Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №756/1744/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 756/1744/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/16095/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Жук М.В. від 5 серпня 2026 року у справі за заявами ОСОБА_1 про забезпечення доказів у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст обставин справи

У липні 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення доказів, у якій просив забезпечити докази шляхом витребування у Департаменту кіберполіції Національної поліції України копій документів (матеріалів, відповідей на запити, довідок), що містять відомості про власника веб-сайту з доменним іменем ІНФОРМАЦІЯ_2; відомостей щодо анкетних (ідентифікуючих) даних особи на ім'я ОСОБА_3 , який є автором публікації " ОСОБА_4 , який торгував вугіллям з росіянами, отримав антиконкурентні переваги в порту "Чорноморськ".

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Незалежного інформаційного видання "190" вийшла новина під назвою " ОСОБА_4 , який торгував вугіллям з росіянами, отримав антиконкурентні переваги в порту "Чорноморськ". Дана стаття міститься за відповідним посиланням.

Зазначає, що розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України "Про обмеження доступу до ресурсів Інтернет" від 1 квітня 2026 року № 204/3999 було зобов`язано постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг у технічно можливий спосіб здійснити тимчасове обмеження доступу до ресурсів Інтернету: ІНФОРМАЦІЯ_2. Відтак, доступ до веб-сайту Незалежного інформаційного видання "190" обмежено та перехід на нього на цей час є неможливим.

В ході дослідження вище вказаного розпорядження Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України встановлено, що підставою для його видачі стало звернення Департаменту кіберполіції Національної поліції України.

Вважає, що у такому випадку Департамент кіберполіції Національної поліції України може володіти доказами, які містять інформацію, що вказує на фізичну або юридичну особу, яка є власником веб-сайту Незалежного інформаційного видання "190", та ідентифікуючі дані автора статті ОСОБА_5 , якщо ця особа є реальною.

Заявник вказує, що отримати дану інформацію самостійно він не може, оскільки такі дані є таємницею досудового розслідування, що у свою чергу вказує на неможливість подання відповідних доказів і є підставою для їх забезпечення.

Також вказує, що дана інформація є критично необхідною для вирішення питання щодо процесуального розгляду справи, а саме, чи підлягає вона розгляду в порядку окремого провадження чи наявні підстави для позовного провадження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 5 серпня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення заяви, оскільки остання є необґрунтованою в частині яке саме значення має інформація Департаменту кіберполіції Національної поліції України щодо копії документів та відомостей відносно особи ОСОБА_5 в межах підстав та предмету заяви ОСОБА_1 , яка перебуває в провадженні суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення доказів.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано звузив обсяг обставин, які підлягають доказуванню в окремому провадженні: до нього входять не лише обставини, які заявник має довести для отримання рішення на свою користь. В окремому провадженні предмет доказування є значно ширшим, ніж в позовному провадженні, адже для отримання позитивного рішення заявник має спочатку довести доказами своє право звернутися до суду із заявою в порядку окремого провадження, а вже потім довести підстави своїх вимог, викладених у заяві про встановлення факту.

Також суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, адже заява про забезпечення доказів містить: докази, забезпечення яких є необхідним та обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази - заява відповідає вимогам, передбаченим статтею 117 ЦПК України.

Вважає, що суд формально обмежився щодо предмета доказування, повністю проігнорувавши вимогу, встановлену процесуальним законом, довести неможливість розгляду даної справи в порядку позовного провадження, яка покладена на заявника, тоді як суд повинен цьому сприяти, чого продемонстровано не було.

Вказує, що після відмови у задоволенні заяви про забезпечення доказів, суд перейшов до розгляду справи по суті та стадії ухвалення судового рішення. Відтак, є імовірність вважати, що не отримання доказів, які заявник просив забезпечити, може призвести до неправильного вирішення справи через не вчинення всіх дій, спрямованих на встановлення власника веб-сайту та автора статті - потенційного відповідача, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі за правилами окремого провадження.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Кругового Д.С. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у якому останній, посилаючись на те, що він прийматиме участь у слідчих діях, просив визнати поважними причини йог неявки та відкласти судове засідання на іншу дату. Однак, до клопотання не долучено доказів неможливості прибуття у судове засідання, тому колегія суддів визнала причини неявки неповажними.

З урахуванням наведеного та положень частини другої статті 372 ЦПК України, неявка скаржника та його представника не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Вимоги до заяви про забезпечення доказів встановлені статтею 117 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 117 ЦПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить, що витребування доказів у порядку статті 84 ЦПК України та витребування доказів як спосіб їх забезпечення відповідно до статті 116 ЦПК України є різними процесуальними механізмами, які мають відмінні підстави та мету застосування.

Зокрема, витребування доказів у порядку статті 84 ЦПК України спрямоване на сприяння учаснику справи в отриманні доказів, які він не має можливості надати самостійно, тоді як забезпечення доказів відповідно до статті 116 ЦПК України має на меті запобігання їх можливій втраті або виникненню обставин, за яких збирання чи подання відповідних доказів у майбутньому стане неможливим або утрудненим.

Отже, необхідність отримання певних доказів для підтвердження обставин справи та неможливість їх самостійного одержання не є самостійними і достатніми підставами для застосування заходів забезпечення доказів у порядку статті 116 ЦПК України.

Вирішуючи питання про забезпечення доказів, суд має оцінити не лише їх належність до предмета доказування та значення для вирішення справи, а й наявність обставин, які дають обґрунтовані підстави припускати можливу втрату відповідного засобу доказування або неможливість чи утруднення збирання або подання доказів у майбутньому.

Аналогічний правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 757/30485/19-ц, у якій зазначено, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для отримання та збереження доказів, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. При цьому ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах.

Як убачається з матеріалів справи, представник заявника звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом їх витребування, за подання якої сплачено судовий збір.

Таким чином, заявником обрано саме процесуальний механізм забезпечення доказів, у зв`язку з чим обґрунтованість поданої заяви підлягає перевірці з урахуванням підстав, визначених статтею 116 ЦПК України.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення доказів, представник заявника посилався на необхідність отримання інформації щодо власника вебсайту та автора розміщеної на ньому публікації з метою встановлення особи, яка поширила спірну інформацію, та вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.

Разом з тим, у поданій заяві не наведено конкретних обставин, які б свідчили про наявність обґрунтованого ризику втрати доказів, забезпечити які просить заявник, або про те, що їх збирання чи подання в майбутньому стане неможливим чи утрудненим.

Натомість обґрунтування необхідності забезпечення доказів фактично зводиться до неможливості самостійного отримання відповідної інформації та її значення для визначення процесуального порядку розгляду справи.

Однак зазначені обставини самі по собі не свідчать про наявність передбачених частиною першою статті 116 ЦПК України підстав для забезпечення доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано звузив предмет доказування у справі окремого провадження, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц сформульовано висновок про те, що відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження. Якщо під час такого розгляду особа, яка поширила спірну інформацію, стане відомою, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заінтересованим особам право на звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що встановлення особи, яка поширила спірну інформацію, має значення для правильного вирішення питання про можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження.

При цьому обставини, які підлягають з`ясуванню судом під час розгляду такої справи, не обмежуються виключно встановленням недостовірності поширеної інформації, а охоплюють також обставини, від яких залежить можливість її розгляду в обраному заявником процесуальному порядку.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що заявником не обґрунтовано значення інформації, яку він просить витребувати, не повною мірою відповідає характеру правовідносин та обставинам справи.

Разом з тим, належність відповідних доказів до предмета доказування та їх значення для вирішення справи не є тотожними наявності передбачених статтею 116 ЦПК України підстав для їх забезпечення.

Законодавець пов`язує можливість застосування такого процесуального заходу не лише з необхідністю отримання доказів, а насамперед із наявністю обставин, які свідчать про ризик їх втрати або неможливість чи утруднення збирання або подання в майбутньому.

Тому навіть за умови, що інформація про власника вебсайту та автора публікації має значення для встановлення обставин справи, це не звільняє заявника від необхідності обґрунтування передбачених частиною першою статті 116 ЦПК України підстав для забезпечення відповідних доказів.

Не спростовують такого висновку й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не сприяв заявнику в збиранні доказів, необхідних для встановлення можливості розгляду справи в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Згідно з частиною другою статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Частиною третьою статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Таким чином, процесуальний закон дійсно покладає на суд обов`язок сприяти всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи окремого провадження, зокрема передбачає можливість витребування необхідних доказів за ініціативою суду.

Водночас зазначені положення не усувають необхідності дотримання спеціальних умов забезпечення доказів, установлених статтею 116 ЦПК України, та не передбачають обов`язку суду задовольнити заяву про забезпечення доказів виключно з огляду на їх значення для встановлення обставин справи.

Питання про необхідність витребування доказів для повного та всебічного з`ясування обставин справи і питання про наявність підстав для забезпечення доказів є самостійними процесуальними питаннями, які вирішуються за різними правовими критеріями.

Отже, відмова в забезпеченні доказів за відсутності передбачених законом підстав не означає, що суд позбавлений можливості витребувати відповідні докази під час розгляду справи по суті, якщо встановить їх необхідність для з`ясування обставин справи.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що подана заява відповідає вимогам статті 117 ЦПК України, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у її задоволенні.

Відповідність заяви встановленим процесуальним законом вимогам щодо її форми та змісту, зокрема зазначення доказів, які необхідно забезпечити, обставин, для доказування яких вони необхідні, обґрунтування необхідності їх забезпечення та обраного способу забезпечення, сама по собі не свідчить про обґрунтованість заяви по суті.

Наявність у заяві передбачених статтею 117 ЦПК України відомостей є необхідною умовою її належного процесуального оформлення, однак не звільняє суд від перевірки обґрунтованості наведених заявником підстав для забезпечення доказів відповідно до статті 116 ЦПК України.

Тому посилання скаржника на дотримання вимог статті 117 ЦПК України не спростовують висновку про відсутність належного обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що після відмови в забезпеченні доказів суд першої інстанції перейшов до розгляду справи по суті та стадії ухвалення судового рішення, що, на думку скаржника, створює ризик неправильного вирішення справи через невстановлення особи власника вебсайту та автора публікації, колегія суддів зазначає таке.

Наведені доводи стосуються можливих наслідків недостатності доказів для встановлення обставин справи та правильності її вирішення по суті, однак не підтверджують існування об`єктивних обставин, які свідчать про ризик втрати відповідного засобу доказування або неможливість чи утруднення збирання або подання доказів у майбутньому.

Саме по собі наближення судового розгляду до завершення та необхідність отримання певної інформації для ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення не є підставами для застосування заходів забезпечення доказів у порядку статті 116 ЦПК України.

При цьому питання щодо достатності зібраних доказів, повноти встановлення обставин справи та наявності підстав для її розгляду в порядку окремого провадження підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті та оцінці законності ухваленого за результатами такого розгляду судового рішення.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення доказів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявником не обґрунтовано наявності обставин, передбачених частиною першою статті 116 ЦПК України, які б зумовлювали необхідність забезпечення доказів шляхом їх витребування у заявлений спосіб.

За таких обставин підстави для задоволення заяви про забезпечення доказів відсутні.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви, виходив із того, що заявником не обґрунтовано, яке саме значення має інформація, яку він просить витребувати, не врахувавши, що встановлення особи, яка поширила спірну інформацію, має значення для визначення можливості розгляду справи в порядку окремого провадження.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення доказів, однак навів помилкові мотиви такої відмови, які підлягають зміні з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 5 серпня 2026 року слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 5 серпня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: