Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №201/5289/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа №201/5289/26

Провадження № 2-а/201/68/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Покопцева Д.О., вивчивши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимошенко Д.В. (на підставі ордеру від 13.04.2026р.), звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

В обґрунтування позову вказано, що після оновлення даних у застосунку «Резерв+» у зв`язку зі зміною місця проживання позивач виявив, що перебуває у розшуку, а 07.08.2025р. ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Національної поліції з причиною звернення «не стали на військовий облік за новою адресою». Не розуміючи суті правопорушення, позивач через застосунок «Резерв+» подав заяву про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності з єдиною метою – отримати постанову для подальшого її оскарження до суду. Постановою № R464592 від 07.04.2026р., винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , на позивача накладено штраф за ч. 3 ст. 210 КУпАП за те, що він, всупереч ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не став на військовий облік за новою адресою. Позивач вважає постанову протиправною, оскільки в ній не зазначено, коли та за якою адресою він не став на військовий облік. Зазначає, що з 03.12.2010р. він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 10.07.2003 до 18.11.2010р.р. був зареєстрований у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з навчанням. Через збройну агресію він був змушений виїхати з м. Нікополя. 01.04.2026р. оновив дані у застосунку «Резерв+», вказавши адресу проживання: АДРЕСА_3 , а 08.04.2026р. отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На думку позивача, у період з 03.12.2010 до 01.04.2026р.р. він місця проживання не змінював, на нове місце проживання прибув лише 01.04.2026р., а тому не був зобов`язаний ставати на військовий облік за новою адресою. Крім того, посилається на те, що ч. 3 ст. 210 КУпАП введена в дію лише з 19.05.2024р., а закон, який встановлює або посилює відповідальність, зворотної сили не має. Також зазначає, що жодних сповіщень ні від ІНФОРМАЦІЯ_3 , ні від Національної поліції він не отримував.

На підставі викладеного, просить скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № R464592 від 07.04.2026р. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, та стягнути з відповідача на його користь судові витрати у сумі 1331 грн.

01.06.2026р. через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Торяник Т.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить поновити строк на його подання, заперечує проти задоволення позову та просить відмовити в ньому повністю. Відзив обґрунтовано тим, що відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік ведеться за місцем проживання, а згідно з п. 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, та пп. 1 п. 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку) військовозобов`язані повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання і в разі зміни адреси місця проживання в семиденний строк повідомити про це відповідний орган. Позивач був зареєстрований та задекларував місце проживання у м. Нікополі, яке належить до зони відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте до 20.04.2026р. перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з чим Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів він був визначений як порушник правил військового обліку. Позивач особисто в застосунку «Резерв+», шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, підписав заяву в порядку ст. 279-9 КУпАП про визнання порушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, яка й стала підставою для винесення оскаржуваної постанови без складення протоколу. На позивача накладено мінімальний штраф, передбачений санкцією ч. 3 ст. 210 КУпАП, – 17 000 грн. З 20.04.2026р. позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_2 втратив доступ до відомостей щодо нього в Реєстрі, тому відповідач також просить витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву позивача про визнання порушення, відомості про місце фактичного проживання та реєстрації, зазначені позивачем при оновленні даних, та облікову картку позивача.

Вирішуючи клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд враховує, що відзив подано з пропуском строку, встановленого ухвалою про відкриття провадження. Водночас, зважаючи на наведені відповідачем обставини, пов`язані з функціонуванням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки в умовах правового режиму воєнного стану, а також на те, що копію відзиву з додатками направлено представнику позивача до її електронного кабінету 01.06.2026р., суд визнає причини пропуску строку поважними, поновлює його на підставі ст. 121 КАС України та приймає відзив до розгляду.

Щодо клопотання про витребування доказів, суд зазначає, що оскаржувана постанова містить відомості про дату (06.04.2026р.) та спосіб подання позивачем заяви (через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста), а факт подання такої заяви позивач не заперечує та сам про нього зазначає у позовній заяві. Відомості про місце реєстрації та фактичного проживання позивача, а також про його перебування на військовому обліку підтверджуються наявними у справі доказами. Отже, наявних у матеріалах справи доказів достатньо для її вирішення, а тому підстав для витребування додаткових доказів суд не вбачає.

Правом надання відповіді на відзив позивач не скористався.

Враховуючи, що інших заяв по суті справи від учасників справи не отримано, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, що підтверджується військово-обліковими документами, сформованими у застосунку «Резерв+».

Згідно з відмітками у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданому 05.10.2000р. Нікопольським МВ УМВС України в Дніпропетровській області, позивач з 10.10.2000 до 04.04.2003р.р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; з 10.07.2003 до 18.11.2010р.р. за адресою: АДРЕСА_2 ; з 03.12.2010р. – знову за адресою: АДРЕСА_1 . Аналогічна адреса місця проживання зазначена в довідці про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1901512-2026 від 07.04.2026р.

Відповідно до акта від 01.04.2026р., складеного за участю сусідів та засвідченого головою правління ОСББ «Чорновола 101», підпис якого скріплено печаткою ОСББ, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з січня 2014 року. Достовірність викладеної в акті інформації підтверджена власноручним підписом самого позивача. Зазначений акт подано до суду позивачем як доказ на обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до військово-облікового документа, сформованого 26.03.2026р. у застосунку «Резерв+», позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , адресою проживання зазначено: АДРЕСА_1 . У графі «Причина звернення до Нацполіції» зазначено: «Не стали на військовий облік за новою адресою», дата звернення – 07.08.2025р.

Згідно з військово-обліковим документом, сформованим 09.04.2026р., позивач і надалі перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , адресою проживання зазначено: АДРЕСА_3 , дата уточнення даних – 01.04.2026р.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № R464592 від 07.04.2026р. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, винесеною за наявності поданої особою заяви, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, встановлено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 не став на військовий облік за новою адресою (ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), чим допустив порушення правил військового обліку, та накладено на нього штраф у сумі 17 000 грн. У постанові роз`яснено, що у разі сплати протягом 10 днів з дня набрання постановою законної сили не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу постанова вважатиметься виконаною, а також зазначено, що постанова набирає законної сили з 17.04.2026.

Факт подання заяви про згоду про притягнення позивача до відповідальності, позивачем визнається та не оспорюється, про що ним вказано у позовній заяві.

Згідно з довідкою № 1308-5004012877 від 08.04.2026р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою Шевченківським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , фактичним місцем проживання/перебування – АДРЕСА_3 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (станом на 27.05.2026р.) 20.04.2026р. о 17:18 позивача взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_3 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

За визначенням, що міститься у ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 ст. 210 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, а частиною третьою цієї статті – за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція ст. 210 КУпАП має бланкетний характер, тобто правил поведінки вона не встановлює, а відсилає до інших актів законодавства, якими визначено відповідні правила, тому в кожному конкретному випадку повинно бути встановлено, яке саме правило військового обліку порушено особою.

Особливий період в Україні триває з моменту набрання чинності Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на час розгляду справи, а Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію.

Згідно з ч. 8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в запасі полягає, зокрема, в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі – Порядок № 1487).

Пунктом 23 Порядку № 1487 передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених законодавством, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Згідно з пп. 1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

Отже, обов`язок перебувати на військовому обліку за місцем проживання та стати на облік за новим місцем проживання у семиденний строк після прибуття до нього прямо покладено на військовозобов`язаного законом і не залежить від надіслання йому територіальним центром комплектування та соціальної підтримки повістки чи будь-якого іншого повідомлення.

З огляду на це доводи позивача про те, що жодних сповіщень він не отримував, не стосуються предмета доказування у цій справі.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, встановлюються статтями 279-1 – 279-9 цього Кодексу. Статтею 279-9 КУпАП передбачено можливість розгляду таких справ за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на підставі поданої нею заяви, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 210 КУпАП. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, оскаржувану постанову винесено уповноваженою посадовою особою – начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку в якому на момент розгляду справи перебував позивач, у порядку, передбаченому ст. 258, 279-9 КУпАП, тобто без складення протоколу, на підставі заяви позивача.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що заяву про визнання порушення він подав лише з метою отримання постанови для її подальшого оскарження. Подання заяви в порядку ст. 279-9 КУпАП є добровільною дією особи, яка має визначені законом правові наслідки, а саме – розгляд справи без складення протоколу та за відсутності особи. Заяву підписано позивачем особисто в електронному кабінеті, що він не заперечує, а мотиви її подання на юридичну природу цієї дії та її наслідки не впливають.

Разом з тим суд зауважує, що сам по собі факт визнання особою порушення не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести правомірність свого рішення (ч. 2 ст. 77 КАС України), а суд – від обов`язку перевірити наявність події та складу адміністративного правопорушення. Тому суд оцінює заяву позивача в сукупності з іншими доказами у справі.

Досліджені судом докази, більшість з яких подано самим позивачем, у своїй сукупності беззаперечно свідчать про те, що позивач тривалий час не перебував на військовому обліку за місцем свого проживання.

Так, з 03.12.2010р. зареєстрованим місцем проживання позивача є м. Нікополь Дніпропетровської області, яке не належить до зони відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_3 . Водночас станом на 26.03.2026р. та 09.04.2026р. позивач перебував на військовому обліку саме в ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто не за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, як того вимагає пп. 1 п. 1 Правил військового обліку. Позивач сам зазначає у позові, що йому «незрозуміло, на підставі чого» він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте з наданих ним же документів вбачається, що з 10.07.2003 до 18.11.2010р.р. він був зареєстрований у АДРЕСА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , а після зміни реєстрації на м. Нікополь на військовий облік за новим місцем проживання не став. Відповідний обов`язок покладався саме на позивача, а відтак невизначеність щодо органу, в якому він перебуває на обліку, є наслідком його власної бездіяльності.

Крім того, позивач фактично проживає у м. Львові щонайменше з січня 2014 року, що підтверджується поданим ним актом від 01.04.2026р., достовірність відомостей у якому засвідчена його власним підписом, а також узгоджується з оформленням позивачу паспортів громадянина України для виїзду за кордон органами ДМС у Львівській області у 2014 та 2018 роках. Проте на військовий облік за місцем фактичного проживання у м. Львові позивач став лише 20.04.2026р., а відомості про нову адресу вперше уточнив 01.04.2026р..

За таких обставин твердження позивача про те, що з 03.12.2010 до 01.04.2026р.р. він місця проживання не змінював та прибув на нове місце проживання лише 01.04.2026р., спростовуються його ж доказами і не можуть бути прийняті судом. Посилання позивача на вимушений виїзд з м. Нікополя внаслідок збройної агресії також не узгоджується з датою початку його проживання у м. Львові (січень 2014 року), а довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи він отримав лише 08.04.2026р., тобто вже після винесення оскаржуваної постанови.

Отже, і в разі зміни місця проживання у 2010 році (з м. Дніпра до м. Нікополя), і в разі фактичного переїзду до м. Львова у 2014 році позивач у семиденний строк після прибуття до нового місця проживання на військовий облік не став і не повідомив відповідний орган про зміну своїх даних, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 33, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 23 Порядку № 1487 та пп. 1 п. 1 Правил військового обліку. Саме таке порушення – неперебування на військовому обліку за новою адресою (ст. 37 Закону) – і зазначено в оскаржуваній постанові як об`єктивна сторона правопорушення.

Доводи позивача про те, що постанова не містить відомостей, коли та за якою адресою він не став на військовий облік, не спростовують наявності в його діях складу правопорушення. Постанова містить відомості про особу, щодо якої розглядається справа, опис встановлених обставин, зазначення норми, яку порушено (ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), нормативного акта, що передбачає відповідальність (ч. 3 ст. 210 КУпАП), та прийняте рішення, тобто відповідає вимогам ст. 283 КУпАП з урахуванням особливостей розгляду справи на підставі заяви особи. Обставини вчинення правопорушення встановлені судом з наявних у справі доказів, а сам позивач, подаючи заяву про визнання порушення, був обізнаний з його суттю. Неповнота викладу окремих обставин у постанові, за умови що такі обставини достовірно підтверджені доказами, не впливає на правильність рішення по суті і не є самостійною підставою для його скасування.

Суд відхиляє і доводи позивача про неможливість застосування до нього ч. 3 ст. 210 КУпАП з посиланням на ст. 58 Конституції України та ст. 8 КУпАП.

Слід також зауважити, що обов`язок перебувати на військовому обліку за місцем проживання є безстроковим і щоденним, а його невиконання триває до моменту взяття особи на облік за належним місцем проживання. Протиправна бездіяльність позивача тривала й після 19.05.2024р. – дати набрання чинності змінами, якими ст. 210 КУпАП доповнено частиною третьою, – аж до уточнення ним своїх даних 01.04.2026р. та взяття на облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 20.04.2026. Отже, правопорушення вчинялося та було виявлене в період дії ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому застосування цієї норми не є наданням закону зворотної дії в часі.

Суд також не вбачає порушення відповідачем строків накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ч. 7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Протиправна бездіяльність позивача припинилася не раніше 01.04.2026р., коли він уперше уточнив свої облікові дані та повідомив адресу фактичного місця проживання у м. Львові. Конкретні обставини правопорушення – тривале проживання позивача у м. Львові без перебування на військовому обліку за місцем проживання – стали відомі відповідачу з уточнених позивачем даних (01.04.2026) та з поданої ним заяви (06.04.2026), а постанову винесено 07.04.2026. Зазначена у військово-обліковому документі дата звернення до Національної поліції (07.08.2025) не свідчить про закінчення правопорушення, оскільки після цієї дати позивач і надалі не виконував свого обов`язку, а місце його фактичного проживання на той час відповідачу відоме не було. За таких обставин стягнення накладено в межах тримісячного строку з дня виявлення правопорушення та однорічного строку з дня його вчинення (припинення).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваної постанови: подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, у діях позивача підтверджені належними та допустимими доказами, постанову винесено уповноваженою особою, у межах компетенції, у спосіб і в строки, передбачені законом, а стягнення накладено в межах санкції статті. Натомість позивач не навів обставин та не надав доказів, які б спростовували висновки відповідача, а надані ним докази, навпаки, ці висновки підтверджують. Сумнівів щодо доведеності вини позивача, які в силу презумпції невинуватості мали б тлумачитися на його користь, у суду не виникло.

Інші доводи сторін висновків суду не спростовують. При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010, п. 58), відповідно до якої, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматись як вимога детально відповідати на кожен аргумент.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови № R464592 від 07.04.2026, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 121, 139, 243-246, 250, 255, 271, 272, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – відмовити.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R464592 від 07.04.2026р. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. – залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Д.О. Покопцева