Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №640/8745/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: зупинення, відмова в реєстрації податкових накладних

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №640/8745/19

Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/8745/19 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій Н.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМІНІО ГРУП» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОМІНІО ГРУП» (далі – ТОВ «ДОМІНІО ГРУП») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію ПНРК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації, від 04.04.2019 №1132225/35679410 про відмову в реєстрації податкової накладної від 19.12.2018 №33;

- визнати протиправним і скасувати рішення комісії ДФС України з питань розгляду скарг від 22.04.2019 №24159/35679410/2 про залишення скарги без задоволення;

- визнати протиправною відмову в реєстрації податкової накладної від 19.12.2018 №33 в ЄРПН;

- зобов`язати ДФС України зареєструвати податкову накладну від 19.12.2018 №33 в ЄРПН.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДФС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.04.2019 №1132225/35679410. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану товариством з обмеженою відповідальністю «ДОМІНІО ГРУП» податкову накладну від 19.12.2018 №33. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач – Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт посилається на положення Порядків №1165 та №520, якими передбачено можливість відмови в реєстрації податкової накладної у разі ненадання платником податку необхідних письмових пояснень та копій документів. Апелянт наголошує, що позивачем не надано необхідних первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарської операції, у зв`язку з чим, комісією контролюючого органу прийнято правомірне та законне рішення про відмову в реєстрації податкової накладної. Також, апелянт зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту створює лише фактичне здійснення господарських операцій, яке має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції, досліджуючи документи, які не були підставами для прийняття рішення про зупинення реєстрації податкової накладної та подальшої відмови в її реєстрації, фактично безпідставно розширив предмет доказування та перебрав на себе функції контролюючого органу в частині дослідження документів і визначення права позивача на складання податкової накладної.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМІНІО ГРУП».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 грудня 2018 року між ТОВ «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ІЛЛЯШЕВ ТА ПАРТНЕРИ» (покупець) та ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» (постачальник) укладено Договір поставки №4.139.45/2018, за умовами якого, позивач зобов`язувався поставити покупцю товар, асортимент, кількість та ціна якого вказуються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Загальна вартість товару за договором становить 273 736,80 грн, у тому числі ПДВ – 45 622,80 грн. Оплата за договором здійснюється покупцем на умовах передплати у розмірі 100% від загальної вартості договору.

Відповідно до специфікації на товар №1 від 19 грудня 2018 року, передбачено поставку стільців у кількості 4 шт. вартістю 57 028,50 грн без ПДВ за одиницю.

ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» 19 грудня 2018 року виставило покупцю ТОВ «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ІЛЛЯШЕВ ТА ПАРТНЕРИ» рахунок-фактуру №СФ-0000088 на оплату стільців на суму 273 736,80 грн.

19 грудня 2018 року покупець ТОВ «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ІЛЛЯШЕВ ТА ПАРТНЕРИ» здійснив передоплату за вказаний товар у розмірі 273 736,80 грн, що підтверджується банківською випискою за 19 грудня 2018 року та карткою рахунку 6811.

19 грудня 2018 року ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» склало податкову накладну №33 на загальну суму 273 736,80 грн, яку 15 січня 2019 року подало на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до квитанції від 15 січня 2019 року, реєстрацію вказаної податкової накладної зупинено Головним управлінням ДФС у м. Києві, відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, у зв`язку з тим, що податкова накладна відповідає вимогам підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» подано пояснення від 02 квітня 2019 року №8/2019 та копії документів щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено.

04 квітня 2019 року комісією Головного управління ДФС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення №1132225/35679410, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної від 19 грудня 2018 року №33 з підстав ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.

ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» оскаржило вищевказане рішення до Державної фіскальної служби України, яка рішенням від 22 квітня 2019 року №24159/35679410/2 залишила скаргу без задоволення, а рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних – без змін.

Не погоджуючись із відмовою в реєстрації податкових накладних, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів.

За приписами пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – Порядок №117).

Згідно з пунктом 5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Пунктами 6, 7 Порядку №117 передбачено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у разі відповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку або відповідності податкової накладної/розрахунку коригування критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкових накладних/розрахунків коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію.

За змістом пункту 10 Порядку №117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Міністерству фінансів України. Погоджені критерії та перелік показників ДФС оприлюднює на своєму офіційному вебсайті.

Відповідно до пункту 12 Порядку №117, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування контролюючий орган протягом операційного дня в автоматичному режимі надсилає платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації, яка є підтвердженням такого зупинення.

Приписами пункту 13 Порядку №117 визначено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються номер та дата складання податкової накладної, номенклатура товарів/послуг, відповідні коди товарів/послуг, критерій ризиковості платника податку та/або критерій ризиковості здійснення операцій, на підставі якого зупинено реєстрацію, із розрахованим показником за кожним критерієм, а також пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Пунктом 14 Порядку №117 встановлено перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, який включає договори з додатками до них, документи щодо повноважень осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку, первинні документи щодо постачання, придбання, зберігання та транспортування товарів, навантаження і розвантаження продукції, складські документи, рахунки-фактури, акти приймання-передачі, накладні, розрахункові документи та/або банківські виписки, а також документи щодо підтвердження відповідності продукції, наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Згідно з пунктом 15 Порядку №117, платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування.

За правилами пункту 16 Порядку №117, письмові пояснення та копії документів подаються до ДФС в електронній формі засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог законодавства щодо електронного документообігу.

Відповідно до пунктів 18, 20 Порядку №117, подані платником податку пояснення та копії документів розглядаються комісіями контролюючих органів, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або про відмову в такій реєстрації.

Положеннями пункту 21 Порядку №117 визначено такі підстави для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування: ненадання платником податку письмових пояснень щодо підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, складених з порушенням законодавства.

Відповідно до пункту 22 Порядку №117, рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку підлягає реєстрації в окремому Реєстрі податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, та набирає чинності після такої реєстрації.

Пунктом 27 Порядку №117 передбачено можливість оскарження рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному або судовому порядку.

За приписами пункту 28 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється, зокрема, у разі прийняття та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або набрання законної сили рішенням суду про таку реєстрацію.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі – Порядок №1246).

Відповідно до пункту 19 Порядку №1246, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі надходження до ДФС відповідного рішення; неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Згідно з пунктом 20 Порядку №1246, у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений у такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» подало для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 19 грудня 2018 року №33, реєстрацію якої 15 січня 2019 року було зупинено з посиланням на відповідність платника податку підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

Після подання Товариством пояснень та копій документів комісією Головного управління ДФС у м. Києві прийнято рішення від 04 квітня 2019 року №1132225/35679410 про відмову в реєстрації зазначеної податкової накладної з підстав ненадання копій первинних документів щодо постачання, придбання, зберігання та транспортування товарів.

З даного приводу, колегія суддів зазначає, що, відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена виключно в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 13 Порядку №117, у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної повинні зазначатися, зокрема, критерій ризиковості платника податку та/або критерій ризиковості здійснення операцій, на підставі якого зупинено реєстрацію, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку, а також пропозиція щодо надання пояснень та копій документів, необхідних для прийняття рішення про її реєстрацію.

Разом з тим, зі змісту квитанції від 15 січня 2019 року №9306007135 встановлено, що контролюючий орган обмежився загальним посиланням на підпункт 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку, не зазначивши конкретної ознаки ризиковості, якій відповідає ТОВ «ДОМІНІО ГРУП», та фактичних обставин, що стали підставою для відповідного висновку.

При цьому, підпункт 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку передбачав декілька самостійних обставин, за наявності яких комісії контролюючих органів могли розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податку.

Відтак, саме по собі посилання на зазначений підпункт без визначення конкретної обставини, яка стала підставою для зупинення реєстрації податкової накладної, не забезпечувало платнику податку можливості встановити фактичні підстави прийняття такого рішення та визначити, які саме документи необхідно подати для їх спростування.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин критерії ризиковості платника податку були викладені в листі Державної фіскальної служби України від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18, який не є нормативно-правовим актом та не може самостійно встановлювати правові підстави для обмеження реалізації платником податку передбачених законом прав.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі №320/6312/18, у якій зазначено, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами та не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд дійшов висновку, що зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС, порушує принципи правової визначеності та передбачуваності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неналежного визначення контролюючим органом підстав зупинення реєстрації податкової накладної від 19 грудня 2018 року №33, оскільки, відповідна квитанція не містила достатньої конкретизації критерію ризиковості та обставин його застосування до позивача.

Водночас, незважаючи на відсутність належної конкретизації підстав зупинення реєстрації податкової накладної, ТОВ «ДОМІНІО ГРУП» скористалося передбаченим пунктами 14– 16 Порядку №117 правом на подання пояснень та документів для підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній.

Так, у поясненнях від 02 квітня 2019 року №8/2019 позивачем наведено відомості щодо господарської операції з постачання товару ТОВ «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ІЛЛЯШЕВ ТА ПАРТНЕРИ», отримання попередньої оплати, придбання відповідного товару у ТОВ «КОМО» та його подальшого відвантаження покупцю.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариством подано документи на підтвердження зазначених обставин, зокрема договір поставки від 19 грудня 2018 року №4.139.45/2018, специфікацію №1, рахунок-фактуру від 19 грудня 2018 року №СФ-0000088, банківську виписку від 19 грудня 2018 року та відповідні документи бухгалтерського обліку.

Оцінюючи достатність зазначених документів, колегія суддів враховує, що, відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів є дата тієї події, яка відбулася раніше, а саме зарахування коштів від покупця як оплати товарів, що підлягають постачанню, або відвантаження товарів.

Як встановлено судом першої інстанції, податкову накладну від 19 грудня 2018 року №33 складено ТОВ «ДОМІНІО ГРУП», у зв`язку з отриманням від покупця попередньої оплати в розмірі 273 736,80 грн, тобто за першою подією, з настанням якої законодавство пов`язує виникнення податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Наведена обставина має визначальне значення для оцінки документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, оскільки, у даному випадку підставою її складання було саме зарахування коштів на банківський рахунок постачальника, а не фактичне відвантаження товару.

Відповідно, при вирішенні питання про достатність поданих позивачем документів контролюючий орган повинен був врахувати характер господарської операції, дату виникнення податкового зобов`язання та документи, якими підтверджується настання відповідної події.

Наявні в матеріалах справи Договір поставки від 19 грудня 2018 року №4.139.45/2018, специфікація №1, рахунок-фактура від 19 грудня 2018 року №СФ-0000088, банківська виписка від 19 грудня 2018 року та картка рахунку 6811 підтверджують договірну підставу платежу, його призначення та факт зарахування коштів від покупця в сумі 273 736,80 грн.

При цьому, матеріалами справи також підтверджується придбання позивачем товару у ТОВ «КОМО» на підставі договору поставки від 03 січня 2018 року №П-3/2018, а також подальше відвантаження товару покупцю 20 березня 2019 року, що оформлено відповідними видатковою та товарно-транспортною накладними.

Наведені документи у своїй сукупності підтверджують відомості щодо господарської операції, за результатами якої складено податкову накладну від 19 грудня 2018 року №33, та не містять встановлених судом першої інстанції недоліків, які б унеможливлювали їх використання для підтвердження відповідних обставин.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що наведений у пункті 14 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, підлягає застосуванню з урахуванням змісту конкретної господарської операції, а також обставини, з якою податкове законодавство пов`язує обов`язок платника податку скласти відповідну податкову накладну.

Таким чином, відсутність окремих документів щодо транспортування, навантаження, розвантаження або зберігання товару не може сама собою свідчити про відсутність підстав для реєстрації податкової накладної, складеної за фактом отримання попередньої оплати, за умови належного документального підтвердження відповідної події та відсутності встановлених контролюючим органом обставин, які б спростовували достовірність зазначеної у податковій накладній інформації.

Разом із тим, приймаючи рішення від 04 квітня 2019 року №1132225/35679410, комісія Головного управління ДФС у м. Києві зазначила підставою відмови ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання, придбання, зберігання та транспортування товарів, фактично відтворивши відповідну категорію документів, передбачену пунктом 14 Порядку №117.

При цьому, в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме документи не були надані позивачем, не зазначено, чому документи, подані товариством, не є достатніми для підтвердження інформації, відображеної у податковій накладній, та не наведено обставин, які перешкоджали прийняттю рішення про її реєстрацію.

Зокрема, у формі оскаржуваного рішення проставлено відмітку про ненадання копій первинних документів щодо постачання та придбання товарів, проте не визначено конкретних документів із наведеного переліку, ненадання яких стало підставою для відмови. Водночас відміток про надання платником податку документів, складених із порушенням законодавства, у відповідному рішенні не проставлено.

Отже, із самого змісту оскаржуваного рішення неможливо встановити, які конкретно документи контролюючий орган вважав необхідними для реєстрації податкової накладної, які з поданих позивачем документів були досліджені комісією та з яких мотивів вони не були враховані при прийнятті рішення.

Колегія суддів вважає, що зазначення загального переліку первинних документів без конкретизації тих із них, які не були надані платником податку, та без наведення мотивів недостатності поданих документів не відповідає вимогам обґрунтованості акта індивідуальної дії.

У цьому контексті заслуговує на увагу правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 липня 2019 року у справі №320/6312/18, відповідно до якого, загальними вимогами до актів індивідуальної дії є їх обґрунтованість та вмотивованість, що передбачає наведення конкретних фактичних і юридичних підстав прийняття відповідного рішення, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення комісії Головного управління ДФС у м. Києві від 04 квітня 2019 року №1132225/35679410 не відповідає критерію обґрунтованості, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, оскільки, контролюючим органом не наведено належних мотивів відмови в реєстрації податкової накладної з урахуванням фактичних обставин відповідної господарської операції та поданих позивачем документів.

Доводи апелянта про ненадання Товариством необхідних первинних документів та непідтвердження реальності господарської операції не спростовують зазначених висновків, оскільки в апеляційній скарзі також не конкретизовано, відсутність яких саме документів унеможливлювала реєстрацію податкової накладної, складеної за фактом отримання попередньої оплати, та не наведено належного обґрунтування недостатності документів, які підтверджують відповідну подію.

Крім того, посилання апелянта на необхідність підтвердження фактичного здійснення господарської операції належним чином оформленими первинними документами не враховує особливостей процедури моніторингу податкових накладних, яка не є тотожною податковій перевірці господарської діяльності платника податку.

У постанові від 07 грудня 2022 року у справі №500/2237/20 Верховний Суд зазначив, що змістовна оцінка господарських операцій на предмет їх реальності може бути проведена за результатами здійснення податкової перевірки платника податків, тоді як під час вирішення питання про реєстрацію податкової накладної контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій.

Відтак, наведені апелянтом посилання на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності фактичного здійснення господарських операцій як передумови формування показників податкового обліку не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки, в межах цієї справи перевіряється правомірність рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, а не визначаються податкові зобов`язання позивача за результатами податкової перевірки.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що апелянт, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, посилається на положення Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165, та Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року №520.

Проте, зазначені нормативно-правові акти прийняті після виникнення спірних правовідносин та ухвалення комісією Головного управління ДФС у м. Києві рішення від 04 квітня 2019 року №1132225/35679410, у зв`язку з чим, їх положення не підлягали застосуванню при прийнятті відповідного рішення.

На час прийняття оскаржуваного рішення порядок зупинення реєстрації податкових накладних, подання пояснень та документів, їх розгляду і прийняття рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної визначався Порядком №117.

Відповідно, посилання апелянта на положення Порядків №1165 та №520 не можуть бути підставою для висновку про правомірність рішення контролюючого органу, прийнятого до набрання ними чинності, а також, не спростовують встановлених судом першої інстанції порушень вимог законодавства, яке регулювало відповідні правовідносини.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе функції контролюючого органу, дослідивши документи та обставини господарської операції, колегія суддів зазначає, що, відповідно до положень статей 2, 9, 72, 77 та 90 КАС України, перевірка правомірності рішення суб`єкта владних повноважень передбачає дослідження судом відповідних доказів, встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та надання їм належної правової оцінки.

У даному випадку, суд першої інстанції здійснив перевірку наявності передбачених законодавством підстав для відмови в реєстрації податкової накладної, дослідив документи, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, та встановив відсутність належного обґрунтування прийнятого контролюючим органом рішення.

При цьому, оцінка судом документів, які підтверджують підставу складання податкової накладної та обставини відповідної господарської операції, не свідчить про здійснення судом функцій податкового контролю, оскільки така оцінка проведена виключно з метою перевірки законності оскаржуваного рішення та дотримання контролюючим органом установленої процедури.

Посилання апелянта на те, що судом досліджено документи, які не були предметом розгляду комісії контролюючого органу, також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки, визначальною підставою визнання оскаржуваного рішення протиправним є неналежне обґрунтування контролюючим органом відмови в реєстрації податкової накладної та відсутність конкретизації документів, ненадання яких стало підставою для прийняття такого рішення.

Водночас, дослідження судом документів, долучених до матеріалів справи, не означає їх автоматичного ототожнення з документами, які перебували в розпорядженні контролюючого органу на момент прийняття оскаржуваного рішення. Однак, наведена обставина не звільняє відповідача від обов`язку доведення правомірності прийнятого рішення з урахуванням тих підстав, які були зазначені безпосередньо в цьому рішенні.

За приписами частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, Головним управлінням ДПС у м. Києві не надано належних доказів на підтвердження того, що при прийнятті рішення від 04 квітня 2019 року №1132225/35679410 комісією було встановлено конкретні обставини, які відповідно до пункту 21 Порядку №117 унеможливлювали реєстрацію податкової накладної від 19 грудня 2018 року №33, а також не наведено мотивів, з яких подані позивачем пояснення та документи були недостатніми для прийняття рішення про її реєстрацію.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність контролюючим органом правомірності рішення комісії Головного управління ДФС у м. Києві від 04 квітня 2019 року №1132225/35679410 та наявність підстав для визнання його протиправним і скасування.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну від 19 грудня 2018 року №33 колегія суддів зазначає, що пунктом 28 Порядку №117, чинного на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено можливість реєстрації податкової накладної, реєстрацію якої зупинено, у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Аналогічний механізм реєстрації податкових накладних на підставі судового рішення передбачений пунктами 19, 20 Порядку №1246.

Оскільки судом першої інстанції встановлено протиправність рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, а відповідачами не доведено існування інших обставин, які б унеможливлювали її реєстрацію, зобов`язання Державної податкової служби України здійснити таку реєстрацію є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Застосування зазначеного способу захисту не свідчить про втручання суду в дискреційні повноваження контролюючого органу, оскільки законодавством безпосередньо передбачено можливість реєстрації податкової накладної на підставі судового рішення, а встановлені у справі обставини не підтверджують наявності правомірних підстав для відмови в її реєстрації.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку оскаржуваному рішенню контролюючого органу та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову ТОВ «ДОМІНІО ГРУП».

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМІНІО ГРУП» та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua