Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №754/7405/26
Суддя: Верланов Сергій Миколайович
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/7405/26
номер провадження: 22-ц/824/12022/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року у складі судді Бабко В.В., у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила заборони приватному виконавцю виконавчого округу міста Київ Телявському А.М. проведення будь-яких примусових виконавчих дій в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого 11 листопада 2025 року, зокрема:
зупинити стягнення на підставі виконавчого напису №772, вчиненого 10 листопада 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 499 540 грн 58 коп. в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого 11 листопада 2025року, до набрання судовим рішенням по справі законної сили;
зупинити реалізацію (продаж, проведення електронних торгів з реалізації) квартири за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною приватному виконавцю виконавчого округу міста Київ та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії відносно зазначеної квартири (майна).
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що в листопаді 2025 року ОСОБА_2 помітила, що з її рахунків з невідомих підстав стягуються грошові кошти, у зв`язку з цим вона звернулась до АТ КБ «ПриватБанк», де дізналась про наявність виконавчого провадження. Отримавши від приватного виконавця постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з ідентифікатором доступу, ОСОБА_2 стало відомо, що підставою для відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис, який було вчинено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. 10 листопада 2025 року №772 на підставі договору позики від 11 березня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В. за реєстровим №326, нібито укладеного між ОСОБА_2 (як позичальником) та ОСОБА_1 (як позикодавцем).
Вказувала, що зазначеним виконавчим написом запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 11 900,00 дол. США, що еквівалентно 499 540 грн 58 коп. на день вчинення напису, а також витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 8 600 грн 00 коп. ОСОБА_2 стало відомо про наявність спірного договору позики, який вона вважає недійсним, у зв`язку з цим має намір звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено частково.
Зупинено реалізацію (продаж, проведення електронних торгів з реалізації) квартири за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Телявському А.М. та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії відносно зазначеної квартири (майна).
В іншій частині заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і ухвалити нове рішення, згідно з яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову повернути, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі суду зазначено, що ОСОБА_2 має намір звернутись до суду з позовом про визнання недійсним договору позики. Позов про визнання недійсним договору позики не підлягає розгляду у Деснянському районному суді міста Києва у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , як відповідачка, не зареєстрована у Деснянському районі міста Києва. Крім того, ОСОБА_2 вже звернулась з аналогічним позовом за місцем реєстрації ОСОБА_1 до Самарського районного суду міста Дніпра (справа №206/2158/26, провадження №2/206/1834/26) та також подала заяву про забезпечення позову з аналогічними вимогами (справа №206/2158/26, провадження № 2-з/206/6/26).
Вказує, що ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026 року у справі №206/2158/26 (провадження №2/206/1834/26) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний виконавець виконавчого органу міста Києва Телявський А.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню постановлено заяву ОСОБА_2 про заперечення позову у даній справі - передати за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.
Також зазначає, що ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026 року у справі №206/2158/26 (провадження 2-з/206/6/26) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний виконавець виконавчого органу міста Києва Телявський А.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню постановлено заяву ОСОБА_2 про заперечення позову у даній справі передати за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.
Таким чином вважає, що у порушення ст.44 ЦПК України Деснянський районний суд міста Києва не залишив заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову без розгляду, не повернув її, не застосував до ОСОБА_2 та її представника заходи, визначені ЦПК України.
Посилається на те, що у заяві про забезпечення позову не зазначено пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Зазначає, що згідно з резолютивною частиною ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року заборонено будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії відносно зазначеної квартири (майна). Вважає, що зазначеним рішенням суд створив імунітет ОСОБА_2 від виконання зобов`язань перед усіма іншими кредиторами, в тому числі в межах поданого позову. Також вважає, що таке формулювання суперечить принципу юридичної визначеності.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просить поновити строк на його подання, прийняти відзив та долучити його до матеріалів справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року - без змін. Вказує, що заява про забезпечення позову подана з додержанням правил територіальної підсудності, оскільки місцем виконання грошового зобов`язання є місце проживання кредитора ОСОБА_2 . Наголошує, що поданий позов до Самарського районного суду міста Дніпра не є тотожним цьому спору, оскільки відрізняється предметом і правовими підставами. До того ж позовну заяву у тій справі згодом було відкликано. Тому вважає, що твердження про зловживання процесуальними правами є безпідставними. Також зазначає, що вжитий судом захід забезпечення позову має тимчасовий характер, спрямований виключно на недопущення реалізації спірної квартири до вирішення справи по суті та не створює для ОСОБА_2 імунітету від виконання зобов`язань перед іншими кредиторами.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця має намір оспорити договір позики від 11 березня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В. за реєстровим № 326, на підставі якого приватним нотаріусом Буждиганчук Є.Ю. 10 листопада 2025 року вчинено виконавчий напис № 772. На його підставі приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 499 540 грн 58 коп. Суд першої інстанції установив, що наданими заявницею постановами приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт майна, постановою про опис та арешт майна, а також повідомленням про передачу квартири на реалізацію, підтверджено реальну загрозу продажу квартири АДРЕСА_2 . З огляду на це суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення може унеможливити ефективний захист прав ОСОБА_2 та виконання можливого судового рішення у майбутній справі.
Водночас суд першої інстанції відмовив у частині вимоги заяви про зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, оскільки ОСОБА_2 не надала належних доказів фактичного списання коштів із її банківських рахунків, зокрема в АТ КБ «ПриватБанк». Сама лише постанова приватного виконавця про арешт коштів боржника не підтверджує здійснення їх примусового стягнення. За таких обставин суд першої інстанції зупинив реалізацію, продаж та проведення електронних торгів щодо зазначеної квартири, заборонивши ОСОБА_3 та іншим особам вчиняти будь-які дії стосовно цього майна, а в іншій частині заяви відмовив.
Однак повністю з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (п.4 ч.1 ст.151 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (абз. 1 ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення (п.3 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження»).
Позов забезпечується, зокрема, зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (п.5 ч.1 ст.150 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 (провадження № 61-158сво21) зазначено, що:
«у статтях 149, 150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. У пункті 5 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно. […] суди попередніх інстанцій обґрунтовано, застосовуючи пункт 5 частини першої статті 150 ЦПК України, задовольнили заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна (земельної ділянки), оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно. Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року в справі № 904/1615/22 (провадження № 12-12гс25) вказано, що:
«176. Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений механізм зняття арешту з майна.
177. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
178. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
179. Таким чином, члени фермерського господарства, які вважають, що частка у складеному капіталі фермерського господарства належить їм, а не боржнику, мають право захистити своє право в порядку, передбаченому частинами першою - третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд вже вказував, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо особою на час звернення з заявою про забезпечення позову подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (у тому числі, й у разі, коли заяву про забезпечення позову подано разом з позовною заявою) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року в справі № 334/9179/21 (провадження № 61-7643св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 127/32578/23 (провадження № 61-2664св24), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 534/2080/23 (провадження № 61-10991св24)).
Як убачається з матеріалів заяви, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 11 листопада 2025 року на підставі виконавчого напису № 772, вчиненого 10 листопада 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю.
Вказаним виконавчим написом передбачено стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 900,00 доларів США, що за курсом НБУ на день його вчинення становило 499 540 грн 58 коп., а також 8 600 грн 00 коп. витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису.
У межах зазначеного виконавчого провадження приватним виконавцем накладено арешт на кошти ОСОБА_2 у межах суми 559 354 грн 63 коп., проведено опис та арешт належної їй квартири АДРЕСА_2 .
Повідомленням приватного виконавця Чаєвську Л.М. поінформовано, що зазначена квартира підлягає передачі на реалізацію відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.18).
У заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 зазначила, що має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору позики від 11 березня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Захарченко В.В. за реєстровим № 326.
Такий предмет майбутнього позову не містить вимог про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2 та про зняття з неї арешту.
Як зазначалося вище, зупинення продажу арештованого майна, передбачене п.5 ч.1 ст.150 ЦПК України, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується виключно у спорі про визнання права власності на це майно та зняття з нього арешту.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 755/16383/25, провадження № 61-1009св26, наголосивши, що цей захід спрямований на недопущення відчуження в порядку виконання судового рішення майна, яке, за твердженням позивача, належить не боржнику, а іншій особі.
У даній справі майбутній позов про недійсність договору позики таким спором не є, а тому не створює передумов для забезпечення позову шляхом зупинення реалізації арештованої квартири.
Однак суд першої інстанції наведеного не врахував, та встановивши лише факт вчинення виконавцем дій щодо передачі квартири на реалізацію, помилково застосував спеціальний захід забезпечення позову, не передбачений для заявленого ОСОБА_2 предмета майбутнього спору.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви в частині зупинення реалізації квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зупинення реалізації квартири АДРЕСА_2 не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, допущене судом неправильне застосування норм процесуального права призвело до неправильного вирішення заяви у цій частині, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви в цій частині.
Разом з тим, за приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки ОСОБА_2 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження фактичного примусового списання коштів з її банківських рахунків, зокрема відкритих в АТ КБ «ПриватБанк», а сама по собі постанова приватного виконавця про арешт коштів боржника не свідчить про їх стягнення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви в частині зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Що стосується клопотання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про повернення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви, то колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, оскільки саме посилання на звернення ОСОБА_2 до Самарського районного суду міста Дніпра із позовом та заявою про забезпечення позову у справі № 206/2158/26 не утворює встановленої ЦПК України підстави для повернення заяви, поданої до Деснянського районного суду міста Києва у межах даної справи.
Тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року в частині задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зупинення реалізації (продаж, проведення електронних торгів з реалізації) квартири за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Телявському Анатолію Миколайовичу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії відносно зазначеної квартири (майна) - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви.
В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua