 правоустановлюючих документів на землю свідчить про недобросовісність набуття ним права власності на спірне майно, що самочинно побудовано на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Проте, повністю з такими висновками суду погодитись не може колегія суддів, з урахуванням наступного.

За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон № 2456-XII) передбачено, що на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 Закону № 2456-XII визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду під будівництво.

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зроблено висновок, що:

«7.19. Частина перша статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

7.20. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України. […]

7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XIIпотрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зазначено, що:

«вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.28, 7.29 постанови від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння».

Частиною першою статті 375 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України)».

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (див. постанови Верховного Суду: від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16.

Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як установлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка площею 723,69 га входить до території Національного природного парку «Голосіївський», відноситься до земель природно-заповідного фонду та надана в постійне користування Парку.

Право постійного користування вказаною земельною ділянкою площею 723,69 га (кадастровий номер 8000000000:79:304:0007) за НПП «Голосіївський» зареєстровано 13 січня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також установлено, що на спірній земельній ділянці комунальної власності площею 723,69 та (кадастровий номер 8000000000:79:304:0007), яка є власністю територіальної громади міста Києва, перебуває в постійному користуванні НПП «Голосіївський» та належить до земель природно-заповідного фонду, 2 червня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 939930280000.

Спірний садово-дачний будинок розташований на вказаній земельній ділянці, яка у користування чи власність ОСОБА_1 не передавалася, а здійснене ним будівництво є самочинним, проведеним без отримання будь-якої дозвільної документації, а відтак останній не міг набути права власності на нерухоме майно.

Надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту прав держави в особі Київської міської ради, як власника спірної земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, колегія суддів враховує таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 111-113 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 вказала: «Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 також зазначено, що «належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови […]».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що задоволення судом першої інстанції вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - садовий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , є належним способом захисту порушених прав територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою природно-заповідного фонду.

Таким чином вимоги заступника керівника Київської міської прокуратури про припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном, яке є об`єктом самочинного будівництва, за встановлених обставин справи не є належним способом захисту порушених прав держави у цій справі та, відповідно, не підлягали задоволенню.

Водночас колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені пунктах 137, 138 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, відповідно до яких якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

У даній справі суд першої інстанції встановив і не спростовано відповідачем, що рішення про передачу у власність чи користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Києві Київською міською радою не приймалось. Нерухоме майно, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 є самочинним будівництвом, оскільки збудоване на земельній ділянці, яка для вказаної мети (під забудову) не відводилась, а тому відкриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу по вказаному об`єкту та реєстрація права власності є незаконними.

Отже, вимога прокурора про припинення права володіння відповідача самочинно збудованим об`єктом задоволенню не підлягає.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що спірна земельна ділянка в силу закону знаходиться у державній власності, не відповідають встановленим обставинам.

Це підтверджується змістом пункту 1 Указу Президента України від 27 серпня 2007 року за № 794/2007 «Про створення Національного природного парку «Голосіївський» та пунктом 3 рішення Київської міської ради від 26 січня 2012 року за № 69/7406 «Про надання земельних ділянок Національному природному парку «Голосіївський» для експлуатації та обслуговування Національного природного парку «Голосіївський» у Голосіївському районі м. Києва».

При цьому форма власності спірної земельної ділянки в установленому законом порядку не змінювалась і рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007 з комунальної у державну власність Київською міською радою не приймалось.

Оскільки єдиним законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007 є територіальна громада столиці в особі Київської міської ради, тому саме вказаний орган є належним позивачем у спорі, який розглядався судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумачення норм матеріального права на власний розсуд відповідача, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Водночас судом апеляційної інстанції враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в частині задоволення вимоги про знесення об`єкту самочинного будівництва, однак помилково вважав обґрунтованим задоволення вимоги про припинення володіння відповідачем нерухомим майном, оскільки така вимога в спірних правовідносинах це є неналежним способом захисту.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Плютою Романом Васильовичем, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 листопада 2025 року в частині задоволеної вимоги про усунення перешкод власнику територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - садовим будинком АДРЕСА_5 скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судового збору змінити, зменшити суму судового збору з 6056 гривень до 3028 гривень.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 22 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус